З новим директором, але без нової школи: півтисячі учнів на Любомльщині чекають обіцяного

16 Січня 2021, 18:30

2603

«27 вересня 2012 року у селищі Головне Любомльського району заклали капсулу під будівництво нової школи, розрахованої на 600 місць. У старому приміщенні навчального закладу, що потребує капітальної реконструкції, навчається майже 500 дітей. Нова споруда прийме за парти школярів сусідніх сіл. Загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта – 41 мільйон гривень. Цьогоріч на нього передбачено 700 тисяч гривень. Капсулу у фундамент новобудови заклали голова облдержадміністрації Борис Клімчук, голова райдержадміністрації Олександр Дзядук та керівник будівельної фірми Леонід Стефанович».

Цю новину повідомляли на сайті Кабміну майже 9 років тому…

Нової обіцяної школи досі немає

9 січня 2021 року. Ми з новообраним директором старої школи Миколою Скопюком знаходимось на місці, де мала б бути нова школа на 600 дітей. Заради цього тут давно вирубали яблуневий сад. Однак нині там – лише фундамент, що вже дав тріщини, та пустир.

Певний час був охоронець, але нині сенсу його там тримати немає. Лише на документацію витратили вже більше пів мільйона гривень, ще кілька десятків мільйонів вклали у саме будівництво. Однак школи досі немає, і коли буде – невідомо. Чомусь нова школа в селищі Головне й далі залишається поза увагою владців.

У 2020 році на завершення будівництва виділяли 20 мільйонів, які успішно повернулись в держбюджет, бо не були освоєні. А інакше й бути не могло: лише в кінці вересня 2020 року провели тендер на експертизу проєкту вартістю майже 50 тисяч гривень. Зараз усе знову пішло «по колу».

Читайте також: Будівництво школи у Головні фінансуватиметься за кошти фонду регіонального розвитку

Для Миколи Івановича будівництво нової школи – в пріоритеті. Мріє, що його молодша донька, яка нині вчиться у 5 класі, закінчуватиме вже новозбудовану школу.

«Зроблю для цього все можливе й неможливе», – переконує директор.

Поки ж трохи більш як 450 дітей і понад пів сотні вчителів туляться в чотирьох старих корпусах без ремонту. Їм тісно. Наступного року додається ще один клас – одинадцятий. Де будуть вчитись – невідомо, місця не вистачає. Так звана опорна школа, яку б відвідували й діти з сусідніх сіл, – лише в мріях…

Читайте також: Бюджет Волині не має грошей на школу в Головно, – Ігор Палиця

Поки «100 днів» не минули

Йому непросто. Директором його призначили трохи більше, ніж два місяці тому – 4 листопада 2020 року. З того часу кожен його крок – під пильним оком громади, колективу, батьків.

Микола Скопюк

Жартує, що люди дали йому символічні «100 днів», тож поки не критикують, спостерігають. Але й підтримувати не поспішають.

«Щоб втілити все заплановане, потрібна команда. Зараз збираю таких людей. Потрібен потужний батьківський комітет. Потрібні вчителі, які не бояться. Потрібні свідомі діти. Співпраця з боку влади. Підтримка благодійників. Наразі з цим туго. Але працюємо з тим, що є», – розказує Микола Скопюк.

Зробив тепло в школі та навів лад в інших сферах

Найперше, чим тішиться, – це тим, що зумів «нагріти школу». Не на гроші. А по-справжньому.

«Навіть вішаки купили для одягу. Тепер усі в школі можуть скидати верхній одяг на уроках. Раніше такого не було. У 2006 році мали збудувати котельню за 300 тисяч доларів. Нічого фактично не було зроблено, батареї не поміняли, холод не зник. Лише встановили котли, однак сама система опалення лишилась стара. Невідомо, на що пішли ті кошти.

Усі ці роки було холодно, максимум 4-5 градусів тепла. Зараз в школі тепло. Ми навіть придбали 18 кранів для батарей, вартістю 850 гривень кожен, покликали спеціального майстра з Ковеля, який їх установлював. Тож тепер можемо регулювати подачу тепла в оптимальному режимі: на першому поверсі прикручуємо, і тоді більше тепла йде наверх. Нині температура скрізь однакова – від 20 градусів тепла і вище», – каже директор.

Крім того, навів лад у їдальні: тепер на обідах не економлять, а ціна відповідає дійсності.

Хоче ввести посаду двірника, який би контролював чистоту на території. У приміщеннях же трудиться дев'ять прибиральниць, і саме вони прибирають у класах. Раніше старшокласники, починаючи з восьмого класу, самі замітали, мили класи, витирали пилюку. Нині ж, згідно з новими стандартами, учні можуть лише наводити лад на індивідуальних навчальних місцях.

(І тут я згадую своє учнівське дитинство, коли приходилось після уроків «чергувати»: замітати, мити, викручувати… Це було якось принизливо і незрозуміло, але ми не знали, як протестувати проти цього, тому мовчки перетворювались на юних чистильників приміщень. Аж не віриться, що дітей нарешті цього позбавлять!)

Питання насущне – туалети в приміщенні

Ми йдемо оглядати санітарні кімнати, адже вони направду багатостраждальні. Про те, що учні в Головно ходять до надвірних туалетів, кілька місяців тому показало і місцеве, і центральне телебачення. І це після того, як по всій країні мали облаштувати внутрішні санвузли.

Читайте також: Школярі Головненського ліцею чекають, коли їм збудують туалет з умовами

Туалети зробили, щоправда, за кошти від премій для вчителів: їх просто зняли, щоб було за що нашвидкуруч «виконати план» і прозвітувати – «діти мають туалети в приміщенні!» Попри це, за даними обласного управління освіти, на Волині учні близько 30 шкіл досі ходять в туалет на вулиці.

