стрічка

Homo Novus, Космогонія і Свобода: у Луцьку досліджували майбутнє

04 Березня 2024, 19:40
Олександр Філоненко ФОТО, ВІДЕО 2734
Олександр Філоненко

У Луцьку, у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, відбувся знаковий для України міжнародний артфорум «Космогонія: ключ до коду майбутнього».

Захід провели у символічну дату – 29 лютого – в межах масштабного мистецького проєкту «Космогонія», який вже понад рік реалізують у музеї. На заході побували й журналісти Район.Культура.

Модераторка форуму Тетяна Репницька

Головною темою п'ятого та завершального МСУМК Art Forum стала тема майбутнього. На базі вчень та теорій різних галузей дослідники протягом дня розглядали потенційні сценарії майбутнього людства: виклики, проблеми та перспективи, спираючись на інтеграцію науки, філософії та найновіших технологічних досягнень, а також рефлексували на цю тему на панельній дискусії. Подія зібрала понад 300 учасників офлайн та понад тисячу онлайн. 

Спікерами стали провідні українські фахівці та науковці: філософ та теолог Олександр Філоненко, поет, автор ютуб-каналів «Культуртригер» та «Кандидат цинічних наук» Богдан-Олег Горобчук,  філософ та митець Анатолій Дністровий, філософ та релігієзнавець Юрій Чорноморець, мистецтвознавець та академік Орест Голубець, автор ідеї та куратор проєкту «Космогонія» Віктор Корсак, філософка Наталія Кривда, інженер з проєктування літальних апаратів Василь Шевцов, філософка та директорка артцентру «Альтер-Его» Світлана Стоян, астролог Володимир Бадіян

Також із бліцвиступами до спікерів доєдналися професори: психотерапевт Олександр Фільц та поетеса і філологиня Галина Яструбецька.

Василь Шевцов – завідувач кафедри проєктування і конструкцій літальних апаратів Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, кандидат технічних наук, доцент та єдиний в Україні науковець, який викладає курси з проєктування ракет-носіїв – говорив про проблеми та прогнози щодо майбутнього. Він розповів, що усі глобальні проблеми почали обговорювати ще в ХХ столітті. 

За його словами, більшість прогнозів діяльності людства, на жаль, не справджуються. Його попередники зосереджувалися на таких питаннях, як землетруси й не зосереджувалися на тих проблемах, які стосувалися майбутнього в цілому.

«Неозброєним оком можна побачити вимирання сіл, зникнення підприємств та зменшення кількості працівників. І в цьому полягає один з принципів природи: усе що не використовується, не має призначення, воно зруйнується, зникне. І зараз ми бачимо, як зараз двоє людей з необхідною технікою виконують ту роботу, що раніше робили тисяча працівників», – розповів футуролог. 

Також Василь Шевцов звернув увагу на Україну. Він зауважив, що зараз народжується одна дитина на двох дорослих, тож вже через два покоління замість умовних шести людей, залишиться одна. Тож до кінця сторіччя, навіть без війн, в Україні буде 2,5 мільйона жителів. 

Олександр Філоненко – філософ, православний теолог, публічний інтелектуал, а також доктор філософських наук, доцент філософського факультету Харківського національного університету імені Каразіна – рефлексував на тему «Космогонія – культура резонансу». 

Філософ на прикладі австралійського священника, який щоночі шукає у небі нові зірки, пояснив, що люди постійно шукають щось дуже далеке, але те, що резонує із ними. 

«Десь у 90-ті почала змінюватися культурна чутливість: в мистецтві, науці, релігії, вихованні. Почало змінюватися щось фундаментальне. Всі останні роки ми жили у світі, у якому людина – одинока, активна, твереза і хоче зробити щось в світі щось, у якому Всесвіт не є домом», – пояснив Олександр Філоненко.

За словами дослідника, саме у 90-ті з’являється новий герой науки – суб’єкт, науковець, який хоче робити щось для вловлення сигналів, які демонструють, що є щось, «що резонує зі мною».

Світ модерна і постмодерна – це культура, де ми дуже активні, але весь світ там знаходиться на «кнопці Mute». Культура модерну навчила людину жити дуже добре, але без звучання. 

Ця mute-культура, культура активного суб’єкта, закінчується і новий герой – це інша людина. 

Філософ пояснив ці зміни за допомогою метафори, де середні віки – це темний час. Але у темні часи дуже хороша можливість бачити зірки.  

