«Воля ціни не має», – дизайнерка Марчела Можина про шрифт, натхненний Нілом Хасевичем

Марчела Можина – відома українська шрифтова дизайнерка, дослідниця шрифтової візуальної культури. Працює в дизайн-студії AlfaBravo, а також над розвитком фейсбук-спільноти «Шрифтові знадібки», яку заснувала як колекцію зразків робіт українських графіків, ілюстраторів, шрифтарів ХХ століття.

Повномасштабне російське вторгнення застало Марчелу в Києві. Тоді й з’явилася ідея – створити шрифт на основі літерацій (мальованих шрифтових композицій) головного художника УПА, уродженця Рівненщини, Ніла Хасевича. Допрацьовувати гарнітуру довелося спершу у Львові, а згодом і за кордоном. Тепер шрифт «Воля» використовує Генштаб України, наші воїни на передовій, музичні гурти та навіть власники забігайлівок. 

Як створювався шрифт з унікальною історією, чому його може вільно завантажити кожен охочий та як це – бути митцем під час війни, – Марчела Можина розповіла журналістці Район.Культура.

Марчела Можина

– Як ви познайомилися з творчістю Ніла Хасевича?

– Із Хасевичем познайомилася не так давно. Мабуть, це сталося, коли я почала вести «Знадібки» на фейсбуці. Тоді я просто збирала всіх, хто мені під руку попадався. Думаю, так натрапила і на Хасевича. Не скажу, що тоді розбиралася, хто це такий. Особливого значення не надавала. Найперше, що мені трапилося – бофони, адже вони продаються на усіляких аукціонах, тому їх легко знайти чи купити.

– А як тоді з’явилася ідея створити шрифт «Воля»? Це була ваша ініціатива – почати над ним працювати, чи, можливо, щось вас надихнуло?

– Мене надихнули бомби в Києві. Шрифт я почала робити з початком війни, буквально в перші дні. Десь на п’ятий день переїхала з Києва до Львова і зупинилася вдома у шрифтового дизайнера Генадія Заречнюка. Було прикольно жити поруч з таким світилом. За тиждень, який я там прожила, 90% шрифту було зроблено: основного накреслення, символів. Геник дуже допомагав порадами.

– Він слідкував фактично за всім процесом створення? 

– Так, він – у своїй кімнаті, я – в іншій кімнаті. Я йому надсилала й казала: «Геник, ану подивись цифри, будь ласка, щось порадь». Він багато допомагав мені й було дуже класно.

– Деякі шрифтороби висловлюють думку, що найважливіше під час створення шрифту – це причина. Те, для чого ви його створюєте. Чи погоджуєтеся ви з такою теорією і якою була ваша причина створення шрифту?

– Не можу однозначно погодитися, адже це дуже індивідуально. Для людей, які цим заробляють, найважливіше – це коли гроші платять. Але, звичайно, у випадку із цим шрифтом причина була дуже важливою. Я розуміла, що він потрібен. Особливо, коли почалося це масштабне вторгнення. Для мене було дуже важливо – створити шрифт Хасевича.

– Ви якось готувалися перед тим, як розпочати роботу над шрифтом? Можливо, заново переглядали праці Хасевича?

– У мене все завжди швидко відбувається, тому особливо не готувалася. Переглядати його роботи? Мені достатньо просто клацнути на альбом Хасевича в «Шрифтових знадібках» – там усе зібрано. Звичайно, я зайшла, подивилася, що і як він робив, але основа шрифту – це заголовок журналу. І назва звідти.

Читайте також: У Рівному відкрили виставку, присвячену головному художнику УПА

– «За волю нації?»

– Так! «За волю нації». Назва – це перше, що мене осінило. «Воля» – це класна назва.

– Назва з’явилася швидше ніж шрифт?

– Вона з’явилася одночасно зі шрифтом. Ти стартуєш, робиш новий файл, якісь перші знаки, кілька годин працюєш, а потім думаєш: під якою назвою зберегти його? Зазвичай це просто якісь проміжні назви, але цього разу в мене були відкриті всі ці альбоми, картинки, я на них дивилася і на думку спала «Воля». Так воно й закріпилося. Це дуже влучно.

– Виникали якісь труднощі під час роботи? Якщо говорити про технічні аспекти, що було найважчим?

– Найскладніше було з латинкою, адже ніяких латинських знаків у Хасевича не було. Усе, на що я опиралася – це напис на обкладинці журналу «За волю нації» і ще, може, декілька написів з бофонів, які чимось схожі за стилістикою. Треба розуміти, що Хасевич не створив повноцінний шрифт, це літерація. Тому багато знаків я вигадувала сама, а деякі перероблювала в ході розробки шрифту. Не можна просто взяти красиву літерацію і зробити з неї шрифт. Ти все одно маєш прослідкувати, щоб воно працювало все разом.

