Арсен Річинський: святий та грішний борець за українську церкву
-
-
>
-
>
-
>
2194
Весна 1940 року. Союзянка Ніна Річинська йшла на роботу. Чи чуло її серце небезпеку? Невідомо. Але думки про чоловіка не давали спокою. Він сидів у в'язниці ще з жовтня 1939 року.
Енкаведисти заарештували його, бо в їхній уяві він був «буржуазним націоналістом». Арсена Річинського ось-ось мали відправити на заслання, а вона лишалася у Володимирі з двома доньками.
І лише професія лікаря давала надію, що йому буде легше, бо медики потрібні всюди, навіть у тих страшних таборах.
А вже ввечері прийшли й за нею. Речі, які зібрала в дорогу собі і донькам, забрали зі словами: «Все равно подохнешь». «Телячі вагони» везли в невідомість. Десь у казахські степи. Вижила, повернулася, але без нього…
Лікар, ОУНівець та пластун
Її чоловіка добре знали у Володимирі, у молоді роки доля привела його сюди на роботу. Арсен Річинський спочатку працював помічником лікаря, а вже через рік став головним лікарем. Був лікарем-гінекологом.
Польська влада не розділяла його патріотичні погляди, прагнення бачити Україну самостійною. Все своє життя Арсен Річинський поклав на боротьбу за незалежність. Його палкі промови, статті, які він писав, організації, які очолював, – відроджували та підтримували український дух.
Лікар, ОУНівець, організатор Пласту та «Просвіти» у Володимирі, церковний і громадський діяч – Арсен Річинський був чотири рази ув’язнений поляками. Відбував покарання в Березі Картузькій. При чому конкретних звинувачень польська влада йому не висувала, лише підозрювала в приналежності до ОУН.
Читайте також: Як «Просвіта» у Володимирі ставила «Сватання на Гончарівці»
Арсен Річинський народився 25 червня 1892 року в селі Тетильківці Кременецького повіту Волинської губернії. Батько – Василь Федорович був дяком. Очевидно, що він мав на сина великий вплив і, як стверджують дослідники біографії Річинського, саме через батька син став на релігійну стежку.
Закінчивши початкову школу, вступив у духовну семінарію у Житомир, провчився чотири роки, але богословську освіту так і не отримав. Арсен усе таки вибрав світську кар’єру і став лікарем, про що свідчить диплом Киівського університету імені Св. Володимира, який зберігається у Нововолинському історичному музеї.
Саме цей музей містить найбільшу колекцію документів про життя та діяльність Арсена Річинського, адже у Нововолинську проживала його донька, яка й передала цінні родинні документи у музей міста.
Шлюби Річинського та життя у Володимирі
Здавалося, що Річинський встигав усе. Він був дуже освіченою людиною і цікавився усім. На момент приїзду у Володимир уже був двічі одруженим. Перша дружина Лідія була його землячкою, молода красива дівчина, яка залишила глибокий слід у душі Арсена.
Ця сторінка його біографії потребує окремого дослідження, адже їхній шлюб був дуже коротким.
Вона покинула Арсена Річинського з невідомих причин, і церква наклала на Лідію Річинську семилітню епітимію (церковна покута, яка накладається на мирян). Про це свідчать документи, які зберігаються в історичному музеї міста Нововолинська.
Читайте також: Нерозділене кохання чи дружба до Лесі Українки: історія Агатангела Кримського
Але Арсен Річинський у своєму особистому альбомі зберіг усі її фотографії, навіть фото з їхнього весілля.
Другий шлюб був більш ніж вдалим. Красою молодої Ніни Прокопович захоплювався весь Володимир. Саме їй належав будинок, який ще досі стоїть у місті Володимир по вулиці Луцькій, 58, а тоді Трактат Легіонів, 52.
Зв'язки і гроші родини Ніни часто рятували «гарячого» Арсена Річинського. Вона його кохала і захоплювалася ним. У Володимирі вона швидко знайшла друзів і однодумців.
Подружилася з Оленою Грабарчук, рідною сестрою дослідника Волині Олександра Цинкаловського та дружиною місцевого підприємця, зв'язковою УПА – Лесею Паєвською. А тим часом кар'єра чоловіка йшла вгору. Його вузька спеціалізація давала хороший прибуток, а вміння гарно писати – було, як додаткове джерело доходу.
