Району – дев'ять років: журналісти розповіли про матеріали, якими пишаються
-
-
>
-
>
-
>
3918
Протягом років професійної діяльності журналісти створюють тисячі новин, сотні статтей та інтерв’ю, спілкуються з сотнями людей різних професій, допомагають підсвітити та розв'язати проблеми різного масштабу.
У професійне свято та дев’ятий День народження національної мережі гіперлокальних медіа Район.in.ua журналістки та журналісти поділилися історіями про власні матеріали, якими пишаються.
Для когось – це перші спроби у журналістиці, хтось довго обирав текст, який хотілося б виділити, є й такі, для кого журналістика – не лише текстові матеріали. Та всіх їх об’єднують спільні риси – любов і відданість професії.
Діана Костюк працює редакторкою стрічки новин на сайтах Район.Берегове, Район.Рахів, Район.Тячів та Район.Хуст. Вона вже п'ять років у журналістиці, це перша робота за професією.
Починала репортеркою у Район.Луцьк, два роки працювала на стрічці новини на Бізнес.Районі й вже рік – на Закарпатській мережі.
«Перехід на Закарпатську мережу рік тому для мене був несподіванкою, з якою мені було важко справитися емоційно. Специфіка роботи була зовсім іншою, проте я ніколи не сумнівалася у своїх силах. Найуспішнішим за рік є матеріал «Нашестя змій на Закарпатті: які вони та як вберегтися» про ситуацію із плазунами, яка набрала рекордні 167 774 переглядів і досі качає!», – ділиться Діана.
Максим Каракоз працює у медіа після деокупації правобережної Херсонщини. Досвід роботи – менш як рік. Він редактор стрічки новин на Район.Херсон.
Журналіст виділяє наболілу тему дерусифікації херсонської топоніміки – «Дерусифікація Херсона: в якому напрямку рухається процес зміни топоніміки міста».
«За допомогу щиро вдячний моєму другові Валентину Авраменку», – каже Максим.
Наталія Пахайчук – керівниця інноваційних проєктів CID Media Group. На Районах працює з 2015 року. Її історія – про текст з літа того ж року.
«Я досліджувала, як Луцьк опікується учасниками АТО, і в процесі дізналася історію пораненого під Іловайськом лучанина Миколи Самчука. Він отримав такі важкі поранення, що не міг промовити жодного слова. Його фотографія облетіла тоді інтернет: дніпропетровські волонтери писали, що цей хлопець потрапив під мінометний обстріл, дістав поранення голови, рук і ніг, паралізований. Відомо було тільки те, що прізвище хлопця починається, можливо, на літеру С. І він ймовірно із Луцька...
Я писала матеріал уже згодом, майже через рік, коли хлопця вдалося відходити, а Луцька міська рада допомогла вирішити цілу низку проблем. Спілкувалися ми з мамою і вона розповіла те, що не було досі відомо. А саме історію порятунку Миколи.
Під час виходу з Іловайського котла вибухова хвиля відкинула Миколу в соняшники. Одна рука була поранена, а другу він з останніх сил підняв, став подавати сигнали. Підняту руку помітив побратим. Мама знала, що того хлопця звати Володя, він з Горохівщини й розповіла, що хлопці досі товаришують. Згодом знайшла і номер телефону того хлопця.
Я на той момент знала одного Володю, хлопця з Горохівщини. Свого однокласника Володимира Теслюка, який був мобілізований у першій хвилі 2014 року. Звісно, я подумала, може то він, але ймовірність співпадіння не дуже висока. Та вирішила набрати по номеру, який дала мама Миколи Самчука. Набираю, кажу добрий день. У відповідь чую: «Привіт, Наташ!». Так, то справді був мій однокласник, добрий шкільний друг, Володя Теслюк, з яким ми не спілкувалися після випускного цілих 9 років!» – пригадує Наталія.
Наталія Марчук працює на сайтах Район.Ківерці та Район.Освіта. Загальний досвід у медіа – близько шести років.
Журналістка пишається текстом про військового із Ківерців, який поїхав на лікування до Німеччини.
«Спочатку Андрій Лавренчук не хотів давати інтерв'ю. Був навіть вороже налаштований, але одного дня, пам’ятаю, що це було в неділю, сам набрав по відеодзвінку і сказав, що готовий говорити тут і вже. Після статті контакти шукали інші медіа. Про історію його реабілітації та історію кохання з волонтеркою й медсестрою Мадлен чула вся країна. Нині вони одружені», – ділиться Наталка.
