стрічка

Як розстрілювали в’язнів в Луцькій тюрмі 77 років тому

23 Червня 2018, 10:33
Луцька тюрма 1901
Луцька тюрма

Події 23 червня 1941 року, у Луцьку залишили великий шрам на серці кожного уцілілого в’язня. Цю подію вони будуть згадувати, як найжахливіше у своєму житті.

Ось як запам’ятав початок війни в Луцьку в'язень Луцької тюрми Тарас Присяжного:

«В'язням в суботу 21 червня (1941 року), вдень, була дозволена прогулянка, повиходили ми з камер, тільки-но почали розмірено прогулюватися по в'язничному подвір’ї побачили якісь два літаки, які кружляли над містом. «До камер! До камер!» – почули ми викрики команди.  Вночі о 2 чи о 3 годині – почули ми гудіння великої кількості літаків, що пролітали над ним. «Вправи, мабуть якісь проводять», – каже мій сусід. «Та які вже там вправи – це ж німецькі літаки. Я пізнаю тон їхнього гудіння; я ж його добре знаю…» – стишеним голосом відповів я.

За якусь годину знову почулося гудіння моторів. Ось уже запахкали недалеко від нас зенітки. Чуємо вибухи бомб десь у напрямі мостів над Стиром.

Ми вже всі на ногах. Усі повдягалися – яке вже там спання!.. Бачимо на подвір’ї посилений рух в'язничної сторожі. Як потім дізналися, уже в цей час було розстріляно всіх смертників і їхні трупи було поскладано у в’язничному гаражі.

Знову чуємо ще потужніше гудіння моторів. Бомби вибухають уже зовсім близько. Здригаються стіни в'язниці...

Одна бомба влучила в дерев’яне приміщення комендатури перед входом до в’язниці. Як я потім бачив, вона зовсім знищила будинок, лишилася тільки величезна яма. Загинула там уся управа в’язниці: комендант і всі його помічники. Друга бомба впала щільно біля північного краю в'язниці і розвалила стіну верхнього поверху. З-за уламків її в'язні повилазили з камер, спустилися вниз, кинулися на зруйноване вартувальне приміщення... За допомогою робочої команди, складеної з ‘прогульників’, які відбували легку кару, захопили вони там револьвери, рушниці й кулемети, повбивали частину вартових. Багато вартових добровільно піддалися і зразу ж віддали ключі від коридорів і камер і інші порозбігалися, хто-куди...

Ось уже відмикають коридори й камери... Відмикають і нашу камеру. Через коридори всі поспішаємо на подвір’я, де вже повно люду – в'язні опанували в'язницю...

У багатьох виникла думка, що треба всім виходити з в’язниці й розсіятися між людьми по околицях. Але незабаром ми довідались, що виходу нема: в'язниця вже була оточена з усіх боків озброєними мобілізованими комсомольцями, якими командували енкаведисти. Вони стріляли в кожного, хто намагався вийти з в'язниці.

І ми стали зразу ж на бойову ногу. Створився керівний бойовий провід під командою полководника Купрійчука. Біля в’язничних воріт увесь час стояла сторожа, озброєна рушницями, яка не дозволяла нікому наближатися до в’язниці.

На заході ввесь час було чути гарматну стрілянину. Чи встигне звідти прийти нам визволення?

Так минув увесь той знаменний день 22 червня. Вночі спали хто де, хто як. Пильно вартували наші вартові біля входу до в'язниці», – пригадує Тарас Присяжний.

І ось наступав той страшний для луцьких в’язнів день розстрілу… В’язень Тарас Присяжний про цей очікування страти та «чорний» день написав такі слова:

«Понеділок, 23 червня, пройшов у такому ж млосно-неспокійному, гарячковому стані. Гарматна стрілянина стала виразніша. А виходу з в'язниці й тепер нема – вона оточена ще щільніше. – А може наші брати-повстанці прийдуть і визволять нас,-  так мріяв не один з наших людей.

У вівторок 24 червня, приблизно о 10-й годині ранку, перед входом до в’язниці, з’явилися вантажні автомашини, а поруч з ними й декілька танків. Наперед  вийшов полковник військ НКВД і чистою українською мовою звернувся до нас: «Товариші ув’язнені, вислухайте наказ тов. Сталіна і тов. Молотова за номером... Усі ми скупчилися біля вхідних дверей і, напруживши увагу, слухали: Вибухла страшна війна... Лютий ворог усього людства несподівано й підступно перейшов кордони і напав на наші війська. Наші героїчні бійці мужньо відбивають напад... Закликаємо всіх на захист нашої любої батьківщини. Оповіщаємо, що всі особи, обвинувачені за статтями: а 54-11, а 54-12, а 54-10 і т.д., звільняються від слідства; ув'язнення і кари і скеровуються у військові частини, щоб і вони стали на захист від ненависного ворога...”