«В темні часи у нас з’являється ця можливість – орієнтуватися по зірках. Але важливо знати, що це за зірки», – зауважив філософ.

Науковець каже, що й Бог – зірка, яка долетіла до нас, але раніше за нас, раніше за нашу активність. 

За цією алегорією є три стадії культури: 

  1. Дуже темні часи, де ми маємо можливість бачити зірки – модерн,
  2. Коли дуже яскравий день, але немає зірок – постмодерн,
  3. Коли дуже яскравий день, але я повинен знайти зірку.  

За словами філософа, фізики скажуть, що побачити в таких умовах зірку неможливо, але з погляду філософії, зокрема за метафорою, яку любив Аристотель: Якщо ти хочеш побачити зірку, ти повинен знайти свій колодязь, свою глибину. І тоді з’являється ціла культура колодязів.

Про гріхи, життя після смерті та переродження розповідав релігієзнавець Юрій Чорноморець – професор-богослов, який вивчає есхатологію – систему вірувань про кінець світу, про долю людства і Всесвіту після нього. 

Читайте також: Від вибуху до метавсесвіту: форум про науку, релігію та міфи у Музеї Корсаків

За його словами, християнство можна розглядати як наратив, де персонажами є люди та Бог. Проте у кожній історії є поява зла – проблеми.

«Коли ти живеш в Америці, і не бачиш крові, ти можеш казати про німців: «Не треба насильства. Бог теж не чинить насилля. Любов – це пацифізм. А пацифізм – це любов». Але коли ми говоримо про нинішню ситуацію, ми розуміємо, що це зло, яке може напасти… Тому ми думаємо про те, щоб мучилися наші вороги і їх діти. І попри всю жорстокість цього наративу, але він виправданий», – зауважив релігієзнавець.

Ведичний астролог та хіромант Володимир Бадіян розповів присутнім про значення священних текстів під назвою «Веди».

За словами дослідника, кожен, хто приходить у це життя, має свою місію. Проте, доля назначається не коли дитина в утробі в матері, а тоді коли вона з’являється на світ.

«Призначення є і своє, і тіла. Воно визначається часом, місцем і обставинами. Тобто в який час народилася людина і як взаємодіяли планети під час її народження, у якому порядку вони стояли. Призначення – це процес. Це не кінцева мета. Важливо як ви йдете до цієї цілі», – пояснив Володимир Бадіян.

Про міф, та як він упорядковує Всесвіт, розповіла докторка філософських наук Наталія Кривда. За її словами, люди опираються на міфологію сотні років і це не про фантастичні діяння богів і героїв. Усі рішення, емоції, інтуїтивні реакції є результатом діяльності міфосвідомості. 

«Це історично перший тип суспільної свідомості. Проживання нинішніх подій також неможливе без застосування того ж типу мислення», – каже науковиця.

Міф – це завжди колективний досвід, тому що він залишається в пам'яті поколінь. І коли до суспільства приходить молода людина, яка хоче робити щось інакше, її зупиняють: «Яке ти маєш право піддавати сумніву досвід нашої тисячолітньої культури?»

Наталія Кривда переконана, що міф виконує усі функції, які здійснює естетика, економіка, наука, політика та мистецтво. Міф, як текст, упаковує якусь інформацію і зручно передає її від покоління до покоління. Ми виживаємо, користуючись таким «архівом», бо не починаємо усі процеси щоразу з початку.

Своїми думками з присутніми поділився й завкафедри психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, президент Української спілки психотерапевтів Олександр Фільц. 

Він аргументував теорію майбутнього з трьох аспектів: психотерапевтичного, історичного та психо-нейро-біологічного. 

«Під час двох-трьох останніх тижнів у зв’язку зі змінами в політиці та геополітиці група психотерапевтів, які так чи інакше теж травмовані від війни, сформулювали запитання: що робити? Де знайти психологічну опору у такій ситуації безнадії та розгубленості?»

За словами психотерапевта, насправді опора є. Відповідь дає проста, але водночас парадоксальна фраза: «Я не знаю». 

«Коли ми відчуваємо безнадію, я не бачу перспективи і не знаю майбутнього. Це випливає у «Я не впевнений». Фраза «Я не знаю» – це коли я хочу собі сказати: «Насправді, я не знаю, що мене очікує». І ця фраза закликає мене до того, що я мушу шукати нову, іншу дорогу. Тобто відмовитися від позиції безнадії».

Віктор Корсак – автор ідеї та куратор проєкту «Космогонія», фундатор МСУМК, доктор економічних наук та кандидат медичних наук – пояснив присутнім значення полотна, яке стало центральним фоном на форумі про майбутнє. 