Ольга Дорошенко – редакторка стрічки новин на сайті-агрегаторі Район.in.ua, менеджерка SMM та рекламістка. Розповідає, що у журналістику потрапила випадково.
«Шукала «просто роботу». Пішов 14 рік, з невеликою перервою. З останнього – потішив Фейсбук: за чотири дні охоплення посту – 1250, понад 70 взаємодій. Сама новина – вогонь! Ну і читачі оцінили», – каже Оля.
Ганна Головченко працює на Район.Миколаїв і хоч лише розпочинає свій шлях у медіа, уже має хороші здобутки.
«У квітні цього року на Район.Миколаїв опублікувала мою першу статтю про досвід роботи Миколаївської обласної бібліотеки для дітей під час війни», – тішиться Ганна.
Галина Шевченко – редакторка видання Район.Олександрівка. Жінка розповідає, що у старших класах школи захопилася журналістикою, хоча з дитинства мріяла бути архітекторкою.
«Активно дописувала у районну газету. Мала честь навчатися на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Журналістський досвід – ой-ой, майже чотири десятиріччя. За всі роки, що йду журналістською стежиною, скільки всього було написано-переписано. Але дуже пишаюся статтею «Університети» після... університету». Текст був опублікований в одному з інтернет-видань і здобув друге місце в конкурсі матеріалів на тему журналістської етики, який проводив Європейський Союз. У матеріалі розповіла про те, як після закінчення університету почала роботу, які помилки робила і як вдавалося їх виправляти. Словом, опублікувала своєрідний путівник для молодих журналістів», – ділиться Галина.
Анастасія Куніцина ще з юнацьких років почала займатись журналістикою. На Районі працює продюсеркою та керує smm-відділом.
«Більшу частину мого досвіду складає робота комунікаційниці. Загалом – 8 років у сфері медіа. Пишаюсь відео, до якого написала сценарій та зняла, про фейкових військових у тік-ток. Це було моє перше глибоке дослідження теми й написання сценарію для відео. Воно й досі актуальне та набирає перегляди в Ютуб та Тік-Ток», – розповідає Анастасія.
Галина Васенок – журналістка та менеджерка грантового відділу.
«У журналістику вперше прийшла не за фахом, а за вільним графіком, коли була в декреті. Вдруге – коли почалась повномасштабна війна та росіяни зруйнували завод, де я працювала інженеркою. Загалом вже близько двох років працюю в медіа. Пишаюся репортажем з трояндового саду біля Кафедрального собору Святої трійці у Луцьку. Я зробила понад сто світлин квітів, які використовую як шпалери на робочому столі, в матеріал на сайт взяла близько 20. Місце стало моїм улюбленим затишком в центрі міста, було приємно познайомитись з людьми, які доглядають клумби та дізнатися, що частина троянд привезена саджанцями з моєї рідної Донеччини. Матеріал подала на конкурс православної журналістики та стала переможницею у номінації «Фоторепортаж» в конкурсі від Волинської єпархії православної церкви України», – каже Галина.
Ірина Дімітрова – редакторка видання Район.Луцьк. Почала працювати у журналістиці у 2017 році, під час чергового вимушеного переселення.
Досвід роботи у медіа – сім років. Газета, де починала професійну діяльність – «Мар'їнська нива», редакція якої розміщувалася у Мар'їнці. Це місто на Донеччині російські окупанти повністю зруйнували у 2023 році. Навесні 2022 року переїхала з Донеччини на Волинь. З осені минулого року Ірина працює на сайті Район.Луцьк.
«Найцікавіший матеріал – репортаж з села на Одещині – «Болгарські села на Одещині: Знам’янка, де болгари живуть поряд з депортованими українцями». Історія, про яку розповідаю у цьому матеріалі, цікава тим, що в ній йдеться про село, в якому переселені у 18 столітті через війну болгари проживають поруч з депортованими у 50-х роках минулого століття українцями. У селі живе чоловік Станіслав, який знає болгарську та польську мови, бо його мама – депортована з бойківського села, територія якого наразі перебуває у складі Польщі. Йому вдалося декілька разів побувати у рідному селі своєї мами. У селі Знам’янка українці розуміють болгарську і навіть користуються у побуті. Таке поєднання мов, культур, переплетіння традицій і звичаїв було досить цікаво дослідити та розуміти. Цей репортаж на сайті набрав понад 12 тисяч переглядів», – розповідає Ірина.
