стрічка

Поки звільняли Роботине, на Херсонщині «Любарт» відтягував сили росіян. Репортаж «The Sunday Times»

31 Серпня 2023, 19:37
Українські війська піднімають державний прапор у Роботиному після 11-тижневого бою 49209
Українські війська піднімають державний прапор у Роботиному після 11-тижневого бою

Що відбувалося між Козачими Лагерями і Антонівським плацдармом під час контрнаступу України на Запоріжжі, опублікувало британське видання The Sunday Times. 

Район.in.ua пропонує власний переклад матеріалу «Над селом Роботине, що на Запоріжжі, знову майорить прапор України» про внесок бійців окремого загону спеціального призначення «Любарт», які були задіяні в серпневих боях на Херсонщині.

Над руїнами Роботиного, крихітного села, яке стало російським бастіоном на окупованому півдні України, нарешті майорить на вітрі синьо-жовтий прапор.

Звільнення села стало кульмінацією 11-тижневої битви та знаменує собою прорив контрнаступу України в Запорізькій області, коли війська зараз пробивають головну лінію оборони російських військ та просуваються далі на південь до наступної.

Приблизно за 320 км на захід група солдатів спецназу з батальйону «Любарт» дивилася відео, як відбивають Роботине солдати 47-ї бригади за підтримки 82-ї десантно-штурмової бригади, оснащеної британськими танками Challenger 2. 

Український військовослужбовець оглядає підбитий український танк біля Роботиного
Український військовослужбовець оглядає підбитий український танк біля Роботиного

«Любартівці» втратили чотирьох чоловіків і серед них ще є поранені артилерією. Але розуміють, що їхня жертва допомогла пришвидшити цей момент маленької перемоги.

У бою за Роботине (за годинниковою стрілкою зверху зліва) Любарт втратив чотирьох бійців: Руслан «Бєлий» Карпюк, Роман «Ворон» Кужель, Вадим «Аркан» Бельський та Ігор «Джокер» Стасюк
У бою за Роботине (за годинниковою стрілкою зверху зліва) Любарт втратив чотирьох бійців: Руслан «Бєлий» Карпюк, Роман «Ворон» Кужель, Вадим «Аркан» Бельський та Ігор «Джокер» Стасюк

За три тижні до цієї важливої події 29-річний сержант «Рейв» повів 18 чоловіків із «Любарта» на бій проти приблизно 300 росіян із батальйону «Шторм-З» – підрозділу, що складається із «зеків». Він і 30-річний лейтенант «Вітольд» поділилися з The Times подробицями участі «Любарта» в сміливій операції з відведення російських резервів із Запоріжжя в Херсонську область у критичний момент контрнаступу. Це також проклало шлях для можливого наступу через річку Дніпро.

Був початок серпня, коли два загони Рейва вперше почали тренуватися на човнах після того, як їм повідомили про доручення переправитися через Дніпро. Невдовзі вони дізналися, що їм також потрібно буде перетнути болото з іншого боку, а потім другу річку, Конку, перш ніж вони зможуть атакувати росіян у селі Козачі Лагері.

Більшість підрозділів не думали б про марш у бій через заміновані болота після двох переправ через річку, знаючи про набагато більшу силу ворога. Проте Любарт — це високомотивований загін добровольців із Рівненської та Волинської областей, який спочатку був сформований для партизанської війни, а потім переформований у підрозділ спеціальних операцій.

«Дев'яносто дев'ять відсотків наших хлопців – молоді, від 19 до 35 років, тому ми все ще можемо битися і бути справжніми оперативниками. Більшість із них були знайомі один з одним до вторгнення і вирішили об’єднатися в один загін, щоб битися пліч-о-пліч з тими, кого вони знають», – сказав Рейв, наводячи паралель з британськими батальйонами «Pals» часів Першої світової війни.

Елітні рейнджери США вишколювали бійців спецназу з батальйону Любарта в засідках і з використанням бронетехніки
Елітні рейнджери США вишколювали бійців спецназу з батальйону Любарта в засідках і з використанням бронетехніки

На початку року Любарта відкликали з окопів у Бахмуті для тренувань з елітними військами рейнджерів США в Європі, де вони тренувалися у облаштуванні засідок, використанні бронетехніки, плануванні спеціальних операцій і очищенні траншей.

Але це було вперше, коли воїни користувалися швидкісними човнами. Невелика розвідгрупа спецназу була надіслана раніше, щоб розчистити перші окопи росіян біля берега річки до того часу, як прибув взвод Рейва, згадує він. Спецназівці застали ворога зненацька, але до того часу, як прибув Любарт, росіяни оговталися й для прикриття використовували листя та кущі, і вторглися на позиції людей Рейва.

Українці відбивалися від військових, які вилазили з кущів, але ситуацію ускладнювало те, що підтримка, яка намагалася дістатися до наших бійців для підсилення, зіштовхнулася з неочікуваними труднощами.

