«Доньки пишаються мною», – офіцерка ЗСУ Ірина Ільясова
-
-
>
-
>
-
>
918
«Я дуже люблю свою роботу. Може тому, що вона дісталася мені нелегко. Требо було пройти навчальний центр, АТО, стрибки з парашутом, нічні стрільби… Тому для мене це цінно та значимо», — каже Ірина Ільясова.
У Збройних силах України служать понад 67 тисяч жінок, більшість із них – військовослужбовиці. Ірина Ільясова з 2016 року у війську. Пройшла складний шлях від солдатки до старшої лейтенантки. Зараз вона – офіцерка психологічної служби.
Історію Ірини розповідає Район. Миколаїв.
Початок служби в ЗСУ
«Для мене — честь і гордість творити історію України, боротися за її свободу та незалежність. Бути активною громадянкою, а не відсиджуватися десь осторонь», — каже офіцерка.
Пані Ірина народилася у 1979 році в Миколаєві, у родині суднобудівників. Після закінчення середньої школи вступила до Миколаївського базового медичного фахового коледжу та здобула освіту «Акушерська справа». Працювала в пологовому будинку та у дитячій лікарні.
2016 року вона сама прийшла до військкомату й попросилася на службу.
«Спочатку мені відмовили, але перепитали, яка в мене спеціальність. Почувши, що я – медикиня з досвідом, передумали. Мені дали змогу самій обрати частину, де буду служити. Я вибрала 79-ю окрему десантно-штурмову бригаду, яка базується у Миколаєві. Так почався мій шлях військової. Була призвана на контрактну службу до десантно-штурмових військ. Там я прослужила три роки», — розповідає Ірина.
За цей час вона встигла народити третю доньку та пішла у відпустку по догляду за дитиною. Потім перейшла служити до повітряних сил, де служить і нині.
Розпочала свій шлях у ЗСУ вона зі звання солдатки, потім стала старшою солдаткою, а далі — молодшою сержанткою. До того, щоб будувати офіцерську кар'єру, потрібно було здобути вищу освіту. Тому у 2017 році Ірина пішла вчитися і здобула освіту менеджерки фармакологічного бізнесу в Міжрегіональній академії управління персоналом. А згодом закінчила магістратуру за спеціальністю «Психологія».
«Із першого дня вторгнення, перебуваючи на виконанні бойового завдання, виконуючи свої обов'язки, я підтримувала доньок, які залишилися у місті попри те, що Миколаїв щодня бомбили. Я змогла здобути другу вищу освіту. 13 червня 2022 року отримала диплом магістра! В мене немає фото в конфедератці й мантії, але я з честю пройшла свій шлях та пишаюся собою», — каже Ірина.
2022 року її призначили на посаду офіцерки-психологині, а згодом — начальниці групи контролю бойового стресу.
Чоловік Ірини теж у війську.
«Він повністю підтримав мою ідею продовжувати службу, навчатися та будувати професійну кар'єру в ЗСУ. Нам дуже багато допомагає моя мама».
Повномасштабне вторгнення застало Ірину у відрядженні. Додому повернулася через півтора року, влітку 2023 року. Весь цей час дітьми опікувалася їхня бабуся.
«Коли я знаю, що на мене чекають, — у мене є мотивація вижити та повернутися до дому, до своїх рідних», — каже Ірина.
Гендерне питання в армії
Зараз жінки поряд із чоловіками можуть виконувати бойові завдання. У лавах ЗСУ понад 47 тисяч військовослужбовиць. Понад п'ять тисяч перебувають на лінії зіткнення. Жінки обіймають як бойові, так і небойові посади. Це медикині, снайперки, розвідниці, діловодки, водійки вантажівок…
«Коли постає питання гендерної рівності в армії, я завжди кажу: ті, хто мають бажання, хто ставить собі амбітні цілі, можуть усього досягти. Мені постійно нагадували про мій вік, про те, що в мене немає військової освіти, що я жінка. Але я була дуже наполегливою, завжди проявляла ініціативу й не боялася труднощів», — розповідає Ірина.
Коли жінка ухвалює рішення йди до лав ЗСУ, то вона має розуміти, що їй потрібно мати стрижень, який не дасть їй зламатися. Це стосується як жінок, так й чоловіків. Насправді жінки приходять до лав ЗСУ, як правило, дуже мотивованими. І це додає їм стійкості та відваги.
«Дуже непросто прийняти військову ієрархію, підкоритися, дотримуватися дисципліни. Я була п'ять місяців в АТО в чоловічому колективі. За цей час ні в кого не було спроб образити чи принизити. Були непорозуміння, але вони трапляються й у цивільному житті.. Я починала службу воєнною медикинею. Мене поважали та прислухалися до моїх рекомендацій. Таким чином я заслужила авторитет. Головне — спочатку заслужити авторитет в особового складу, а тільки потім — у командирів», — говорить Ірина.
За її словами, дуже важливо постійно вдосконалювати свої вміння та навички.
«Якщо відчуваєте, де ваше слабке місце, то треба його посилювати. Є проблеми у бойовій підготовці? То йдіть навчайтеся! Коли людина впевнена в собі, у своїй команді, у своїй справі — тоді й страх не такий сильний. Тому треба навчатися надавати собі першу домедичну допомогу. І психологічну також. В армії треба постійно навчатися. Вільної хвилини ми не маємо. Якщо відчуваєш, що в тебе слабка фізична підготовка, то йди відтискатися, бігай, роби вправи, навіть із пляшками з водою. Володіння всіма техніками надає впевненості. Потрібно прагнути бути найкращою версією себе», — каже офіцерка.
