Дати шанс жити повноцінним життям: як ковельські протезисти та ортезисти ставлять на ноги після поранень та травм
-
-
>
-
>
-
>
5244
У Ковелі, порівняно невеликому місті залізничників, працює одразу дві структури з виробництва засобів, що допомагають відновлюватися після травм, поранень та втрат кінцівок.
Чи не щодня поріг Ковельського науково-дослідного центру протезування, ортезування та реабілітації людей з інвалідністю «Без обмежень» переступають люди, які втратили кінцівку: хтось приходить сюди без ноги, хтось – без руки. Бувають і діти. Маленькі. Як от цього тижня.
«Дворічному хлопчику Михайлику з Рівненщини з вродженою вадою ніжки встановили уже другий новий протез, бо зі старого – виріс. І той одразу з усмішкою побіг за Сидоровичем (так у Центрі кличуть протезиста Василя Остапчука) з вигуками «Дід, дід!».
Таких щемливо-оптимістичних історій директорка центру Людмила Козак за свою понад 25-річну роботу назбирала безліч. Вона знає кожного, хто звертався за ці роки до фахівців центру протезування, ортезування та реабілітації людей з інвалідністю «Без обмежень». І твердо переконана: втрата кінцівки не ставить хрест на повноцінному житті людини.
Центр протезування у Ковелі з’явився завдяки першій леді Німеччини
Відкрили протезно-ортопедичний цех у Ковельській залізничній лікарні на початку 1996 року. Активно сприяв цій ініціативі, яку подала дружина ексканцлера Німеччини пані Шредер, тодішній головний лікар медичного закладу Ярослав Шевчук. Тоді Перша леді Німеччини відвідала Ковель як засновниця німецького благодійного фонду «Нижня Саксонія дітям Чорнобиля».
А сам центр планували створити в основному для протезування та допомоги дітям, постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС. Завезли обладнання на майже три мільйони доларів, а потім – організували дворічне навчання у найкращих німецьких спеціалістів з виробництва протезів та ортезів для п’ятьох ковельських фахівців. І лише після стажування та складання іспитів німецьким фахівцям ковельські техніки-протезисти отримали сертифікати.
Згодом підприємство перейшло під опіку «Укрпротезу», зокрема, «Цех Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування». А коли в останні роки усі державні протезні заводи почали банкрутувати, у 2019 році ковельських фахівців взяла до себе компанія «Без обмежень», якою керує директор Андрій Овчаренко.
Виробництво протезів – за світовими стандартами
Завдяки майже 30-річній співпраці з іноземними профільними компаніями ковельські протезисти виготовляють найрізноманітніші протези, які не поступаються своєю якістю світовим виробникам: а саме модульні протези для стегна, гомілки, рук, ортези, а також дитячі ортези й протези…
«Єдине, чого не робимо – це міо- та біопротези. По перше, коштують вони надзвичайно дорого. Ставлять їх переважно учасникам бойових дій. Але тут питання ще в іншому: не всім такі протези можна встановити. Якщо кінцівка ампутована, спеціальним тестером визначають, чи є в куксі нервові закінчення, щоб до них можна було підключити датчики біопротезів для імпульсів. Окрім того, ці протези не є досконалими: вони чутливі до вологості та можуть у найбільш непередбачуваний момент «заклинити» через те, що сів зарядний пристрій (коли, скажімо, людина тримається протезом у трамваї чи тримає кермо авто, і протез – замкнуло або датчик десь не спрацював», – розповідає Людмила Козак.
Однак, за словами керівниці протезного підприємства, встановлення міо- та біопротезів виправдане, якщо людина працює в офісі. Але в інших життєвих ситуаціях пані Людмила рекомендує ставити звичайні протези, зазначаючи, що вони для усіх людей з інвалідністю є безоплатними та покриваються коштом державного бюджету.
Двох однакових протезів не буває, або Кожному пацієнту – індивідуальний протез
Виробництво протезів – це майже ювелірна робота. Тут – і заміри потрібно дуже точні зняти, і зробити – на совість, особливо – куксоприймач (спеціальний об'ємний виріб, в який вставляють кінцівку для протезування). Важливо уже з самого початку врахувати усі нюанси: для якого саме виду діяльності використовуватимуться протези (для ходьби, активної фізичної діяльності чи спорту), зважити на вагу людини, її функціональність та рухливість, стан здоров’я пацієнта.
