стрічка

Жінка-пісня. Репортаж про одну з останніх виконавиць старовинного поліського співу Домініку Чекун

25 Листопада 2022, 16:17
Домініка Чекун 11897
Домініка Чекун

Старі Коні – невеличке село, яке нині є частиною селища Зарічне, що у Вараському районі на Рівненщині. Саме тут проживає 86-річна Домініка Чекун – жінка-феномен, берегиня автентики, виконавиця старовинного поліського співу. Сакральне звучання її голосу, здається, має силу відганяти злих духів і рятувати від лихих думок. Вона – правічний жіночий архетип. Її голос став національним надбанням, адже в аудіоколекцію світової спадщини традиційної музики ЮНЕСКО занесені виконані саме нею пісні.

Попри численні державні відзнаки та світове визнання, жінка не має музичної освіти, а всю молодість пропрацювала дояркою у місцевому колгоспі. Та й власне популярність до неї прийшла вже у досить зрілому віці.

Про те, як живеться нині зірковій поліській бабусі, у кого вона вчилась співати та кому зуміла передати своє унікальне вміння – давню техніку співу, коли один голосний звук  дрібниться на кілька нот, а відтак голос наче вібрує, читайте у нашому ексклюзивному репортажі.

86-річна Домініка Чекун – жінка-феномен
86-річна Домініка Чекун – жінка-феномен

***

Листопадовий ранок видався не надто привітним, проте ми все ж вирушаємо в дорогу, адже про цю зустріч я міркувала вже давно. Однак спочатку на заваді став коронавірус і боязнь наражати на небезпеку жінку, яка входить до групи ризику через свій поважний вік. Затим широкомасштабна війна змусила сконцентруватись на дещо іншій роботі. А нещодавно поліська співачка потрапила в лікарню. «Уперше за життя», – як згодом вона нам розповість.

Тож, коли Олена, донька Домініки Чекун, повідомила, що «мама вже трошки краще себе почуває і не проти поспілкуватись», ми одразу вирушили в дорогу.

Цементові брили під маскувальними сітками, які то тут, то там стрічались нам на шляху, мимоволі нагадували, що нині війна, а ми – поруч із Білоруссю. Проте передчуття близької зустрічі зі співачкою затьмарювало будь-які страхітливі думки.

Дорогою із Зарічного до Старих Коней телефонуємо Олені, яка зголосилась побути нашим віртуальним гідом.

«Перед клубом (Будинок культури. – ред.) потрібно буде звернути у вуличку праворуч - там мама на вас чекатиме», – запевняє співрозмовниця.

В'їжджаємо в село. За кілька хвилин бачимо прямо по курсу біле занедбане приміщення, поруч – дитячий майданчик. Робимо припущення, як згодом виявиться - помилкове, що це школа. Бо, за нашою логікою, встановити дитячий майданчик мали б саме біля освітнього закладу, тож ми, не пригальмовуючи, мчимо далі.

За трохи натрапляємо дорогою на іще одне чимале приміщення. Однак через високий щільний паркан ідентифікувати будівлю нам не вдається, а відсутність хоч якихось розпізнавальних знаків, спонукає їхати далі. 

За кілька хвилин розуміємо, що вуличка, як і село, вже закінчується, а отже ми таки проминули свій пункт призначення, відтак рушаємо у зворотному напрямку, збавивши швидкість, аби не проґавити бабу Даню – саме так по-простому її кличуть місцеві жителі.

За трохи якраз майже навпроти того приміщення, яке ми помилково прийняли за школу, помічаємо літню жінку з ціпком. Це вона – Домініка Чекун. Виявляється, що ми не перші, що заблукали, розшукуючи будинок поліської співачки.

Її дім видно з головної дороги. Проте кілька десятків метрів до нього даються нам не дуже швидко, оскільки у жінки хворі ноги. Нині вона готується до хірургічної операції, яку їй зроблять у грудні в Польщі. Про гроші і лікаря потурбувались друзі-поляки, які ось уже впродовж десятиріччя відвідують пані Домініку, аби послухати її магічно-сакральний спів і повчитись біля жінки-легенди самим опанувати поліські виводи.

