«Хто проти об'єднання великої Української церкви – той проти України», – митрополит Михаїл

Нині в Україні триває не лише збройна війна, яку розпочала Росія. Йде церковна боротьба між Українською православною церквою Московського патріархату і Православною церквою України, яка супроводжується конфліктами та протистоянням у парафіях. 

Про стан в Українській церкві, церковну боротьбу та шляхи виходу із ситуації розповів в інтерв’ю Район.in.ua митрополит Луцький і Волинський Михаїл.

– Три роки тому Вселенський патріарх офіційно вручив предстоятелю Православної церкви України митрополиту Епіфанію Томос (це документ, який підтверджує право певної православної церкви мати повну автокефалію, тобто самоуправління) про автокефалію української церкви. Відтоді все більше церков Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) приєднувалися до Православної церкви України (ПЦУ). Потім цей процес призупинився. З повномасштабним вторгненням Росії до України знову активізувався. Скільки парафій перейшло за цей час? 

– Є дві групи парафій. Є такі, які провели збори, оформили документи та подали в обласну державну адміністрацію на реєстрацію. Це одна група. І друга група – це ті, які провели збори, але ще нічого не оформили. Просто про це заявили. Волинська область складається із трьох єпархій ПЦУ: Волинська, Володимирська і Рівненсько-Волинська. Це – колишні парафії Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви. Парафії, які перейшли зараз з початку війни (від 24 лютого – ред.), ми вже оформили. Це 40 парафій. 

– Волинь є доволі потужним осередком Московського патріархату, проте тут йде активний процес переходу до ПЦУ. Чи не так? 

– Статистика православних парафій виглядає наступним чином. Найбільша кількість парафій на Волині – це православні. Ми умовно ділилися на Київський і Московський патріархат. Було більше зареєстрованих парафій Московського патріархату, але кількість парафій і кількість віруючих цих парафій – це протилежні цифри. 

Якщо, наприклад, порівняти наш Свято-Троїцький собор і 10 сільських парафій, то у соборі кількість вірян буде більшою, ніж у 10 сільських парафій. У Московського патріархату кількість парафій була вдвічі більша за кількість парафій Київського патріархату, а кількість віруючих у нас, навпаки, була вдвічі більшою, ніж у Московського патріархату. 

У містах люди більш мобільні та сміливо приймають рішення. У селах люди консервативні. Вони особливо не вникали у ці теми й не звертали увагу на те, якого патріархату будується церква. Православна та й православна. 

Люди казали: ми не хочемо вашої української церкви, ми хочемо залишитися православними. Я відповідав: так ми є Українською православною церквою. Ні-ні, ви українська церква, а ми хочемо померти православними. То як цим людям пояснити різницю між українською, російською і православною церквами? 

На сьогодні на Волині кількість церков ПЦУ переважає над кількістю церков Московського патріархату. Також ПЦУ на Волині має значно більшу кількість віруючих, аніж УПЦ МП. 

– Наразі йде церковна боротьба. Віряни Московського патріархату кажуть: у нас хочуть забрати віру…

– Треба визначитись, за що ми боремося. Віру забрати не можна. Як можна з душі кожного забрати віру? Якщо взяти те, що стосується віри, обрядів, догматів, мови, то в нас одне й те саме. Ми – православні. Крапка. 

Боротьба йде через позиції релігійних громад Київського і Московського патріархатів. Київський стоїть на державницьких позиціях, а Московський – на імперських. Фактично йде боротьба за владу і гроші. Ми кажемо, що вся влада православної церкви повинна знаходитись в Україні, в Києві, в столиці нашої Батьківщини. Інші кажуть, що наш релігійний центр – в Москві. Питання грошей. 

Ми вважаємо, що ті кошти, пожертви, які складають люди і якими ми оперуємо, повинні використовуватися всередині України для потреб українських віруючих. Інші кажуть, що ні, бо нам треба закупляти церковне начиння за кордоном. Наприклад, жодного великого заводу, такого як в Москві, який би випускав церковне начиння, у нас в Україні немає. У нас тисячі парафій. Ми що не можемо збудувати свій завод?

– Чи переходять священники разом з тими парафіями, які виходять з лона Московського патріархату і приєднуються до Православної церкви України?