Віта Шепеля у журналістиці – з 2001 року, першим і довготривалим (майже 20 років) місцем роботи стала районна газета «Шацький край», паралельно мала кількамісячний досвід вчителювання, дописувала в обласну газету «Слово Волині», а згодом – паралельно із газетярською роботою опановувала роботу на одному з перших сайтів Району – Район.Шацьк.
Медійниці довелось пропрацювати майже три роки й у приватній газеті «Новий погляд +». Пробувала себе «підмінною» редакторкою, а вже майже три роки (буде 1 серпня) працює редакторкою сайту Район.Медицина.
«Усі матеріали, які писала – особливі для мене. Хоча найбільше пишаюся матеріалом про культуру донорства органів. Це – історії відомих на Волині людей, які підписали прижиттєву згоду на донорство. Разом з тим довелось поспілкуватися не тільки з медійниками Іванкою Рудишин, Юрієм Конкевичем, Тетяною Хомич, а й лікарем-трансплантологом, який у свій час був заступником міністра охорони здоров'я, Михайлом Загрійчуком, котрий і просував прийняття закону про трансплантацію органів.
Це був доволі новий і цікавий досвід для мене, адже більшість із нас не усвідомлює, наскільки культура донорства – важлива, і скільки життів можна було б врятувати, якби в Україні працював закон про трансплантацію так, як у інших європейських країнах.
Днями побачила відео, як першокласниця Соломійка з Ковеля, яка стала свого часу наймолодшою пацієнткою із донорським серцем, співає пісню Марії Бурмаки «Перемога». І ти розумієш, що якби не згода батьків чотирирічного хлопчика віддати серце сина для трансплантації – цієї дівчинки могло б уже не бути», – розмірковує Віта.
Олена Рожій – редакторка стрічки новин сайту Район.Луцьк. У журналістиці працює з першого курсу університету – з 2017 року. Вирішила спробувати попрацювати трохи на затяжних зимових канікулах, а залишилася з Районами, своєю першою і поки єдиною роботою, от вже на сім років.
«Я дуже люблю свій репортаж із Черемського заповідника, що на Волині. Досі вважаю його найбільш дивовижним і натхненним місцем, в якому мені доводилося побувати в межах робочих поїздок.
Ще один важливий текст, яким пишаюся, був створений вже після повномасштабного вторгення у співпраці із журналістом «Східного Варіанту». Він – про повний маршрут переселенців з охопленого боями Донбасу до рятівної Волині. Текст вийшов у травні 2022 року – у той період, коли перший шок і розпач після російського вторгнення й евакуації людей зі своїх домівок через війну, яку розпочала Росія, минув, а натомість прийшло теж непросте розуміння, що час починати своє життя з чистого листа, на новому місці.
Моїми героями стали дорослі люди – 51-річний чоловік і 35-річна жінка, які вже встигли влаштувати своє життя, реалізувати себе, аж поки все це не забрали російські окупанти. Текст вийшов діаметральним: з одного боку, він описує складну евакуацію і втрачене щасливе минуле, якого вже не повернути, а з іншого – показує силу духу людей, які вже у зрілому віці починають усе спочатку, попри всі втрати вірячи у своє українське майбутнє вдома», – ділиться Олена.
Яна Курилюк – редакторка видання Район.Стара Вижівка. Після закінчення університету п’ять років була зайнята у соціальній сфері. Каже, що лише коли почала працювати на Районі, опинилася у своїй стихії. Досвід у журналістиці – це стільки ж, скільки триває робота на Район.Стара Вижівка, – понад три роки.
«З цьогорічних моїх публікацій новина, яка спричинила резонанс, − це інформація про продаж «Старовижівського Буковелю» на аукціоні. Матеріал цитували в інших медіа, також його активно коментували, поширювали й обговорювали в соцмережах. Це й не дивно, адже Семенова гора, − на яку поширився цей продаж, є справжньою перлиною громади. З останнього, що відомо, прокуратура звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом щодо визнання недійсними результатів проведення аукціону.