Перед тим, як зняти мірки з людини на протез, обов’язковий огляд лікаря ортопеда-травматолога. Це – у компетенції лікаря центру протезування Володимира Савіцького. Спільно з техніками-протезистами він визначає, який протез з яким функціоналом для людини буде найбільш оптимальним. Бо тут враховують фізіологію людини, форму та вид ампутації, супутні хвороби (наявність діабету, інших захворювань чи алергічність шкіри), спосіб життя та професійну діяльність.
«Наприклад, людям із цукровим діабетом протипоказано ставити вакуумні протези, а тим, хто має алергічну шкіру, краще ставити на силіконі. Бувають випадки, коли силікони ставимо зі сріблом», – зазначає ортопед-травматолог центру Володимир Савіцький.
Лікар також додає: інколи доводиться стикатися із ситуацією, коли при ампутації лікарі залишають п’яту від стопи. Але це – неправильно, зазначає ортопед-травматолог. В такому разі протез на стопі доводиться робити об’ємним, до нього важко підібрати взуття, та й людина не може нормально ходити в такому протезі. Тоді протезисти рекомендують реампутацію, і більшість пацієнтів на це погоджується.
Бувають і випадки, коли хірурги телефонують з операційної, кажуть діагноз, скидають фото із відмітками на нозі пацієнта та питають поради, яку довжину ноги краще залишити для протезування та чи правильно наклали шви. Від моменту операції до протезування має пройти не менше трьох місяців, зазначає лікар ортопед-травматолог.
Учасникам бойових дій – найкращі протези
За останній рік у ковельському протезному центрі побільшало пацієнтів – учасників бойових дій. Коли ще протягом 2022 року – початку 2023 зверталось по одному-двох військовослужбовців на місяць, які потребували протезування, то за рік ця цифра збільшилась до трьох-чотирьох. Здебільшого вони потребували протезування ніг.
«Війна – це завжди травми, поранення, особливо багато – мінно-вибухових, коли військовий наступає на міну. Для наших бійців ми можемо зробити суттєво дорожчі протези, оскільки це – молоді люди, яким треба активно жити, рухатися. І функціонал у цих протезах має стояти найкращий», – каже Людмила Козак.
Керівниця Центру також зазначає, що протезування за кодоном – не завжди кращий варіант, оскільки при будь-яких нюансах (за місяць кукса ноги чи руки може деформуватися, куксоприймач – дещо «просісти» від навантаження, послабитися той чи інший гвинтик у механізмі) потрібно їхати до тих протезистів, які встановлювали виріб. І все це – за власні кошти. Тут же, в Україні, обслуговування протезів безплатне. Та й спеціалісти усі – на місці.
«Якщо до нас звертається за протезуванням учасник бойових дій, йому ми робимо суттєво дорожчі протези. Усі витрати покриває держава. Для цього можемо замовити «колінний вузол» фірми «Ottobock», яка є одним зі світових лідерів із виробництва ортопедичних та протезних виробів. Отримуємо для протезних виробів хорошу й українську, і імпортну комплектацію – німецьку, американську, швейцарську чи з Великобританії», – розповідає Людмила Козак.
Керівниця центру протезування з гордістю показує відео, відзняті нещодавно. На них – військовослужбовці, котрі втратили кінцівки на війні, вперше випробовують свої протези. За ходою – навіть і не скажеш, чи з протезами вони ходять, чи своїми ногами…
Людмила Козак зазначає, що таких протезів у їхньому та інших обласних центрах протезування могли б робити набагато більше, аби тільки були звернення від учасників бойових дій. Адже більшість із них чомусь їдуть протезуватися у Львів, де вже сформувалась чимала черга, а бійці змушені чекати місяцями. Тут же ковельські фахівці можуть протезувати без затримок.
Військовий, пенсіонер та жінка: три історії протезування
У примірочному кабінеті – вперше після операції з ампутації через гангрену приміряє протез Микола Никитюк з Червонограда, що на Львівщині. До ковельських фахівців пенсіонера привезла його сестра. Поруч у примірочній – крісло колісне та милиці. Чоловік робить свої перші кроки біля спеціальної стійки під наглядом протезиста Василя Остапчука. Він же розпитує, чи зручно, чи ніде ніщо не натирає, не тисне, роздивляється, де треба підкрутити гвинтик чи вирівняти довжину.