Пес Малиш не лихий і тут радше за компаньйона, аніж сторожа
Пес Малиш не лихий і тут радше за компаньйона, аніж сторожа

На подвір'ї нас зустрічає пес Малиш. Господиня завчасно попереджає, що він не лихий і тут радше за компаньйона, аніж сторожа. «Брехати не вміє», – каже жінка. У цей час Малиш, ніби образившись, починає затято гавкати, а ми – дружно реготати.

Обійстя пані Домініки прикрашають лебеді. У теплу пору року вони «плавають» у квітах, нині ж ніщо не заважає роздивитись орнамент, який у просторах інтернету вже став невід'ємним атрибутом своєї господині.

Ті  самі знамениті лебеді
Ті самі знамениті лебеді

«Одного року хату красила (фарбувала. – ред) і замалювала їх. Вже приїлись (набридли. – ред). А після того приїхали до мене гості з Києва. Прийшли і першим ділом питають «Лебеді де?». А тоді достали телефона свого, знайшли фотографію, яку робили тут раніш. Стали і мені знов намалювали пташок. Так вони з того часу тут і є», – жваво розповідає жінка та запрошує до світлиці.

Поки моя компаньйонка налаштовує техніку для зйомки, пані Домініка йде до іншої кімнати, аби причепуритись перед розмовою. Одягає жовту квітчасту хустину, бо, каже, що саме цей колір їй найбільше пасує до лиця. Зручно вмощується і починає ділитись спогадами.

Була дояркою, а стала світовою зіркою

Зморені тяжкою працею руки бабусі-співачки
Зморені тяжкою працею руки бабусі-співачки

Домініка Чекун народилася у Старих Конях 15 серпня 1936 року. Щоправда, тоді це була територія Польської Республіки.

Тут жінка вийшла заміж. Тут у неї на світ з'явились двоє дітей: донька Олена та син Михайло. Тут вона розпочала свій трудовий стаж дояркою в місцевому колгоспі. А оскільки роботу поєднувала із захопленням співами, то у 1984 році організувала аматорський фольклорний колектив «Старі Коні», якому у 1992 році надали почесне звання «народний».

Скільки себе пам'ятає, каже жінка, стільки й співає.

«Помню було мені років шість. Баба моя йшла на весілля, а я попросила, то вона й мене взяла. Нас, дітей, всадили на піч дивитись те весілля. Ввечері, як вже конец був і музиканти вже не співали, жінка котрась завела пісню. Вона мені так понравилась, шо я прийшла до хати, лігла, никому ничого не кажу, а сама собі ту пісню повторюю. За ніч вивчила всю! Люблю я колишні пісні», – резюмує поліська знаменитість і за мить вже заводить ту саму пісню з весілля:

Ой, добраноч усім на ноч.

Де я буду ночувати?

За ворітьми зелен явор – 

там я буду козака ждати.

Ой, чи явор, чи не явор,

зеленая яворина.

Помиж трома козаками

да є одна моя мила.

Ой, чи мила, чи не мила,

напій коня вороного,

напій коня вороного

ще й козака молодого.

Ой, рада б я напоїти

тебе, коник вороненький.

Просю тебе не зрадять мене,

козаченько молоденький!

 

Домініка Чекун зізнається, що спів то її віддушина: «Коли не було войни, ми на дворі сідали і спивали, а люди сходились, слухали. Як на весілля, приходили на нас дивитись. А зараз хіба хтось в гості прийде, то в хаті можу поспівати. Телевізора мало включаю, бо там все войну показують, а я переживаю. То лучче (краще. – ред.) сяду на койци (ліжку. – ред.) і співаю свої пісні: одну, другу. Ну, а шо ж буду робити? Без пісні важко».

