«Збережіть свою українську душу й вірте в нашу перемогу», – закликала ОУН депортованих під час операції «Запад»
-
-
>
-
>
-
>
6415
21-26 жовтня 1947 року відбулась операція «Запад» – одна з наймасовіших і короткотермінових сталінських депортацій цивільного населення Західної України з метою знищення «соціальної бази» українського визвольного руху. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців.
«Операція «Запад» стала однією з наймасовіших депортацій українців організованою комуністичним режимом. За своїм масштабом вона є злочином співмірним із депортаціями кримських татар у 1944 році чи виселенням українців у рамках акції «Вісла», організованою польською комуністичною владою».
Читайте також: Ніби дерево вирвали із корінням: як родина волинянки пережила примусове виселення.#ЦінаІсторії
Від ідеї до втілення
Ідея масштабної депортації мешканців Західної України з’явилася у МВС СРСР ще навесні 1947 року. Доктор історичних наук Тамара Вронська у книжці «Непевний контин[г]ент: депортації із Західної України 1944-1953 років, режимне повсякдення, повернення» (видавництво «Дух і літера», 2022) наводить цитату з листа начальника 1-го спецвідділу МВС СРСР А. Кузнєцова, який займався організацією насильницького виселення, до міністра внутрішніх справ України Т. Строкача, датованого 5 січня 1947 р.
«Відповідно до розпорядження заступника Міністра внутрішніх справ Союзу РСР генерал-лейтенанта тов. Мамулова, просимо Вас у випадку необхідності вивезення з Української РСР у масовому порядку членів сімей зрадників батьківщини і учасників банд УПА і ОУН, засуджених Особливою нарадою при МВС СРСР, дати відповідну вказівку. Заявки на потрібну кількість вагонів, необхідних для перевезення вказаного контингенту, надати у 1-й спецвідділ МВС СРСР за місяць до відправлення засуджених, приблизно до 10 числа, із зазначенням потрібної кількості вагонів, станції відправлення і призначення, та кількості сімей, що підлягають вивезенню»,– ідеться в цитаті.
Однак негайному виконанню завадили зміни всередині силових відомств, що відбулися з 20 січня 1947 р. У Кремлі, занепокоєні ситуацією в Західній Україні, вирішили передати справу боротьби з українським національно-визвольним рухом від Міністерства внутрішніх справ до Міністерства державної безпеки, розширивши каральні повноваження цього відомства. Під юрисдикцію МДБ із МВС перейшли внутрішні війська з озброєнням, казармовим і житловим фондом й іншим майном, а також винищувальні батальйони, які займалися і організацією депортацій.
В Україні головним координаційним центром боротьби з повстанським рухом стало Управління 2-Н МДБ УРСР на чолі із заступником міністра. У 2-му Головному управлінні МДБ СРСР (контррозвідка) був створений відділ 2-Н – підрозділ боротьби з «буржуазним націоналізмом». Особовий склад відділу боротьби з бандитизмом в Західній Україні та його функції на цій ділянці перейшли від УМВС до УМДБ, оскільки цю діяльність однозначно кваліфікували як таку, що має політичний характер (політичний бандитизм).
20 червня 1947 р. ЦК КП(б)У спільно з Радою Міністрів УРСР ухвалило постанову «Про поліпшення політичної і господарської роботи у Львівській, Станіславській, Дрогобицькій, Тернопільській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях УРСР», а 17 серпня того ж року політбюро ЦК КП(б)У затвердило постанову «Про хід боротьби із залишками банд і підпілля українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР». Головна мета цих документів – ліквідувати національно-визвольну боротьбу в Західній Україні. І для цього радянська влада, як і раніше, використовувала родинні зв’язки, психологічний тиск на «ворогів» шляхом погроз подальшого репресування членів сім’ї.
«Семенюк Єпістимія Павлівна (1889 р.н.) з с.Олександрія Олександрійського району Рівненської області була арештована 30 серпня 1947 р. і засуджена особливою нарадою МДБ 4 лютого 1948 р. з формулюванням «член сім’ї учасника УПА» до заслання в Омську область лише за те, що доводилася матір’ю дружини учасника самостійницького руху. Її однофамільницю Семенюк Єфимію Олександрівну (1890 р.н.) з с. Колодець Колківського району Волинської області – матір учасника ОУН – арештували 12 жовтня 1947 р. і заслали у Томську область. Лише через три місяці оформили це рішенням особливої наради при МДБ СРСР», – знаходимо такі приклади в книжці «Непевний контин[г]ент…» Тамари Вронської.
