Дівчата (не)вміють грати у футбол: історії луцьких спортсменок
-
-
>
-
>
-
>
3224
Часто вважають, що спорт поділяється на «чоловічий» і «жіночий». Тобто футбол, бокс – це для хлопців, а гімнастика, танці – для дівчат. Однак жінки власним досвідом доводять, що це не так.
Наприклад, футзал – це не суто чоловіча гра, і сьогодні наша історія про дівчат-футзалісток, яких не одразу підтримали батьки в їхньому виборі та яким хлопці казали, що дівчата не вміють грати. Вони таки свого часу настояли на своєму і сьогодні впевнено перемагають і отримують нагороди.
У Луцьку діє єдиний жіночий футзальний клуб «Легіон», якому в наступному році виповниться 20 років. Команду зібрали випадково. Як все почалося, журналістці Район.Луцьк розповів незмінний тренер команди Дмитро Голоскоков.
ЯК У ЛУЦЬКУ З’ЯВИЛАСЯ ЖІНОЧА ФУТЗАЛЬНА КОМАНДА
Дмитро поділився, що якось одного разу не змогли знайти спонсорів для футбольного турніру, який організовували щорічно, і треба було щось робити.
«Ми сиділи штурмували ідеї, і вирішили зібрати дівчачу команду. Кілька разів потренувалися і вийшли на гру. Вона була любительською. Зібрали дружин, сестер, знайомих – кого могли», – пригадує Дмитро Голоскоков.
За словами Дмитра, в 2001 році це було щось нове, незвичайне.
«Жіночого футболу тоді не було. У залі ми грали футбольним м’ячем. Грали, так би мовити, мініфутбол: 5 людей на полі. Тоді ми виграли. І це був важливий момент на той час. Бо якби не перемогли, напевно, не продовжили грати далі і команди могло б не бути», – наголосив тренер.
Після гри Дмитро подякував дівчатам за участь. А одна з жінок сказала тоді, що їм теж сподобалося, і вони готові далі тренуватися. Це була приємна несподіванка для тренера. Тому заняття проводили.
«Орендували зал за свої гроші, купили м’яч і почали збиратися в залі, шукали з ким грати. І ми втягнулися. Стало цікаво», – пригадав Дмитро Голоскоков.
Коли команда поїздила трохи на змагання, то тренер зрозумів, що таки з малого віку потрібно ростити своїх спортсменок.
«Ми втягнулися і стало цікаво, на скільки далеко зможемо зайти. Інколи мені казали: «А воно тобі треба? Вони все одно грати не будуть». Не вірили, що команда гратиме, а мені було цікаво. Це стало для мене великою частиною життя. Команда – це таке дітище», – поділився Дмитро Голоскоков.
Тренер розповів, що неодноразово ходив по школах і запрошував у команду. Охочих було багато, ліс рук. Проте коли справа доходила до тренування, дітей приходило мало.
«Що відбувається вдома – незрозуміло, напевно, не було підтримки від батьків. Тому ми почали робити секції у школі, діти грали на місцях і вже після цього мали велике бажання займатися цим спортом далі», – ділиться Дмитро.
Дмитро Голоскоков зазначив, що вони командами намагаються часто грати на турнірах, часто виїжджати на змагання, аби постійно бути в тонусі. Гра у футзал вчить швидко думати, приймати рішення. Тренер додав, що за його спостереженнями, дівчата більше стараються, ніж хлопці.
ІСТОРІЇ ЛУЦЬКИХ ФУТЗАЛІСТОК
Футзал – це спорт, який зараз є важливою частиною життя для луцьких «легіонерок». Ми навідалися до них на тренування і поспілкувалися з кількома про те, чому вони обрали такий вид спорту, та чи мали підтримку від батьків і друзів.
Знайомимо вас із ними.
Христина Шах любила грати футбол із хлопцями, коли гостювала у селі в бабусі. Вони часто казали, що вона не вміє грати, бо – дівчина. Проте дехто й розділяв її інтерес до цього виду спорту.
