стрічка

Битва за острови. В чому особливість фронту на Херсонщині та як виглядають тамтешні спецоперації

27 Вересня 2023, 20:22
У чому особливість фронту на Херсонщині та як виглядають тамтешні спецоперації 3348
У чому особливість фронту на Херсонщині та як виглядають тамтешні спецоперації

«Я висаджуюсь, у мене два наплічники, навколо темрява, голова важко працює, усі йдемо в ПВСах (приладах нічного бачення – УП), і тут я на пів метра збиваюся зі стежки! 

Ніби незначна відстань, але я просто грузну в болоті вище колін. Стою з високо піднятими руками, у яких тримаю наплічники, і нічого не можу зробити... Просто чекаю, поки мої побратими заберуть вантаж, і тільки після цього зможу звідси вилізти».

Так епізодично одну зі своїх літніх операцій між двома берегами Дніпра на Херсонщині пригадує штурмовик окремого загону спеціального призначення «Любарт» на ім'я Любомир

У його словах – лише деталь, при тому не найгірша, з того, як виглядає війна на найзакритішій ділянці фронту російсько-української війни. Там, де відступ на пів метра зі стежки може коштувати тобі життя не лише через міну, а й через болото.

З моменту повномасштабного вторгнення Миколаївщина та Херсонщина були найбільш важкодоступним місцем для роботи журналістів. Саме тому ми майже нічого не знаємо про операції зі штурмів Давидового Броду, форсування Інгульця та, власне, про перебіг бойових дій після звільнення Херсона.

Херсонщина існує в інформаційному просторі як місце повсюдних російських артобстрілів і авіаударів по цивільних об'єктах. Ніби там, на відміну від інших ділянок фронту, немає тяжких боїв і втрат.

«Ситуація на півдні, чесно скажу, дуже недооцінена. Уся увага тільки на Бахмуті, на Запоріжжі», – каже УП командир підрозділу «Химера» у складі 126-ої бригади ТРО Олександр Капшин, що воює на півдні з початку повномасштабного вторгнення. 

Його підрозділ брав участь у форсуванні ріки Інгулець, а нині працює разом із спецпідрозділами на островах та окупованому березі Дніпра. І з його словами про недооціненість цієї ділянки фронту неможливо не погодитися.

«Українська правда» вирішила розповісти, яка задача відведена цьому напрямку фронту, що критично заважає Силам оборони тут просуватися, а також як виглядала чи не єдина тамтешня публічна операція по висадці біля Козачих Лагерів. 

Для цього журналісти поспілкувалися з близько 15 військовослужбовцями ССО, ГУР та ТРО, які діють на цьому напрямку. Більшість із них говорили під запис. Усі цифри та назви населених пунктів, що можуть становити важливість для ворога, свідомо пропущені або зашифровані.

Чим важливий Херсонський фронт 

«Є основне спрямування, стратегічне – Запорізьке, вийти до Мелітополя, Токмака і так далі, а цей фронт (Херсонський – УП) – оперативний, відволікаючий. Тому наше завдання – створити тут якомога більше приводів, зокрема інформаційних, для відволікання уваги», – пояснює УП своє бачення Херсонського фронту один із бійців ССО, який не може розголошувати свого імені.

«От усі почули, що прапор на лівому березі підняли! Це насправді нічого не означає, але якийсь російський генерал послухає і скаже: «Какого х*я, бл*ть, флаг стоит? Убить всех!». Так якусь частину їхніх підрозділів сюди і перекидають. Ми робимо легше нашим хлопцям. Це основний мотив цього фронту», – додає він, наводячи приклад із підняттям прапора на Дачах на окупованому березі.

По суті, для Сил оборони Херсонщина є своєрідною лінією Куп'янськ – Лиман для росіян – це ділянка фронту, на якій треба демонструвати активність і постійно тримати в тонусі противника, щоб відтягувати частину сил з головного напрямку наступу. 

Що цікаво: Херсонщина виконує роль відволікаючого фронту вже вдруге. Уперше це було влітку–восени минулого року під час раптової та успішної Куп'янсько-Балаклійської операції. Цього року – в аналогічні терміни, під час зовсім іншого за темпом і характером Запорізького наступу.