Читайте також: Космогонія: як дослідники та науковці спілкувалися про життя та смерть

Картина – це фрагмент завершальної частини «Космогонії» – «Майбутнє». На ній художник проєкту Петро Антип зобразив людину майбутнього Homo Novus. Це людина іншого виду, у якої повністю відрізнятиметься генотип від сучасної людини.

Віктор Корсак поділився з присутніми власними дослідженнями про трансгуманізм, смерть у різних світоглядах, сучасні технології до смерті та загрози, спричинені трансгуманізмом.

Науковець показав ймовірні сценарії еволюції людства. У межах свого дослідження Віктор Корсак вивчив теорії різноманітних релігій, філософських підходів до буття, а також розвиток технологій. За словами Віктора Корсака, люди завжди прагнули до вічного життя, тож і цей сценарій не виключений та реальний.

«Якщо настане безсмертя, а технологічне воно вже є, всі решта настануть швидко. Тож що залишається: люди на рівні архетипу хочуть жити вічно. Тобто трансгуманізм – безсмертя», – підсумував свої дослідження Віктор Корсак.

Дослідник показав п’ять ймовірних видів, які з часом трансформують зі звичайного виду Homo sapiens:

  1. Homo cyberneticus
  2. Homo revitalis
  3. Homo Novus
  4. Homo digitalis
  5. Homo immortalis

«Варіант перший – це ми, але з протезами, імплантами та з іншими додатками. Другий – це про заморожених людей, яких оживлять. Третій, Homo novus, це буде людина при всіх втручаннях в генетичний апарат. Це буде людина іншого виду. Її генотип буде настільки відрізнятися, що ми не зможемо з ними давати потомство. Homo digitalis – це той, хто живе в інтернеті. І Homo immortalis – це людина вічна», – пояснив Віктор Корсак.

Анатолій Дністровий – письменник, філософ, художник, есеїст, блогер, член Українського ПЕН та кандидат філософських yfer – підняв у своїй промові питання гілетичної функції культури. А також говорив про авторський міф та його ресурс. 

Філософ пояснив, що нині у світі існує мікс культур. І творчість умовного художника з Японії може мало відрізнятися від творчості митця з Латинської Америки.

«Ми сьогодні переживаємо такі складні трансформації, зміни соціального, політичного, культурного поля, що національна культура все більше переживає ті виклики, де вона втрачає свої риси. І все більше стає невід’ємною складовою глобальної культури», – пояснив науковець. 

За словами Анатолія Дністрового, це явище можна просто порівняти з салатом «Олів’є», у якому можуть бути інгредієнти різного географічного походження. 

Якщо говорити про Україну, то за словами письменника, необхідно розібратися з радянською спадщиною, яка була міфологізована. І розділити українську радянську спадщину з імперською. Адже не можна вирізати 70 років з життя повністю. 

Науковець також каже, що не потрібно боятися працювати із реальністю, а віртуальну реальність називає викликом. Адже вона дуже переформатовує людські звички.

Світлана Стоян – докторка філософських наук, доцентка, членкиня Національної спілки художників України, директорка артцентру «Альтер-Его» говорила про міфи та реальність, а також про нові виклики сучасності. 

Науковиця розповіла присутнім, якими бувають міфи сучасності. До прикладу, політичний міф. Він є інструментом реалізації конкретних політичних завдань – боротьби за владу, її легітимізації, утвердження нової політичної ідеології тощо. 

За словами Світлани Стоян, є культура архетипів, які активуються у певний момент, коли їх використовують. Яскравим прикладом є створення радянського або ж нацистського міфів.

Наприклад, мавзолей Леніна, який є символом поклоніння, як до Бога.

«Це впливає на свідомість і підсвідомість людей. На жаль, це формує ось такий міфологічний світ, який прожив дуже тривалий час. І був побудований на підміні християнського тлумачення про гармонійне життя. І ось ця ідея набула  міфологічних рис».

У міфах важливу роль грає й символічність, як, наприклад, комуністична трійця, яка замінила Святу трійцю в християнстві, або ж червона зірка замість хреста.

«По суті іде маніпулятивне заміщення тих звичних, традиційних образів, які використовували до цього. Адже основа будь-якого міфу – це символи. Ці маніпуляції  в свідомості спрацьовують і народжується віра у вождів. Створюється та міфологічна система, у яку люди свято вірили протягом тривалого часу», – пояснила дослідниця.

