стрічка

Війну ми не проспали!

24 Лютого 2023, 12:33
Війну ми не проспали! 6978
Війну ми не проспали!

«Та ну, путін же не кончений дов...б, щоб повноцінно йти на нас війною!», – приблизно такими фразами ми переписували з колегою ввечері 23 лютого. Тим часом в Києві збиралися голосувати за введення надзвичайного стану в України. Ми ж вперто відмовлялися вірити, що повномасштабне вторгнення таки буде...

«Вставайте! Проспите війну», – приблизно таке повідомлення прочитала в робочому чаті зранку 24 лютого. Вмикаю телевізор – там уже Єдиний марафон, суцільні новини про війну, про бомбардування Києва, прорив кордону... Переконалася, що путін – таки довбо...б! Та війну ми таки не проспали. На ранок під військкоматами вже кілометрові черги.

«Як ти?», – пишу колезі, з якою ще вчора відмовлялися вірити у війну. Машинально ковтаю гарячу каву. 

«Норм. Їду в село, маршрутки проїжджають повз, не стають. Всі кудись спішать... Якщо що, я була рада тебе знати!», – отримую повідомлення у відповідь. 

Якщо що... Ніякого «якщо що» не буде! 

Потім були дні шалених потоків новин, безсонні ночі, спростування фейків, які так і лізли зі всіх шпарин... Нерозуміння того, що ж далі: що робити, як бути, а головне – чи має це сенс? Відчуття власного безсилля, безпомічності, лютий гнів від того, що в цій ситуації ти не можеш нічого змінити. І сльози. Боже, ну як же так? За що? За що вони прийшли нас вбивати? 

Одразу починаєш згадувати усіх колег, які опинилися в зоні активних бойових дій, пишеш, пропонуєш допомогу. А чи пам'ятають вони тебе, бачилися ж від сили разів три? Байдуже!

Повітряні тривоги. Перші загиблі. Похорони. Далі, на жаль, було ще багато похорон. Пишеш про тих, хто життя віддав, стримуючи дику орду, й серце рветься вдрузки. 

Відтоді пекельний біль у грудях не стихає. Разом з тим нестримна гордість розпирає груди, наскільки сильний, свободолюбивий, хоробрий і єдиний мій народ! Наскільки непохитно стоять військові. Наскільки невтомно трудяться волонтери. Наскільки жертовними є звичайні пересічні люди. 

Досі перед очима стоїть новина про те, як дідусь приніс до волонтерського штабу кілька тисяч гривень своїх заощаджень, загорнутих у газетку. 

З війною загострилося відчуття справедливості. Вивертає з середини від того, що за ці 12 місяців не зникли ті, хто звик «гріти руки» на чужому горі, хто звик усе «порішать», «відкупить». Для кого тендер – можливість «схалтурити» трохи грошей. Хто «відмазав» своїх, але з прапором у руках йде на похорон до загиблих на передовій. 

Війна багато чого перевела в режим «не на часі»...

Проте не вмирає надія, що нація таки стала іншою, переродилася. І ті, хто зараз зі зброєю в руках тримає небо над Україною, неодмінно живими повернуться додому. Повернуться з перемогою! І саме заради них, захисників і захисниць, ми не маємо спуска беззаконня та свавільщину на гальма! Війну ми не проспали, не проспимо й відродження країни.

Коментар
26/05/2024 Неділя
26.05.2024
25.05.2024