«На той момент у нас було багато проблем із наїздом човнів на міни в річках. Можливо, просто пощастило, що ми пройшли, а може, після цього їх вже мінували вночі. Кожен метр був замінований. Першу годину їх артилерія просто намагалася знищити позицію, де ми зупинилися. Вже коли ми це пройшли, облаштували певні позиції, кулеметні точки, щоб контролювати все на тій частині території, за яку ми відповідали», – сказав Рейв.

Російська розвідгрупа таки простежила рубежі взводу, але відступила під вогнем українських кулеметників. Однак загін Рейва провів ніч під потужним артилерійським вогнем.

«На другий день це був тотальний штурм, вони використовували багато людей, намагалися обступити нас з флангу, пробуючи вивести наші кулемети з ладу та зрозуміти наші слабкі місця». Підрозділу наказали тримати позицію – ділянку землі з одним окопом і лісами лише 400 х 300 метрів, оскільки росіяни намагалися відрізати шлях Любарта назад до річки, щоб бійці не могли поповнювати запаси.

Рейв сказав: «Це була крихітна ділянка землі, а росіяни мали дрони, щоб спробувати зрозуміти, де ми знаходимося. Ми використовували прикриття та ховалися, щоб вони не могли точно бачити, куди вдарити. У нас було багато боєприпасів, як ми і планували, але головною проблемою була нестача води, тому що стало дуже спекотно, і нам потрібно було багато пити під час бою».

Росіяни атакували з одного боку, потім відступали, а потім намагалися зайти з іншого боку або з трьох напрямків одразу, сказав Рейв.

«Мій кулеметник Джокер був у найважчій позиції на нашому лівому фланзі, він зупиняв усе, що міг, поки не потрапив під артилерію. Він – справжній герой. Боєць утримував свою позицію близько 20 годин, провів три-чотири штурми, захищав усіх нас і вбив багато росіян».

Його люди контратакували, змінювали позиції, а потім відступали, коли українська артилерія вступала в бій з російськими військами, сказав Рейв.

«Вони атакували в напрямку окопів, зліва і справа. Контакт був лише за 20-100 метрів. У мене є солдат, який застрелив трьох хлопців у той момент, коли бачив колір їхнього спорядження».

Українські війська прорвали мінну оборону біля Гуляйполя на Запоріжжі
Українські війська прорвали мінну оборону біля Гуляйполя на Запоріжжі

Коли наприкінці другого дня росіяни перегрупувалися для наступної атаки, Рейв оглянув свій взвод. Двоє з його людей були важко поранені. «Контрнаступ справді важкий. Я знаю, що наші союзники можуть бути розчаровані нашою швидкістю. Але ми вкладаємося на повну, щоб повернути кожен метр нашої землі, за що інколи платимо життям».

Рейв підкреслив, що його люди вдячні за підтримку Заходу.

«Ми б билися камінням і палицями, тому що не можемо бути рабами росіян, але 90 відсотків нашої зброї зараз у союзників по НАТО. Звичайно, нам все одно потрібно більше. Без них ми б, мабуть, програли».

У сусідньому підрозділі – роті 126-ї бригади територіальної оборони – ще один поранений. Усій команді потрібно буде рухатися через густе лісисте болото, щоб доставити поранених до іншого пункту перетину далі.

«Це було справді схоже на В’єтнам, який ми всі бачили у фільмах. Було багато укриття, стільки дерев і кущів, але водночас ми п’ять годин без води пробиралися крізь багнюку по груди».

Їхній відхід прикривала 126-та бригада, яка утримувала свої позиції, поки люди Рейва евакуювали своїх поранених. Росіяни відслідковували їх за допомогою безпілотників, обстрілюючи їхній маршрут артилерією та вразивши ще одного воїна з його команди – «Білого». Одного разу під час походу Рейв був настільки виснажений, що йому довелося передати позицію та своє радіо іншому члену свого загону.

«Ми виконали цю місію не просто через одного-двох героїчних хлопців. У моїй команді всі знають, що робити, якщо знадобляться їхні дії. Це тактика НАТО — тактика малих груп, і це сталося завдяки підготовці у НАТО».

Бійці дісталися до пункту перетину, але постало інше питання – провести човни через мінні поля. До прикладу, «Ворон», стрілець команди, отримав контузію, коли його евакуювали, однак під час проходження ділянки його човен натрапив на міну і воїн загинув.

За словами лейтенанта Вітольда, більшість українських підрозділів, які брали участь у бою, відійшли з цього району, але це не кінець амбітних планів України переправитися через Дніпро.

«Між Козачими Лагерями і Антонівським плацдармом все ще щось відбувається», — сказав він, посміхаючись.

«Але я не можу сказати зараз що саме».

Переклад Ольги МАГАС

Коментар
13/07/2024 Субота
13.07.2024