Якщо брати до уваги усі матеріали, які я підготувала на Район.Стара Вижівка протягом усього часу роботи на сайті, то найбільше пишаюся статтею про Ярослава Карпука зі Старої Вижівки, який тепер відомий під псевдонімом YAKTAK. Поки що ця публікація зібрала найбільшу кількість переглядів з усіх матеріалів, які я готувала на сайт. Незважаючи вже тоді на впізнаваність юнака та його популярність, спілкуватися з ним було легко та цікаво», – пригадує Яна.
Аліна Бохотниця працює на Район.Локачі. Вищу освіту здобула за фахом журналістки. Під час повномаштабного вторгнення розпочала працювати у медіа, адже лишилась жити в Україні. У травні – два роки, як працює у журналістиці.
«Усі ексклюзивні матеріали цікаві по-своєму. Найбільше запамʼятались інтервʼю із головою громади, начальником поліції, українською волонтеркою із Німеччини. Дуже приємно спілкуватись із цікавими людьми. Також цікаво було робити матеріал про створення Центру громадських консультацій та комунікацій у Локачах. Дуже приємно, що запросили Район.Локачі як партнера Центру. Відчувається вагомий вклад у розвиток громади, коли робиш матеріали такі, як про радянський танк», – ділиться Аліна.
Микола Шмигін – редактор на Район.Любешів та Район.Історія. У журналістиці працює уже 29 років, тож каже, що один матеріал виокремити доволі важко.
Катерина Ношкалюк – редакторка Район.Культура. Почала працювати в медіа під час навчання в університеті у 2018 році, працювала дизайнеркою реклами у найбільшому друкованому виданні Буковини «Молодий Буковинець». Також мала досвід роботи літературною редакторкою для різних медіа на фрилансі. Загалом в журналістиці працює понад чотири роки.
«Один з моїх улюблених матеріалів – це текст про музейницю з Харкова Ірину Сідельову. Хоч би зараз я написала його інакше, оглядаючись назад, розумію, що це одне з моїх найемоційніших інтерв'ю, коли героїня не могла стримати сліз. Ця розмова вийшла зовсім не такою, якою я її задумувала на початку. Ми б мали спілкуватися про перехід Ірини на українську мову, а в результаті зачепили болючу тему евакуації музеїв і ще й спростували декілька російських міфів. Приклад Ірини доводить, що українська ідентичність залежить від усвідомленого вибору, а не місця народження, яке вказане в паспорті», – ділиться Катерина.
Галина Максимчук веде сайти Район.Острог та Спорт на Районі.
«Журналістика була моєю давньою мрією – ще зі школи. Але спершу я отримала диплом українського філолога (паралельно була сертифікатна програма зі журналістики, де освоїла основи фаху), потім декрет, робота фахівцем зі залучення коштів у ГО, а вже тоді в житті з'явилася журналістика на більш-менш постійній основі», – пригадує жінка.
Серед матеріалів, які хотілося б виділити, найбільш пам'ятний – про Андрія Тотовицького.
«Я дуже-дуже довго ішла до розмови з Андрієм – писала йому в інстаграмі, що хотіла б інтерв'ю, всіляко реагувала на його публікації в соцмережах... А він якось не звертав уваги. Аж одного вечора, коли футболіст провів блискучий матч, я зреагувала на його сторіс вітанням, а він лайкнув повідомлення, я досить різко (мені так здається) написала типу «ми поговоримо чи ні?». Через десять хвилин ми вже домовилися про розмову. До речі, під час того інтерв'ю трапився казус, бо я забула ввімкнути диктофон і перші дві відповіді «вилетіли» зі запису. Але це не вплинуло на результат. А ще була крута історія, коли рівненський «Верес» виграв Першу лігу і під час нагородження я перелізла під турнікетом, щоб зняти зблизька, бо охоронці не пускали», – розказує Галина.
Олена Клинова працює на Район.Ковель, Район.Турійськ та Район.in.ua. Навчалась на кафедрі журналістки в Острозькій академії, після проходження практики у 2016 році на Районі, отримала роботу на Район.Ковель. У липні 2024 року буде сім років, як працює на Районі.
«За майже сім років було багато усього. Від слона, який втік з цирку, до матеріалів про веслувальників на драгонботах, які вразили всіх на змаганнях у Таїланді; до матеріалу про поверненого з російського полону захисника Руслана Фелещука. Для мене кожен ексклюзив по-своєму яскравий і цікавий», – каже Олена.
