США та глобальні війни: союзник чи спостерігач? Історичні паралелі американської підтримки

Головний поліцейський на планеті. Найбільша демократія світу. Партнер України і помічник у протистоянні із Росією. Це все про Сполучені Штати Америки. Так було колись. 

Нинішня адміністрація Білого дому зробила розворот на 180 градусів і своїми діями підтримує російський план знищення нашої держави. Для деяких українців (які не слідкували за передвиборчими обіцянками Президента Дональда Трампа) припинення допомоги стала несподіванкою. 

Але чи справа лише у Дональді Трампі? Теперішні стосунки США і України лише невеликий пазл у циклічності американської історії і її стосунків із росією.

Коли Америка прокидається

У 2002 році американський фільм «Перл-Харбор» мав чотири номінації на здобуття кінопремії «Оскар», а отримав нагороду Національної кіноакадемії за найкращий звуковий монтаж.

Фільм і справді захопливий: кохання під час війни, красиві льотчики, прекрасні Гаваї. Є лише один нюанс – дія відбувається у 1941 році. Десь у Європі вже три роки триває війна, але американські військові на Перл-Харбор, Тихоокеанській базі військово-морського флоту, живуть своє краще життя. 

Ні, звісно не все так гладко у стосунках США і Японії  – вони точать зуб одне на одного ще із кінця 30-х років. Але тут трапляється «неприємна» ситуація: 7 грудня 1941 року Японія здійснює авіаційний наліт на базу. 

Кров, сльози, американці мстять японцям і здійснюють свій авіаналіт на територію вже Японії (історичний відповідник – рейд Дулітла у квітні 1942 року). А далі головні герої гинуть, титри, музика.

Але за красивою і трагічною картинкою насправді стоїть справжня історія. Бо доки не стався Перл-Харбор, США займали ізоляційну політику у Другій світовій війні: мовляв, ми багато втратили людей під час Першої світової війни, хай у Європі самі воюють. 

Француз плаче, коли німецькі солдати входять до столиці Парижа 14 червня 1940 року після того, як армії союзників були відкинуті з Франції. Джерело: Національне управління архівів і документації США (NARA)

Вінстону Черчиллю, тодішньому прем’єр-міністру Великобританії, довелося буквально вмовляти тодішнього президента Рузвельта допомогти Британії протистояти гітлерівській Німеччині.

А те, як США «допомагали» дуже нагадує наш час. Посол США у Великобританії Джозеф. Ф. Кеннеді переконував  Білий дім у тому, що Британія слабка і видихнеться за кілька місяців, а тому американцям не треба рятувати Британію, щоб не дратувати Гітлера.

Дуже схожу фразу сказав і нинішній Президент США: «Україна може не вистояти у війні проти РФ, навіть якщо США нададуть їй «повномасштабну підтримку».

Військова допомога, яку Черчиллю вдалося «вибити» із американської адміністрації, була схожою на шантаж: британцям віддали найстаріші есмінці, їхні гармати навіть не могли стріляти, британці самі їх ремонтували та переоснащували. Натомість за брухт США отримали військово-морські бази Британії.

Усе ж США надали британцям ленд-ліз, який Гітлер сприйняв як виклик. 4 вересня 1941 року німецький підводний човен атакував американський есмінець «Грір». Через місяць німецький підводний човен атакував есмінець «Кірні», під час цього бою загинули 11 американських моряків. 

31 жовтня німецький підводний човен потопив есмінець «Рубен Джойс», загинули 115 членів команди. І у всіх трьох випадках Америка мовчала, набравши в рот води. Із цього летаргічного сну її вивів напад Японії на Перл-Харбор  7 грудня 1941 року.

8 грудня 1941 року Франклін Рузвельт оголосив війну Японській імперії. Цього дня війну Японії оголосила також Велика Британія. 11 грудня у відповідь на це Німеччина та Італія оголосили війну США, 13 грудня Румунія, Угорщина і Болгарія. США вийшли із цієї війни переможцями.

Але що було би, якби Японія не здійснила напад на Перл-Харбор, а Британія таки залишилася сам на сам із нацистською Німеччиною?

Президент США Франклін Делано Рузвельт підписує Декларацію війни проти Японії 8 грудня 1941 року. Джерело: Національне управління архівів і документації США (NARA)

Сумний досвід Афганістану

Ще одна країна, яка потерпіла від дій чи бездіяльності США – це Афганістан. Причому двічі – у 80-х роках минулого століття і зовсім нещодавно.

Якщо у Другій світовій війні США і Радянський Союз боролися проти одного зла, то під час Афганської війни, вони стали по різні боки – СРСР підтримував комуністичний режим Афганістану, а США стали на бік опозиції. Але й тут не все так однозначно було із  американською підтримкою.

Як пише Олександр Ковальков, кандидат історичних наук Центральноукраїнського університету імені Володимира Винниченка, який дослідив форми підтримки руху Опору в Афганістані у 1978-1980 роках, США не надто багато допомагали афганським повстанцям. 

Адміністрація Президента Джиммі Картера з квітня 1978 року по  грудень 1979 року започаткувала лише інформаційну кампанію і надавала невійськову допомогу. 

Після того як Радянський Союз увів війська до Афганістану на початку 1980 року США розробили  «Програму прихованих дій» з бюджетом в 30 млн доларів,  яка передбачала надання моджахедам зброї радянського виробництва. Проте ця допомога ніяк не могла суттєво вплинути на хід війни.

Також у січні 1980 року  Джиммі Картер за вторгення до Афганістану наклав зернове ембарго на Радянський Союз. Президент призупинив постачання всього американського зерна – 8 мільйонів тонн, які гарантували умови двосторонньої угоди від 1975 року. 