«Щоб видати людині протез, потрібно не менш ніж пів дня. Вдягнути протез людині й відправити її додому – це не про нас. Аби людині було комфортно користуватися протезом, ми маємо виправити найменші неточності, щоб людина не приїхала до нас через три дні знову і не скаржилася, що їй тисне чи натирає», – каже Василь Остапчук.
Ампутували ногу чоловікові через гангрену. Тож і залишився уже жити біля сестри, яка усі ці місяці доглядала за ним. Тепер же пан Микола не приховує радості, що нарешті зміг стати на ноги. Поволі робить перші кроки, відпочиває, і далі йде.
Понад пів року 50-річна Олена з Любешева просиділа у кріслі колісному після ампутації, тому жінка не хоче, аби її обличчя фотографували. Ногу втратила внаслідок хвороби (до операції також пів року не могла ходити), однак тепер завдяки ковельським протезистам зуміла вперше за довгий період зробити перші кроки. Дуже переживала, боялася, чи зуміє…
Завдяки підтримці сестер, котрі приїхали разом з Оленою, у жінки все вдалося на славу. Любешівчанка вдячна усьому колективу центру протезування за можливість рухатися та ходити.
Дізналася Олена про протезистів із Ковеля за допомогою інтернету, також не раз чула про них близько 20 років тому від лікаря обласної клінічної лікарні. Він, пригадує жінка, не раз наголошував, що ковельські протезисти уже на той час були одними з найкращих в Україні.
Житель міста Любомль, у недалекому минулому – військовослужбовець-доброволець, Олександр Лук’янов втратив ліву руку під час аварії, коли вже перебував удома. До ковельських фахівців приїхав, аби допомогли йому з протезом.
«Тільки зробіть мені такий протез, щоб не косметичний був, для людей, а такий, щоб я ним міг щось зробити: втримати предмет чи просто навіть допомогти дружині почистити картоплю», – каже Олександр.
Його після кількахвилинної розмови, уточнивши деякі деталі, ведуть робити заміри під майбутній протез. Цим займається Сергій Максимов. Заміряє довжину правої руки від плеча до кінчиків пальців, об’єм кукси ампутованої руки. Тим часом Олександр розповідає: після ДТП пережив сім операцій, у травмованій нозі має пластини, тому й ходить поки, спираючись на тростину.
Людмила Козак тим часом береться узгоджувати з МСЕК деякі паперові нюанси протезування Олександра, а також наголошує: чоловік має право отримати одразу два протези: один – косметичний, другий – із гачком-функціоналом, яким може виконувати деяку роботу.
Технологія виготовлення протеза руки – складніша, ніж протеза ноги. Одних лише «заливок» для косметичного ефекту значно більше. Та попри це ковельські фахівці наголошують: для них головне в роботі – не кількість, а якість.
Дають у фірмі й гарантію на вироби. Міняють їх кожні три роки. Обов’язкове є і безоплатне обслуговування протезів. У цьому, зізнаються, також є свої плюси у порівнянні із протезуванням за кордоном. Людина в будь-який день може звернутися до фахівців цеху, якщо з протезом щось не те чи він потребує заміни. А це – економить і час, і кошти.
Їдуть сюди протезуватися не тільки з Волині, а й Рівненської, Тернопільської, Миколаївської, Запорізької, Чернівецької областей та навіть Львівської області.
Ортопедична продукція від Миколи Гнатюка
Власник фірми з виробництва ортопедичної продукції Микола Гнатюк розпочинав свою діяльність у цьому ж Центрі протезування, разом навчаючись із Василем Остапчуком, Олександром Романчуком та Сергієм Максимовим у німецьких спеціалістів.
Потім вирішив зайнятися власною справою, у 1999 році відкривши цех з протезування та пошиття ортопедичної продукції. Каже, спонукало до цього звернення пацієнтів: у того після травми болить спина, в іншого – шия. Щоб допомогти – самотужки шив на замовлення, консультуючись із лікарями-травматологами та хірургами.
Справа з протезування пішла спочатку добре, адже пан Микола працював у протезних цехах (як державних, так і приватних) з Дніпра, Миколаєва, Одеси, Кривого Рогу, Вінниці, Києва. Потім замовлень стало менше, і Микола Гнатюк разом із дружиною Тетяною переключився на виробництво ортопедичної продукції.