«Я, певно, у батька вдалася. Батько співак був на все село. Десять мужчин поставить і всім лад дасть. А от його брат-близнюк не співав. Як жінка подводив – таким тоненьким голосом», – додає співрозмовниця та наголошує, що, не кожному дано осягнути співоче мистецтво.

У школі, пригадує, співи викладали у суботу останнім уроком, починаючи з третього класу. «В першому-другому класі вчили букви, цифри, писати. То ж посля войни все було», – уточнює.

«Вчителька в нас була з Полтави. Помню каже «Даню, сьогодні твій урок. Будете співати». І я всіх в класі вчила свої пісні. Дівчата, які не вміли співати, вже такі добрі до мене були, щоб я ж їх не сварила», – пригадує своє дитинство зіркова бабуся.

Спеціальної музичної освіти Домініка Чекун не має. Попри те, що свого часу їй пропонували навчатись у хорі Верьовки, але через юний вік і, можливо, іще з якихось причин, матір не відпустила Домініку їхати на ті навчання, це її тоді не зупинило. Вона продовжувала співати: за худобою на пасовищі, коли була молодшою, та навіть за коровами на фермі, коли працювала дояркою.

Як губка вона вбирала в себе всі мотиви та пісні, які чула від бабусі, батька, матері і співочих односельців.

«Чую – пастух співає. Я поджену свою череду (стадо корів. – ред.), шоб чути лучше було, і слухаю, а потім череду оджену і вже сама наспівую те, шо почула», – розказує.

Коли Домініка працювала у колгоспі, створила колектив, до якого увійшли такі ж залюблені, як і вона, у спів жінки. 

«Наш колектив то були п'ять жінок і я – шоста. Предсідатєль колхозу (голова колгоспу. – ред.) прийшов і каже «Вибирай, Даня, які тобі жінки треба». Але ж спивати хочуть багато, а не вміють. І невдобно сказати комусь, шо «ти не вмієш», бо люблять співати, хочуть спивати. … Але помало колектив зобрали, співати навчились», – пригадує співрозмовниця.

Виконавиць хорланки «Старі Коні» знали і любили навіть за межами рідного краю.

«В Москву заїхали. Там багато колективів виступало, але нам сказали, шо наша хорланка найхоріще співає і голоса в нас найгарніші», – пригадує та додає, що її пісенний колектив мав гастролі мало чи не що два тижні.

«Колхоз нам по п'ять рублів платив за дньовку гастроль. Такий заробок був. Але ми молоді були, співати хотілось, то й без грошей співати могли б. Хоч і не легко то все було. Вдома треба було кидати господарство. Але в мене був такий добрий чоловік. Николи не сказав, що не поїдеш», – розповідає та додає, що навіть двічі сама-самісінька без решти жінок зі свого співочого колективу виступала у Москві.

До слова, з шести співачок «Старих коней» нині ряст топчуть лише дві, решта ж вже відійшли у засвіти.

За добрим чоловіком і співається легко

Не всім так пощастило з чоловіком, як їй
Не всім так пощастило з чоловіком, як їй

У тому, що Домініці співалось так любо і охоче, велика заслуга нині вже понад 30 років як покійного її чоловіка.

«Він любив слухати, як я співаю. «Уберися найхоріще (одягнися найгарніше. – ред.) за всіх» казав мені, як їхала виступати. І туфлі мені почистить на виступ. От такий він був», - пригадує жінка та додає, що не всім, на жаль, так пощастило як їй.

Продовжує: «Сусід прийшов одного разу, а чоловік чистить мені чоботи. «А шо то ти робиш?» питає сусід. «Даня в Сарни їде» каже чоловік. А той йому – «в тебе шо ума нема? Ти пускаєш? Я б їй голову одрізав». «Чого? Я був в армії, світ скрізь об'їздив побачив, а вона ж, кроме Пінска, ніде не була» одказав тоді сусіду чоловік».

Аби його дружина виглядала достойно, мужчина дбав, щоб Домініка мала найкращі наряди.

