Зберегти храм. Історія двохсотрічної церкви в селі на Рівненщині
-
-
>
-
>
-
>
5128
У селі Колоденка на Рівненщині протистояння російської та української церков розпочалося задовго до того, як Україна отримала Томос. На початку 90-х за приміщення старої 200-річної церкви між односельцями, які інколи були навіть родичами з однієї хати, точилася майже війна, яка тоді закінчилася на користь Київського патріархату.
Сама ж церква стоїть досі, як стояла понад 200 років, але, на жаль, лишилося їй недовго. Журналістка Район.in.ua розпитала парафіян і священника про історію храму Святого Великомученика Юрія Переможця в селі Колоденка.
Стара церква на пагорбі
Понад трасою Київ-Чоп, за кілька кілометрів від розв'язки, що веде на рівненську об'їзну, на одному пагорбі стоять зовсім поруч дві церкви. Одна висока, побілена, з зеленими банями, явно свіжого вигляду. Інша – присадкувата, вкрита вилинялою блакитною фарбою, з сірим бляшаним дахом. Мабуть, тільки деякі мешканці села Колоденка зараз знають, що тій іншій – уже понад 200 років.
Парафіяни храму святого великомученика Юрія Переможця Православної церкви України люблять розповідати історію про те, як у 1788 році дерев'яну церкву з села Дюксин (зараз Деражненська громада Рівненського району) перевезли на кам'яний фундамент, збудований колоденцями, хоч ніяких документальних підтверджень цьому не збереглося. Проте, збереглися писані від руки «Відомості», де вказано, що церкву в селі Колоденка збудували саме в 1788 році.
Поряд з церквою стоїть невисока дерев'яна дзвіниця, вкрита бляшаним дахом. Вона згадується у тих же «Відомостях», датованих 1889 роком. Проте, в польському описі храму за 1933 рік зазначають, що дзвіницю збудували в 1898 році, а на верхньому поверсі приміщення, просто під дзвонами, за старою іконою досі можна розгледіти вирізьблені на дерев'яній стіні цифри «1899».
Про період від будівництва церкви до окупації села радянськими військами майже нічого не відомо, лише те, що храм завжди був відкритий, незалежно від того, хто був при владі. Старі люди розповідали, що в особливо небезпечні часи приміщення церкви слугувало прихистком для селян. До 1939 року, за усними переказами, богослужіння проводили українською мовою.
На території церкви Святого Юрія Переможця є кілька могил, де за старою традицією поховали священників, що керували парафією. Історію одного з них віряни пам'ятають і досі.
Отець Дмитро Берегович був останнім, хто проводив службу українською мовою, до того, як церква остаточно потрапила під владу Московського патріархату. Парафіянка Марія розповіла, що за однією з версій серед записаних псалмів для хору знайшли духовний гімн України «Боже, великий єдиний». За це хотіли засудити матушку та керівницю хору Леоніду Берегович, але отець взяв провину на себе і його заслали в Сибір.
Проте, нинішній священник протоієрей Петро Велігурський спростував цю версію і розповів, що згідно зі збереженими документами серед записів справді знайшли гімн України, але радянська влада все ж покарала за це матушку, яку справді заслали Сибір.
Отець Дмитро Берегович служив у церкві до своєї смерті й був похований на території. Після його смерті богослужіння почали вести так званою церковнослов'янською мовою, традиційною для Московського патріархату. Так тривало до 1993 року.
Читайте також: Петропавлівська церква – пам’ятка дерев’яної архітектури Рівненщини середини XIX століття
Протистояння
Більшість мешканців села Колоденка, зокрема й православного віросповідання, завжди мали й мають цілком проукраїнську позицію. У всьому, окрім церковного питання. У часи радянської окупації люди не мали вибору і були раді вже тому, що храм не закрили й не зруйнували, а навіть дозволили проводити богослужіння.
Як тільки Україна здобула незалежність, а через рік утворився Київський патріархат, який російська пропаганда поспішила назвати «розкольниками», серед парафіян Свято-Юріївської церкви зросла напруга.
Спочатку все було досить цивілізовано. Віряни виявили бажання перейти до Київського патріархату і проводити богослужіння українською мовою. Усі проголосували й виявилося, що підтримує цю ідею абсолютна більшість. Але не підтримує священник і ще до десятка парафіян.
Як згадує очевидиця подій, отця Віктора намагалися вмовити перейти до Київського патріархату разом із більшістю парафії, бо приміщення храму в селі одне. Коли він відмовився, в Колоденку прислали ще одного священника, отця Віталія, а церкву довелося ділити.
Читайте також: Релігійна громада на Рівненщині продовжує судитись за храм, поки – безрезультатно
Ті, хто лишився з Московським патріархатом відкинули пропозицію проводити богослужіння в храмі по черзі. Парафіян Київського патріархату не пускали всередину аж до престольного празника Святого Великомученика Юрія Переможця 6 травня, тобто майже пів року.
