Ковельчанин поділився спогадами про захист Донецького аеропорту. ВІДЕО
-
-
>
-
>
-
>
2051
У сюжеті «UA:Волинь» ковельчанин поділився спогадами про захист Донецького аеропорту.
21-22 січня минає п'ять років відтоді, коли відбулися останні бої за Донецький аеропорт. Ковельчанин Віталій П’ясецький один із тих, хто добровольцем пішов на війну. В січні 2015 у складі 80 аеромобільної бригади захищав летовище.
Віталія П’ясецького журналісти зустріли під час сесії в університеті. Вищу освіту, каже, вирішив здобути після повернення з АТО.
«В мене позивний в армії був – «турист», бо я любив і займаються гірським та пішохідним туризмом, і я вирішив поступити», – каже захисник Донецького аеропорту Віталій П’ясецький.
Як військовий, який брав участь в обороні Донецького аеропорту, розповідає, повинен говорити, писати, думати, згадувати про ті події.
«Сьогодні у мене пам’ятний день. Я отримав поранення. Мені ще мій товариш скинув зведення із бойового журналу, яка обстановка складалася у терміналі», – згадує захисник Донецького аеропорту Віталій П’ясецький.
16 січня 2015 року розповідає, запам’ятав яскраво: це був один із найважчих боїв за Донецький аеропорт.
«Ми думали, що до ранку не доживемо, то тій причині що був потужний штурм аеропорту. Нас заливали горючою сумішшю. Це все горіло. Кілька десятків поранених просто лежали на підлозі. Кожному потрібна була допомога. Можливо я допустив помилку, але я навіть своїй дружині відіслав останнє СМС», – захисник Донецького аеропорту Віталій П’ясецький.
Через три дні його вивезли із аеропорту серед числа поранених бійців. 20 січня аеропорт летовище підірвали.
«І всі ми хто був по госпіталях, по лікарнях – я був у лікарні Мечнікова у Дніпропетровську і це був важкий період, тому що ми розуміли, що більшість наших хлопців загинуло»
«Коли буваю в Луцьку і проходжу через театральний майдан – завжди уповільнюю крок. Тут наші хлопці зображенні - Вадік Демчук, Саша Грошев, Василь Смолярчук. Це хлопці, які загинули в аеропорту 20 січня 2015 року»
Історія волинського кіборга увійшла у збірник спогадів ветеранів.
«Те, що я писав – я його розцінював із 2-х позицій. Треба розповісти, і певна реабілітація і розвантаження. Цю книгу я дарую близьким людям. Ми робили презентація по містах, в Київ, Дрогобич, у Львові...»
Після поранення та демобілізації Віталій повернувся додому. Із дружиною та двома дітьми живе у Ковелі, має власний бізнес, навчається.
«І свобода і прогулянки на майдані – оплачено кров’ю хлопців, які загинули в цій війні. Я впевнений, що моя країна буде процвітати. І я дивлюся на все з оптимізмом. Як би не було важко. Але я впевнений, що моя країна буде! »