Військова форма для жінок
У 2024 році в ЗСУ вперше стали видавати жіночу форму. Вона має конструктивні елементи, що дозволяють військовослужбовицям почуватися комфортно під час виконання завдань в польових умовах та пунктах постійної дислокації. Нова форма підлаштована під будову тіла. На кітель додали кулісу для регулювання тканини на спині, сам кітель вкоротили, а по боках додали розрізи. На штанах зробили завищену лінію талії з «тунельним» поясом, а під колінами з’явилася еластична стрічка для зменшення ширини штанини.
«Так, у нас вже є жіноча форма. Поки тільки літня. Кітель спеціально сконструювали на жіночу фігуру — є виточки, розрізи по боках. Штани теж пошиті відповідно. Велика розмірна сітка. Шкарпетки, берці, білизна — всім ми забезпечені. Чекаємо на жіночі бронежилети», — каже офіцерка.
Психологічна підтримка
Стрес, апатія, емоційне виснаження – невидимі вороги, що здатні зламати навіть найсильнішого воїна чи воїнку. І потрібно швидко реагувати на виклики часу. Група контролю бойового стресу оберігає ментальне здоровʼя наших захисників і захисниць, використовуючи безліч технік із різних напрямів психології: дихальні вправи, техніки на уяву, тілесно-орієнтована терапія..
«Проблема жінки в армії в тому, щоб знайти своє місце та професійно виконувати свої обов'язки. Тому в якийсь момент мені стало зрозуміло, що треба шукати свою суперсилу — місце, де я буду найбільш ефективна», — каже Ірина.
З вересня цього року Ірину Ільясову призначили на нову посаду. Нині вона — старша офіцерка відділення психологічної підтримки персоналу. А ще має обов'язки позаштатної радниці командира з гендерних питань.
«Я почала проводила інформаційні тренінги. Розповідаю жінкам про їхні можливості, права, про відсіч насильств та дискримінації в армії. Потім я стала запрошувати жінок-лідерок до нас. Щоб вони на особистому прикладі показували, як можна досягти своїх цілей, втілити в життя мрії, мати професійні досягнення. Усе залежить від того, яку ціль ти поставила перед собою. Що для тебе важливо. Коли є ціль та мотивація, ти починаєш діяти», — говорить вона.
Фотовиставка «Війна має жіноче імʼя»
У серпні в Миколаєві презентували фотовиставку «Війна має жіноче імʼя». На світлинах — історії десяти захисниць, які боронять українське небо від російських загарбників. Організувала виставку Ірина Ільясова.
«Ідея фотопроєкту «Війна має жіноче імʼя» народилася в грудні 2023 року. Мені дуже потрібно було поділитися, розповісти, зацікавити… Девʼять місяців я опікувалася цим проєктом — домовлялася, запрошувала, готувалася, підбирала, сумнівалася, розчаровувалася, знову захоплювалася», — пригадує військовослужбовиця.
Головна ідея виставки – показати на реальних прикладах, що жінки на цій війні є. Вони виконують щоденні бойові завдання разом із чоловіками. У кожної героїні фотовиставки є своя історія. Всі вони мають силу, щоб боротися і перемагати.
«У перші дні вторгнення вони вийшли з домівок виконувати бойову роботу. І повернулися через місяці. Не бачили дітей, чоловіків, батьків. Деякі захисниці за час війни втратили не лише домівки, але й рідних. Але при цьому жодна не втратила бажання визволяти Україну від загарбників. І хоче це зробити, прагне!» — наголошує Ірина Ільясова. На її думку, такі виставки — крок до розуміння цінності жінок у суспільстві та війську зокрема.
Деякі військовослужбовиці мали сумніви щодо участі у проєкті. Вони звикли бути непомітними, звикли, що про жінок у ЗСУ мовчать (особливо коли це звичайні рядові та сержантки). Але зрештою відкинули сумніви й погодилися. Долучилися до організації виставки й інші професіонали: фотографи, вокалісти, директор театру, громадські діячі.
«Я хотіла, щоб нас почули, щоб про нас почали говорити, щоб нас побачили у Збройних силах України. Цією фотовиставкою мені було дуже важливо показати жінок на війні. Показати, що війна має жіноче обличчя. Ми є. Ми поряд з чоловіками творимо історію, боронимо свою державу. Але це не заважає нам бути жінками! Закохуватися, одружуватися, розлучатися, народжувати дітей та видавати заміж доньок. І ставати бабусями», — розповідає Ірина Ільясова.
Що надихає
«Я люблю малювати. Тому купую картини по номерах та коли є час, розфарбовую їх. Ціную кожну хвилину проведену на природі, в тиші, на берегу водойми. Смачна кава, усмішка дитини. Обійми коханого. Ми зараз стали цінувати такі прості речі. Стійкості мені надає моя родина, мої чудові донечки та коханий чоловік. Діти тебе стабілізують. Ти повинна відповідати умовам часу, бути сучасною, бути в тренді. Мене дуже тішить, що мої доньки пишаються мною. А ще я досі люблю гойдатися на гойдалці», — каже Ірина.
***
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
