Район завжди прагнув у вищу лігу української журналістики

Наталія Пахайчук працює в мережі «Район» з першого дня — 6 червня 2015 року, Софія Чебан — з березня 2025-го. Найдосвідченіша і наймолодша за стажем журналістки команди говорять про десятирічний шлях – від ідеї локального медіа до національної мережі з 63 сайтами. Про витоки, кризи, перемоги і те, як районні сайти стали тією «сполучною тканиною», що об'єднує громади по всій Україні. 

***

Мене звати Софія Чебан, я прийшла в журналістику у 2019 році. Це не було спонтанне рішення — радше внутрішнє покликання, якому я, зрештою, не змогла опиратися. Занурюючись у цей світ репортажів, героїв, пошуків правди й сенсу, я стала потроху закохуватися у сам процес. Мені подобалося слухати людей, бачити те, що зазвичай залишається «за кадром», і передавати ці моменти так, щоб вони зачіпали інших. З кожним новим досвідом я відчувала, як зростаю не лише як журналістка, а як людина.

Але з часом, працюючи у великих незалежних медіа, я зіткнулася з тим, що часто залишається поза очима читача: емоційне вигорання, нескінченні дедлайни, інформаційний тиск і, подекуди, відчуття безсилля. Я все ще любила свою справу, але почала втрачати зв’язок із нею. Робота перетворювалася на рутину, а сенси — розмивалися.

На початку березня 2025 року я прийшла працювати на Район.Болград. І хоча це був новий етап, здавалося, що я ніби повертаюся до себе справжньої. «Район» став для мене своєрідним прихистком — місцем, де я знову відчула сенс у кожному слові, у кожному матеріалі. Тут журналістика повернулася до витоків: людяність, чесність, близькість до аудиторії, а головне — можливість працювати з тими історіями, які справді мають значення.

Район не лише врятував мене від професійного вигорання — він нагадав мені, заради чого я обрала цей шлях. Це середовище, де журналістика залишається живою, чесною і водночас глибоко емоційною. Я вдячна за цей новий розділ — за довіру, підтримку, і за відчуття, що моя робота знову має значення.

І хоча шлях журналіста не буває легким, я точно знаю: це моя дорога. І я готова йти нею далі.

Так сталося, що я — наймолодша у команді «Району». Не за віком, а за досвідом. І саме мені випала нагода підготувати інтерв’ю до Дня журналіста з найстаршою в нашій мережі колегою Наталією Пахайчук, яка працює в мережі з першого дня 6 червня 2015 року. Це була розмова, яка надихнула й відкрила багато сенсів. Про шлях, цінності, виклики та великі мрії — далі в нашій розмові.

— Наталю, як усе починалося? Якою була ідея створення мережі "Район"?

— Ідея з’явилася ще у 2014–2015 роках під час цифрової трансформації CID Media Group. У мене вже був досвід створення локальних сайтів у Ковелі й Горохові, і стало зрозуміло, що потреба в гіперлокальних медіа дуже велика. Коли шукали назву, були різні версії зі словом  «Район», я дошліфувала її до Район in ua, бо вона звучить як концепція. 

З дитинства я мріяла бути журналісткою — ще з 4 класу. Першу публікацію зробила в газеті «Сім’я і дім», а перший гонорар витратила на туфлі. Але вже наступні — на диктофон і костюм. Це дитяче захоплення переросло в намір навчатися на журналістиці та врешті закріпитися у професії. 

— Що з самого початку стало основою мережі? Які цінності ви вкладали у створення редакції?

— Я завжди вважала, що навіть локальне видання може працювати на рівні «вищої ліги» української журналістики. Ми ставили акцент на якість, повагу до читача, чесність і фінансову незалежність. Людина заслуговує на хорошу інформацію незалежно від того, де вона живе — у великому місті чи маленькому селі.

Ми постійно навчаємо команду, даємо свободу, не контролюємо надміру. Це про довіру і можливість творити. Люди не бояться помилятися — це нормально в процесі росту.

— Як мережа масштабувалася? Скільки сайтів зараз?

— Першим відкрили сайт Район.Луцьк, вже за місяць запрацював сайт Район.Рожище, а через рік були перші п'ять сайтів у Волинській області. Ми запрягали досить повільно, але згодом стався стрімкий ріст. Зараз у мережі вже 63 сайти. Особливо великий прорив стався 2023-го — ми за пів року відкрили 15 сайтів у Херсонській, Одеській, Миколаївській та Закарпатській областях. Але це був і виклик: потрібно було швидко навчити нові команди, утримати якість, створити HR-підтримку.

— Які моменти стали переломними у розвитку?

— 2019 рік був важким — я відчула сильне вигорання. Ми запросили консалтингову компанію Jnomics, щоб провести аудит і допомогти зі стратегією. Це був поштовх до перезавантаження: реструктуризація управління, перехід на грантове фінансування, запуск читацької підтримки через спільнокошт.

Після початку повномасштабного вторгнення ми переосмислили наші можливості і зрозуміли, що ми є національною мережею гіперлокальних медіа, а не просто набором маленьких редакцій. Ми розширили тематичну лінійку сайтів і зараз вже дев'ять тематичних видань, а всю мережу об’єднує титульний сайт, який потихеньку перетворюється на справжній «Національний Район». Уся ця еволюція відбувається, бо розвиваємося і ми, і наша аудиторія, яка дуже вибаглива й очікує від нас тільки зростання кількості і якості. 

Читайте також: Вечірній Район: мережа Район.in.ua запускає прямі ефіри на ютубі

— А що далі? Яке бачення майбутнього мережі?

— Я мрію відкрити офіс у Києві — не тому, що там престижно, а як символ національного становлення. Також хочеться, щоб кожен районний сайт був самодостатнім — мав свою команду, редактора, журналістів і джерела фінансування.

Але наразі працюємо над тим, щоб забуритися у місцях, де вже є відкриті сайти – там треба розвивати і команду, і аудиторію. Ми у пошуку місцевих журналістів, які відчувають контекст, які справді «живуть» своєю територією.

Читайте також: Десять років разом: «моє вперше на Районі» – від людей, що творять медіа

— Чи відчуваєте ви, що «Район» уже вплинув на медіапростір України?

— Так. Нас часто згадують як приклад успішного кейсу. Ми отримали нагороду від MDF за найкраще розширення десятиліття. Але найважливіше — ми створили те, що я називаю «сполучною тканиною» України. Районні сайти наче тримають громади різних регіонів вкупі, знайомлять українців між собою. 

Читайте також: Мережа Rayon.in.ua уклала меморандум про стратегічне партнерство з журналістською організацією RE:Сover Ukraine

— Що б ви порадили таким молодим журналістам, як я, які лише починають цей шлях?

— Пам’ятай: журналістика — це не спринт, це марафон. Не чекай, що все буде одразу. І не вимагай від себе неможливого. Слухай себе, бережи ресурс, не бійся робити помилки, вчися на них. І завжди тримайся за сенси — тоді навіть у найважчі моменти буде за що триматися.

Читайте також: Район досяг ТОП-50 в Україні

***

Це інтерв’ю — не просто розмова. Це — зустріч із джерелом. Наталія Пахайчук — одна з тих, хто не лише будує медіа, а й формує простір довіри в українській журналістиці. І для мене, як наймолодшої у цій команді, це приклад, куди можна рости. І чому варто залишатися.