Базова директива для проведення операції «Запад» з’явилася 22 серпня 1947 р. – наказ № 00430 міністра державної безпеки СРСР «Про виселення з території західних областей України сімей засуджених, убитих і активних націоналістів та бандитів, які перебувають на нелегальному становищі».
Вона починалася словами: «На виконання постанови Уряду від 13 серпня 1947 року про виселення з території Волинської, Рівненської, Чернівецької, Львівської, Станіславської, Тернопільської і Дрогобицької областей сімей засуджених, убитих і активних націоналістів та бандитів, які перебувають на нелегальному становищі». Однак самої «постанови Уряду» історики досі не віднайшли в архівах і посилання на неї немає.
Окрім планів розправи з націоналістичним підпіллям радянське керівництво мало на меті також розв'язати проблему постачання нових робочих рук (звісно з-поміж засуджених і депортованих!) у вугільній промисловості СРСР. У цілком таємній постанові Ради Міністрів СРСР № 3214-1050 від 10 вересня 1947 р. зазначено про «оунівців», які мали направлятися на вугільні шахти Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Кіровської, Молотовської, Свердловської, Тюменської, Челябінської і Читинської областей.
Т. Вронська зазначає, що потреби ГУЛАГу цілком органічно збіглися з інтересами республіканської та регіональної влади, яка прагнула видалити якомога більшу кількість родичів повстанців, аби зменшити кількість прихильного до них населення.
«На початку жовтня 1947 р., покликаючись на вже згадані нагальні потреби вугільної промисловості, МВС СРСР видало вказівку № 38/3-7983 про відправку у віддалені місцевості Радянського Союзу із західних областей України 50 ешелонів членів родин повстанців (25 тис. сімей загальною кількістю 75 тис. осіб.), названих за звичкою радянських спецслужб “спецконтингентом», – повідомляє дослідниця.
29 серпня 1947 р. у Львові відбулася нарада уповноважених МДБ СРСР та начальників місцевих управлінь державної безпеки, де зачитали наказ від 22 серпня. Вони одразу почали упорядковувати та узгоджувати з обласними управліннями МДБ і МВС списки вигнанців.
З 31 серпня до 3 вересня 1947 р. організовувалися виїзні засідання в Станіславі та Тернополі за участі уповноважених МДБ за участі заступника міністра внутрішніх справ УРСР М.Дятлова, присвячені результатам роботи з оформлення облікових справ на сім’ї, які підлягають депортації.
А 2 жовтня у Львові відбулася нарада уповноважених МДБ СРСР і начальників УМДБ західних областей, командного складу внутрішніх військ та транспортних органів МДБ, на якій обговорювалися питання процедури депортацій, взаємодії частин радянської армії, підрозділів прикордонних військ, спеціальних груп оперативних працівників МДБ і МВС.
Читайте також: Волинську сім'ю відправили до Сибіру через вигадку про сина-упівця. #ЦінаІсторії
Історик Олег Бажан, який детально досліджував операцію «Захід», зазначив, що кожен функціонер, який відповідав за певну ділянку масштабної акції з примусового вигнання, отримав заздалегідь підготовлені таблиці, шифри, карти, а також завчасно виготовлені у друкарні великим накладом: ешелонні списки, бланки спеціальних процесуальних документів: протоколи, обшуку, акт опису майна, посімейні картки тощо.
10 жовтня МДБ СРСР видало план реалізації операції «Захід», а міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив програму оперативних заходів очолюваного ним відомства. У плані на 15-ти сторінках детально регламентувалася організація акції, зокрема встановлювався порядок вилучення людей із домівок для наступного заслання у віддалені місцевості СРСР.
Основними організаторами і виконавцями депортації стали МДБ та МВС УРСР. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра МВС М. Дятловим. Місце дислокації штабу – Львів.
Виконання забезпечували: оперсклад МДБ – 6 859 осіб, збройні сили (солдати внутрішніх військ МДБ і корпус охорони МДБ, особовий склад МВС і прикордонних військ, «стрибки») – 46 509, радянський партактив – 15 556, армійські шофери – 1 227 осіб. У ході операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізничний транспорт.
Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області. Визначено шість збірних пунктів для депортованих – у Львові, Чорткові, Дрогобичі, Рівному, Коломиї та Ковелі.