За цими ж принципами нині працює сучасний російський міф. 

Читайте також: У Музеї Корсаків говорили про міфи й мистецтво

«Створюється певна міфологема, у яку всі починають вірити. Про те, що українці – це нацисти. Вона просто вмонтовується на рівні підсвідомості громадян. І ЗМІ завдяки повторенням ось цих міфологічних патернів, вони формують свідомість і впливають на підсвідомість. І на жаль, коли у людей відсутня здатність до критичного мислелення, через певний проміжок часу, вони починають вірити у ті речі, які їм постійно повторюють», – пояснила науковиця.

Орест Голубець – доктор мистецтвознавства, академік Національної академії мистецтв України, завідувач кафедри художньої кераміки Львівської національної академії мистецтв – говорив на тему приземленості міментизму та космогонії модернізму.

«Ми не можемо говорити про майбутнє, якщо ми не стабілізуємо минуле. Це надзвичайно важливо, тому що яскравий приклад – це Росія. Вона здійснює колективне самогубство, але якою ціною. Це війна не за щось, а за цивілізаційні цінності».

Мистецтвознавець розповів про космогонічний вплив модернізму на світове мистецтво і його нестачу в Україні. Причиною стало «тоталітарне мистецтво», яке в Україні тривало більше, ніж пів століття. І саме це відрізняє українське мистецтво серед решти цивілізованих країн. 

«Це нас дуже відрізняє. Нас це охоплювало фактично три покоління. Тому нам настільки важко виходити з цього всього», – пояснив Орест Голубець. 

Читайте також: Космогонія в мистецтві: МСУМК Art форум у Луцьку

З приходом модернізму відбувається щось зовсім інакше. Художники мислять в інший спосіб. За словами Ореста Голубця, хоча би зараз в Україні надзвичайно важливо виховувати творчі особистості. Зокрема, вони це роблять нині у Львівській академії мистецтв.

«Ми усвідомлюємо, що кінцева наша мета – виховання творчої особистості, яка не має бути подібною на інших. Насправді, це завдання дуже важке. Тому що вся пострадянська система освіти побудована на нівелюванні творчої особистості», – пояснив мистецтвознавець.

Богдан-Олег Горобчук – поет з покоління двотисячників, кандидат соціологічних наук, комунікаційник, автор ютуб-каналів «Культуртригер» та «Кандидат цинічних наук», завідувач кафедри соціогуманітарних дисцилін державної Академії Бойчука – продовжив тему розвитку України, стабілізації нашого минулого задля цивілізованого майбутнього, а також формування теперішнього. Зокрема відмітив важливість державного втручання у цей майбутній розвиток та ефективне регулювання цих процесів. Він навів приклад практики Франції, де певний відсоток з держбюджету йде на обов’язкове створення артоб’єктів.

Блогер також зауважив на необхідності популяризації української культури та у державному регулюванні мистецької освіти.

«Українська держава мусить робити все, якщо не хоче, щоб наступні покоління були відірваними від естетичного контексту та від рефлексії пов’язаної з естетичним контекстом. Щоб вже зараз мистецька освіта,  починаючи з дошкільних закладів, стала одним із пріоритетів держави».

Завершила форум панельна дискусія, де дослідники говорили про виклики та можливості майбутнього. Модерував панель Богдан-Олег Горобчук. До спікерів долучилась Галина Яструбецька – поетеса, докторка філологічних наук Волинського національного університету імені Лесі Українки.

В контексті дискусії науковиця зауважила на просторі свободи людини, про який не згадали попередні спікери.

Вона зауважила, що навіть Шевченко чи Франко не були насправді вільними людьми. За її словами, з корифеїв української літератури, лише Леся Українка мала справжню свободу. 

Для ілюстрації своїх думок філологиня влучно процитувала ще одного вільного українця Василя Стуса: «Ви думаєте Україна в окупації? Нічого подібного. Я є вільний. І Україна – вільна, бо вона в мені».

«Ми повинні множити свобідних людей. Ми маємо неймовірну можливість знаходитися в середині, у ядрі того, що ми називаємо Космогонія. Воно змінило Луцьк, воно змінило Україну. Я сподіваюся, воно змінить світ. Не відразу, певна річ. Але тих людей, які вільні глибинно, буде більшати. Тому перемога буде за нами, перемога буде за людиною, яка змінюватиме планету у плані творильному», – промовила Галина Яструбецька.

Коментар
26/05/2024 Неділя
26.05.2024