стрічка

Невидимі діти: чому судова процедура реєстрації актів цивільного стану перетворилася на бар'єр для українців в окупації

24 Січня 2025, 14:30
Невидимі діти: чому судова процедура реєстрації актів цивільного стану перетворилася на бар'єр для українців в окупації 1582
Невидимі діти: чому судова процедура реєстрації актів цивільного стану перетворилася на бар'єр для українців в окупації

Коаліція громадських організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих унаслідок збройної агресії проти України, закликає владу запровадити адміністративну процедуру визнання актів цивільного стану, які відбулися на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) України. 

Передусім ідеться про акти народження, смерті, укладання та розірвання шлюбу. За експертними оцінками, з лютого 2014 року до сьогодні на окупованих територіях народилися від 350 до 450 тисяч нових громадян України. З них лише 15–20% мають свідоцтва про народження українського зразка.

Ця статистика приховує глибоку соціальну проблему. Сотні тисяч дітей фактично позбавлені можливості реалізувати базові права – отримати український паспорт, вступити до школи, виїхати за кордон, оскільки чинна судова процедура реєстрації актів цивільного стану робить ці процеси заскладними.

Щоб усунути ці проблеми, правозахисні організації просять парламент ухвалити законопроєкт №9069. А поки цього не зроблено, правозахисники пропонують Міністерству юстиції внести зміни до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні або запровадити на рівні уряду експериментальний проєкт реєстрації актів цивільного стану на підставі «документів», виданих в окупації.

Пояснюємо, чому судова процедура реєстрації актів цивільного стану перетворилася на бар'єр для українців в окупації та як цьому запобігти.

Наразі в Україні діє лише судовий порядок встановлення фактів народження та смерті. Ця процедура передбачена статтею 317 Цивільного процесуального кодексу України. Спрощеного, адміністративного порядку реєстрації актів цивільного стану не запроваджено. Правозахисники наголошують, що звернення через суд занадто обтяжливий шлях для громадян у тимчасовій окупації, і вказують на низку недоліків цієї процедури.

Відсутність свідоцтва українського зразка призводить до низки негативних наслідків для реалізації прав та свобод громадянина. Така дитина серед іншого:

  • не може евакуюватися з батьками за кордон, зокрема до країн Європейського Союзу;
  • зіткнеться зі складнощами під час в’їзду на підконтрольну уряду України територію;
  • не зможе отримати паспорт громадянина України;
  • обмежена в праві на здобуття освіти в українській школі;
  • не отримає соціальних виплат і соціальних послуг.

Адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова вважає, що введення позасудової адміністративної процедури оформлення документів про народження державного зразка досі вкрай важливе. За її словами, це питання потрібно було розв'язувати ще на початку російської агресії. Адже з приходом країни-агресора життя громадян на окупованих територіях не зупинилося: з плином часу люди одружувалися, змінювали прізвища і в таких шлюбах народжувалися діти.

«Під час укладання шлюбу люди можуть змінювати прізвище, й у свідоцтві про народження дитини, виданому в окупації, прізвище матері буде не таке, як в українському паспорті. Через цю різницю прізвищ тепер виникають складнощі зі встановленням факту народження. Наразі в Україні немає спрощеного порядку встановлення факту шлюбу для людей з окупації. Такий факт на практиці не визнається в Україні, хоча закон говорить, що такі «документи» мають додаватися під час подання заяви до РАЦСу», – пояснює Альона Луньова.

Вона нагадує: в частині 3 статті 9 Закону «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України» йдеться, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів про підтвердження факту народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Однак Луньова вказує, що українські суди по-різному ставляться до цього питання і почасти відмовляють у відкритті провадження, вважаючи, що шлюб можна укласти заново на підконтрольній Україні території.

«На переконання правозахисних організацій, важливо вводити адмінпроцедуру для встановлення факту шлюбу в окупації, особливо якщо в ньому народилися діти. Бо потім виникають питання щодо батьківства. Є прецеденти, коли батьки змушені були встановлювати батьківство в судовому порядку», – говорить Альона Луньова. 

Про яку кількість народжених в окупації дітей ідеться?

Наразі достеменно невідома точна кількість народжених на ТОТ дітей. Правозахисники не довіряють статистиці формувань Росстату, оскільки, згідно з ними, на ТОТ живе більше людей, ніж до 2014 року, у що складно повірити. Так само неможливо точно оцінити, яка частка з цього населення є колонізаторами, що незаконно перетнули державний кордон України, зокрема в межах цілеспрямованої політики РФ зі зміни демографічного складу населення ТОТ.

Відомо, до прикладу, що загалом за весь 2019 рік вдалося встановити факти народження 11 359 дітей. З них 3 660 – діти з ТОТ Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, 5 150 – з ТОТ Донеччини та 2 549 – з ТОТ Луганщини.