«Каже: в тебе є спудниця синя, зелена, а бордової ще нема. Але я не знаю, який той цвєт. То я взяла такий горень (нитка для вишивання. - ред), він у кишеню поклав його і поїхав. Привозить мені матерію бордову на спудницю», – хвалиться Домініка.

Про любов і турботу свого судженого жінка без упину згадує навіть через десятки років по тому, як того не стало.

«Румунок (черевики. – ред.) ни в кого не було, а він мені привіз. На, каже, будеш мене споминати. От уже 31-ий рік як нема його, а я так і живу. Але яка та житка вже, коли 87-ий рік», – констатує бабуся.

Оскільки Домініка зі своїм колективом мала часті гастролі, то доводилось її чоловіку і біля печі самому походити: «Як я поїду, то він піч розтопить, картоплі наварить. А коли я вдома, то казав «я не вмію, не хочу варити». Але мені того й не треба було. Він же чоловік. Нащо йому то робити, коли я є».

Імпровізовані концерти, пригадує співрозмовниця, у їхньому домі колись були частим явищем.

«Всі предсідатєлі, скільки їх у колхозі було, любили співати. Приїдуть увечері, «Даню, давай поспіваємо» кажуть, бо знають, що я люблю співати. То я їх і своїх пісень вчила», – пригадує поліська співачка.

«Колхоз розкидався. Ми постаріли. Не таке все стало. Але й молодим тепер не так весело, як нам було. Колись всі повиходять, сидять на вулицях. Тепер ниде нема никого», – бідкається жінка.

Найдовшу перерву у співанні жінка мала після смерті чоловіка - не виступала близько десяти місяців, бо носила траур.

«В церкві співала весь час, бо батюшка сказав, шо в церкві можна», – додає та зізнається, що змусило її порушити траур: «У Сарнах мав бути фестиваль. Приїхав предсідатєль з жінкою і каже «треба мусово співати». Я не хотіла, бо ж ше рік по чоловіку не вийшов, а голова каже «як я вмру, то моя Оля (дружина. – ред.) хай хоч завтра співає. І я поїхала виступати».

Окрім двох дітей, має пані Домініка трьох онуків та кількох правнуків. Щоправда, любов до співу передалась тільки сину. Донька ж, за словами жінки, попри те, що змалечку знала чимало материних пісень, коли підросла, навідріз відмовилась співати.

Навчала Домініка співати й свою онуку Лілію, проте та, спробувавши себе на сцені одного з творчих конкурсів, не на жарт перехвилювалась і більш співати не захотіла. Хоча нині, каже співрозмовниця, онука шкодує, що все ж таки не зуміла свого часу побороти страх перед сценою.

Сакральний поліський спів зачаровує іноземців

Розмови з журналістами та зйомки на відеокамеру стали для неї вже звичною справою
Розмови з журналістами та зйомки на відеокамеру стали для неї вже звичною справою

Зауважимо, що Домініка не просто співає, вона ще й усіх охочих навчає виконувати старовинні поліські пісні. Відтак до неї в гості частенько навідуються численні делегації. Тож розмови з журналістами та зйомки на відеокамеру стали для неї вже звичною справою.

Етнографи та мистецтвознавчі з України, Польщі, Німеччини, Білорусі та Канади їдуть до неї, бо досліджують, вивчають, намагаються зрозуміти, відтворити та перейняти її манеру співу, яка однаково добре звучить і сольно, і в ансамблі.

Проте найбільше жінка любить розповідати про своїх гостей із Польщі. Каже, що саме там її спів пошановують найбільше. Тож про що б жінка не розповідала, обов'язково мусить згадати когось зі своїх іноземних прихильників.

До повномасштабної війни делегації поляків регулярно двічі на рік відвідували Домініку упродовж десяти років: «Взиму на Різдво приїжджали, на Миколая, щоб побачити наші обичаї. Вліто – на Трійцю, коли Куста водять, або на моє День народження».