– Священників переходить дуже мало. Я не можу сказати причину цього. Треба заглянути кожному в душу для цього і запитати, чому ти не зважаєш на реалії життя і не зважаєш на думку віруючих? За інформацією, яку я не можу підтвердити, але кажуть очевидці, що їх зацікавлюють грошима і лякають неканонічністю, неблагодатністю. Ще є категорія, яка боїться щось змінювати у своєму житті. Є також випадки недалекоглядності, яка граничить з тупістю.

Читайте також: Зустрічали кошиком фруктів: у луцькому храмі відслужив скандальний «Паша Мерседес»

– У Луцьку, наприклад, священник Московського патріархату разом з вірянами приєднався до Православної церкви України, а через 20 днів сказав, що передумав і повернувся назад до Московського патріархату. Чому так сталося, як ви думаєте?

– Ми пробували з ним сконтактувати, але він не підіймає слухавку. Тому я не можу коментувати, чому він себе так поводить і що сталося. Ми з ним співслужили й вважаю його священником мислячим. 

Є священники, які просто виконують треби, а є думаючі, прогресивні. Він зробив дуже сміливий крок і після нашої спільної служби сказав: я дякую за можливість з Вами служити, таке враження, що я виїхав з Росії в Україну. У цьому випадку мені хотілося б його запитати: то ти що, знову поїхав у Росію?

– Наразі Московський патріархат в Україні опинився у цікавій ситуації. На першому під час широкомасштабної війни синоді у Москві, на якому був присутній Онуфрій (митрополит УПЦ МП), вони засудили війну. Після того Кирило благословив вбивати наших військових. Тоді скликали так званий собор у Києві, де просили у Москви автокефалію, хоча перед тим казали, що вони незалежні. Але Москва не має права її надавати. Автокефалію може надати лише Вселенський патріарх. Далі Москва засудила дії київського зібрання і забрала Кримську єпархію. УПЦ МП в Україні це не визнала. Значить вони йдуть до розколу, але, разом з тим, прихильники УПЦ МП закидають ПЦУ, що порушена процедура висвячення?

– Вони вже знаходяться у стані розколу. В церкві є правила церковні, канонічні та догматичні. Канон – це закон. Тобто, якщо ми дивимось на церковні правила, то це правила господарки, канонічні – це правила адміністрування, а догматичні – це правила віри.

Що стосується віри, нам ніхто нічого не може закинути. Це основне. Ми віримо в Триєдиного Бога. Молитва «Символ Віри» в усіх однакова. 

Що стосується канонів, тобто адміністрування: це хто кому підпорядковується. У ці канони входить прийняття священного сану. Ієрархія Київського патріархату як автокефальної церкви є канонічною, тому що вона висвячена з апостольським приємством. А це означає, що єпископа висвячує два і більше єпископи. Ми маємо два єпископи в Київському патріархаті. Це – патріарх Філарет і митрополит Яків, який був Луцьким архіреєм. Пізніше туди доєднався митрополит Андрій (Львівський). Тому вся ієрархія, опираючись на цих архіреїв різного періоду, є канонічною. 

Автокефальна церква має ту саму тяглість, тому що багато ієрархів, які були в Київському патріархаті, потім перейшли в склад автокефальної церкви. Претензій до ієрархії немає ні у Вселенського патріарха, з яким я співслужив, ні в Олександрійського патріарха, ні в Елладської церкви, ні в Кіпрської церкви. Частина церков визнала, інша частина ще не контактує, але це контакт між конфесіями, а не в питаннях канонічного свячення. 

Московський патріархат вважає, що якщо не вони висвячували або не по-їхньому зроблено, значить це – незаконно. Оце їхня позиція. Але це їхня проблема. Ми є архіреями, священниками й таїнства, які здійснюються в нашій церкві, є канонічними, благодатними та такими, які допомагають людям жити і спасатися. 

Усі ці закиди спростовані на синоді у 2018 році рішенням на архієрейському соборі Константинопольського патріархату, від якого походить ПЦУ. Тому, якщо батько визнає своїх дітей, то для чого нам думка сусіда, який запитує, чи то твої діти? 