«Одного разу до нас у школу прийшов тренер і зробив оголошення, що набирає команду дівчат. Я прийшла додому і сказала батькам, що хочу спробувати. Тато одразу підтримав. А мама, навпаки, казала: «Ти ж дівчинка, який футбол?», – розповіла Христина.
Уже після першого тренування Христина поділилася з мамою, що їй дуже подобається грати у футзал. І вона тоді погодилася, аби донька займалася далі. Дівчина уже рік із цим видом спорту.
«Мені дуже подобається. Зараз батьки мене обоє підтримують, бажають удачі перед грою, також приходять подивитися, як граю. На змаганнях мама стовідсотково переконалася, що мені це справді подобається», – зауважила спортсменка.
Христина мріє стати тренеркою з футзалу.
Юлія Мудрик спершу пішла на гімнастику, потім на танці. Нічого з цього їй не подобалося, і вона кинула все.
«Якось однокласниця почала ходити на футбол. Мені стало цікаво, і я теж спробувала. Так я і почала займатися цим видом спорту. Мені подобається у футзалі командна гра, бо тут інакше ніяк, маємо підтримувати одна одну», – зазначила Юлія.
Дівчина майже рік займається футзалом. Вона часом грає на полі, а часом – стоїть на воротах, і це їй подобається більше.
Її захоплення, як і попередньої гравчині, тато підтримав відразу, а мама не хотіла, аби донька займалася цим видом спорту. Вона казала, що це – не дівчача справа. Але через певний час прийняла її вибір.
Яна Ярмольська найкраща голкіперка минулого сезону в дитячій футзальній лізі і, крім того, воротарка, яка грає.
За словами тренера, не багато команд таке практикує, але їхня команда – так. Дівчина постійно підключається в гру, як є можливість. Вона може спіймати момент, побачити, коли суперниця прибігла, забрати м’яч і відразу почати грати.
Яна розповідає, що в дитинстві любила грати футбол у дворі. Вона довго шукала, де дівчата можуть тренуватися, так і не знайшла. Займалася різними видами спорту: волейболом, баскетболом, легкою атлетикою, дзюдо.
«Пішла на дзюдо, а мій тренер був арбітром у футзалі, і він знав про «Легіон», тому й запропонував мені туди прийти і спробувати зіграти. Так я й почала грати у футзал. Тут я вже четвертий рік», – розповіла Яна.
Батьки не відразу прийняли її захоплення футболом. Коли грала в дворі, то казали, що це – не дівчачий вид спорту.
«Я з ними сперечалася, доводила, що мені це подобається, і що хочу цим займатися в подальшому. Коли прийшла в «Легіон», тоді вони почали мене підтримувати, побачили, як я грала, приходили на ігри», – додала спортсменка.
Найбільше у футзалі Яна любить стояти на воротах.
Олександра Джафарова з футзалом – із 6 класу. Загалом п’ятий рік пішов. І вона – вже тренерка дитячої футзальної команди. Олександра перший рік тренує діток, але каже, що тренер Дмитро Голоскоков завжди допомагає, підказує та вчить.
Дівчина щаслива, що батьки з самого початку підтримували, не казали, що це – не жіночий вид спорту.
«Я з дитинства любила з братом грати у футбол на майданчику в дворі. Мені подобається, що футзал – це гра командна. Якщо хтось випаде з гри, то це вже все. Всі мають бути зібраними, згуртованими», – зауважила спортсменка.
Олександра розповіла, що хлопці – друзі, однокласники – були дуже здивовані, коли вона починала займатися футзалом. Були й такі, що питали: «Ти дівчина і граєш у футзал?».
«Але було круто, коли виходиш на поле і граєш краще за них», – із усмішкою додала Саша.
У школі дівчина була капітанкою команди серед хлопців. Вона взагалі була єдиною дівчиною зі школи, що грала у футбол.
Олександра також арбітерка Волині, на Україну теж пробує виходити.