Анна Рассамахіна
Анна Рассамахіна

«Можна робити приблизні підрахунки за всі роки тимчасової окупації, екстраполювати дані, брати середні дані за минулі роки, і якщо так зробити, то ми доходимо того, що на всіх окупованих територіях з лютого 2014-го до сьогодні народилося від 350 до 450 тисяч нових громадян України», – пояснює адвокатка, експертка з міжнародного гуманітарного права Медійної ініціативи за права людини Анна Рассамахіна.

Вона додає, що за такої ймовірної кількості немовлят свідоцтва про народження українського зразка з цих територій станом на листопад 2023 року отримали 65 323 дитини. Тобто від 15–20% із загальної кількості народжень, а інші щонайменше 200 тисяч українських дітей лишилися незадокументованими. 

Оцінна кількість новонароджених за 2022 та 2023 роки в Запорізькій області – 7 тисяч, а в Херсонській – 6 тисяч. Але видати свідоцтва про народження українського зразка вдалося 2022 року в цих двох областях лише 1 919 малюкам, а 2023 року – 1 051.

Правозахисники також зазначають, що від початку повномасштабного вторгнення РФ, з одного боку, в Україні збільшилася кількість окупованих територій, а з іншого – значно ускладнився виїзд з окупації на підконтрольну уряду України територію. Як наслідок, значно скоротилася кількість звернень для отримання актів цивільного стану на підтвердження фактів, які відбулися на ТОТ. 

У серпні 2024 року Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим повідомляло, що лише до 10% жителів окупованого півострова можуть оформляти українські документи про народження та смерть. Серед причин відомство також назвало повномасштабне російське вторгнення в Україну та відсутність фізичного доступу до підконтрольної території.

Бар’єри судової процедури

Нині мешканці окупованих територій можуть зареєструвати новонароджену дитину лише через звернення до суду, почасти залучаючи адвокатів, щоб правильно скласти заяву.

Народний депутат від партії «Слуга народу» Ігор Фріс пояснює, що після дискусій парламент визначився із судовою процедурою в цьому питанні як компроміс.

«Суди ухвалюють відповідні рішення і своїми рішеннями від імені України надалі забезпечують права наших громадян», – прокоментував він.

Хоча влада цю процедуру називає спрощеною, коаліція правозахисних організацій указує на низку недоліків у ній, які особливо проявилися після початку широкомасштабної збройної агресії.

Юристи «Крим SOS», які представляють у судах інтереси таких заявників, кажуть, що суди розглядають їхні заяви до пів року, попри те що ЦПК встановлює негайний порядок розгляду. Середня тривалість розгляду – місяць. Утім, якщо позивач змушений, окрім першої інстанції, подавати заяви до апеляційної та касаційної, розгляд справи може тривати й рік. 

Середня вартість послуг комерційного адвоката в цьому типі справ – 20 тисяч гривень за одне свідоцтво про народження. 

Проаналізувавши судову практику, правозахисники коаліції виявили, що зростає кількість відмов з боку судів у задоволенні заяв у порядку окремого провадження. 

За період із 7 травня 2022 до 29 червня 2024 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень з’явилося понад 600 ухвал у справах про встановлення фактів народження, смерті, реєстрації та розірвання шлюбу особи в окупації, якими суди відмовили у відкритті провадження в справі, залишили заяву без руху, повертали заяву або ж закривали провадження.

Однією з основних причин для відмови у відкритті провадження судді називали те, що чинним законодавством передбачений позасудовий порядок встановлення юридичних фактів. Судді посилалися на припис частин 2 та 3 статті 9 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо визнання актів народження, виданих на ТОТ України. 

«Коли заявники у зв'язку з народженням дитини в окупації або у зв'язку зі смертю близьких, знайомих звертаються до суду, як це рекомендується в інструкціях Мін'юсту, Мінреінтеграції, профільних організацій, суди їм відмовляють. У відмові вони посилаються на цю ж статтю 9 закону, адже вона передбачає, що має бути окрема процедура. І тоді розгублений заявник не вчиняє жодних подальших кроків, адже розуміє, що він сплатив певний судовий збір, можливо найняв адвоката, і він може бути розчарованим», – пояснює експертка з питань внутрішнього переміщення Марія Красненко.

Вона додає, що комунікації із судами та державою часто є доволі складними та дискомфортними для таких заявників.

Надалі, якщо громадянин вирішує домогтись отримання українського свідоцтва про народження, його справа може розвиватися за двома можливими сценаріями. Перший – оскаржити відмову органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦСу). Другий сценарій – звернутися до іншого суду з тими самими пакетами документів.