Якщо будувати свої уявлення про Херсонський фронт на основі новин, може здатися, що основні бойові дії тут розгортаються за контроль над окупованим берегом. Насправді це не так.

«Тут не всьо так просто: річка, правий берег, лівий берег. Є ще острови і плавні, і основна битва відбувається саме за них, вони дають можливість для подальшого тактичного просування», – пояснює згаданий вище боєць ССО.

«Ці острови є перевалочним пунктом у логістичному маршруті – як у нашому, так і в їхньому. Тому вони відіграють дуже важливу роль. Адже ширина річки Дніпро в цьому районі досить велика, від 700 метрів до 2 кілометрів, і течія досить сильна», – роз'яснює ключову роль островів командир спецзагону «Любарт» Вадим Крикун.

Вадим Крикун – засновник загону
Вадим Крикун – засновник загону "Любарт". Фото Дмитра Ларіна

Володіння островами на цій ділянці фронту означає буквально все – оглядовість і контроль над річкою, місце для закріплення, місце для зберігання провізії, пункт для сортування поранених тощо. Спецпризначенці не беруться оцінювати співвідношення, хто саме контролює більшу частину островів на Дніпрі. Втім, зазначають, що ця ситуація постійно змінюється в обидва боки.

Особливо важкі бої йдуть за острів Козацький, що розташований нижче за Каховську ГЕС і має складну місцевість. Як описав їх один із героїв цього тексту: «Там просто джунглі, там реальний В'єтнам».

Якщо на сході українські військові б'ються за кожну посадку, то на Херсонщині – за кожне болото, частину плавнів та клаптики островів. Частина з них стала ще більш заболоченою після підриву росіянами Каховської ГЕС. 

На Херсонщині, на відміну від інших ділянок фронту – лінії Куп'янськ – Лиман, Бахмута, Таврії – немає класичних штурмових операцій із використанням американської броні М-113 чи німецького танку Leopard. Тут у принципі немає змоги застосовувати бронетехніку – на сусідній берег її не перекинеш, а на своєму її швидко засічуть росіяни.

Тому вся робота буквально падає на плечі артилеристів, дронщиків і особливо так званих річкових піхотинців, місцевих штурмовиків. Річпіхи зазвичай виконують точкові операції, що передбачають висадку на островах, лівому березі й утримання певних позицій.

Жодна операція не гарантує їм повернення на правий берег. 

Попри це, під час підготовки цього тексту ми не почули історії відмови. Для штурмовиків, серед яких багато молоді, а у випадку підрозділу «Химера» ще й футбольних фанів одеського «Чорноморця», такі операції – дієвий спосіб наближати звільнення країни від окупантів. 

А у випадку Любомира з «Любарта» – ще й звільнення власного дому, що розташований по той бік Дніпра, в Новій Каховці. 

Любомир чекає повернення до рідної Нової Каховки. Фото Дмитра Ларіна
Любомир чекає повернення до рідної Нової Каховки. Фото Дмитра Ларіна

Читайте також: Поки звільняли Роботине, на Херсонщині «Любарт» відтягував сили росіян. Репортаж «The Sunday Times»

У чому полягає складність операцій на Херсонщині

Українські спецпризначенці висаджуються на окупованому березі Дніпра вже не перший місяць. За даними УП, це відбувається приблизно з березня–квітня цього року. 

Це одні з найскладніших операцій, які нині виконують Сили оборони. 

Технічно для десантування на окупованому березі, наприклад, вище за Херсон, треба подолати човном Дніпро, тобто проплисти приблизно кілометр по відкритій місцевості, продрифтувати в плавнях, які військові називають «водним лабіринтом», а потім ще раз переплисти Дніпро або річку Конка (залежно від напрямку руху). 

Навіть мінімальне відхилення водія човна від заданого маршруту може призвести до наїзду на якірну міну, загрузання або висадки далеко від своїх. 

Якірні міни, які спрацьовують під час наїзду човна, за словами героїв цього тексту, є найчастішою причиною втрат на Херсонщині. Так втратив одного свого бійця командир «Химери» Олександр Капшин. 

Кожен «N»-нний човен, який іде на операцію, на жаль, підривається. 

Кожна евакуація пораненого або загиблого з води – ризик для підрозділу. Зокрема й через те, що тіла загиблих повторно чіпляються за плавучі міни.

