Гула велика машинерія: чому перестало працювати швейне підприємство «Шачанка»

22 Березня 2021, 12:55

474

Насамперед слід розпочати з того, що коли наша країна стала самостійною державою, її почали перебудовувати. То був шлях не до комунізму, а до створення гарної багатої європейської держави.

Про це пише газета «Шацький край».

До цього фабрика працювала згідно з державним плануванням: планове замовлення виробів, планове постачання матеріалів та плановий збут продукції. А головне – вчасна виплата заробітної плати. Нові керівники, які приходили на підприємство у час великих змін, повинні були добре орієнтуватися на ринку праці та чітко визначати основні пріоритети діяльності колективу.

Саме такими якостями характеру володів директор швейного підприємства «Шачанка» Альберт Рибко. Він добре розумів, як слід діяти, аби запустити роботу на фабриці та задовольнити потреби обох сторін. Розпочався процес приватизації. Запропонованих державою особистих акцій робітників вистачило лише для приватизації підприємства. А от для його успішного розвитку потрібні були чималі кошти. Тож Альберт Іванович вклав особисті фінанси для закупівлі нового обладнання, основної сировини, фурнітури, пакувального матеріалу та всього необхідного для подальшої роботи.

У 1991 році швейні підприємства переходили на давальницьку сировину: замовник надавав власну сировину і свої моделі виробів, а працівники фабрики кроїли та шили. За таким принципом працювала й «Шачанка», адже винахідливому керівнику вдалося знайти іноземного замовника. Готову продукцію відправляли у Німеччину, Росію, Латвію. Асортимент був досить великим: чоловічі куртки, постільна білизна, махрові халати, тощо. Фабрика продовжила працювати та успішно розвиватися.

Та з часом наші люди вирішили, що їм не потрібний латвійський керівник, адже вважали: з цим міг би впоратися місцевий. І на цю посаду обрали Валерія Миколайовича Литвинчука. Згодом фабрика зупинилася, люди втратили роботу, майно поступово почало кудись діватися. Склади спустошилися. Новий керівник оформив великий, непосильний для погашення кредит, яким було виплачено заробітну плату робітникам, та виїхав жити у сусідню державу.

Згодом, у 1997 році, була обрана директоркою Галина Нідялко, якій довелося не лише шукати роботу для колективу, та ще й гроші на погашення попередніх боргів. На це пішов майже рік. З часом люди отримали роботу, хоч і не були завантажені на всі сто відсотків. Так продовжувалось майже шість років. У підприємства з’явився ще один шанс на співпрацю з польським інвестором. Та колектив знову вирішив, що й ця директорка їм не підходить. Керівниця пішла на пенсію, а на її місце була обрана Світлана Савчин. З часом фабрика знову зупинила свою роботу і на цей раз назавжди.

Але за кожним підприємством залишається його історія (біографія), на яку закордонні інвестори в першу чергу звертають особливу увагу.

Дякую за допомогу у написанні матеріалу колишній директорці фабрики «Шачанка» Галині Володимирівні Нідялко та іншим працівницям підприємства.