Крім того, на запрошення поляків поліська співачка їздила у Варшаву і водила нашого Куста там. Співрозмовниця додає, що її пошановувачі вивчили вже близько ста пісень. Сама ж жінка запевняє, що знає їх десь зо півтори сотні.

Іноземці часто переписують її пісні, а потім, буває, телефонують і перепитують слова чи мелодію якоїсь з них, бо не можуть пригадати.

«Як можна знати стільки пісень і знати, яка з них на який голос, часто мене питають. А я знаю. Співачка должна знати. Я всі пісні знаю: і весільні, і веснянки, і зимові обрядові, які на два голоси співаються, і літні (петрівки). Всі знаю на мотив», – запевняє співачка і наче на підтвердження своїх слів заводить:

Ой, летіли журавлі,

Ой, летіли журавлі,

сіли впали на ріллі.

Питалися ротая, 

Питалися ротая,

яка лучшая рілля?

Яка лучшая рілля,

яка лучшая рілля?

Ой, чи рання, чи пізня?

Рання рілля лучшая,

Рання рілля лучшая,

а пізняя не така.

На ранній пшениця,

на ранній пшениця,

а на пізній - метлиця.

На раннії женці жнуть,

на раннії женці жнуть

а на пізній - коси б'ють.

Там зобрались два вдовці,

там зобрались два вдовці,

говорили про жінки.

Яка жінка лучшая,

яка жінка лучшая?

ой, чи перша, чи друга?

Перша жінка лучшая,

перша жінка лучшая

а другая не така.

Я з першою дітки мав,

я з першою дітки мав,

а з другою – розігнав.

Йдіте, дітки, по лісі

йдіте, дітки, по лісі,

як пташечки по стрісі.

Хто ж то в лісі гукає,

хто ж то в лісі гукає?

Батько діток шукає.

Йдіте, дітки, додому,

йдіте, дітки, додому –

горе жити самому.

Ой, ти, батько, добре знав,

ой, ти, батько, добре знав -

хорошую жінку брав.

Хорошую молоду,

хорошую молоду,

не матінку рідную.

 

Що цікаво, за кілька днів до нашої зустрічі, за словами пані Домініки, їй телефонували друзі з Польщі, аби повідомити, що вже самі їздять і дають концерти, співаючи пісень баби Дані та розповідаючи вдячній публіці від кого саме перейняли автентичні співи.

Проте найбільше жінка пишається своєю польською ученицею Монікою: «Така співачка! Такий голос! Не можна розлічити, чи то я виводю, чи вона».

Поляки Домініку дійсно люблять і шанують, адже дізнавшись, що жінка захворіла, вони знайшли їй лікаря, зібрали кошти на операцію і чекають, що у грудні поліська зірка приїде до них лікуватись.

«А я ж ніколи у больниці (лікарні. – ред.) не була. Дітей навіть вдома родила. Ото тільки шо зуби лікувала. А шоб лежати, то ніколи. А топір на старість довелося. У мене такі сосуди (вени. – ред.) затрамбовані, шо страшне», – зізнається жінка.

Окрім поляків, вона приймала в себе делегації з Росії та Америки.

«Одного року на Різдво приїхали з Москви дві машини – шестеро людей. А то ж якраз коляди. Я їх і повела колядувати. Ше жінок своїх взяла. Ми весь вечор проходили по хатах. Зайдемо, поколядуємо, а господиня вже стіл накриває, нас запрошує. Москвичи й вип'ють чарку. Довольні такі поїхали. Ще довго мені дзвонили після того, а от, як война почалась, то й перестали», – розповідає.

«Приїжали до мене й американці пару раз. Один раз приїхав з жінкою одесит, який вже 22 роки в Америці живе. Ми, каже, співати до вас. А я якраз на похорон ішла, бо в хорі церковному співала, то взяла і їх з собою. Не могла не пойти і їх самих оставляти не хотіла. Зайшли ми в хату, а там мати і тітка приголосюють над покойником. То тим американцям наше голосіння так понравились, шо вони ше пошли в церкву і на молиці (кладовище. – ред.). І так вже потом дякували. Казали, шо такого николи не бачили. Але зараз вже й в нас нихто не голосить», – з сумом у голосі жінка зауважує, як відходять у минуле давні традиції і обряди.