Українізація церкви
Арсен Річинський справді багато писав. Деякі його збірки статтей зберігаються в архіві Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир». У другій половині 1920-х – на початку 1930-х років Річинський публікував чимало статей в українській пресі, присвячених церковним питанням.
Випускав низку брошур на цю тему – «Походження єпископату. В зв’язку з питанням про благодатність ієрархії Української Православної Автокефальної Церкви», «Критичний розгляд постанови Св. Синоду про заборону Українського Церковного з’їзду», «Загрожені памятники української церковної архітектури».
Окрім цього, чоловік писав свою основну працю «Проблеми української релігійної свідомості». Це глибокий релігієзнавчий і культурологічний твір. Перші чотири розділи цієї книжки опублікували в 1930-1931 роках у «Літературно-науковому віснику» у Львові.
У передмові до «Проблем української релігійної свідомості» Річинський так обґрунтовував актуальність цього твору:
«Книжка про релігійні справи в добі масового поширення атеїзму або зовсім не на часі, або дуже на часі. Аналіз українського народного світогляду доводить, що безрелігійність у нас – явище привнесене, з народним світоглядом незгідне. Це – симптом духовного полону, небезпечного для самого існування нації. Духовна самостійність, створення власної релігійно-національної ідеології завжди додає народові певності своїх сил і своєї гідності, віру в свою правоту і в своє майбутнє. Навпаки, рабське перейняття чужих ідей і чужих поглядів підриває духовні сили й відпорність народу, затягує його на службу чужим божкам. Тоді надходить смерть народу».
Власне ця книга фігурує у матеріалах про арешт Арсенія Річинського совєтами у Володимирі в жовтні 1939 року. Кримінальна справа зберігається в Державному архіві Волинської області.
Все таки боротьба Арсена Річинського за українізацію православної церкви на Волині розкрита найбільше. У Володимирі завдяки його старанням і підтримці місцевої інтелігенції у головному православному храмі Волині – Успенському соборі, служба велася українською мовою.
У 1927 році за ініціативою Арсена Річинського організували у Луцьку з’їзд православних мирян, який виступив за українізацію православ’я (оригінал фото зберігається в історичному музеї міста Нововолинськ), а в 1933 році Річинський та його прихильники зорганізували в Почаєві велику проукраїнську маніфестацію.
Читайте також: «Ми всі загинемо, але ми свідомо вибрали цю дорогу», – оунівка Леся Паєвська
Звинувачення та арешти
Власне за церковні діяння та приналежність Арсена Річинського до ОУН його арештували совєти. Кримінальна справа містить 151 сторінку. Важливими і цікавими тут є покази свідків. Допити стосувалися української інтелігенції в місті.
У коло спілкування родини Річинських входили Озерови, Мояки, Комаревичі, Могильницькі та інші.
Постанову про звинувачення Арсена Річинського за ст. 54-10 (антирадянська пропаганда і агітація) було винесено 26 серпня 1940 року.
«Утверждаю, начальник Владимир-Волынского ГО НКВД лейтинат госбезопасности – Алексеев».
Даний лейтинант звинувачує Річинського у наступному:
- Звинувачуваний Арсеній Річинський є організатором і ідеологом українського автокефального руху на Волині. В 1932-1933 роках написав і поширював в Польщі, Німеччині, Франції і Канаді книгу «Проблеми української релігійної свідомості»;
- З архівів вилучені протоколи засідання «Просвіти» та «Союзу Українок» за № 35, 36, 83, 84, 106, 107 за участі дружини Річинського (що саме цікаво, дані протоколи не є наявними у кримінальній справі. Очевидно вони зникли в ході слідства);
- В поліцейських архівах знайшли формуляр від 5 вересня 1935 року, який засвідчує приналежність Річинського А. В. до групи ОУН і до інших українських націоналістичних організаціяй (даний формуляр теж відсутній у кримінальній справі).
Читайте також: Карл Тофт: шпигун, який тримав бордель у Володимирі
В протоколах допитів, яких є кілька, Арсен Річинський свою приналежність до ОУН відкидає. Але знає кількох членів, з якими активно спілкувався. Також повідомляє, що до партії УНДО (Українське національно-демократичне об'єднання) його запрошував вступити Роман Могильницький.