Анатолій Молнар працює журналістом на Район.Свалява. Він перекваліфікувався з однієї сферу в іншу. До того, як працювати журналістом, працював у торгівлі, але хотілося змінити вид діяльності. Після декількох успішних проєктів і серії виданих книг, доля познайомила з журналістикою. Загалом досвід у журналістиці – чотири роки.
Серед матеріалів виділяє інтерв'ю з легендою української музики Едуардом Приступою (Ділею).
«Важливе інтерв'ю з тої причини, що в дитинстві дивився на його виступи ще на чорно-білому телевізорі й відносно фанатів від його творчості. І тоді у мене виникла думка, що я б хотів колись з ним зустрітися. І ось 2022 рік, повномасштабна війна Росії з Україною, Діля переїжджає до Ужгорода, де я з ним знайомлюсь і пропоную інтерв'ю. Дуже цікаво було спілкуватися з ним, багато цікавого дізнатися про українську музику зсередини, його життя і шлях до успіху з перших вуст. Далі він поширив це інтерв'ю у себе на сторінці», – розповідає Анатолій.
Тетяна Мельничук – редакторка сайту Район.Гоща та журналістка Район.Рівне. У медіа почала працювати ще під час навчання на українській філології в Острозькій академії у 2019-2021 роках, повернулась в журналістику у 2024 році.
«Задоволена своїм матеріалом зі Стежок, адже я залучена там як організаторка. Мені цікаво було висвітлити мандрівний табір для людей, поширити й показати, як це відбувалося вживу і що є така ініціатива для молоді. Також згадую й своє перше інтерв'ю – з Іриною Баковецькою. Це було вперше, хвилююче та успішно. Отримала чимало позитивних відгуків від колег, а також від самої письменниці. А ще я задоволена, що змогла показати читачам Ірину Баковецьку як багатогранну особистість: письменницю, виконавицю й журналістку», – розповідає Тетяна.
Тетяна Маркопольська – журналістка Район.Культура, Район.Історія та Район.Луцьк. Розповідає, що про журналістику почала міркувати у п’ятому класі. Тоді ж почала щось дописувати до шкільної газети, але вже більш наближені до цієї сфери поради отримала в 9 класі на секції журналістики Волинської Малої академії наук і в 11 класі, коли навчалася у Школі універсального журналіста при Острозькій академії.
«Та справжній вишкіл вже був, коли я першокурсницею прийшла в команду Району. Відтоді вже минає другий рік. Тут було реальне знайомство зі дедлайнами, формою написання репортажів, дуже багато невдалих фотографій і спроб придумати адекватний заголовок», – розповідає Тетяна.
Серед матеріалів виділяє перший текст, написаний для Район.Культура, про театральні професії.
«Працівники завжди казали: «Акторів знають, а про нашу роботу ніхто й не думає». Але коли тільки я захотіла зробити матеріал про пастижерів, костюмерів, монтажників та реквізиторів, то довелося кілька тижнів стукати, аби отримати дозвіл на інтерв'ю. Потім ще дуже багато розшифровки й редагування вимагав цей матеріал. А потім через кілька місяців одна з читачок сказала мені, що не є театралом, але ця публікація змусила її зацікавитися цим мистецтвом. Отже, не даремними були ті переживання, кількаразові редагування та потомлені очі», – резюмує журналістка.
Ніна Коляда – редакторка Район.Горохів, редакторка телеграм-каналів Району, викладачка медіаграмотності для Район.Діти.
«У 2020 році вступила у ВНУ імені Лесі Українки на журналістику. На третьому курсі серед баз практики, які нам запропонували, обрала Район.in.ua, та залишилася тут, бо Райони – це любов. Пишаюсь можливістю навчати дітей медіаграмотності. Дуже приємно бачити, що їм цікаві заняття. Розуміти, що вони дійсно навчаються чомусь новому, бачити їхній прогрес», – каже Ніна.
Ірина Павлів веде сайт Район.Моршин. Загалом у медіа працює з 2010 року. Ніколи не мріяла про професію журналістки, але коли запропонували себе спробувати, то одразу зачепило і промайнула думка «о, то моє».