Окрім як зустрічати гостей у себе вдома, пані Домініка залюбки виступає за кордоном. Щоправда, останнім часом таких вояжів у неї все менше. Жінка сумує за концертами і поїздками, бо любить співати понад усе.

«Місяць якось була в Угорщині, співала. У Франції потім виступала. Гарно там. Костели великі», – ділиться враженнями співачка про візит у листопаді 2018 року у Париж, де її голос звучав у рамках міжнародного проєкту «Поліфонія» в соборі святого Володимира Великого.

Каже, що перельоти її не лякають: «Я в самольоті  співаю і вчу інших жінок своїх пісень». А співати вона вчить, не розспівуючись, на повні груди.

А свої цікавляться, навчаються чи цураються?

Частинка зіркового вівтару поліської співачки
Частинка зіркового вівтару поліської співачки

Варто зауважити, що не лише іноземці цінують талант відомої поліської бабусі. Українці теж не пасуть задніх. Приміром, у 2019 році львівський етногурт «KYRBASY» записав альбом зі співом Домініки Чекун. До 48 пісень, які увійшли до нього, додали збірник нот і текстів.

Також на гостину до поліської бабусі приїздили й учасники ансамблю української автентичної музики «Божичі», які займаються дослідженням, відтворенням і реконструкцією традиційної народної музики.

У 2020 та 2021 роках Домініка Чекун стала особливою гостею концерту в рамках проєкту «Ковчег Україна».

Має поліська співачка чимало відзнак і нагород. Серед найвагоміших – присвоєння у 2009 році почесного звання «Заслужений працівник культури України». Відповідне посвідчення співачка отримала у 2009 році з рук тодішнього Президента України Віктора Ющенка.

У 2017 році вона стала лауреаткою Премії за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

А у 2020 – отримала Орден Княгині Ольги ІІІ ступеня.

За вагомий особистий внесок у розвиток культури, збереження народних традицій, високу професійну майстерність Домініку Чекун неодноразово нагороджували почесними грамотами Міністерства культури України, управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, Рівненського обласного центру народної творчості та багатьох громадських організацій. 

«Покликали мене якось у Львів повчити співати вісім молодичок. Платили мені по 800 гривень. Я співаю. Яка їм пісня нравится, ту вчимо. Так ми співали з 11 до 16 години. А потом я пошла на концерт виступати. Ми тоді грошей силу назбирали. Скільки там людей було! Думали, певно, як йшли, шо ж то вже та стара там робити буде», – пригадує жінка і сміється. Додає, що Львів і тамтешні мешканці їй дуже припали до душі.

Що ж до гонорарів, то їх паніка Домініка, каже, завше роздає дітям. «Не купляю нічого. У мене свого барахла не бракує, то я все – дітям», – розповідає.

Попри зацікавлення творчістю поліської співачки у столиці, Львові чи деінде, у рідному краї в неї учнів нема.

«Місцеві жіночки буває питають «Даня, а чого ж ти нас не навчиш співати?» Ну чи ж я буду ходити по хатах шукати і вчити? Хай би приїхали, я б поспівала, вони послухали б, записали і навчились. Але не цікаво то їм, не хочуть, не просять», – констатує.

До слова, улітку 2022 року команда документалістів «Вавилон 13» упродовж кількох днів знімала фільм про Домініку Чекун, аби закарбувати в історії не лише її голос. Стрічка ще не вийшла у світ. Проте, як запевняє режисер Іван Сауткін, робота над її монтажем триває.