Пізніше кримінальну статтю перекваліфукували на 54-13 (за активні дії або активну боротьбу проти робітничого класу i революційного руху).
Варто зазначити, що енкаведисти добре знайомі з діяльністю Річинського, адже знали про всі його арешти і коло спілкування.
Польська влада та Береза Картузька
Польська влада арештовувала його чотири рази. Перший раз – у 1922 році за сварку з комендантом у Луцькому повіті він просидів 8 днів.
В 1925 році польська поліція Володимира арештувала Річинського за підозрою в членстві КПЗУ, просидів 24 дні, хоча членом партії ніколи не був. Третій раз заарештували у 1935 році за підозру в співпраці з ОУН. Тоді його відправили в концтабір Береза Картузька на 2,5 місяці.
Як згадував Арсен Річинський, поляки намагалися тиснути психологічно і фізично. Робили навіть «коридор ганьби», через який змушували йти. А в той час конвоїри били палицями по спині. Після повернення додому ще довго не міг лежати на спині, вона була вся синя.
Учетверте поляки заарештували Арсена Річинського за ті самі проукраїнські погляди та вороже ставлення до польської влади, і знову відправили в Березу Картузьку у вересні 1939 року, але розпочалося Друга світова війна і в’язнів табору звільнили.
Читайте також: Береза Картузька: карали за те, що були українцями
Допити
Арсен Річинський попри постійні допити тримався мужньо і не видав жодного дійсного члена ОУН, а назвав лише ті прізвища, які фігурували в польському процесі над ОУН у 1936 році.
Арсен Річинський добре знав, що ці чоловіки на момент допиту не проживали у Володимирі, а перебували у польських в'язницях. А Іван Коханський, захворівши на туберкульоз в польській в'язниці, помер.
Те ж саме стосувалося і членів УНДО, Романа Могильницького вже заарештували совєти, адвокат Бартків теж був під слідством.
Щодо осіб, яких НКВС підозрювало у приналежності до ОУН, і Річинський знав, що вони на волі, – то у протоколах допиту він навпаки переконував слідство, що вони не є членами жодних націоналістичних організацій, а просто знайомі між собою, адже живуть в одному невеликому місті.
Читайте також: Репресований власник кондитерської у Володимирі
Без права повернення додому
Арсена Річинського засудили на 10 років позбавлення волі. Так званий «особий совєт» при НКВС СРСР виніс вирок 5 травня 1942 року. Його відправили в Унжлаг.
Виправно-трудовий табір займав частину Горьківської та Костромської області, з центром на станції Сухобезводне Горьківської залізниці у Горьківській області без права повернення додому.
У 1945 році його дружина Ніна разом із двома доньками Ярославою та Людмилою повернулися з Казахстану в рідне місто Володимир. У їхньому будинку жили військові. Жінка просила, аби їй вділили хоча б кімнату, але прохання не задовільнили.
Як згодом дізналася Ніна Річинська, права конфісковувати майно совєти не мали. Жінка добивалася справедливості і шукала свої речі по всьому місту. Родинне піаніно було в місцевому педучилищі, а особисті речі добре підійшли жінкам військовим.
Коли Арсена Річинського у 1949 році звільнили і відправили на поселення у Казахстан – дружина з доньками поїхали до нього. Там у селищі Джусали Арсен Річинський працював лікарем. Був дуже товариським, і місцеві казахи йшли до нього з усіма хворобами, хоч він був гінекологом.
Приймаючи пологи 13 квітня 1956 року, у нього стався крововилив. Арсен Річинський помер на 64-му році життя. Ніна Річинська з доньками повернулися в Україну.
Ексгумовані останки Арсена Річинського 14 жовтня 2006 року перезели до Тернополя і перепоховали на міському кладовищі біля села Підгороднє. У 2009 році Архієрейський собор Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) ухвалив рішення зарахувати сповідника віри Арсена Річинського до місцешанованих святих.
Читайте також: Молитва як доказ: репресований священник беріг пам'ять про розстріляних у Луцькій тюрмі
Ніні Річинській судилося побачити незалежну Україну. Вона померла 18 грудня 1995 року. Похована у Володимирі, поруч із донькою Ярославою.
Читайте також: Творив українську національну медицину: забутий міністр народного здоров’я України Овксентій Корчак-Чепурківський
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
