Пішла по новини, а отримала по обличчю: як полтавська журналістка відстоює свої права
-
-
>
-
>
-
>
5206
У Полтаві очікується важливий судовий процес. Головна редакторка місцевого інтернет-видання Коло news Тетяна Цирульник намагається добитися справедливості за побиття під час роботи.
Подія має значення не тільки приватно для Тетяни, а й для всіх медійників, бо часто звернення в поліцію за напад на журналістів не завершується навіть відкриттям кримінальної справи, ще рідше доходять до судів, і зовсім мало є випадків, коли кривдники отримують реальні покарання.
І це при тому, що після вбивства Георгія Гонгадзе протиправні дії проти представників ЗМІ перебувають на контролі міністра МВС.
Редакція Район.in.ua солідарна із полтавською колегою і поговорила з Тетяною Цирульник за кілька днів до суду, про результати якого повідомимо згодом.
«Якщо не виграю, то хоч виступлю! Я хочу показати, що я не жертва, що я не боюся, попри те, що живу тепер з неприємним відчуттям «битої жінки», яке нічим не зітреш», – розпочинає розповідь Тетяна.
Тетяна Цирульник у журналістиці 16 років, але фізичний напад стався вперше в кар'єрі. Пройшла шлях від дописувачки до медіавласниці. Але за покликанням – репортерка, тому часто сама ходить на події й висвітлює їх.
9 травня Тетяна вирушила на полтавський меморіал солдатської слави, щоб перевірити чи вимкнули там вічний вогонь, як напередодні обіцяли в мерії.
Досвідчена редакторка спрогнозувала, що таку міську новину точно почитають, бо перекрити газ на пальник совєцького вогню у Полтаві обіцяли дуже багато разів. Але несподівано журналістка мимоволі сама стала героїнею новин, бо на неї напав 69-річний чоловік.
Сталося це після гострослівної дискусії з іншими чоловіками, якої нападник навіть не чув.
На відео чути, як чоловік каже «Ви, бандери, нікого не поважаєте»
«Я не очікувала побачити на меморіалі людей, а вони були! Бачу, стоїть один чоловік з портретом, а другий його знімає. Коли побачила це, то аж побігла, щоб зафіксувати цей «перформанс». Адже така картинка мала б зацікавити СБУ! Ми посперечалися, бо ця акція нагадує російську «Безсмертний полк» і просуває ворожий наратив. Але все ж ті чоловіки на мене не кидалися, тільки назвали «бандерою», покрили матом і все. Не вперше. Після цього підійшли колеги-журналісти і мій нападник, тож він цієї перепалки навіть не чув», – пригадує деталі того робочого дня Тетяна.
На відео, яке зняв інший полтавський журналіст Віталій Скобельський, видно, як Тетяна налаштовується фотографувати телефоном, до неї підскакує сивоголовий чоловік, хапає Тетяну за плечі і відштовхує якомога далі, при цьому грубо її обзиваючи.
Після того, як вже нібито дав жінці спокій, повертається і з розмаху б'є правою в обличчя.
Читайте також: «Я просто зобов’язана розповідати правду про злочини Росії проти українців»: історія херсонської журналістки, яка свідчила в Гаазі
«Попри гостру ситуацію за кілька хвилин до нападу, я не відчувала жодної небезпеки, а от мій колега Віталій потім зізнався, що мав чуйку: «Зараз щось буде!». Казав: «Або зараз я буду помагати фізично, або я зніму на відео». Звучить смішно, але я вдячна Віталію, що не розбороняв, а все-таки зафіксував інцидент, бо потім я не мала б жодних шансів довести цей напад. Я постійно стикаюся з позицією «А докажи!». Уявіть, треба довести, що я постраждала», – емоційно розповідає Тетяна.
Пощастило, що на меморіалі того дня працювала поліція і правоохоронці належним чином задокументували звернення. Самі порадили журналістці зробити виклик через «102», аби звернення в поліцію було зафіксоване, підказали де і як «знімати побої», а також опитали свідків.
Щоправда, свідки заявили, що ніякого нападу не було, ніхто на Тетяну руку не підіймав. І якби не відео, то довести, звідки взявся синець, було б неможливо.
Читайте також: Скандалити і йти до медіаюристів: українські журналісти виборюють свої права під час війни
Найцікавіше розпочалося потім, коли в «гру» вступила прокуратура.
«До поліції у мене питань нема: їхня робота бездоганна. Вони все зафіксували якісно і під час звернення, і під час слідства. Ми навіть на слідчий експеримент їздили. А от прокурори повертали матеріали кримінального провадження! І причини, на які спирається прокуратура – абсурдні. Принаймні ні я, ні медіаюристи не знайшли в законі про медіа таких вимог, що перелічені в листі від прокуратури», – обурюється журналістка.
