Майбутнє має мати цілісне і ціннісне, або Для чого існують музеї сучасного мистецтва та журналістика

Український журналіст Віталій Портніков став почесним гостем West Media Forum, який проходив у Луцьку в листопаді.  Форум, який зібрав понад сотню медійників з різних куточків України та з-за кордону, цьогоріч проходив під лейтмовтивом «Amore, more, ore, re» (Любов, характер, слова, дії) у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків. 

Чому відомий журналіст ніколи не готується до виступів, як музеї сучасного мистецтва стають путівниками до місця людини у світі, чому журналістика – це фабрика і яке майбутнє в українських медіа, – про все це зібрала інформацію журналістка Район.in.ua зі спічу Віталія Портнікова на форумі.

Музей сучасного мистецтва – путівник до місця людини у світі

Зі слів Віталія Портнікова, він дуже тішиться тим, що попри складні часи, українці все ж мають змогу збиратися, говорити, і наголовніше – думати про майбутнє.

«Я до виступів не готуюся, тому що завжди вважаю, що буде ситуація, яка дасть мені можливість сказати найважливіше. Те, що я справді хотів би сказати аудиторії саме тут, цієї хвилини, в цьому місці», – каже журналіст.

Тож коли журналіст опинився у Музеї сучасного українського мистецтва, він твердо зрозумів, що у цьому місці говоритиме саме про майбутнє, про те, як ми змінюємося, розвиваємося, які у нас шанси.

«Я був у Луцьку багато разів, але ніколи не думав, що прийде той день, хоча це було логічно передбачити, коли тут буде абсолютно інша локація. Коли буде Музей сучасного мистецтва. Коли будуть люди, які виявилися здатними створити сучасне місце, яке розвиває мислення і погляд людей на майбутнє, на місце людини у світі, адже мистецтво – це взагалі путівник до місця людини у світі», – думає журналіст.

Читайте також: Дослідження космогонії, або Як Луцьк стане світовим центром культури

Очевидно, що музеї сучасного мистецтва є своєрідними порталами до новітнього, сучасного та продуктивного, адже журналіст пригадав свою подорож берегами Боденського озера – місто Брегенц, столицю Австрійської провінції. І коли Віталій Портніков  почав думати: а що ж запам’ятав з цього міста? Адже це красиве австрійське місто, в горах, на березі озера, з середновічною архітектурою. То він зловив себе на думці, що найбільше враження на нього справив саме Музей сучасного мистецтва, а не краса природи.

«І от я подумав: можливо прийде час, коли людина, яка приїздить до Луцька, побачить старовинний замок, яким ми всі пишаємося, який є навіть на наших гривнях, побачить краєвиди Волині, але разом із цим вона побачить це місце і головним враженням від Луцька і від Волині стане саме цей Музей на колишній фабриці, бо він буде свідченням сучасного: сучасної Волині, сучасної України. Того, що ми з вами крокуємо у майбутнє. Але я відразу скажу, що майбутнє завжди має мати цілісне і ціннісне наповнення. Для цього існує журналістика», – пояснює журналіст.

Та чи завжди музей сучасного мистецтва – це про майбутнє?  За словами Віталія Портнікова, якщо така локація не має цінностей, то відповідно й не має майбутнього. 

«Де з’явився один з перших музеїв сучасного мистецтва на території колишнього Радянського союзу? Звичайно, у Москві. І його фундатором був олігарх Роман Абрамович. Але чи дозволило це росії піти у майбутнє? Ні, не дозволило. Музей був. Сучасне мистецтво було. А цінностей не було. Суспільного розуміння того, що коли ти приходиш до культурного осередку, ти маєш змінюватися на краще, не було. Що ми мистецтво – це не понти, а розвиток, цього не було», – пояснює журналіст.

Читайте також: Ахіллесова п'ята Міністерства культури

У цьому контексі Віталій Портніков акцентував саме на роботі журналістів. 

«Я ніколи не вважав, що ми маємо цю аудиторію виховувати. Ми маємо її правильно інформувати. Ми маємо з нею дискутувати. Ми маємо знаходити найважливіше – те, що змінює людей і дозволяє їм жити у цьому суспільстві цінностей», – зауважує журналіст.

І коли він подивився на українців, які захищають свою країну від ворога, як вони борються за майбутнє країни в тилу, як вони не втрачають надії навіть у безнадійних ситуаціях, то він зробив висновок, що робота українських медіа не минула даремно.

Українська журналістика: що далі?

Журналістика особистостей

«Якою має бути реальна журналістика майбутнього й українська журналістика зокрема? Я абсолютно впевнений, що ми вже дійшли до того дня, коли ми можемо говорити про журналістику особистостей. Про журналістику, в якій кожен має знайти своє власне місце», – каже Віталій Портніков.