«Коли були дитячі футзальні ігри, я спробувала і мені сподобалося. Все так закрутилося і вже арбітр. В дитячій лізі – арбітр, і зараз також пробую судити, коли хлопці грають», – наголосила Саша.
Анастасія Чернюк четвертий рік займається футзалом. Останній рік вона – капітанка команди «U-13».
«Мій хрещений грає у футбол, з ним інколи бігала, і в дворі з хлопцями теж. Мені було цікаво. Вчитель фізкультури теж оцінив на уроці мої здібності і підказав номер телефону тренера футзалу. Наступного дня я вже прийшла на тренування, хоча мама спочатку не хотіла, аби я цим займалася. Та потім таки погодилася», – розповіла спортсменка.
Дівчина пригадує, що було й таке, коли хлопці не сприймали її як футболістку.
«На карантині не було тренувань, то я ходила на відкриті поля і там собі тренувалася. Грали й хлопці. Я просилася до них, а вони відповідали мені, що я дівчина, а дівчата не вміють грати у футбол, і що це – не дівчача справа. Та потім вони зрозуміли, що помилилися, коли побачили мене в грі», – наголосила Настя.
Анастасія за свою кар’єру отримувала кілька разів звання кращої гравчині.
«Гра у футзал приносить мені неабияке задоволення. Хочеться довести, що дівчата також вміють грати. В мене це вийшло, і сьогодні я вже – капітан команди», – усміхаючись додала спортсменка.
Юлія Сардачук з 12 років займається футзалом, а до того бігала в дворі.
У спортсменки тато колись займався футболом, і їй теж цей вид спорту дуже подобається. Батьки завжди підтримували доньку, приходили на ігри.
В «Легіоні» Юля вже 11 років. Каже, що за цей час не раз чула, що «ти дівчина, і не вмієш грати у футбол».
«Але після того, як ми зіграли, думка змінювалася і більше я такого не чула», – додала спортсменка.
Юля – гравчиня-універсалка, грає на всіх позиціях. Але більше полюбляє бігати на фланзі, де можна розігнатися.
«Ми з «Легіоном» вигравали обласні змагання, виходили у фінал першої ліги», – зауважила футзалістка.
Юлія має багато медалей і грамот. Неодноразового отримувала звання кращої гравчині, кращої бомбардирки тощо.
«Маю багато, але хочеться ще», – додала Юлія.
Христина Денисюк два з половиною роки займається футзалом. Ще одна гравчиня Дарина Мигляс теж у футзалі близько двох років. Обох їх батьки одразу підтримали в цьому виді спорту. Дівчата не раз чули від хлопців, що «ти дівчина, це не твій вид спорту».
«Питав один хлопець, навіщо мені це. А потім додав, що дівчатам треба на балет ходити, а не у футзал грати», – пригадала історію спортсменка Христина.
Зараз Христина є капітанкою команди, має звання кращої гравчині. В майбутньому планує бути тренеркою.
Дарина грає на фланзі. Планує й далі займатися цим видом спорту.
Анастасія Грицак із самого дитинства у футзалі. Каже: «Не взяла м’яч у руки, а відразу почала копати». В «Легіоні» дівчина вже 10 років.
«Батьки відразу підтримали мене у цьому виді спорту. А от у школі часто чула від хлопців, що ми там граємо. А вже пізніше, коли їм не вистачало гравців, то приходили до мене, аби пограла з ними», – ділиться Настя.
У школі спортсменка виступала в шкільній лізі, була капітанкою дівчачої команди, сама її зібрала.
Анастасія два роки працює з маленькими дітьми. Спочатку працювала з Дмитром Валерійовичем другим тренером. А вже в минулому сезоні була головною тренеркою.
Настя не грає у футзал через травму коліна, але тренує, і це їй приносить не менше задоволення.
За словами тренера Дмитра Голоскокова, у планах команди – виграти лігу чемпіонів УЄФА.
«Ми йтимемо до цього. Футзалістки всі тренуються, стараються і розвиваються для того, щоб виграти», – додав Голоскоков.
Анна КАРПЮК
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