«Без особливих мотивів причетності до сімей повстанців, планувалися майбутні каральні заходи стосовно львів’ян. У документі відверто декларувалося: «Місто Львів надзвичайно засмічене бандитсько-оунівським підпіллям і заплановані заходи – виселення великої кількості сімей належить використати для [його] очищення». Іншими словами, ніхто збирався встановлювати причетність будь-якого до згаданих «оунівців». Йшлося про фронтальну «санацію», – зауважує Т. Вронська.
17 жовтня 1947 р. міністр внутрішніх справ СРСР С.Круглов доповів заступнику Ради Міністрів СРСР В. Молотову: «Відповідно до постанови Ради Міністрів Союзу РСР № 3214-1050с від 10 вересня ц.р., у вугільну промисловість східних районів СРСР направляються 20 000 сімей активних націоналістів і бандитів, що виселяються із західних областей України, в тому числі: комбінату «Кузбасвугілля» – 10 000 сімей, комбінату «Челябінськвугілля» – 3 000, комбінату «Молотоввугілля» – 2000, комбінату «Карагандавугілля» – 3 000 сімей…
За пропозицією МДБ СРСР кількість сімей, які виселяються, перевищить 20 000. У зв’язку з цим спецпереселенці, що виселятимуться понад вказану кількість, направляються в Омську область, де будуть передані промисловим підприємствам і працевлаштовані у сільському господарстві».
Проведення операції «Запад» готували у режимі цілковитої секретності. На місцях секретарі райкомів і начальники підрозділів МДБ довідалися про її проведення за 2-3 дні до початку, інші виконавці – у момент реалізації. Здійснювати цю каральну акцію спецслужби планували протягом одного дня – 21 жовтня 1947 року.
Чорні дні масового виселення
У більшості регіонів операція розпочалася о 6-й годині ранку. До львівських жител оперативники увірвалися о 2-ій годині ночі. До квартир входили озброєні військовики й після нетривалого обшуку дозволяли людям похапцем зібрати свої речі. Потім у вантажівках їх доправляли на залізницю. З 2-ої до 4-ої обірвався сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова.
Удосвіта 21 жовтня 1947 р. операція «Запад» стартували і на Волині.
Як зауважує Т.Вронська, під час цієї блискавичної депортації, на відміну від попередніх аналогічних репресивних акцій, людям практично не давали можливості підготувати собі їжу на далеку дорогу, чи необхідні теплі речі, хоча це й передбачалося відповідними інструкціями НКВС СРСР і УРСР від березня–квітня 1944 р., а також відповідними вказівками МДБ серпня-вересня 1947 року.
Міністр внутрішніх справ УРСР Т.Строкач від своїх підлеглих кожні 6 годин отримував доповідь про виконання операції. У першій доповіді о 10-й ранку 21 жовтня рапортували: «Станом на 10-00 вантаження контингенту у вагони почалось на 53 станціях з 87. Всього по всіх західних областях України повантажено 1137 сімей 3373 особи, з них: по Станіславській області 55 сімей 124 осіб, Тернопільській 362 сім’ї 1082 особи, Дрогобицькій 35 сімей 105 осіб, Рівненській 140 сімей 420 осіб, Волинській 135 сімей 405 осіб, Львівській 420 сімей 1237 осіб».
У другому рапорті о 14-й годині 21 жовтня також доповідалася кількість завантаженого у вагони «спецконтингенту». Однак, за дослідженням Т.Вронської, у документі зафіксували і декілька випадків «порушень» з боку виконавців операції:
«У Рокитнянському районі Рівненської області помічник командира роти 81-ї стрілецької дивізії МДБ під час підготовки до депортації людей убив двох кабанів і намагався вивезти їх до своєї оселі. У цьому ж районі не втримався від спокуси нагрітися на чужому горі і уповноважений тамтешнього райвідділу МДБ, котрий силоміць відібрав у людини діжку з м’ясом, яку дозволялося взяти у далеку дорогу.
Ці випадки мародерства були не поодинокими. Вони були складовою загальної, відомої ще з попередніх часів, практики «самофінансування» радянських спецслужб через необліковану «конфіскацію». До того ж це відбувалося на тлі закликів місцевих керівників і високих приписів радити людям, яких відправляли у заслання, брати з собою якомога більше їжі, оскільки попереду у них довга дорога на північ.