Марія Красненко
Марія Красненко

«Моя колега мала зареєструвати факт смерті близької людини в тимчасово окупованому Донецьку. Один з київських судів відмовив їй у розгляді справи в порядку окремого провадження. Після чого вона звернулася до іншого суду в тому ж місці, і інша суддя задовольнила її заяву. Це конкретне підтвердження того, що в одних судів ми маємо одну практику, в інших – іншу. Тоді як ця процедура має бути чіткою та зрозумілою, без вибіркового підходу», – обурюється Марія Красненко.

Крім того, правозахисники вказують на негативну тенденцію: суди відмовляють у звільненні від сплати судового збору громадянам, які подають заяви щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема про смерть громадянина України в окупації.

Це пов’язане з формулюванням пункту 21 частини 1 статті 5 Закону «Про судовий збір» та потребою підтверджувати причинно-наслідковий зв’язок смерті людини з війною або тимчасовою окупацією. Верховний Суд також озвучує аналогічні правові позиції судів нижчих інстанцій, зазначаючи, що заяви про встановлення фактів смерті громадяни подають через необхідність оформити недоотриману пенсію та спадщину, а не через війну.

До прикладу, якщо людина померла від хвороби, а не через збройну агресію Російської Федерації чи через тимчасову окупацію, тоді позивач не має пільг зі сплати судового збору, відповідно до чинного законодавства. Правозахисники вказують, що це створює для заявників додаткове фінансове навантаження та негативно впливає на рішення звернутися до суду для реєстрації акта цивільного стану.

Представники коаліції зазначають, що проходження трьох судових інстанцій, щоб встановити факт смерті рідних, є дуже травматичним для громадян. Вони вказують на низку справ, де суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у встановленні факту смерті, зазначали, що надані заявницею копії свідоцтва про смерть її чоловіка та фотографія могили померлого не є достатніми доказами для задоволення заяви.

Утім, на переконання Верховного Суду, судова процедура повною мірою дає раду зі всіма зверненнями і в досить короткі строки забезпечує права громадян щодо реєстрації актів цивільного стану. У Верховному Суді кажуть, що суди трьох інстанцій у 96% таких справ ухвалили рішення на користь громадян. Водночас у Верховному Суді вказують, що є факти недоброчесності під час реєстрації цих актів з боку деяких заявників, тому суди досліджують докази та зібрану інформацію.

Законопроєкт №9069 як розв'язання проблеми

Одним зі шляхів розв'язання цих проблем є впровадження позасудової процедури встановлення фактів народження, смерті, шлюбів та розлучень, що відбулися в окупації. У парламенті зареєстровано урядовий проєкт закону №9069, який усуває ці проблеми, передбачивши адміністративну процедуру. Однак його з моменту реєстрації 28 лютого 2023 року досі не розглянув профільний Комітет з питань правової політики. 

Окрім адміністративної процедури, законопроєкт пропонує запровадити: 

  • спрощену судову процедуру розгляду питань щодо встановлення фактів укладення чи розірвання шлюбу, що відбулися на ТОТ України, в порядку окремого провадження;
  • принцип екстериторіальності подання документів для реєстрації актів цивільного стану;
  • механізм державної реєстрації актів, що відбулися на території іноземних держав щодо громадян України.

Законопроєкт залишає судову процедуру для оформлення українських документів тільки для складних випадків. Наприклад, для розірвання або укладання шлюбу, питань майнового характеру. 

Водночас експерти зазначають, що насправді законодавчу рамку для реалізації саме адміністративної процедури давно встановлено на рівні Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на ТОТ України». Стаття 9 закону чітко визначає: держава Україна не визнає актів та рішень, які створені окупаційною адміністрацією, окрім актів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації або розірвання шлюбу особи. Такі «документи» мають подавати під час реєстрації актів цивільного стану в Україні.

Утім, Міністерство юстиції тривалий час відмовляється виконувати цю норму згаданого закону, зокрема через побоювання щодо реалізації процедури на рівні РАЦСів.

«Міністерство юстиції ніколи не виконувало цієї норми, хоча їм досить було внести зміни до Правил реєстрації актів цивільного стану. Втім, очільники міністерства не хотіли політично відповідати за нібито «визнання» документів окупаційних органів влади. Хоча очевидно, що жодних інших документів наші громадяни, які залишаються в окупації, мати не можуть. І використання цих документів не призводить до легалізації окупації», – наголосила правозахисниця Альона Луньова.  

Альона Луньова
Альона Луньова

За її словами, побоювання Мін’юсту і деяких народних депутатів України безпідставні, адже практика міжнародних судів робить виняток із загального правила невизнання «документів», виданих окупаційною владою. Йдеться про так звані Намібійські винятки. Так, Міжнародний суд ООН у своєму консультативному висновку в справі «Юридичні наслідки для держав щодо присутності, яка триває, Південної Африки в Намібії» (1971) чітко встановив, що, хоча офіційні акти, видані фактичними органами влади, є незаконними та недійсними, вони повинні братися до уваги, якщо нехтування ними призводить до серйозних порушень або обмежень прав людини.