А в листі йдеться, що Тетяна Цирульник «не мала жодних розпізнавальних ознак належності її до представників медіа». І перелічують ті «ознаки»: бейджик, мікрофон з логотипом, жилет, не представлялась і …працювала без оператора.
Тетяна визнає, що не представлялася, бо й не питали. Її нападник Віталій Бурмака взявся силоміць проганяти, то з несподіванки журналістка встигла сказати, що перебуває як і він у публічному місці.
А от решта списку прокурора Станіслава Мисюри і зовсім не витримує критики. Адже тільки телевізійники працюють у парі з оператором, а решта медійників роблять усе самі: і знімають, і записують, і фотографують.
Так само бейджі і жилети не є обов’язковими для роботи у публічних місцях. Навіть більше, додаткові розпізнавальні знаки ще з часів Майдану стали додатковим ризиком для насильства щодо журналістів і краще уникати такого «дрескоду». Авжеж варто мати посвідчення при собі, щоб надати його при потребі. Але Закон про медіа не має такого переліку атрибутів і «розпізнавальних ознак» журналіста, як того вимагає Полтавська окружна прокуратура.
«Найбільше мене обурює претензія, що я працювала без редакційного завдання! Ну це ж радянський архаїзм. Я бачу подію – знімаю, бо це моя робота. І за цю роботу я отримала по голові. Але на думку прокуратури, журналістів без редакційного завдання можна безкарно бити? Прокуратура керується нормами, яких нема в Законі про медіа. Але посилаються на роз’яснення Верховного суду, яке вийшло у справі побиття журналістів Радіо Свобода під час інтерв’ю в Укрексімбанку, мовляв по журналістах не було видно, що вони журналісти. Але якщо журналіст не одягає той бейджик, то напевно він не допомагає. Бо якби допомагав, то ми б ті бейджі на лобі носили. А досвід Майдану і війни доводить, що коли ти в жилеті «Преса», то він робить з тебе ціль», – аргументує Тетяна Цирульник.
Про побиття журналістів в Укрексімбанку і наслідки для нападників читайте в нашому матеріалі Покарання за напад на журналістів – штраф
Про нападника з архівів новинних сайтів відомо небагато. Є відео, як чоловік декламує російськомовний вірш «Жди меня» на тому ж меморіалі 9 травня, десь його називають «шевченкознавцем», є згадки про участь у вшануванні пам’яті поета-комуніста-народного депутата родом з Полтавщини Бориса Олійника.
Цікавішу інформацію ми знайшли в архіві руху «Чесно».
Віталій Бурмака у 2015 році балотувався до Полтавської міської ради по мажоритарці від партії «Нова держава», яка влилася у так званий рух Ліва опозиція. По факту це – закамуфльована Комуністична партія України. У 2022 році «Ліву опозицію»в Україні заборонили разом із цілою мережею проросійських політичних сил.
Тетяна Цирульник визнає, що цей напад справив на неї сильне враження:
«Я відчула, що таке бита жінка, і це вкрай неприємно. А ще відчуваю гостру несправедливість. Від мене, як журналістки, багато очікують, я маю багато обов’язків, але коли я постраждала, то мої права, виявляється, ще й дуже важко захистити. Мені натякали, що тілесні ушкодження в мене... надто легкі. Обурливо, що легкі тілесні ушкодження, завдані журналісту, не вважаються за злочин, і я маю намір відстоювати справедливість у суді до кінця».
Схожа ситуація була і на Волині, про яку читайте у нашому матеріалі: Правосуддя не має бути чудом: як волинська журналістка відстоює свої права після нападу чиновника
Віталію Бурмаці повідомили про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 1 стаття 125. Це – легкі тілесні ушкодження, за які у кримінальному кодексі України передбачений штраф. А також підозра за частиною 2 статті 345-1 – умисне заподіяння журналісту легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку зі здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності. Якщо вину нападника вдасться довести, то йому загрожує обмеження волі на термін до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Більше про порушення прав журналістів в Україні слухайте у подкасті Район.in.ua Невтямки.
P.S. Вічний вогонь у Полтаві таки вимкнули.
***
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту IWPR «Голоси України: Захист передової», що фінансується ЮНЕСКО. Автори несуть відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цьому матеріалі, а також за висловлені в ньому думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та не накладають на Організацію жодних зобов'язань.
This publication was prepared under IWPR's Ukraine Voices: Protecting the Frontline project funded by UNESCO. The authors are responsible for the choice and the presentation of the facts contained in this discussion and for the opinions expressed therein, which are not necessarily those of UNESCO and do not commit the Organization.
