Бджільництво – справа безвідходна: у Любомлі родина переселенців розвиває медовий бізнес

Кажуть, що будь-яка справа йде на лад тоді, коли вкладаєш у неї свою душу. А коли до діла береться вся велика багатодітна родина – то вона приреченою на успіх. Так, як це робить родина переселенців Тимчуків.

«Скільки себе пам’ятаю, малим я завжди ходив покушений бджолами, бо змалку як найстаршого сина батько брав мене на пасіку. Згодом, коли підростали менші п’ятеро братів та дві сестри, брав на пасіку і їх», – розповідає житель Любомля Пилип Тимчук. Про це пише газета «Новий погляд +».

Бджоли – біля моря, «Медовий» магазин – у Макіївці

До війни родина Тимчуків проживала у Макіївці Донецької області й саме там почали розвивати бджолярську справу. Пилип пригадує, що спочатку батько працював на шахті, потім відкрив свій бізнес із ремонту взуття, що на той час був доволі прибутковою справою. А вже згодом, коли познайомився із пасічниками, не зміг залишитися байдужим до цього діла. Біля Азовського моря, у одному з сіл Новоазовського району, де мали дачу та поблизу росли десятки гектарів соняшників, зайнялися розведенням бджіл.

«Їздили ми туди тричі на тиждень, перевіряли вулики, доглядали за бджолами, качали мед. За декілька років у нас вже було більше 500 вуликів, які розвозили на поля, засіяні здебільшого соняшниками. Бувало, щоб перевірити всі вулики, доводилося зупинялися в лісі на ночівлю, ставити намет та разом з тим відпочивати. Це були найбільш пам’ятні миті мого життя», – розповідає Пилип.

Аби реалізувати таку кількість меду, в Макіївці відкрили власний магазин «Медовий». Каже, справи йшли доволі непогано, адже чистий екологічний продукт мав велику популярність у жителів шахтарського Донбасу.  

Читайте також: Бізнес на «пекінці». Репортаж з капустяного поля на Волині

Пилип Тимчук

«Узагалі культура споживання меду тут, на Волині, відмінна від тієї, що є в Донецьку. Там мед є обов’язковим продуктом на щодень, а тут  він не такий популярний, – порівнює Пилип. – Можливо, позначається на прибутковості медового бізнесу й густота населення, а ще – екологія, яка на Донеччині з її забрудненим повітрям далека до норми. Тому бажання людей бути здоровими або хоч якось покращити свій імунітет стають більш зрозумілим. А мед у цій справі – найкращий помічник».

На Волині починали все з нуля

У 2014 році, коли розпочалася російсько-українська війна, батько Пилипа Павло Іванович вирішив вивезти родину з окупованої території. Бо ж залишатися у будинку, через дах якого чи не щодня літали снаряди, або на дачі, де проходила лінія фронту, було надто небезпечно для малих дітей. Думав, що через декілька місяців, коли усе закінчиться, повернуться назад, у Макіївку. Проте не так сталося, як гадалося. Війна тривала й далі, а разом з тим і позбавила найстаршого сина можливості отримати вищу освіту.

«Весною я склав ЗНО та мав подавати документи у один з економічних вузів Донецька на факультет менеджменту та економіки. Але в той час ми переїхали на Волинь, у Ковель. Треба було думати про те, щоб заробити гроші, допомогти батькам, аби менші брати та сестри мали усе необхідне. І вже було якось не до навчання», – розповідає історію родини Пилип.

Вдячна родина Тимчуків усім, хто в той скрутний час відгукнувся та допоміг багатодітній сім’ї облаштуватися на новому місці, виділяв житло та інші необхідні речі. Бо ж з окупованої Макіївки вдалося вивезти лише запаси меду. А більше пів тисячі вуликів так і залишилися там…

У Ковелі Тимчукам довелося усе розпочинати з нуля. Особливий тягар ліг на батькові плечі, який взявся майструвати нові вулики, купувати бджолосім’ї (за таким популярним видом бджоли, як карпатка, їздили у Закарпаття), шукати нові ринки збуту меду.

«Батько – дуже працьовита людина, він дуже багато зробив для того, щоб ми, восьмеро його дітей, мали усе необхідне. Він привчав нас з самого дитинства до роботи на пасіці. У кожного з нас був свій фронт роботи: один качав мед, другий збирав прополіс, третій – воскову міль. І ми, діти, мали з цього сімейного бізнесу свій заробіток. Багато клопоту було тоді, коли ми збиралися на різні ярмарки зі своєю продукцією. Хтось мив банки, хтось розкладав у них мед, інші – вантажили їх в авто», – пригадує Пилип.

Контракт із агрофірмами України – взаємовигідна співпраця

Усі ці навички знадобилися родині тепер, коли разом прийняли рішення розширити «медовий бізнес». Влився у «сімейну» справу й Пилип, котрий в останні роки їздив до країн Європи на будівництво. Проте карантинні обмеження, одруження та народження в цьому році доньки і змусили молодого чоловіка прийняти рішення відкрити власну справу тут, в Любомлі. Зареєструвався приватним підприємцем, а його молодший брат Данило працює над реєстрацією власної торгової марки «Медовий».

Читайте також: Дві сестри з Луцька, які хочуть робити світ яскравішим. #НЕЗЕЛЕНІ

Логотип, який розробив Данило Тимчук

Пилип у розмові зізнається, що продаж самого меду та продуктів бджільництва тут, на Волині, не давали такого прибутку, як у Донецьку. Тож треба було шукати інший спосіб «бджолярського» заробітку. Вихід побачили у промисловому запиленні рослин.