«За час роботи було багато цікавих репортажів, сюжетів, інтерв'ю, та найкращі матеріали ті, які дають поштовх позитивним змінам», – каже Ірина.
Аліна Апончук – редакторка Район.Вараш. Ще зі школи мріяла бути журналісткою, тому трохи публікувалась у місцевій районці, щоб мати портфоліо при вступі, яке врешті так і не згодилось.
«Я була зовсім не така студентка, як сучасні мої молоді колеги, які отримують практичний досвід чи не з першого курсу, поєднуючи навчання і роботу за фахом. Я ж пішла працювати за місяць до того, як отримала диплом спеціаліста. Це був 2012 рік. Майже три роки я пропрацювала під керівництвом і пильним наставництвом (який тісний світ) нинішньої своєї колеги Ольги Булковської (привіт, Олю). Потім була перерва на довгих 5 років, аж поки завдяки пандемії коронавірусу (вибачте, якщо звучить жорстоко, але це правда) у моєму житті з'явився Район, на який мене привела теж колега із попередньої роботи Анна Єкименко-Поліщук (я ж кажу, світ тісний. Привіт, Аню). Так із 2020 року і дотепер я живу з Районами й районівцями. Вчусь у них, надихаюсь і тішусь, якщо теж можу бути їм корисною», – каже Аліна.
«Я довго думала, про який свій текст вам розповісти сьогодні, бо маю їх не так і багато, адже основна моя робота – стрічка новин. Врешті вирішила, нехай це буде текст «Ікони потрібні, щоб укріпити віру». Як митці розписують храм на Поліссі, який я писала для проєкту «Школа культурної журналістики».
Для мене він особливий, бо його редагували Отар Довженко і Людмила Смоляр; бо з ним я пройшла всі стадії від «це не мій текст» до «після редагування він таки став не просто коротшим, а кращим».
Вважаю, що це був неоціненний досвід для мене як авторки й для героя моєї публікації – талановитого, харизматичного, але абсолютно немедійного іконописця з Волині, на жаль, нині уже покійного Володимира Гетьманчука. Митця не стало, але по Україні та за її межами є чимало храмів, які стали йому пам'ятниками ще за життя. Неймовірно тішусь, що один із них – у моєму, невеличкому поліському селі на Рівненщині. Є син, який продовжує справу батька. І є розповідь, моя стаття, яку зможуть перечитувати нащадки іконописця, а колись можливо ще й дослідники його творчості.
Світлини не передають красу храму, але щоразу, коли буваю у ньому, згадую майстра і його слова: «Хочу, щоб ця краса притягувала людей. А цей храм буде прекрасним, гарантую!». Він називав його маленькою православною меккою, і наголошував, що розпис храму – то не олів'є, і там нема нічого випадкового: ні сюжетів, ні навіть кольорів. Розпис дійсно прекрасний. Приїздіть, і самотужки переконайтесь у цьому», – запрошує Аліна.
Марія Тищук працює на Район.Ратне. Пригадує, як шукала підробіток на час навчання, так і потрапила у команду Району. Досвід робити у журналістиці – шість років.
«Матеріалів було чимало таких, усіх не згадаєш. Було чимало й таких, що викликали доволі жваве обговорення у місцевого населення. Робила чимало відео, зокрема про Алею Героїв у Ратному, про відкриття мамою загиблого Героя тренажерного залу у місцевому ліцеї.
Зі свіжого – матеріал про священника ПЦУ Романа Бодака. Текст писався доволі довго, перед тим мала з отцем продуктивну розмову. Кілька разів чорновий варіант перероблявся, форматувався, бо хотілося зробити якнайкраще. Чимало разів уточнювала про початок будівництва Свято-Іллінського собору Ратному. Адже в різних інтернет-джерелах різні дати, а мені потрібно було знати точно. Згодом цей матеріал опублікували у православному віснику та на сайті єпархії. Самому священникові Романові Бодаку теж сподобався матеріал, що доволі мене тішить. Історія про отця та його шлях служіння на Ратнівщині вийшла на славу. Подала цей текст, а він доволі величенький, на конкурс творів на православну тематику. На День журналіста очікую результат. Але це не головне. Головне, що моя робота, яку я старалася виконати якнайкраще, сподобалася багатьом», – розповідає Марія.