Невдала провокація

Її спів - то магія
Її спів - то магія

Цікавлюсь у поліської співачки, що вона думає про сучасну музику. Без особливих вагань жінка відповідає: «Не люблю. Колишнє все лучче. От хоча б краков'як. Поляки до цього часу краков'як танцюють, оберки, а в нас ніхто й не понімає того… Була я в Рівному на весіллі - моя внучка заміж виходила. Кажу на музикантів «заграйте краков'яку», а вони п'ятьох грають, але шось таке, шо не розобрати. Я їм наспівала. Взяла мужчину і показую, як танцювати, як грати. А вони - не по-ні-ма-ют! От таке тепер», – сумно зауважує співрозмовниця, а я тим часом цікавлюсь, що ж то за оберки, бо якщо про краков'як хоча б чула, то тут у мене повне фіаско.

«Оберки – то як полька, але полька бистро, а гето помало», – пояснює співачка і починає наспівувати ритм.

«А страданія? Страданія! А ми ж колись молоді танцювали», – пригадує ще один різновид танців поліська співачка і, наспівуючи ритм, вчить мене, як танцювати ті страданія.

Після коротких майстеркласів я пропоную повернутись до співів і влаштувати творчий експеримент – прошу пані Домініку заспівати на свій мотив сучасну популярну пісню. А оскільки, я до цієї «провокації» готувалась завчасно, то прихопила з собою роздруковані слова вірша «Враже» поетеси Людмили Горової, який рівненська виконавиця «Енджі Крейда» поклала на музику.

Обрати саме цю пісню мене надихнула композиція із мого плейлиста ТНМК «Янголи». Оскільки я чимало разів натрапляла на інформацію про те, що Фагот використав у цій пісні архівне аудіо з голосом Домініки Чекун, то ці дві ці композиції мені видались чимось співзвучними. Заодно цікавлюсь, чи контактував із поліською співачкою лідер гурту, коли записував свій хіт.

Чітко бачачи у погляді співрозмовниці нерозуміння того, про що я запитую, відшукую у ютюбі ту саму пісню і даю їй послухати. І тут пані Домініка шокує: «То не я співаю. Може, то моя сусідка. Вона Чекун. І так само Никифорівна». «Але правильно колискова співається трохи не так», – додає за мить, і поки я ошелешена збираю до купи свої думки, вона вже виводить про котика-сіренького.

Як же мені хотілося б почути
Як же мені хотілося б почути "Враже" на атентичний мотив... Але не цього разу

Врешті мій експеримент зійшов на пси. Я наївна думала, що можна отак взяти аркуш, прочитати текст і на раз-два заспівати, а виявляється «треба завчити слова, щоб підібрати під них голос і мотив. Бо, може, доведеться той текст ламати, бо він не лягає так, як треба», пояснила мені досвідчена співачка.

Я ж натомість лишаю їй той аркуш, бо хто зна, може, в якийсь із таких вечорів, коли бабі Дані захочеться вкотре вмоститись між своїх подушок і поспівати, вона зможе на власний лад виконати пісню, яка стала символом супротиву цієї війни.

***

Спогади пані Домініки упродовж нашої зустрічі лились рікою, але ще більшим живильним джерелом з неї линули пісні. Скільки вона їх виконала, я достемененно не скажу, але відчуття, що я потрапила на концерт легендарної землячки не залишало мене ні на мить. Ми вже майже завершили розмову, коли в гості до бабусі Дані прийшла її молодша на 14 років і зовсім не співоча, як вона себе відрекомендувала, сестра. Але за трошки бабуся Даня завела тужливу пісню про маки, а сестра її мимоволі підхопила.

Два голоси набирають сили і в якусь мить здається, що той спів вибухає, проникає крізь стіни і скло у віконницях, несеться у простір, ген за обрій. Я ловлю себе на думці, що ось вона – українська душа: правічна, магічна та архаїчна. І живе вона тут, на Поліссі, носить калоші у будні, і квітчасті хустки – у свята. Співає як живе і живе, бо співає. Бо вона пісня, бо вона – то сама Україна. 

*******

«Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації грантового проєкту The Women in News з WAN-IFRA. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

*******

 

Коментар
Код блоку:
28/01/2023 Субота
28.01.2023