Лунали навіть пропозиції дозволити селянам за дві години, які їм відводили на збирання речей, зарізати якусь худобину, аби забезпечити свою родину харчами. Аби приховати звіряче ставлення до людей, у чернетці другого рапорту чиєюсь «пильною» рукою була викреслена інформація про випадок більш ганебний, ніж мародерство.
Виконавці не побажали, аби в Києві дізналися про те, що в селі Новосілки Здолбунівського району Рівненської області один з оперативних працівників МДБ застрелив з пістолета шестирічну дитину громадянки Зосі Ковальчук, яка не підлягала депортації, а просто потрапила під «гарячу» руку».
Лучанка Марія Плакуща (дівоче прізвище Сосицька), яка народилася у с. Вербаїв Луцького району, записала у спогадах, що їхнє село, яке мало кілька десятків хат, оточили заздалегідь. Вона засвідчила:
«Батько мав іти на роботу. Дідусь вийшов до хліва, щоб порати худобу. Незабаром обидва повернулися з «гостями» – енкаведистами. Виявляється, що наша хата всю ніч була під пильним оком. Нас «оберігали», щоб, бува, хтось не залишив її… «Дайом два часа на сбори, вас повєзут в дальніє края!», – сказав один з тих непрошених гостей.
«Мати заголосила, ми, діти, й собі сильно заплакали. Мені пішов тоді дев’ятий рік, а братові було лише шість. Один із енкеведистів (видно, був порядною людиною) заспокоював маму: «Нє ти пєрвая, всьо переживьош, єщьо та таксі сюда прієдєш».
Мене закутали в кожух, ніби вже везуть на Сибір. Приїхав підвожчик, навантажили якогось зерна, муки, тітка принесла хліба, бо в нас його не було. І повезли нас у сільську раду в Коршовець. Там оформляли якісь документи. Діти йшли якраз до школи (я тоді вчилась у третьому класі).
Мене побачив учитель Онуфрій Теребейчик, звернувся до моїх однокласників: «Дітки, йдіть попрощайтеся з Марусею»… Я поцілувалася з подругою, віддала їй свої підручники, бо розуміла, що вони мені вже не пригодяться…».
Читайте також: Оголосили «куркулями»: історія родини Каліщуків із Турійщини. #ЦінаІсторії
Найважчі 13 років свого життя провела Марія у Кемеровській області в Росії. З Сибіру її родина повернулася у шістдесятих роках минулого століття. Не забувши ні рідної мови, бо вдома дітям, за спогадами Марії Плакущої, забороняли розмовляти російською, ні своїх звичаїв.
Виконавців операції «Запад» у Станіславській та Чернівецькій областях зупинили складні погодні умови. Сильна віхола, що розпочалася напередодні, спричинила у деяких районах сніговий покрив до 2-х метрів. Оперативники вимушені були застосувати танки та бронетехніку. Проте це не дало швидкого очікуваного результату.
Приміром, у Чернівецькій області збирання людей для депортації довелося відтермінувати до 23 жовтня. У більшості ж випадків операцію вдалося здійснити до настання сутінків 21-го. «Передовиком» стала Рівненська область, у якій виконавці злочинної акції впоралися із завданням і звезли людей на відправні пункти загалом за 3-4 години.
Подальше транспортування відбувалося залізницею із 87 станцій. 22 жовтня 1947 року о 6 годині 38 хвилин відправився перший ешелон зі станції Ковель до станції Усятин Томської області. Він віз 1 293 людей, відірваних від домівки, позбавлених майна.
На 20 хвилин пізніше зі ст.Львів-Клепарово в тому ж напрямку від’їхав другий потяг (№ 20023) у складі 1878 осіб. А далі з інтервалом у 2-4 години такі ж ешелони один за одним стали відправлятися із залізничних станцій Чорторийська, Луцька і Ковеля.
У рапорті до МВС СРСР було зазначено, що на 14-у годину 22 жовтня 1947 р. вже відправлено 65 830 осіб. За добу, о 14.00 23 жовтня 1947 р. доповідною запискою по «ВЧ» зі Львова М. Дятлов та В. Бочков доповіли Т.Строкачу, що «станом на 14.00 годин 23.Х.1947 року всього повантажено 24 799 сімей – 73 428 осіб», які були вивезені у 34 ешелонах з 44, запланованих.
Після того ще три дні меншими партіями вирушали у північні райони СРСР ешелони з родичами повстанців. Останній ешелон вирушив у східному напрямку 26 жовтня. Операцію «Запад» було завершено.