Якщо я неправильно висвячений, то можу сказати, що й Онуфрій неправильно свячений. І його, і мене святив митрополит Філарет. Ми висвячені одним ієрархом у різні періоди часу. Філарет також святив Епіфанія. Які можуть бути претензії? Одна й та сама людина. То як так може бути? В один час вони визнають Філарета, а в інший – ні. 

Як Кирило, патріарх Московський, може не визнавати Філарета, якщо він теж його висвячував на єпископа? Тому у нас один і той самий «батько», один і той самий ієрарх. Вони просто дурять людей. 

– Виходить, що прості віряни, які не вникають у ці церковні тонкощі, стали жертвами пропаганди Московського патріархату? 

– Добре те, що віряни довіряють священослужителям як лідерам і авторитетам думки, але, якщо ці авторитети думки брешуть, то віряни ведуться на це і залишаються у цій брехні, у цій неправді, й відстоюють точку зору священника. Питання не у вірянах, а у священнику, який говорить неправду. І цей гріх лежить на священнику. 

Мотивацією того, чому він це говорить можуть бути гроші або недалекоглядність та інші речі. Люди вважають церкву і священника авторитетом, тому довіряють. 

Оці всі закиди їхні – це спроби заплутати людей у цих богословських тонкощах, щоб люди залишалися у церквах Московського патріархату. Основна їхня мета – верховенство Москви. 

Читати також: Дезінформація на службі російської церкви. Приклад Волинської області

Якщо узагальнити усі ці останні засідання Московського патріархату, то їх можна звести до одного: УПЦ МП повинна засудити це і відійти від Москви. Особливо після останнього засідання синоду Російської православної церкви, який відбувся у Москві та визнав кримські єпархії своїми. Тому що забрали території УПЦ. 

А якщо вони запевняють, що вони незалежні від Москви, то вона не може забрати ці єпархії. Вони ж з ними поєднані лише духовно. А якщо поєднані з ними лише духовно, то як вони забрали Крим матеріально? Вони кажуть, що державні кордони ні на що не впливають. Якщо не впливають, то ми в Росії теж можемо мати свої парафії. Вони кажуть: ні, це наша територія. Але ж за вашою логікою кордонів немає. 

Якщо цього осудження УПЦ МП не зробить, то означає, що вони лакеї Кремля і нічого українського в них немає. Не вірю УПЦ у будь-якій іпостасі особистості чи юридичній структурі, поки вони не зроблять конкретний крок і не скажуть: ми розриваємо усі духовно-адміністративні стосунки з Росією. Крапка. Тому що вони напали на нас, прийшли з війною, а патріарх Московський Кирило благословляє вбивати наших воїнів. Після цього потрібно не лише його не поминати, а розірвати будь-які стосунки. 

А тоді я зможу сказати їм: ви – церква самостійна і незалежна у своєму управлінні та у своїй позиції. Ми вважаємо, що Крим наш і кримські парафії повинні належати УПЦ. Якщо вони цього не скажуть, то значить, що вони є частиною РПЦ і перекреслюють всі свої догми та канони. А всі заяви, зроблені ними, нічого не варті. 

– Добре. УПЦ відходить від Росії, але з ПЦУ не об'єднується. Який вихід із цієї ситуації?

– Вихід може бути лише один – об’єднання в Україні трьох православних гілок, які історично утворилися в Україні. Це – ПЦУ, УПЦ МП і греко-католики. Приєднання ніякого бути не може, бо ніхто нікому не піде на поступки й кожен буде вважати, що головний. У всіх будуть на це аргументи. Кожен буде вважати, що його аргумент найважливіший, а всі повинні йому підкоритися. 

Всі ці аргументи треба відкинути, сісти за стіл переговорів і об’єднатися в одну велику православну церкву. Це повинна бути церква в статусі Київського патріархату. Як ідея об’єднання великої церкви. Хто проти цього – значить проти України. 

І вплинути на це може лише влада в особі президента, також повинні бути відповідні рішення Верховної Ради, щоб все це оформити законно. І від цієї теми відмахуватися не потрібно. На часі сьогодні все. Під час війни люди народжуються, закохуються, одружуються, працюють. Лише на одних територіях йдуть воєнні дії, на інших відбувається господарська діяльність. Життя триває.

Софія КАЛЮЖНА