– Тобто латинська версія шрифту все ж існує?

– Вона є, вона була ще відтоді, як я додала шрифт на Rentafont. Мені здається, що я у Львові її зробила. Просто це було складно. Складно взяти кілька слів і розширити це на весь алфавіт.

– Шрифти – це емоційно наповнена річ. Яку емоцію несе «Воля»?

– Мені було б цікаво послухати, що вона несе для людей. Але я бачу, що вона подобається тим, хто воює. Часто мені надсилають усілякі зразки використання «Волі» саме на фронті. Хлопці кажуть, що проводили опитування і з-поміж інших шрифтів обрали напис нею. Звичайно, вона сильна. Як і Хасевич, як і час, в який вона створювалася. Вона про боротьбу, вона про силу. Цей шрифт він, як і роботи Хасевича, дуже емоційно заряджений, нестримний. Коли я познайомилась з роботами Хасевича, а потім з його життям, мене це дуже зачепило. Всюди наприкінці альбомів є фото його убитого й мене так це зачіпає. Це так несправедливо: такі потужні роботи, така міць, така сила… усе обірвалося, обрубалося. Воно не померло, воно відрубалося. Я дуже хотіла налагодити цей зв’язок. Нам це потрібно.

Читайте також: Острозький історик розповів, як знайшли оригінальні листівки Ніла Хасевича

– Ця можливість – опиратися на предків, дає нам міць, твердий ґрунт під ногами…

– Звичайно. Це тяглість. Ця сила, я вважаю, зараз вона допомагає нам.

– Як ви дізналися, що «Волю» використали комунікаційники Генштабу України?

– Я просто побачила в фейсбуці, хтось мені надіслав, репостнув.

– Це не наштовхнуло вас на співпрацю?

– Зі мною комунікували, але зараз про це, мабуть, ще зарано розповідати.

– Хасевич відіграв велику роль у боротьбі УПА. Фактично, він створив єдиний візуальний образ повстанців. Чи є в нас зараз приклади мистецьких витворів, які формують такий образ української армії у боротьбі проти росії?

– Для мене це Максим Паленко і його роботи. Дуже класні роботи, дуже потужні.

– Шрифт «розлетівся» Україною. Ми бачимо широту його використання від обкладинки кліпу «Паліндрома» до вивіски бургерної з промовистою назвою Bandero burger. Чи назвали б ви це культурною апропріацією і як ви ставитеся до такого застосування шрифту?

– Я дуже за. Мені насправді дуже подобається, що він на різних рівнях. Як часто кажуть: українська культура буде тоді, коли всілякі «репчики», «потапчики» її поширюватимуть. Коли вона буде всюди. Коли буде «гопота» українською балакати чи в Києві, чи в Миколаєві, чи в Одесі. Тоді Україна буде всюди. Так і зі шрифтом: хай він буде всюди, аби москалі не чіпали. Хоча вже є приклад вжитку якимось москальським ютуб-каналом. Не знаю, як вони взагалі його знайшли. А головне: в мене там немає навіть їхніх знаків, нема ы, нема ё. Я їх замінила на тризуб.

– Щоб відразу відлякувало?

– Так, щоб натякало навіть найбільш відсталим «із боліт», що це не для вас.

– Ваш шрифт у вільному доступі. Чому ви вирішили не продавати його, зважаючи на складні обставини, в яких опинилися українські митці?

– Це було моє найважливіше рішення. Для мене було дуже принципово, щоб «Воля» була безплатною. Мій основний слоган тепер – воля ціни не має. Знаєте, усі щось роблять. Кожен із моїх друзів щось робить: хтось воює, хтось волонтерить. Мені хотілося також щось зробити. Щось подарувати. Щось дати від себе.

Читайте також: Мистецький фронт: графік Ніл Хасевич — борець за незалежну Україну

– Це ваш вклад у майбутню перемогу?

– Назвемо це так. Сподіваюся, не єдиний. Ти пам'ятаєш цей перший тиждень війни. Ти шокована. Ти не розумієш, скільки це буде тривати, ти не розумієш як ти, що ти. Ти не знаєш, скільки в тебе часу. Були тривоги й навіть у Львові ми бігали в підвал. Тоді я думала: а раптом що? Тому і шрифт залила на ресурс без пунктуації, без нічого. Стільки символів, скільки на той час було.

– Які ваші улюблені приклади використання «Волі»?