«Та й в нас ще є такі діти, які забігають у туалет надворі – вони так звикли. Хтось тут, може, затягує цигарку. Але ми з цим боремось», – каже Микола Скопюк.

Власного бюджету школа не має. Але матиме?

Директор показує вуличну інфраструктуру школи. Вона не змінилась з часів мого навчання: все ті ж обдерті турніки, те ж ґрунтове футбольне поле, де ми грали і гандбол, і футбол, і займались фізкультурою, і де проводились святкові «лінійки».

«За новими стандартами, тут, на вулиці, має бути зелене покриття, можна штучне, однак коштів на це немає і не передбачено. Я звернувся до голови громади з питанням, скільки коштів закладено для нашого ліцею. Поки відповіді не отримав. Власного ж рахунку школа не має, але хочемо його створити, для цього треба знайти ще бухгалтера. Тоді зможемо акумулювати якісь кошти і самостійно ними розпоряджатися, станемо автономними», – ділиться Микола Іванович.

Також у школі відновили батьківський комітет, який раніше був лише «на папері» і займався збором коштів. Нині цей комітет самостійно розпоряджається зібраними коштами. Однак – ще є певна недовіра до нового директора, процес «притирання» триває.

Наприклад, директор пропонує комітету поставити стоянку для велосипедів: там ще думають…

Таланти кують в місцях занепаду

Нічого не змінилось і в спортзалі всередині, і в танцювальному залі. Байдуже, що славнозвісному танцювальному колективу «Хуторянка» вже 40 років! Ті ж обдерті стільці, та ж червона підлога, ті ж старі дзеркала. Але тут кують таланти!

Нічого не змінилось і в майстерні трудового навчання, і в кабінеті музики – це приміщення ззовні більше схоже на занедбаний хлів. Але й тут куються таланти!

Читайте також:

Схоже, все тут впирається у відсутність нової школи. Можна нескінченно латати дірки, ремонтувати, але факт залишається фактом – місця тут мало. Невже головненські діти й вчителі заслуговують на такі умови?

Читайте також: Головненські школярі стали призерами Всеукраїнської олімпіади

За багато років вихованці школи, за наполегливих старань педагогів, перемагали в численних конкурсах і олімпіадах різних напрямків, гідно представляли навчальний заклад на рівні області й держави, прославляли рідне селище. Попри це, нині після 9 класу діти не спішать обирати певний напрям і продовжувати навчання в школі, а вступають до інших закладів або ж переривають навчання.

Читайте також: Учениця Головненського ліцею стала призеркою обласного конкурсу

«Діти мають бути в школі»

«Може, надіються, що поїдуть в Польщу на заробітки, займатимуться контрабандою. Я не знаю. Але веду цю роботу і з вчителями, і з дітьми. Дитина має бути в школі. Тут вона отримує необхідні знання для майбутньої професії і життя загалом. Це має бути спільна робота. Має бути така атмосфера, де хочеться вчитись, куди хочеться повертатись», – міркує директор.

(І я згадую Марію Павлівну, завдяки якій назавжди полюбила українську мову і літературу, яка заклала філологічне чуття мови на все життя і направила в журналістику. Згадую Надію Іванівну, яка прищепила любов до зарубіжної літератури, твори з якої я просто ковтала, а потім писала думки-враження на самі 12-ки. Потім навіть викладала світову літературу в університеті, будучи асистенткою кафедри факультету журналістики. Усе це – зі школи).

У школі також навчається шестеро діток з особливими освітніми потребами, – проблем жодних не виникає.

Шлях до директорства

Як працювати з дітьми, Микола Іванович знає, як-то кажуть, не з книжок. Разом з дружиною, теж вчителькою, виховують восьмеро дітей. Четверо є учнями цієї школи, інші вже старшого віку. Має й онуків. Свого часу кілька років трудився в органах внутрішніх справ, але 17 років тому почав викладати історію й правознавство в рідній школі, нині має вищу категорію.

Скільки себе пам’ятає – завжди хотів щось змінювати, але люди у нас чомусь звикли жити так, як є. Однак, коли постало питання про обрання голови профспілки педагогічних працівників, більшість голосів таки віддали за нього. Згодом створили й зареєстрували незалежну профспілку. Певні пертурбації були й з обранням на посаду директора.

«Я розмовляв з різними молодшими енергійними колегами, переконував їх подавати свої кандидатури, бо вірив, що мають шанси. Але вони відмовлялись. Мусив піти сам, щоб була хоч якась конкуренція, альтернатива. Так і виграв конкурс, хоч були різні перешкоди», - згадує Микола Іванович.

І додає: «Радію, що працюю поруч з високопрофесійним колективом наших вчителів. Але хочу наголосити всім: потрібно більше працювати на імідж нашої школи, на авторитет, підвищувати репутацію, – все необхідне у нас для цього є».

А поки до «100 днів» залишається трохи часу, Микола Іванович підготував листа в офіс президента України та в інші органи влади й вже відправив його 11 січня цього року: просить таки добудувати обіцяну школу. Однак каже, що без підтримки батьків, вчителів та громади – не обійтись. Хочеться, аби мешканців селища Головне та ближніх сіл почули нагорі та нарешті побудували довгожданий навчальний заклад! «Та не варто забувати і про нинішнє приміщення школи. Тут можуть розміститись і селищна рада, і дитячий садок (місць же в діючому садочку обмаль), і ще щось. Тому кошти необхідно вкладати, поки тут вчителюють і вчаться люди – вони заслуговують на належні умови праці й навчання», – переконаний Микола Скопюк.

Ольга БУЗУЛУК.