Олександр Хоміч у журналістиці працює з 2014 року, коли після універу пішов працювати у місцеву районну газету, а десь у 2019 потрапив на Райони.
«Цікавою була робота про випадок, коли у 2021 році в лісі на Любомльщині помітили сліди ведмедя. Група єгерів та мисливців шукали «згоранського ведмедя» кілька днів. Після публікації новини «посипалася» інформація від різних людей з різних населених пунктів Любомльщини, буцімто його бачили там і там, звісно ж, ситуація з твариною налякала не на жарт місцевих. Проте тварини так і не знайшли, та й чи була вона – невідомо, адже бачили лиш кілька слідів клишоногого, які могли зумисне залишити задля забави...
У коментарях читачі запитували, навіщо тварину шукають і що з нею збираються робити. Як пояснили лісники, це важливо, щоб розуміти шлях міграції тварини, чи не поранена вона, чи не становить небезпеки для людей. Але жодних інших дій, крім спостереження не було б», – пояснює Олександр.
Роман Мелимука – редактор стрічки новин на Еко.Район. З дитинства захоплювався спортом, писав огляди на ігри, за аналогом того, як це робили у газетах, тому як побачив вакансію спортивного журналіста, то спробував себе у цій сфері. Працює в журналістиці із 31 січня 2023 року.
«Подобається працювати з матеріалами, де потрібно поспілкуватися із героєм, особливо коли цей герой цікавий та охоче йде на контакт. На теперішній посаді в Еко.Районі відразу такого не пригадаю, а от на Спорті на Районі такі матеріали були, насамперед це стосується історії про відсторонення волинського паралімпійця Сергія Ємельянова від змагань, із яким досі спілкуємось», – розповідає Роман.
Іванна Антонюк – керівниця рівненської мережі Районів. На Район почала дописувати, коли відкрили Район.Острог. Далі пробувала себе в багатьох ролях, на різних тематичних сайтах. Організувала Школу культурної журналістики, долучилась до запуску сайту Район.Культура. Довго опікувалась Еко.Районом і дуже пишається досягненнями цього видання. Зараз координує проєкт «Усний репортаж» та розвиває Рівненську мережу вже як керівниця.
«Коли почалась широкомасштабна війна, поміж жителів прикордонних з Білоруссю регіонів ширились чутки про те, що поліські болота можуть завадити наступу звідти російських військ.
Я вирішила перевірити цю теорію, проаналізувавши прикордоння з екологічного погляду. Мою ідею підтримали в Інституті розвитку регіональної преси й так з'явився на світ свій мій текст «Танки бруду бояться. Чи можуть поліські болота завадити наступу з Білорусі». Розібратись у темі мені допоміг мій тодішній ментор, відомий природоохоронець та науковець Олексій Василюк. І на виході вдалось відповісти на багато важливих питань, зокрема й про те, на скільки важливо сьогодні берегти природу в її істинному вигляді. Адже це не лише про клімат та наше здоров'я, а й про безпеку.
Статтю на сьогодні прочитали майже 30 тисяч разів. Я отримувала схвальні відгуки. І дуже тішусь, що проробила цю велику роботу», – зізнається Іванна.
Тетяна Палаєвська працює на Район.Закордон, Район.Володимир та веде телеграм-канали. В журналістиці працює з 2005 року.
«Була без роботи. Відкривали у місті газету, набирали працівників. Мене взяли одразу на заступницю редактора. Трохи отетеріла, бо досвіду нуль. Але в страху очі великі. Далі було ще одне друковане видання, яке довелося запускати з нуля. А вже з 2016 року – робота в онлайн виданнях. Понад сім років уже в команді Району.
З найсвіжішого пам'ятаю, як емоційно важко було працювати над матеріалами про те, яким запам'ятали перший день великої війни журналісти Район.in.ua та спогади володимирчан про перший день повномасштабки», – розповідає Тетяна.
Андрій Рибачук веде сайт Район.Маневичі та телеграм-канали Району. У команді працює уже шість років. Виділяє свій матеріал про доступність.
«Ще до повномасштабного вторгнення ми з учасниками ГО «Довіра» почали їздити та перевіряти доступність на виборчих дільницях. Побували у всіх населених пунктах Маневицького краю. Ситуація надзвичайно погана.
