Діти громади

Діти, як особлива група населення в територіальній громаді, однозначно мають свої невід’ємні права. Право на життя, на освіту, на охорону здоров’я, на розвиток, на правосуддя, на захист з боку громади й держави тощо.

Численні обов’язки щодо представлення інтересів членів своєї громади покладено чинним законодавством на голову, старост та виконавчі органи територіальних громад.

Наголошую, що відповідно до вимог частини 3 статті 8 Закону України «Про добровільне об’єднання громад» територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов’язків територіальних громад, що об’єдналися.

Тобто голова територіальної громади, старости представляють інтереси дітей як членів своєї громади і виконують обов’язки щодо створення соціально-економічних умов реалізації особистості на території громади та забезпечують захист прав дитини.

На сьогодні, відповідно до норм чинного законодавства (пункт 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866) виконавчі органи сільських, селищних рад, у тому числі територіальних громад є органами опіки та піклування.

Орган опіки та піклування – це специфічний правовий інститут, покликаний розв'язувати проблеми людей, які для представлення або захисту своїх прав потребують втручання держави.

Орган опіки та піклування – це виконком місцевої ради у всій сукупності його структурних підрозділів, а саме:

• Служба у справах дітей – безпосередньо займається веденням усіх справ щодо дітей.
• Управління соціального захисту – займається веденням справ щодо повнолітніх осіб.
• Комісія з питань захисту прав дитини – дорадчий орган із питань дітей.
• Опікунська рада – дорадчий орган із питань повнолітніх.

Відповідно до норм законодавства виконавчі органи сільських, селищних рад, у тому числі територіальних громад, окрім покладених на них повноважень щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах,  забезпечують захист особистих, майнових та житлових прав усіх дітей – членів громади.

Що ж це за статус  – дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах?

Відповідь надається в статті 1 Закону України «Про охорону дитинства».

Отже, дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах – це дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров’я та розвиток у зв’язку з інвалідністю, тяжкою хворобою, безпритульністю, перебуванням у конфлікті із законом, залученням до найгірших форм дитячої праці, залежністю від психотропних речовин та інших видів залежності, жорстоким поводженням, зокрема домашнім насильством, ухилянням батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов’язків, обставинами стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій чи збройних конфліктів тощо, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини.

Зважаючи на норму чинного законодавства, в якій вказано, що «штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об’єднану територіальну громаду» та наявність малих за кількістю населення територіальних громад в країні, існує висока вірогідність того, що в нечисленних територіальних громадах будуть утворені не служби у справах дітей, а призначено уповноважених осіб, на яких покладатиметься виконання обов’язків служб у справах дітей.

Повноваження цих служб визначені багатьма законодавчими актами України і значною мірою є такими, які не можуть бути делеговані іншим структурам місцевих органів виконавчої влади.

Щодо Методичних рекомендацій з розроблення положень про структурні підрозділи з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій та Методичних рекомендацій щодо організації та забезпечення діяльності територіальної громади у сферах соціального захисту населення та захисту прав дітей, затверджених Наказом Міністерства соціальної політики України № 868 від 30 грудня 2020 року, то, на мою думку, дані методичні рекомендації носять саме рекомендаційний, а не зобов’язальний характер!

І що ж ми маємо у висновку?

Знову ж виникає та сама, банальна, багаторічна проблема – брак фінансування!

Адже стаття 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження у сфері соціального захисту населення покладає саме на органи місцевого самоврядування, і зокрема, до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо забезпечення надання соціальних послуг відповідно до закону, встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень.

Що маємо на практиці?

«Вільних» коштів на соціальний захист населення в громаді немає!

Є інші, вкрай нагальніші, пріоритетніші питання та проблеми!

На жаль, під час спілкування з керівництвом, іншими представниками територіальних громад в різних регіонах країни я відмітив для себе, що більшість не знає в повному обсязі норми чинного законодавства або не можуть сформувати алгоритм взаємодії на місцевому рівні з врахуванням існуючих норм в чинному законодавстві в ситуації виявлення фактів домашнього насильства чи торгівлі людьми у своїй громаді.

Щодо існуючих норм в чинному законодавстві, для прикладу.

Порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, затверджений постановою КМУ № 585 від 1 червня 2020 року більше деталізує та прописує алгоритм дій у випадку виявлення дитини, постраждалої від домашнього насильства та торгівлі людьми аніж Порядок взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, затверджений постановою КМУ № 658 від 22 серпня 2018 року та Порядок взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, затверджений постановою КМУ № 783 від 22 серпня 2012 року.

Основні моменти постанови КМУ № 585 від 01 червня 2020 року:

Пункт 5 вказує, що суб’єкти під час виконання своїх професійних чи службових обов’язків забезпечують виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у випадку встановлення або отримання інформації про наявність (у тому числі ймовірну).

Пункт 7 вказує, що координацію діяльності щодо виявлення та захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, а також безпосереднє ведення їх справ здійснюють служби у справах дітей місцевих рад.

І, як на мою думку, один з найголовніших моментів у цьому Порядку:

«Сільські, селищні, міські голови, а також старости сіл і селищ, визначених за рішенням місцевої ради об’єднаної територіальної громади, несуть персональну відповідальність за забезпечення виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, випадків жорстокого поводження з ними, виникнення безпосередньої загрози життю або здоров’ю дитини, надання таким дітям допомоги в межах повноважень і своєчасне інформування про них відповідних суб’єктів».

Підсумовуючи скажу: держава несе відповідальність за протиправні акти, вчинені її представниками.

Тобто, в разі надзвичайної події пов’язаної зі шкодою життю або здоров’ю дитини, відповідальність маю понести не лише батьки чи особи, які їх заміняють, а й особи, які несуть персональну відповідальність в тій чи іншій сфері.

І відповідальність, залежно від ступеня шкоди для дитини, може бути не лише дисциплінарна, а й адміністративна чи навіть кримінальна.