Але вже у квітні 1981 року це ембарго зняв новообраний Президент Рональд Рейган, мовляв, союз і так купує зерно в обхід заборони. Зняття ембарго стало передвиборчою обіцянкою республіканця Рональда Рейгана. А вимагали цього зняття американські фермери, які й на собі відчули його дію.

Президент США Рональд Рейган (у темному костюмі по центру) зустрічається із групою борців за свободу Афганістану, щоб обговорити радянські звірства в Афганістані, особливо різанину селян у провінції Логар у вересні 1982 року. Фото: Президентська бібліотека Рональда Рейгана.

Тож війна в Афганістані продовжилася до 1989 року, аж поки Радянський Союз не вивів свій останній контингент. Рейгана згадують як головного противника радянського союзу, та людину, яка назвала СРСР  «імперією зла». Але Рейган нічого не зробив за свої дві каденції, щоб зупинити Афганську війну.

Ще раз Афганістан наступив на граблі допомоги США у 2001 році – після того, як радикальний ісламістський рух Талібан здійснив терористичний акт 11 вересня. Вже у жовтні американські війська увійшли до Афганістану і вже наприкінці листопада контролювали Кабул. 

Війська США були присутні у Афганістані 20 років. Проте подолати «Талібан» США так і не змогли. У лютому 2020 року США і Талібан підписали Дохійську угоду, які активно просував Дональд Трамп. А ось підпису самої Ісламської держави Афганістан не було (щось подібне американська адміністрація хоче зробити й із Україною).

США і НАТО, згідно з угодою, почали виводити війська 1 травня 2021 року. Талібан швидко окупував увесь Афганістан.

Крім того, США вийшли із В'єтнамської війни, покинули Камбоджу, після чого до влади прийшли червоні кхмери і вбили тисячі людей.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг (у темному костюмі праворуч) та міністр оборони США Джеймс Меттіс (у темному костюмі ліворуч) під час робочого візиту до Афганістану у вересні 2017 року. Під час цієї зустрічі пан Столтенберг наголосив на підтримці НАТО народу Афганістану, реформ уряду та процесу миру та примирення, який належить афганцям. Фото: офіційний сайт NATO.

США та росія: друзі крізь століття

Але чи є держави, яким США допомогли? Так, той же план Маршалла  — це порятунок Європи після Другої світової війни, підтримка Ізраїлю, врешті-решт є незалежна Південна Корея, правда, де-факто Корейська війна так і не завершилася (КНДР і КНР так і не підписали офіційні документи про припинення війни).

Але є ще одна країна, яку США «витягують» за будь-яких обставин. Це росія. У будь-яких її державних проявах, навіть якщо вони перебували у різних ворожих таборах.

Наприклад, США врятували російську імперію від голоду 1891-1892 років. Тоді через погані погодні умови голодували майже 80 мільйонів людей у 17 губерніях. США постачали не лише зерно для хліба, а й збіжжя для посіву полів.

Вдруге США допомогли радянському союзу під час голоду 1921-1923 років. За цей період добродійна організація «Американська адміністрація допомоги» (APA) завезла до радянського союзу майже 40 мільйонів пудів продовольства, медикаментів та одягу.

У жовтні 1941 року США схвалив ленд-ліз для радянського союзу, і зрештою останній опинився серед країн-переможниць у Другій світовій війні, не понісши ніякого покарання за напад на Польщу у 1939 році, з чого власне і почалася війна.

У 1990 році Президент США Джордж Буш-старший і Президент СРСР Михайло Горбачов підписали торгову угоду про постачання замороженої курятини. Пусті прилавки заполонили «ніжки Буша», які рятували голодних людей  радянського союзу, а згодом і самих росіян. 

Картина Івана Айвазовського «Роздача їжі», початок 90-х років ХІХ століття.

А через рік, яка іронія, той же Джордж Буш-старший 1 серпня 1991 року виголосить знамениту Chiken Kiev speech, у якій Президент США застерігав Україну від «убивчого націоналізму»:

«Американці не підтримуватимуть тих, хто прагне незалежності, щоб замінити віддалену тиранію місцевим деспотизмом. Вони не допомагатимуть тим, хто пропагує самогубний націоналізм, заснований на етнічній ненависті».

Американський президент Джордж Буш-страший виголошує Chiken Kiev speech у Верховній Раді України 1 серпня 1991 року. Ця промова обурила українських націоналістів та американських консерваторів настільки, що журналіст-консерватор Вільям Сафайр, редактор газети «Нью-Йорк таймс», обізвав цю промову «котлетою по-київськи» (англ. Chicken Kiev; англ. chicken — курка, у переносному значенні — боягуз, англ. Kiev — місце виголошення промови), звинувативши Буша в колосальному прорахунку. Фото: Kyiv Post

Крім того, Буш відмовився від зустрічі із лідерами, які виступали за незалежність України. За три роки (у 1994 році)  Україну примусять підписати ганебний Будапештський меморандум.

На жаль, американські договори, як показують останні події, також нічого не варті.  І на жаль, саме США вигодували російського монстра і не дали йому остаточно загинути після розвалу Радянського Союзу.

Нині вже адміністрація Президента Трампа рятує – свідомо чи ні – росію. Але разом із тим перетворюється із країни новітніх технологій, на країну, чиї руки вчергове будуть заплямовані кров’ю. Тепер уже українців.

Матеріал покликаний не створювати антиамериканські настрої. Це оцінка американської допомоги союзникам і партнерам та роль цієї держави у процесах, які нині відбуваються у світі.