Різдво та Великдень 1993 року віряни зустрічали на вулиці. Увесь цей час люди зверталися до влади різного рівня, намагалися знайти якесь юридичне рішення і довго оббивали пороги Рівненської обласної ради. Допомагав їм відомий у Рівному активіст громади Київського патріархату, народний депутат України й майбутній голова Рівненської ОДА Василь Червоній.
За словами очевидців, у день престольного празника на територію храму в селі Колоденка прибули військові Українського козацтва на чолі з Василем Червонієм, які підтримували вірян Київського патріархату, та група підтримки Московського патріархату у вигляді силовиків. На щастя, до застосування сили не дійшло, а проукраїнська громада змогла вшанувати покровителя всередині храму.
Уже на Трійцю конфлікт виник знову, коли парафіяни Московського патріархату, як згадують свідки подій, зіпсували замок і не пустили своїх односельців до церкви. Вони були налаштовані досить агресивно, але й цього разу обійшлося лише словесними перепалками, проте в цю «громадянську війну» нарешті втрутилася сільська рада.
Чиновники просто закрили церкву і забрали ключі. Наступні кілька місяців віряни зайняли два протилежні ґанки церкви й так проводили богослужіння. Увесь цей час місцеві активісти збирали всі можливі дозволи й документи, щоб законно забрати приміщення церкви до Київського патріархату.
На Петра і Павла, 12 липня 1993 року, йшов дощ. Колоденці вже звично прийшли під закриту церкву і чекали, смиренно мокнучи. У той день староста церкви Василь Качановський і його помічник пішли в сільську раду.
«Раптом ми побачили, що вулицею йде помічник старости. Він просто мовчки підійшов до дверей церкви і відкрив їх ключем. У той момент всі одночасно попадали на коліна в грязюку і почали дякувати Богу, а тоді всім натовпом (а людей було дуже багато, бо ж свято), зайшли в коридор, хто зміг. Двері всередину все ще були закриті, але через людей уже біг староста з другими ключами. Двері відкрили і всі нарешті зайшли до храму», – згадує одна з прихожанок.
Представники Київського патріархату таки змогли дістати дозвіл від сільської ради проводити богослужіння всередині, а від Рівненської обласної ради отримали право користуватися приміщенням церкви. Віряни ж Московського патріархату, прихопивши частину церковного начиння й ікон, спочатку служили у звичайній хаті, а через деякий час почали будувати власну церкву на сусідньому пагорбі.
Наразі село Колоденка з населенням близько чотирьох тисяч осіб має православні церкви обох патріархатів і два Доми молитви різних напрямків протестантизму. Отримання Україною Томосу не надто зменшило напругу між сільськими православними.
Зберегти історію
За 234 роки зовнішній вигляд будівлі храму Святого Великомученика Юрія Переможця майже не змінився, хоч із часом добудували два кам'яні ґанки та котельню. Всередині ремонтували стіни та встановили додаткові опори, коли дерев'яна будівля почала руйнуватися.
Нині церква в аварійному стані й може завалитися в будь-який момент. Віряни власним коштом будують поряд новий храм.
Читайте також: Історія церкви в селі Липне, де знайшли прапор УНР
У церкві зберігся автентичний іконостас, створений тоді ж, коли будували церкву, хоч його й намагалися досить недбало реставрувати. Від руки таких же «реставраторів» постраждали й деякі окремі ікони.
Кілька цінних старовинних образів, на жаль, вкрали в 90-х роках. На дзвіниці зберігають старі ікони, написані на цільних шматках дерева. Раніше вони стояли в храмі, але з часом їх замінили на нові.
Теперішній священник протоієрей Петро Велігурський розповів, що знайшов у церкві багато старих метричних книг, свідоцтв, грамот, частина з яких датується початком 19 століття, а частина – з міжвоєнних та повоєнних часів.
Отець Петро зараз зберігає їх удома, щоб вберегти від сирості та перепадів температури. Також серед речей, які вже не використовують у богослужінні, знайшли досить цінні предмети церковного начиння теж із 19 століття.
«У мене є мрія, зробити в новому храмі музейну кімнату, де можна буде виставити все, що ми маємо. Щоб люди бачили цю історію на власні очі. Звичайно, треба час, щоб ретельно дослідити всі ці документи, можливо, оцифрувати їх чи перевести в друкований формат. На жаль, зараз нема ні часу, ні ресурсів. Але я сподіваюся, що з Божою допомогою, ми колись зможемо це зробити», – каже отець Петро.
Священник звертався до архітекторів, консультувався з істориками, зокрема співпрацює з дослідником історії православної церкви на Волині Володимиром Борщевичем. Але поки будують новий храм, весь час і ресурси йдуть на нього.
На жаль, зробити стару церкву пам'яткою архітектури місцевого значення зараз неможливо через численні ремонти та надзвичайно високу вартість оформлення відповідних документів.
Тому доводиться лише чекати, поки церква зруйнується сама по собі. Або знайти спосіб якось її законсервувати.
Читайте також: Зникла церква, підірвані монастир і костел капуцинів: невідоме і забуте в історії Устилуга