«Коли ти говориш людині: «Тебе заберуть», неважливо – «трьохсотого», «двохсотого», вона буде виконувати своє завдання до останнього. А коли кажеш: «Сідай у човен», і розумієш, що евакуації назад може не бути – це зовсім інше…»  – пояснює специфіку роботи на Херсонщині згаданий вище боєць ССО, який просить не вказувати свого імені.

«Я знаю, що я витащу Ромчика, – киває на свого побратима, який стоїть поруч під час розмови, – а він – мене. Так і йдемо на завдання», – додає він.

Читайте такожНа війні загинули четверо бійців «Любарта»

 

Окрім рельєфу та мінувань, проти українських військових на цьому напрямку також грають FPV-дрони. За спостереженнями екіпажу FPV-шників «Любарта», з якими спілкувалася УП, у росіян настільки багато FPV-дронів, що вони запускають їх навіть по парі українських військових. За військовими мірками, це дуже малозначима ціль.

Керівник FPV-команди
Керівник FPV-команди "Любарта" Владислав за роботою на Херсонщині

Російські FPV на Херсонщині, видаючи гидке, але водночас попереджувальне, наростаюче дзижчання, прилітають частіше за російські снаряди. 

«Ворог тут довго, він укріпився – на воді, на суші й навіть у повітрі. Тут на тебе можуть чекати міни, FPV-дрони, арта, а може і ДРГ у кущах. На суші в тебе є хоча б варіант зміститись, змінити позицію, щоб на тебе було важче навестися, а на воді це зробити нереально. У випадку надзвичайної ситуації ти маєш тільки один варіант – падати у воду. А падаєш ти зазвичай в екіпіруванні…» – розповідає Любомир.

«А якщо ти вже доплив на той берег і сталася надзвичайна ситуація, то треба або не виходити й вертатися на свій, або виходити і приймати бій, а потім чекати на евакуацію. Це дуже важко», – додає Капшин.

Чим насправді була операція по Козачих Лагерях і як вона виглядала зсередини 

На початку серпня, орієнтовно 6 числа, Сили оборони розгорнули на Херсонщині операцію, що отримала в медіа назву «рейд через Дніпро» або «висадка біля Козачих Лагерів»

Це була кількаденна операція по зайняттю плацдарму на окупованому березі – нижче Козачих Лагерів, і чи не єдина, яка отримала серйозний медійний розголос.

Першими про висадку українських військових на лівому березі, з апокаліптичними нотами і словами «противник зайняв населений пункт Козачі Лагері й навіть прорвав першу лінію нашої оборони» почали писати російські «воєнкори». На наступний день, спираючись на їхні повідомлення, Американський інститут вивчення війни значно скромніше окреслив цю операцію так:

«Українські військові висадили десант на семи катерах, кожний із яких перевозив по 6-7 людей, на лівому березі Дніпра поблизу населеного пункту Козачі Лагері. Вони прорвали російську оборону та просунулися вглиб на 800 метрів».

Ближчими до істини все ж були американці – Сили оборони не займали Козачі Лагері, операція була наочним прикладом того, що означає бути «відволікаючим фронтом»

«Це була радше операція для привернення уваги, поки на нашій ділянці, а також на Запорізькому напрямку (де йшла битва за Роботине – УП) відбувалися певні речі. Ми відтягували та утримували противника тут. Це був один із плацдармів, який дав шанс жити іншому», – пояснює УП молодший сержант на позивний «Рейв» із загону «Любарт», який вів одну зі штурмових груп на цю операцію.

Хлопці, з якими працює Рейв
Хлопці, з якими працює Рейв

Для Рейва, який мав воєнний досвід з часів АТО і раніше служив у ДШВ, це була перша операція з десантування на окупований берег, а також перший досвід ведення групи в ролі командира. Для частини його підлеглих це була в принципі перша в житті бойова операція.

Група Рейва рухалася на лівий берег разом із ще однією групою, якою командував боєць на позивний «Аркан». Вони переправлялися на лівий берег на другий день операції, 7 серпня, кількома човнами. Подолати Дніпро групі Рейва вдалося з другого разу, перший раз, за 10 хвилин після посадки, по них вдарив російський міномет. Кілька людей Аркана не змогли доплисти до лівого берега й змушені були повернутися. Точки висадки груп також обстрілювалися.