Ця усталена судова практика також відображена й у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема в справах «Лоізіду проти Туреччини», «Кіпр проти Туреччини», «Мозер проти Республіки Молдова та Росії».

Визнання цих фактів не призводить до визнання окупаційної влади та виданих нею «документів». Натомість дозволяє уникнути ситуацій повного безправ’я для людей, які проживають на ТОТ, сприяє їхній захищеності на території власної держави та інших держав світу.

У Верховній Раді за зверненням Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим ініціювали робочу групу, яка влітку та восени обговорювала законопроєкт №9069. 27 вересня нардеп Ігор Фріс під час засідання Комітету з питань правової політики доповів про результати діяльності робочої групи. 

За його словами, робоча група заслухала представників громадських організацій, представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та першого заступника міністра юстиції Євгенія Горовця, які наполягали на внесенні законопроєкту №9069 на розгляд комітету. Утім, РНБО категорично проти запровадження будь-яких можливостей для того, щоб реєстрація в Державному реєстрі актів цивільного стану України відбувалася на підставі «документів», виданих в окупації. А контррозвідка висловила позицію, що підозрювані в колабораційній діяльності в той чи інший спосіб змінюватимуть свої реєстраційні дані та намагатимуться зареєструвати факт смерті за українським законодавством і що вона не може гарантувати унеможливлення цих протиправних дій.

Фріс закликав учасників комітету таки визначитися з долею законопроєкту: винести його на розгляд комітету й ухвалити в цілому, ухвалити його в «усіченому варіанті» або відхилити. 

«Не готова на сьогодні більшість членів комітету, які були представлені в робочій групі, підтримати ідею, що підставою для реалізації актів цивільного стану в державному реєстрі будуть документи, видані окупантами. На моє переконання, позитивним у цьому проєкті закону є те, що він урегульовує питання з реєстраціями відповідних актів не на ТОТ України, а за межами України. 

Сьогодні консульським установам України надано доступ до відповідних даних реєстру, і взаємодія з реєстрами успішно відбувається. В учасників робочої групи не було застережень щодо бачення, коли б це право громадян регулювалося через консульські установи України за кордоном», – сказав Фріс.

Проблеми для політики реінтеграції

Експерти оцінюють, що за умов продовження застосовування лише судової процедури реєстрації народження дітей для того, щоб задокументувати їх усіх, знадобиться не одне десятиліття.

«Десятки років ось ці 200 тисяч дітей не матимуть документа про народження. З позиції міжнародного права в них узагалі не буде жодного громадянства, яке визнавалося б у світі. Із сьогоднішньою судовою процедурою в майбутньому це призведе до перенавантаження судів і, відповідно, РАЦСів після деокупації», – пояснює правозахисниця Анна Рассамахіна і прогнозує, що на звільнених територіях не вистачатиме суддів. 

На її переконання, загалом цю проблему побачать усі після деокупації ТОТ, але тоді буде пізно. Держоргани та суди будуть перевантажені справами з упорядкуванням вчинених в окупації правочинів та ухвалених рішень, бо деякі з них серйозно впливають на права громадян.

Правозахисниця вказує, що цей законопроєкт також позитивно вплине як на тих громадян, які проживають на ТОТ, так і на тих, які з безпекових міркувань вирішують виїхати з окупованої території на підконтрольну уряду України. Анна Рассамахіна наголошує, що Україна в умовах демографічної кризи не може залишити цю процедуру такою складною.

Суддя-спікер Господарського суду Донецької області, член правління Асоціації розвитку суддівського самоврядування України Констянтин Харакоз вважає, що держава має надати комплексну відповідь на «документи», правочини та рішення в окупації. На його переконання, це комплексне питання, що стосується не лише особистих документів на кшталт паспортів, свідоцтв про народження, смерть або шлюб, але й судових рішень, які мають вплив на права громадян. 

«Ухвалені в ретроспективі на ТОТ «судові рішення» – це реінтеграційне питання. Ми не можемо жодним чином заперечувати, що в окупації було життя, що там одружувалися, народжувалися діти, помирали люди. Це речі, які регулюються природою, а не законодавством», – наголосив суддя.

Водночас Анна Рассамахіна вважає, що правозахисній спільноті в Україні доведеться ще довго говорити про ефективний та спрощений для самих новонароджених механізм їхньої реєстрації, допоки він не з'явиться. Нерозв’язання цього питання створює проблеми як для громадян України, так і майбутньої реінтеграції українських територій. 

Микола МИРНИЙ, журналіст ZMINA для видання Район.ін.юа

Коментар
16/02/2025 Субота
15.02.2025