Ношу каску, бо голову важко «заклеїти»: поради молодим бійцям від воїна волинської бригади
-
-
>
-
>
-
>
3629
«Є, звичайно, чоловіки, симпатичніші за мене, але я їх не зустрічав!», – так жартує при зустрічі високий і кремезний Василь, який служить у 14 окремій механізованій бригаді.
Він воює з 2015 і про найстрашніші на війні речі говорить буденно і спокійно. Він жартує постійно. Його гумор гострий, вишуканий і дошкульний. Він не добирає слів, і, здається, не знає, що таке страх. Та сам Василь це спростовує, пишуть на сторінці бригади.
Подаємо текст без змін:
«Немає тих, хто не боїться. Все залежить від того, з чим ти прийшов. У мене після мого першого бою, тоді, в 2015, трусилися не руки, а ноги – так було страшно… Але якщо ти пересилив цей страх, і ти стріляєш, бо стріляють у тебе, – ти вже воюєш. І ти на один крок ближче до Перемоги. По-іншому не буває. Іншого шляху ні в кого з нас нема.
Ми будемо воювати! І ми вже в виграші: ми маємо бойовий досвід, зокрема, досвід, 2014-2015 років, коли заходили в окуповані села, коли нас нещадно «утюжила» ворожа артилерія… Так, тоді по нас не працювала авіація. А ще тоді в нас не було «енлавів», «джавелінів» і «стінгерів». То є ще питання?
Війна, армія, зброя… Чи це моє? Не знаю. Але судячи з того, скільки вже прослужив, щось у цьому, напевно, таки є. Навіть дружина з моєю службою вже змирилась. Я ж досі ще на шахті рахуюся, я шахтар. Періодично директор мені каже «Ти вже дістав! Скільки я можу шукати тобі заміну?!» А я, знаєте, не можу через оцю війну заробити цей клятий силікоз (професійна хвороба шахтарів – авт.), – Василь на якусь мить замовкає, і ця мить йде в нас на те, аби зрозуміти, він в черговий раз іронізує над собою чи говорить серйозно.