Медійник додає, що журналістика особистостей – не просте завдання, тому що це приблизно те ж, що відбувається, коли почати говорити про колишню фабрику, з якої зробили сучасний культурно-мистецький простір.

«Це була фабрика, яка з тих чи інших причин вичерпала свій виробничий потенціал та перетворилася на таку низку заходів і об’єктів, і на ній знайшлося місце Музею сучасного мистецтва. Журналістика – це теж фабрика, яка вичерпала свій виробничий потенціал. Тепер на цій фабриці має знайтись місце кожній картині, кожному експонату, кожній скульптурі. Ви маєте самі стати такою картиною, таким експонатом, такою скульптурою. Тим, на що людям буде цікаво дивитися. Реальним співрозмовником для тих, хто хоче з вами розмовляти, хто хоче на вас дивитися, хто хоче формувати своє світобачення, спілкуючись з кожним з вас», – звернувся журналіст до своїх колег у залі.

Важливо, що ця журналістика повинна підніматися з кожного району, з кожного міста і доходити до країни, а не навпаки, як було завжди. Відповідальність за інформацію повинна починатися з локальності, тобто глобальна журналістика має починатися із локальних медіа. 

«Оце навпаки виховане радянським способом мислення, що «всьо может бить толька в Масквє», а далі немає ніякого значення – із цим потрібно закінчувати раз і назавжди. У нашій ситуації все не має і не може бути тільки у Києві. Адже коли ми говоримо про інформацію, про суспільний розвиток, то він  починається з відповідальності. А відповідальність починається з кожного окремого району, з кожної квартири, з кожного будинку, з бажання змінити світ навколо тебе на краще. І це означає, що це починається з локальної журналістики. Локальна журналістика створює регіон. Журналістика регіону створює журналістику країни. Саме тому успішні країни завжди можуть нагадати вам про те, що журналістика не зосереджена в якомусь конкретному центрі», – розповідає медійник.

Читайте також: Факти, кейси, тренди та виклики: усе про роботу локальних медіа

Портніков навів дуже простий європейський приклад. Адже у Німеччині, за його словами, журналіст ніколи не хотітиме працювати в Берліні. 

«Чому, коли є можливості у Франкфурті, у Мюнхені, у Гамбурзі, у Штутгарті? Всюди якісний продукт, всюди цікаве життя, всюди можливості для реалізації. Хто сказав, що у Сполучених Штатах Америки можна знайти собі кар’єру тільки на CNN, чи на New York Times, чи на Washington Post, коли є мільйон видань в кожному штаті, в кожному місті. Це теж якісні, цікаві видання», – зауважує журналіст.

За словами Віталія Портнікова, величезне значення у контексті локальної журналістики має школа: розуміння того, як журналістика розвивається, вміння окремої людини, готовність знаходити приклади, вчитися і розвиватись. 

«Я завжди відчував певні проблеми зі своєю генерацією журналістів і я можу пояснити чому: тому, що коли я був школярем, мені неймовірно не подобалося те, що я читаю, те, що приходить до поштової скриньки. Коли радянські газети були на чотири шпальти кожна й у кожній писали практично те ж, що в іншій, коли було неможливо дізнатися, що відбувається у світі, коли треба було читати вивірені фрази однакового ґатунку про всі події, які відбувалися в країні чи у твоєму місті, все було однаково й узгоджено, мені було просто нудно, а я не вірив, що світ такий нудний», – розповідає журналіст.

За совєтів не було розуміння, яке зараз здається абсолютно нормальним в журналістиці, що на кожну подію можуть бути різні погляди, що можуть бути різні джерела, що не потрібно знаходити оту абсолютну істину, яка точно відбудеться, тому що події розвиваються в різних варіантах. 

«На кожен варіант розвитку події у вас має бути відповідь. Адже якщо ви будете жити у світі власних ілюзій і вважати, що все буде дуже добре або що все буде дуже погано, говорячи про політичну аналітику, я завжди кажу: ви тоді загинете. Це пряма дорога до вашої фізичної загибелі», – пояснює журналіст.

Журналістика відповідальності та поглядів

Особистісна журналістика не може існувати без відповідальності та професіоналізму.

«Журналіст – це точно не людина, як і політик, як і громадський діяч, яка не може дозволити собі розкіш жити у світі власних ілюзій. Тому я вірю в журналістику відповідальності і я вірю у журналістику поглядів. Це теж те, що у нас є неймовірно непопулярним. Як журналіст може мати свої погляди? Погляди заважають бачити реальність. Якщо ти пристаєш до якихось поглядів, ти завжди можеш нереалістично подивитися на ситуацію і до когось ставитися абсолютно заангажовано. І я ніколи не приховував, що в мене, скажімо, є політичні погляди. Я завжди казав, що я український державник і з цієї точки зору формую інформаційний світ навколо себе», – зауважує Віталій Портніков.

Важливим у журналістиці поглядів є недопускання зради державних інтересів. Портніков каже, що медійники повинні вести чесний діалог, маючи правильні політичні погляди.

