стрічка

Про мову

26 Листопада 2023, 16:10
Про мову. Ольга Євстігнєєва БЛОГ 3262
Про мову. Ольга Євстігнєєва

2017 рік.

Я вперше переїхала до Києва. Мама жартувала, що я забуду рідну мову, бо без української в Києві прожити можна, а без російської ні.

В оголошеннях пошуку роботи була вимога - бути білінгвом. Не українсько-англійським. Російська була обов'язкова при працевлаштуванні в суверенній Україні навіть після вторгнення 2014 року.

На моїй першій роботі по четвергах був день української мови, коли всі мали перейти на українську. В цей день майже всі мовчали. Говорила лише я – завжди українською.

Мої навики були важливіші за технічне володіння абсолютно нафіг непотрібною російською: що тоді, що, тим паче, зараз. Від спілкування зі мною десятки людей перейшли на українську. З роками вони за це лише дякують.

Чи знаю я російську? Якби ви почули, як я нею спілкуюся, то записали б це, як стендап. Але якщо для українців російська це спосіб комунікації чи підлабузництва – то для росіян – метод окупації. Якщо для вас їхня культура – це метод самовираження, то для них це легітимізація росії в світі. Якщо для вас їхня дисконтована нафта про бізнес – для них метод економічного підкорення.

Росія абсолютно все мілітаризує і якщо ви досі цього не розумієте – то ви здобич та жертва. Яка не вірила в повномасштабне вторгнення, а вірила в шашлики.

Натомість рідна мова – це не про комунікацію, це про державотворення. Мова це кордон, значно могутніший за той, що проходить по суші, воді, повітрі. Адже лише по мовному кордону облаштовують кордон фізичний.

Чи були в мене колись конфлікти щодо мови? 0 разів.

Я мають кількох друзів, які досі часто спілкуються російською в приватному спілкуванні і не збираюся сваритися з кимось на цю тему. Але моя позиція незмінна – в Україні російській не місце окрім приватного спілкування.

Коли я готувала розділ щодо кліматичної політики, то натрапила на висновки О. І. Романюка, які він зробив під час системного аналізу посткомуністичних трансформацій.

Він стверджує, що найкращі умови для переходу до демократії для посткомуністичних країн, коли:

1) посттоталітарна трансформація відбувається в рамках стабільної державності – в нас цього немає через росію і розмиття національної ідентичності.

2) попередній тоталітарний режим був не надто жорстким - це теж не про нас.

3) у дототалітарний період в країні існували парламентаризм і багатопартійність;

4) в країні не повністю знищено дрібне виробництво - тут плюс.

5) церква зберігала свою автономію та авторитет - це теж не про нас.

Також важливим є:

6) нижчий рівень поліетнічності та поліконфесійності населення;

7) наявність історичного минулого власної державності та відсутність серйозних конфліктів міжетнічних відносин;

8 ) відсутність територіальних претензій і спроб втручання у внутрішні справи з боку сусідів.

Якщо грубо підсумувати – мононаціональні держави (ознакою яких є і мова) - швидше переходять до демократій. В Україні саме українці завжди були і є найбільшим автохтонним населенням, але через росязик вони самі дали в руки ворога конструкт рускава міра.

Коли російський окупант приходить на українську землю, то одразу змінює «І» на «И» в слові Маріуполь. Коли українці відновлюють історичну справедливість – то це нацики і ХАМАС – як каже арестович. Типова пасивна агресія до жертви з боку маньяка.

До прикладу, в ЄС основа – це економічне співробітництво і торгівля. Ніхто не окуповує за мовними чи культурними ознаками, знання рідної мови є обов'язковим, по іншому - ти не громадянин. Для них, така химера, як російськомовний поляк чи німець – нереальна. А в нас – це «нормально». І ми бачимо на практиці, що спершу ідуть поступки щодо мови, а поступки щодо розброєння, надання в оренду Криму – і тд завжди будуть наступними.

Насправді росія значно модернізувала нацизм (хоча і в ньому звинувачує саме нас).

Суть рашизму полягає в тому, що якщо для нацистів демаркаційна лінія проходила по етнічних ознаках, то для рашизму - це мова та культура. Байдуже хто ти за національністю - говориш російською в іншій суверенній державі - це картбланш для агресії та насильства під виглядом «захисту».

Нацисти вирішили, що можуть вбивати та підкорювати всіх, окрім арійців. Просто, бо можуть. А рашисти вирішили, що наявність російськомовного населення теж привід для поневолення. Як на мене – правильно засвоєні уроки нацизму окупантом, який провалився в 20 столітті. Чи провалиться рашизм в 21 залежить від нас і чи будемо ми і далі грати в гібридизацію та нейтральність, якої під час війни не існує і яка підігрує ворогу. Які за мову та за язик.

Але якщо змінити етнос нереально – то перейти на рідну мову живучи в Україні – це, як мінімум адекватно і законослухняно. Для українця сьогодні значно важливіше знати кримськотатарську, а не російську. Щоб розуміти більше про Україну і корінні народи, які стирає кремль.

А з окупантами, якщо колись і говорити – то лише через перекладача. Коли і про що можна говорити з росією – думаю якось поділитися думками згодом.
Коментар
26/02/2024 Неділя
25.02.2024