На сьогодні фірма Миколи Гнатюка спеціалізується на виробництві понад 50 найменувань ортопедичних виробів, засобів реабілітації та занять спортом. Декілька видів бандажів для поперекового відділу спини, грудно-поперекового відділу спини, коректори постави, еластичні бандажі для спини, до- і після пологові, при паховій та пуповинній грижі, бандаж для підтримки нирок та шлунка, жіночих органів, головотримачі, фіксатори та підтримувачі руки, суглобів рук та ніг, апарати Гнівковського для немовлят, стремена Павліка, ортопедичні вустілки – це неповний перелік тих сертифікованих виробів, які випускає фірма ковельчанина та постачає їх в аптечні мережі та на український ринок медвиробів. Скільки усього одиниць продукції доводиться випускати в рік – на підприємстві рахувати не беруться.
За спеціальністю пан Микола – модельєр-конструктор чоловічого, жіночого та верхнього дитячого одягу. Також здобув кваліфікацію інженера-електроніка біомедичної апаратури на факультеті «Біотехнічні та медичні апарати і системи» у Харківському національному університеті радіоелектроніки, що допомогло у майбутньому удосконалювати уже існуючі та розробляти власні ортопедичні вироби. Згодом представляв їх на різноманітних Всеукраїнських виставках медичного обладнання, міжнародних виставках.
Постачалася продукція у Крим, Донецьку, Луганську, Харківську області та інші регіони. Однак, війна 2014 року внесла свої корективи.
Ортопедична продукція від Миколи Гнатюка – лише найвищої якості
З найпростішого, що виробляють на підприємстві – ортопедичні вустілки: профілактичні та коригувальні. Останні використовують у лікування плоскостопості та різноманітних патологій.
«Наприклад, є чимало випадків, коли у військових відірвало п’яту чи пальці на нозі. В таких випадках ми індивідуально робимо вустілки із заповненням п’ятки чи відсутніх частин стопи, щоб було зручно ходити у взутті», – розповідає Микола під час невеличкої екскурсії виробничими цехами.
В іншому цеху – за роботою застаємо працівника. Тут виробляють апарати Гнівковського для виправлення кульшових суглобів при дисплазії у дітей. Микола зазначає: їх в Україні майже ніхто не робить. Хіба у Києві, та й то – з перебоями.
«Використовують цей апарат при дисплазії у більш важких формах, коли вже не допомагають ні стремена, ні ортопедичні штанці», – зазначає Микола.
Поруч у швейному цеху дві працівниці зайняті пошиттям бандажів для різних частин тіла. Усі моделі уже удосконалював сам Микола Гнатюк. Пригадує, коли бачив якийсь цікавий закордонний виріб, купував його, привозив додому, розбирав-розшивав та міркував, як зробити його досконалим, та сідав за пошиття сам. Усе нове випробовували на собі та давали знайомим. І знову, враховуючи зауваження та відгуки, запускали повноцінне виробництво для реалізації. Матеріали закуповували в німецьких, іспанських, французьких виробників, еластичну стрічку – у київських виробників, бо китайська, кажуть, і доброго слова не витримує.
Ортопедичні вироби від Гнатюків закуповують аптечні мережі, а також лікарі, які працюють у реабілітаційних відділеннях. Раніше брали й білоруські лікарі. Реалізовують свою продукцію подружжя Гнатюків і у власних ортопедичних кабінетах у Ковелі та Луцьку. Особливо актуальна – дитяча ортопедична продукція, зокрема, взуття.
Його, розповідає Тетяна Гнатюк, купують у світових фірм, які спеціалізуються на виробництві ортопедичного взуття. Зважаючи на вроджені вади та потреби, «підганяють» конкретно для кожної дитини.
«Мало хто з лікарів-ортопедів може призначити, які саме з 12 найменувань ортопедичних вустілок потрібні дитині, бо кожна з них використовується при різних патологіях. І якщо їх застосовувати неправильно, можна наробити ще більшої біди», – наголошує Тетяна Гнатюк.
З початком великої війни підприємство Гнатюків дещо перекваліфікувалося – займалося пошиттям розвантажувальних поясів для військовослужбовців на замовлення військових бригад, плитоносок. Моделі також розробляли самі з урахуванням зменшення навантаження на хребет військового. Бо тут переконані, що здоров’я захисників має бути понад усе!
***
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