«Якщо ми не хочемо, щоб були варіанти й щоб Україна справді залишилася, а не перетворилася на низку безперспективних областей рф, нам точно не потрібна політика, яка буде допускати зраду державних інтересів. Якби ми про це подумали у минулому, якби у 1994 році, коли тут небагато хто вмів взагалі думати, чи принаймні у 2010, то, можливо, не було б цього всього зараз. Ніколи не потрібно думати, що історія – це дорога з лінійним рухом. Ні, історія так чи інакше диктується вчинками суспільства і яке суспільство готове до національного суїциду й здійснює його щоразу, коли треба робити відповідальний вибір, там національний суїцид рано чи пізно відбувається. Наше з вами завдання – зробити все можливе, щоб відтягти наше суспільство від провалля. А це можливо тільки за допомогою чесного діалогу, тільки за допомогою політичних поглядів», – пояснює журналіст.

Читайте також: Facebook за чи проти українських медіа: дослідження експертів MDF

Величезне завдання журналістики, зокрема місцевої, – це посередництво. Портніков каже, що нам потрібно з’єднувати у той чи інший спосіб ті кола, які між собою не сполучаються. Нам потрібно ставати містками для своїх аудиторій. Принаймні на локальному рівні.

«Якщо ми будемо не просто середовищем відповідальних людей, а сектантами, то це також не призведе до жодного реального розвитку країни. А нам потрібно подолати цю хворобу сектантства. Тому що в кожному середовищі люди не хочуть чути інших і ця хвороба буде тільки посилюватись. Оскільки зараз соціальні мережі створюють такі можливості, що ви живете у своїй бульбашці й взагалі не уявляєте, що відбувається в іншому середовищі. А там навіть не думають, що ви мислите та як мислите. А потім відбувається після чергових виборів звичайний електоральний шок. Тому що виявляється, люди зовсім інші, ніж ми про них думали в нашому колі», – пояснює журналіст.

Українці для українців у сучасному світі

«Світ поляризований, але перед нами є досить важливі завдання, які сьогодні не стоять перед багатьма націями світу. Ми держава, яка знаходиться у жорстокій війні з силою, яка поставила собі чітке завдання – знищення нашої державності й вигнання з наших територій всіх тих, хто вважає себе українцями. І ця сила не зупиниться у своїх зусиллях до того моменту, поки в неї будуть на це ресурси. Маємо про це чесно і чітко собі сказати. Стільки, скільки у росії буде можливості знищувати Україну, стільки вона буде її знищувати. Ніхто і ніщо не зупинить володимира путіна, крім нас з вами. Але коли прийде день, через місяці чи через роки, коли росія зупиниться там, де її вдасться зупинити, нам доведеться на тій території, які ми зможемо захистити, дай Боже, щоб це була вся територія колишньої Української РСР, відбудовувати й розвивати державу», – пояснює Віталій Портніков.

Що нам потрібно буде робити? 

«По-перше, усвідомити, хто дійсно цю державу бажає розбудовувати. 

По-друге, робити все можливе, щоб люди, які будуть готові будувати цю нову, складну Україну, після часу поневірянь, жертв, трагедій, руйнувань не відчули себе жертвами. Тому що комплекс жертви завжди приводить до провалля. Але також не відчували себе обраними, тими, хто може диктувати все Європі й світу.

Якщо ми з вами живемо в україноцентричному світі й просто із задоволенням дивимося на те, як Україна говорить всім іншим, як жити і як себе поводити, то, повірте, за кордоном України це виглядає досить комічно. Адже  у світу достатньо проблем і без нас. Можливо, якщо для Європи українська проблема – це справді проблема номер один сьогодні, то відійшовши від Європи, ти бачиш величезну кількість проблем, які існують у світі: війн, конфліктів, поневірянь, голоду, холоду. Десь в Африці громадянська війна в Ефіопії з загрозою тотального голоду не менш важлива ніж війна росії проти України. Тому що вони в Африці. Десь на Близькому Сході постійна боротьба Ізраїлю за виживання і очікування зіткнення Ірану або з Саудівською Аравією, або Ізраїлем – не менша проблема ніж війна росії проти України. Тому що людям, які живуть в Ізраїлі, не хочеться завтра опинитися в морі чи під загрозою обміну ядерними ударами з Іраном. І в Ізраїлі так відбувається багато десятиріч поспіль. Тож коли ми говоримо ізраїльтянам: «невже ви не бачите, яка у нас війна», треба розуміти, що вони бачать. Вони пережили п’ять подібних війн і, можливо, переживуть ще п’ять, тоді, коли в нас вже буде мирно і ми не будемо навіть згадувати про це», – пояснив журналіст.

 «Світ великий. Наше з вами завдання – усвідомити своє місце в цьому світі й дати людям опцію цього усвідомлення».