Почали зміни Маневичів. Як результат: нормальний туалет в поліклініці для людей з інвалідністю, пандуси, розмітки для незрячих людей, ліфт у будинку культури й багато іншого. Не так давно почув, що планують і ліфт в самій селищній раді, в якій доступу нуль для людей з інвалідністю. З їх слів, хочуть аби ми брали участь в сесіях й іншому. Одним словом – рухаємось в цих питаннях, іноді повільно, але рухаємось. Ну а такі статті свій вплив роблять однозначно», – зазначив Андрій.
Лілія Помернюк – редакторка Бізнес.Району. З дитинства мріяла працювати у цій сфері і має відповідну освіту. У журналістиці з вересня 2022 року.
«Найбільше я люблю свої «одеські тексти». Особливо перший – про козацький некрополь. Починаючи з етапу підготовки і аж до публікації, я проживала кожну букву і емоції своїх співрозмовників. Втеча від алабая, історія про поховання козацьких нащадків і дуже смачний пуер залишились поза текстом, але назавжди – в серці. Рада, що мені випала нагода поїхати на Одещину, бо саме там я зрозуміла, що люблю репортажі та журналістику», – пояснює Лілія.
Анна Карпюк з травня 2024 року працює керівницею волинської мережі гіперлокальних медіа Район.in.ua. У журналістиці – з 2016 року. Починала ще дописувачкою сайту Район.Рожище. І до цих пір працює на Районі.
«Ніколи не хотіла бути журналісткою, не бачила себе в цій професії, але життя вирішило по-іншому», – каже Анна.
Журналістка зазначає, що вже давно не писала саме статтей, але пригадала свої роки роботи на сайті Район.Луцьк та Бізнес.Район. Тоді вона активно створювала ріноманітні тексти.
«Подобалося мені їздити у села й писати про людей, громади. Зокрема, на Район.Луцьк свого часу була така рубрика «Стежками району». Найбільше запам’ятався текст про село Сирники Луцького району. Після цього матеріалу жителі громади дуже активно співпрацювали з нами, запрошували на різноманітні заходи, ділилися цікавими новинами», – розповіла Анна Карпюк.
Також не менш цікавим був текст про чоловіка-вихователя: «Толіч». Як вихователь із Коршовця 14 років «грається» у пісочниці. Стаття про Олександра Гоцика, який ламає стереотип щодо так би мовити «жіночої» професії вихователя і пишається своєю роботою. Було дуже класно спостерігати, як вихователь взаємодіє з дітьми і як його люблять вихованці.
Оксана Федорук працює редакторкою видання Район.Життя із 2023 року, а у сфері журналістики та у CID Media Group – з 2015 року.
Серед матеріалів, написаних останнім роками, одразу пригадує про те, як в одній із волинських громад сім’я захисника, що потрапив у полон, відчула цькування від односельців.
Як розповіла сестра воїна, у російському телеграм-каналі з’явилося відео, де його запитували, чий Крим, як ставиться до Московського патріархату й тому подібні речі. Хлопець відповідав російською мовою. І саме за це деякі односельці назвали його зрадником і сепаратистом.
«Мене тоді це схвилювало і обурило до глибини душі. Адже всі ми бачимо, як виглядають звільнені з ворожого полону українці, як їх тримали в нелюдських умовах, морили голодом, били, змушували кожного дня співати російський гімн, знущалися і залякували. І замість підтримки рідні отримують осуд від своїх же, так не повинно бути. Після виходу матеріалу жінка поділилася, що подібних розмов більше не було», – розповіла Оксана.
Ірина Воротна працює головною редакторкою національної мережі гіперлокальних медіа Район.in.ua. На Районі почала роботу у лютому 2019 року з сайту Район.Рожище, який веде й досі. У CID Media Group – з 2015 року.
«Багатьом із колег було важко виділити один текст, яким би вони пишалися. Вважаю, що це великий успіх і багато говорить про нашу команду. Команду справжніх профі.
Підтримуючи концепцію формату, виділю свою роботу з релігійною темою, зокрема багато писала про зміну юрисдикції парафій УПЦ МП і їх перехід до ПЦУ, маніпуляції та дезінформацію з боку Російської церкви в Україні. Чимало читачів ненавидять мене за ці тексти, та багато є й таких, які цінують їх. На жаль, ця тема досі не вичерпала себе, тож доведеться продовжувати», – сказала Ірина Воротна.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