Відтак взялися шукати агрофірми, котрі погодилися б на розміщення вуликів на полях. Справа цьогоріч виявилася більш-менш вдалою, бо вже влітку родина Тимчуків мала шість контрактів, один з яких – із підприємством, що спеціалізується на вирощуванні лохини в Шацькому районі.Також послугами бджолярів скористалися у насіннєво-селекційному підприємстві, що на Черкащині, на соняшникових плантаціях у місті Курахове, що під Донецьком. Всього за літо Тимчуки отримали замовлення на 1100 вуликів по всій Україні.

Така співпраця із запилення рослин бджолами є взаємовигідною для обох сторін, адже пасічники отримують кошти за запилення та натуральний мед, а аграрії – збільшену врожайність на 30-60% завдяки бджолам та значно менше нітратів у майбутньому врожаї.

«На жаль, на Волині аграрії не звикли користуватися таким методом запилення. А він є дуже ефективним. Наприклад, на гектар поля, щоб підвищити врожайність соняшника на 60%, достатньо встановити 4-5 вуликів», – розповідає Пилип Тимчук.

Наразі ж Тимчуки все літо встановлювали вулики на полях з лохинами, ріпаком, соняхами, гречкою, також у лісах. Зізнається, що це – дуже копітка та важка робота. Аби завезти за декілька сотень кілометрів в інші області тисячу вуликів, потрібно більше двох тижнів, бо в автівці з причепом можна перевезти не більше 250 штук. Та й то завдяки тому, що батько підлаштував розмір вуликів під певний вид транспорту, зробивши дашки із системою вентиляції. Перед вивозом вулики перевіряли, вантажили увечері, аби вирушити в дорогу вночі, щоб бджолам було комфортніше пережити дорогу та краще адаптуватися на новому місці. Вдень вулики розвантажували та розвозили по полях, а увечері вирушали додому.

Читайте також: Равлики, авторські сири та солодощі: як на Волині творять свій продукт

«Бувало, що встановлювати вулики на одних полях треба було майже два тижні, натомість у тих, що встановили з самого початку, вже треба було качати мед. І так по колу», – каже молодий бджоляр.

Розвозили вулики по всій Україні удвох чи утрьох разом з батьком та братом, змінюючи один одного біля керма.

І як результат – за сезон родина отримала хороший медозбір.

Коли захворів – мед їсти пізно

Мед та продукти бджільництва – це найкращі ліки від багатьох хвороб. Зараз у пасічників в асортименті є лохиновий, гречаний  та липовий з різнотрав’ям, соняшниковий мед.

«Узагалі бджільництво – безвідходна справа. Ми отримуємо мед, пилок, пергу, яка містить 300 вітамінів, забрус (мед з воском, який також є дуже корисним), прополіс, що є природним антибіотиком, маточне молочко та трутневе молочко. Побічним продуктом бджільництва є воскова міль, що практично є панацеєю при лікуванні багатьох хвороб, зокрема, й туберкульозу, різних видів кашлю та хвороб легень. Корисним є бджолиний яд, не менш – бджолиний підмор (настоянка зі мертвих бджіл, яка містить цінні біологічно-активні комплекси вітамінів). Продукти бджільництва здатні пригнічувати запальні процеси, стабілізувати  кров’яний тиск, проявляють цілющу дію на систему крові, стан судин, відіграють позитивну роль в регуляції всіх видів обміну речовин, мають загальнозміцнюючу, протизапальну, адаптогенну, тонізуючу, регулюючу функцію ендокринної і нервової системи дію», – каже Пилип. 

Але тримати мед лише для лікування бджоляр не радить. Каже, пізно їсти мед тоді, коли захворів. Для підвищення імунітету його варто вживати щодня, якщо немає алергії на продукти бджільництва. Також додає, що медики радять узагалі відмовитися від вживання цукру, замінивши його натуральним медом.

«Для цього і ціна на наш мед є доступною, зокрема, на соняшниковий – по 100 гривень за літр. Хоч він і не такий пахучий, але найбільш корисний для людей із хворобами серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту. Згідні пенсіонерам та людям пільгових категорій робити 10% знижки та навіть доставляти додому», – ділиться Пилип.

Наразі ж реалізацією «медової» продукції займаються брат Данило через мережу Інтернет, Інстаграм та групи у Вайбері, пропонуючи ще й делікатеси – горішки з медом, сухофрукти з медом та інші варіації медових солодощів. Пробують реалізовувати мед і на ринках Любомля, Шацька та інших міст. У Ковелі їхній мед продається у магазині, який взяли в оренду. А якщо все буде добре, то наступного літнього сезону на Світязі планують встановити будиночки для сну на вуликах для відпочивальників та усіх охочих випробувати на собі цілющу дію бджіл.

Читайте також: Не з рибою, а з людьми: луцька броварня формує нову культуру споживання пива

В родині Тимчуків мед – це перший продукт на столі. І в його цілющих властивостях переконуються з року в рік от уже більше 20 років, відколи бджолина справа стала не лише бізнесом, а й улюбленим заняттям багатодітного сімейства.

Для тих, хто бажає придбати мед, телефонувати за номером: 0960978216 – Пилип Тимчук

Данило Тимчук

Віта ШЕПЕЛЯ