І далі вже своїми словами пояснював; «Отже, всі ви формуйтеся в дві колони, і вас відвезуть автомашинами до залізниці. Двома транспортами ви поїдете до розподільних військових мобілізаційних пунктів… Чесно служіть батьківщині в її обороні, і вам будуть прощені всі провини, станете ви знову вільними повноправними совєтськими громадянами… Слухали ми врочисто виголошені слова наказу; слухали лагідні, привітні роз’яснення… І багато хто з нас починав вагатися. Не були ж ми організованим, дисциплінованим бойовим загоном. Не знали добре один одного. Були між нами люди різних націй: українці, поляки, жиди. Не було в нас випробованих, добре всім знаних провідників…

-Ну, хай уже буде так… Їдьмо краще цими транспортами, аби лише вирватися з пастки, а там ми зуміємо втекти й порозбігатися, - гуторять усі поміж себе. – Згода, погоджуємось на це.

Усі пристають  на таку думку, вирішують поділитися на два транспорти, які автомашинами будуть відвезені для формування бойових  частин.

От уже здіймаються наші вартові пости біля воріт в’язниці. Вже енкаведистські командири ходять поміж нас, указують нам, де маємо строїтись. В одній частині подвір’я, біля головного в’язничного корпусу, вистроюється перший транспорт. Далі, трохи осторонь, на другому боці подвір’я, гуртуються люди для другого транспорту, до якого потрапляю і я»

В’язню Василю Новоселецькому вдалося врятуватися завдяки каналізаційному люкові, що був поруч. Він сховався там іще з декількома в’язнями. Це врятувало їм життя.

Тарас Присяжний розповідає наступне: «Я і троє моїх приятелів були в кутку біля паркана, і, коли почалася стрілянина, ми попадали на землю. Інші падали на нас зверху і своїми тілами захищали нас, самі ставали жертвами смертельних куль. Стрілянина припинилася… «Кто еще живой, вставайте! Больше стрелять не будем!» – голосно вигукує хтось. Але ті, що залишилися живими, були приголомшені… Не вірять вони цим новим запевнянням і лежать на землі, намагаючись не рухатись й не подавати ознак життя… «Вставайте, а то будем на месте пристреливать!» І встає один, другий… З-під трупів поодинці вилазять ті, що залишилися живими. Більшість поранені, жахливо обмащені кров’ю, своєю і братів своїх. А деякі, не ворушилися і на подих спиняючи, лежали попід трупами аж до вечора. Я і мої товариші лежали під наваленими на нас трупами аж до смерку і тоді повилазили й подалися до камер.

Вночі на середу знову почули ми голос команди – наказували нам виходити за ворота й  перед мурами копати ями. Остовпілі, стероризовані, слухняно виконували ми накази. Копали яму в розі в’язничного подвір’я і ще дві ями поза мурами – там , де бомби вирили ями. Далі наказали нам зносити трупи і кидати у викопані нами ями. Не один був такий випадок – якийсь носій, що висловив був співчуття загинулим, сказав, наприклад, що між трупами є його брат рідний, дістав кулю в потилицю й мертвий падав у ту ж яму. До трупів долучувався новий, ще теплий труп… Але масового вбивства вже більше не було.

Влада тюрми стверджувала, що відпустила всіх неповнолітніх в’язнів, і розстріляли тільки тих хто був засуджений до смертної кари. Але як ми бачимо були розстріляні і учні шкіл, і люди проти яких ще навіть не було висунуто звинувачень.

Ось як про це йдеться в спецповідомленні: «После отбора 84 указанных заключенных начальником 2-го отдела УНКГБ тов. Гончаровым, сотрудником УНКГБ Дворкиным, Начальником Тюремного отделения УНКВД тов. Станом при участии других сотрудников НКГБ и НКВД, оставшиеся на прогулочном дворе около 2000 заключенных были расстреляны. Весь учетный материал и личные дела заключенных сожжены. Ценности, финансовые документы, штампы, печати, журналы учета заключенных и другие документы Зам. Нач. тюрьмы тов. Лескиным перевезены в Киев».

Зараз важко назвати дійсну кількість волинян, жорстоко вбитих знавіснілими енкаведистами у волинських в’язницях. Їх були тисячі. Про те, що розстріли готувалися завчасно, свідчать такі факти: під час розстрілу в Луцькій тюрмі були включені мотори, заздалегідь було заготовлено  негашене вапно для пересипання трупів у могилах.

Світлана ЯЦЕЧКО

Читайте також: Луцька тюрма у червні 1941, напередодні розстрілу

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Дізнавайтесь останні новини Луцька першими.

Стежте за нами у TwitterGoogle+ та Instagram. Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!

                                          

Коментар