Більшість потягів зі «спецпереселенцями» прибули на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР. Окрім того, «активних українських націоналістів» відправили під конвоєм в Омську область для роботи на підприємствах і в сільському господарстві.
Кількісні показники по операції «Запад» в документах радянських спецслужб неодноразово уточнювалися. У «Довідці про кількість виселеного контингенту з території України за період 1944-1948 рр.» від 27 травня 1948 року зазначалося, що у жовтні 1947 р. органами МДБ заслано 26 332 сімей у кількості 77 791 особа – членів сімей оунівського підпілля (з них чоловіків – 18 866, жінок – 35 441 і дітей до 15 років – 22 279).
По областях ці дані розбивалися так: з Рівненської області депортували 3767 родин (11 347 осіб), Волинської – 2711 (9 050 осіб) Львівської – 5223 (15 920), Тернопільської – 5 001 (13 508), Станіславської – 4512 (11 883), Чернівецької – 613 (1627), Дрогобицької – 4 504 (14 456).
«Протягом 1947 року було відправлено у заслання загалом 78 327 членів родин учасників ОУН та УПА. Проте і цю цифру не можна вважати остаточною. Людей у насильний спосіб масово депортували лише на підставі ухвали МДБ республіки, незважаючи на попередні приписи робити це після рішення Особливої наради. Це був небачений досі «тріумф» депортаційної практики радянського режиму.
Навіть перегорнувши тисячі сторінок з подібною інформацією, все ж важко спокійно сприймати ті варварські вчинки радянського режиму, коли влада вдруге карала жінок та дітей, які вже втратили своїх чоловіків і батьків.
Навіщо ж було відправляти у безвість тисячі вдів та сиріт!? Такою практикою тоталітарний режим послуговувався ще у 1937-1938 рр., коли, розстрілявши чоловіка, ув’язнювали на 8 років таборів його дружину, котра нічого не відала про долю близької людини.
Схожі дії вчинялися і в Західній Україні на початку Другої світової війни. За що – незрозуміло. А навіщо – легко пояснити. Щоб не залишити сліду й пам’яті. Щоб вирвати з корінням весь рід. Щоб не було кому помститися за наруг», – вважає Тамара Вронська.
У 1947 р. ОУН поширила відозву «До насильно виводжуваних на Сибір і на большевицькі каторжні роботи!» У ній дуже щемливе й важливе звернення, підписане «Українські повстанці», до тих, кого прирекли на вислання:
«Вони думають, що в снігах Сибіру і в темних підземеллях рудників і шахт зламається Ваш волелюбний дух і згасне, здушений морозним вітром, Ваш патріотизм.
Большевицький окупант задумує, врешті, Вашими руками, руками тих, яких він жорстоко скривдив, позбавив рідних хат і яким мордував дітей – будувати свою криваву імперію. Своєю непосильною працею глибоко під землею, в понурих лісах і тундрах Сибіру Ви, як німі новітні раби, маєте будувати царство для ката Сталіна…
Загрожені вивозом! Не давайте ловити себе й виарештовувати! Якщо сподієтеся вивозу – тікайте й у всілякий спосіб скривайтеся! Коли ж Ви батьки дрібних дітей, старики чи неспосібні до втечі, або не маєте змоги втекти, то, насамперед, не впадайте в розпуку.
До вивозу, по можливості, підготовтеся. Не залишайте ворогові свого майна! Беріть з собою те, що можете взяти, а решту знищуйте, роздавайте тим, що залишаються.
У холодних, брудних вагонах, на далеких шляхах ви згадуйте тих, які вже довгі роки мучаться у тюрмах та інших большевицьких катівнях і не ломляться, витримують. Ви згадайте там своїх дітей, братів і сестер – повстанців, що, будучи вже цілі роки вічно гоненими і переслідуваними, часто голодними, без даху над головою і спокійного місця, де можна було б перев’язати задану ворогом рану, – не падають на дусі, не кидають з рук зброї. Вони пам’ятають про Вас і за Вас борються. Будьте їх гідні!
…У всіх, навіть найважчих умовах, Ви збережіть свою українську душу і вірте в нашу перемогу. Учіть своїх дітей української мови й українського Отченашу. Виховуйте в них безсмертну любов до України…»
Читайте також: «Депортація 44-46»: з’явився офіційний трейлер документального фільму
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
