Досвід, який здобули українські журналістки через війну: гендерна дискусія на West Media Forum

У Луцьку під гаслом «Хай живе життя» провели восьмий West Media Forum. Темою однієї з панельних дискусій стали виклики для українських журналісток у час війни й досвід, який медійниці здобули за цей рік. 

Детальніше про дискусійну гендерну панель розповів Волинський пресклуб, цьогорічний партнер форуму.

У дискусії взяли участь журналістка Мар'яна Вербовська, перша секретарка Національної спілки журналістів України Ліна Кущ, воєнна журналістка Ukrainian Witness Надія Суха та журналістка NV Олександра Горчинська.

Нагадаємо, захід відбувся 15 грудня у залі експериментального театру «Адреналін» і зібрав понад 150 медійників з усієї України.

Читати також: Можливості, інновації, трансформації та виклики: про що говорили на VIII West Media Forum у Луцьку

За словами Ліни Кущ, Першої секретарки НСЖУ, співголови експертної групи Європейської федерації журналістів з питань гендерної рівності та різноманітності, журналістки в Україні і до повномасштабної війни стикалися з низкою викликів у професійній діяльності саме як жінки. До цих викликів додалися ще і питання фізичної безпеки, втрата роботи, полон, окупація, сексуальне насильство.

«Ми маємо також приклади тиску на журналісток через родини, які перебувають в окупації, психологічних погроз у зґвалтуванні – і маємо бути готові в своїх редколективах побачити ці проблеми, які журналістки часто не артикулюють», – зазначила Ліна Кущ.

Вона наголосила також на додатковому навантаженні журналісток, редакторок як менеджерок, психологічне й економічне навантаження, коли вони змушені працювати більше за менші гроші тощо. 

У цьому випадку велике значення має підтримка медійних організацій. 

Однією з таких є ініціатива НСЖУ – Центри журналістської солідарності, які від початку повномасштабного вторгнення надавали емоційну та матеріальну підтримку евакуйованим журналісткам, а згодом запрацювала Гаряча лінія психологічної допомоги. За словами Ліни Кущ, 90% звернень – від медійниць.

«Дуже важливо, що в експертній групі Європейської федерації журналістів є представниця України. Я маю можливість говорити про наш досвід війни, роль української журналістики і виклики, перед якими опинилися журналісти й журналістки», – наголосила голова НСЖУ.

Модераторка дискусії Мар'яна Вербовська зауважила, що як журналістка, яка пише на екологічні теми, в час війни зіткнулася з низкою викликів.

«Серед яких найпростіше виявилося знайти бронежилет і шолом, а найважче – отримати акредитацію. І велику експертну підтримку, як це зробити, мені надали журналістки, які вже пройшли цей досвід, – поділилася вона.

Мар яна Вербовська

Власне, однією з груп такої взаємопідтримки є спільнота «Жінки в медіа», про діяльність якої розповіла її проєктна менеджерка, журналістка NV Олександра Горчинська. 

За її словами, дуже важливою для журналісток виявилася можливість просто відпочити і звернути увагу на своє здоров'я – як фізичне, так і психологічне. Окрім зазначених навантажень, журналістки стикаються і з гендерною дезінформацією, приниженнями з боку Росії, але часто лишаються наодинці з цією проблемою. Дослідження про це нещодавно презентувала ГО «Жінки в медіа». 

Олександра Горчинська.

Але як давати собі раду? Чи вдається стабілізовувати свій внутрішній стан і що допомагає бути стійкими?

Воєнна репортерка Надія Суха пригадує, що говорити про війну – окупацію, репортажі з фронту – це не те, про що можна мріяти в журналістиці. Але у неї, як і інших репортерок, не було іншого вибору – вона розуміла, що має робити те, що добре вміє, і де може бути максимально корисною. У роботі з військовими найбільш важливо, каже, «завоювати довіру і довести, що маєш право займатися тим, чим займаєшся».

«Той перший рік повномасштабної війни був загалом найважчий. Ти ніколи не можеш бути готовою побачити злочини наживо. Але з часом настав момент, коли ти втомлюєшся. А зараз ти розумієш, що є хтось, кому доводиться важче. І ти мусиш теж бути сильною. Маєш відкладати все жахливе на потім, а зараз мусиш це витримати, бо інакше не можна працювати. Ця робота для мене надзвичайно важлива. В усьому цьому жаху, коли твої герої стають іменами, то єдине, що допомагає зцілюватися і їхати на Донбас, – це розуміння, що ти допомагаєш людям стати вічними іменами, що ти пишеш про тих титанів, які тримають нам небо», – сказала Надія.