– Насправді робота над шрифтом все ще продовжується і скоро вже вийде повне накреслення. Зараз там зовсім немає пунктуації, немає багатьох знаків. Але вони вже розроблені, тому скоро вони з’являться в доступі. Також є трафаретне накреслення: цей же шрифт, але зроблений, як трафарет. І мені надсилали фото, як на згорілому руснявому танку зробили напис «Волею». Це був дизайнер, я знаю, що він воює, і він вирізав сам зі шрифту цей трафарет, а потім запитав мене, чи не хочу я зробити трафаретне накреслення. І я вже його зробила. 

А ще є приклад з медаллю – «Слава Рівненщини»…

– У який спосіб ви долучилися до розробки дизайну найвищої відзнаки Рівненської області?

– Дизайнерка Олександра Корчевська розробляла цю нагороду і запитала, чи можна використати мій шрифт, як я до цього ставлюся. Я дуже рада, що вона його обрала. Усе дуже гармонійно поєднано. І мені загалом подобається, коли в сучасному дизайні використовують якісь елементи з робіт Хасевича, додають шрифт — разом усе це дуже класно працює.

– Як це – бути митцем під час війни? Як ця напруга і стрес впливають на творчий процес?

– Коли доробила «Волю» і додала на Rentafont, я з себе це «скинула». Довго нічого не робила. Дуже довго. І навіть зараз не відчуваю в собі сил братися за якісь комерційні проєкти, не можу поки, боюся відповідальності. Зараз знову взялася за «Волю»: доробляю її, переробляю. Працюю над кернінгом, змінюю метрики.

– В одному зі своїх дописів ви згадували, що українські митці, які під час радянських репресій емігрували за кордон, мали більше волі, безпеки, можливостей, ніж ті, які залишилися в Україні. Зараз чимало художників та дизайнерів знову змушені втікати від російського терору й окупації. Історія повторюється?

– Історія завжди повторюється. Я думаю, що зараз я б по-іншому написала. Перебуваючи в еміграції, ти відірваний. Я бачу новини, новини з України, бачу, що відбувається. Мені хочеться бути там. Зараз відчуваю, що воля й енергія в Україні. Звісно, там є небезпека. Тут, де я перебуваю зараз, безпечніше, але впевнена, що могла би зробити більше, якби не була в еміграції. Тоді митці втікали від радянщини, а ми ще боремось. Там вільна Україна. Там є ще воля, сила і натхнення. Бачу, як зараз зібралися всі митці й художники, бачу, як вони фігачать. Прямо заздрю.

– Ви бачите зростання інтересу до українських розробників шрифтів з-за кордону?

– Я знаю, що мій інший шрифт Aleksa, який я розробила спільно з Кирилом Ткачовим, взяв німецький шрифтовий дизайнер для сайту про українських шрифторобів. Дуже рада, що в нас є українські шрифтороби, які виходять на світовий ринок, як-от Катерина Королевцева. Вона зараз десь у Німеччині, здається, чи у Швейцарії. Дехто поїхав навчатися, працювати в європейських студіях. Їх я дуже поважаю за це.

– Чи є у вас задуми на майбутнє. Над чим би хотіли попрацювати?

– Задуми завжди є. У нас скоро буде #літеропад. Це вже другий – перший проходив рік тому. Ми разом зі шрифтовим дизайнером Андрієм Шевченком, який родом з Бердянська, а зараз проживає у Львові, проводили цей челендж про шрифти, під час якого всі малюють літерки. Це аналог Typetober, тільки наш український. А згодом ми плануємо з цими літерами зробити постери, футболки й зібрати гроші на ЗСУ. Хочеться з цього зробити щось важливе, щоб це мало мету. Зараз я також допрацьовую «Волю», розширюю її. У шрифту буде багато різних накреслень, зокрема, я вже роблю тонке накреслення для нього. Плюс є ще інші літерації Ніла Хасевича, які за стилістикою схожі на цей шрифт. Їх теж можна було б розвинути в гарнітури й це було б чудовим проєктом. Шрифтороба запитай про плани – у нього завжди є десяток початих, не закінчених шрифтів. Тож планів багато, я не збираюся здаватися.

– Ви часто згадуєте у своїх дописах, що в Україні є двоє-троє популярних шрифторобів чи дизайнерів, а решта нікому не відомі, або їх лише починає відкривати для себе широка аудиторія. Чи є у вас ще ідеї, як можна було б популяризувати, зокрема, Хасевича і поради для наших читачів, як їм долучитися до цього процесу?

– Якщо кожен відкриє для себе хоч щось про Хасевича – буде дуже круто. Можна прочитати «Графіка в бункерах УПА». Усе це є на «Діаспоріані», pdf-версії усіх книжок. Відкриваєш – а там усі його роботи, там усе написано. На жаль, люди часто цього не роблять. Звісно, потрібні музеї, книги. Я думаю, що зараз до нього буде все більше уваги. Сподіваюся, завдяки шрифту теж. Я вже це помічаю.