«Росіяни почали штурмувати нас у той же день – 7-го серпня, але 8-го ці штурми взагалі були один за одним… У другій половині 8-го числа нас штурмували з трьох боків – на 3, на 9 і на 12 (напрямки штурму відповідно до циферблату – УП). 8-го числа загинув Аркан.

За нашою інформацією, за ніч з 7-го на 8-е, русня перегнала близько трьох сотень людей із «Шторм-Z» з Олешок і пустила їх на м'ясо. Хоча мені здавалося, що це більше бахмутська історія. Я навіть не думав, що можна відправити чотири групи однією дорогою розвідувати, де стоїть кулемет…» – пригадує Рейв.

З його хлопців у ті кілька днів найбільше відзначився кулеметник Ігор Стасюк на позивний «Джокер», який «зустрічав» усі штурми. Разом із помічником він стримував противника майже 20 годин. У тому бою Джокер загинув.

«Ми довго не могли його евакуювати, але вже поховали. Нещодавно я був у нього на 40 днях», – додає Рейв.

Командир «Химери» Олександр Капшин також називає операцію по Козачих Лагерях пеклом для своїх хлопців. Нескінченні обстріли артилерією, щільний стрілковий бій. Відбиття штурмів росіян і постійні атаки в їхній бік. Евакуація поранених, «двохсотих»

Вихід з рубежа.

Полон майора Томова

Найбільш публічною й водночас не до кінця розказаною сторінкою в історії з Козачими Лагерями є полон російського майора, командира батальйону розвідки Юрія Томова – цінного поповнення для обмінного фонду.

Спершу в російських телеграм-каналах поширили відео, де Томов нібито допитує зв'язаних українських військових, що висадилися на лівому березі. Мовляв, жодна провокація не вдалася, ми всіх знайшли та розбили! Втім, уже за кілька днів з'явилося відео дещо іншого змісту… 

На ньому Томов сидить на колінах перед картою і, слухаючи українською: «Усе малюй, тільки максимально коректно», – олівцем показує розміщення російських позицій. 

Так стало відомо, що: а) перше відео було записане та поширене, аби ввести в оману противника; б) українським спецпризначенцям таки вдалося перехитрити росіян. 

Питання лише – як?

Насправді на руку українським спецпризначенцям тут зіграла боязливість самого Томова. Як стало відомо УП зі своїх джерел у ГУРі, коли Сили оборони, зокрема ГУРівський батальйон спецпризначення «Шаман», розбили кілька груп росіян біля Козачих Лагерів, Томов злякався відповідальності й доповів своєму начальству, що в його секторі все під контролем.

Після цього Томов відправив своїх людей у розвідку, щоб дізнатися реальний стан справ на позиціях. А українські спецпризначенці, влаштувавши засідку, оперативно взяли їх у полон. Коли ж у розвідку довелося йти самому Томову, на нього чекала аналогічна доля.

Завдяки Томову українські військові змогли уточнити оперативну обстановку на напрямку, дізнатися місцезнаходження основних підрозділів росіян, а також отримати деяку інформацію для продовження своєї операції на півдні. 

***

Складно відповісти на запитання, як довго ще Херсонщина буде виконувати роль «відволікаючого фронту»

«Великі маневри» тут наразі неможливі – Сили оборони занадто скуті водою, а також мають постійну потребу в човнах. Нереально висадити на правому березі, наприклад, бригаду і відправити її на штурми російських позицій для подальшої деокупації Херсонщини.

Усе виглядає так, ділиться спостереженням керівник FPV-підрозділу «Любарта» Владислав, ніби жодна сторона не може суттєво просунутися на цьому напрямку. 

На його думку, росіяни навряд планують наступати на правий берег, але не втрачають можливості спробувати закріпитися на островах. Українські сили намагаються взяти під контроль усі острови, а також окупований берег.

«Тому по суті зараз усе звелося до обміну артилерійськими, авіаційними ударами, а також до роботи дронів. Поки ми не візьмемо під контроль усі острови, висаджуватися на сусідньому березі немає сенсу», – додає військовий. 

Битва за острови триває. Щодня хтось сідає в човен.

 

Авторка: Ольга КИРИЛЕНКО

 

Коментар
14/07/2024 Неділя
14.07.2024