стрічка

Залізна леді. Репортаж із чемпіонкою-рекордсменкою з поліської глибинки Світланою Коробковою

20 Жовтня 2022, 19:30
Світлана Коробкова 8639
Світлана Коробкова

Вона – багаторазова чемпіонка світу з пауерліфтингу та жиму лежачи. Зокрема саме завдяки їй вже неодноразово український стяг майорів на п'єдесталах Туреччини, Єгипту та Грузії. Королева пауерліфтингу – для земляків, спортивна гордість – для рідного краю та заслужений майстер спорту – для країни.

Почавши раптово втрачати зір у дитинстві, вона, проте, не втратила віру у себе та власні сили, не втратила бажання жити яскраво. У спорті вона знайшла себе, свій порятунок і своє покликання. Проте так було не завжди. Про шлях до чемпіонства, нові здобутки та життя наосліп, читайте в нашому ексклюзивному репортажі.

Втратити зір, але знайти своє покликання

Світлані навіть вдається самотужки робити собі макіяж
Світлані навіть вдається самотужки робити собі макіяж

Світлана Коробкова народилася 1 листопада 1990 року у селі Перекалля нині Зарічненської громади Вараського району Рівненщини. Тут пішла до першого класу. А вже у другому класі вчителі помітили, що в дівчини псується зір. Відтоді Світлана постійно проходила лікування, однак не те щоб покращити, навіть стабілізувати зір не вдавалося.

Лікарі озвучили свій вердикт – атрофія зорових нервів, руйнування сітківки. Спрогнозувати, як хвороба прогресуватиме, медики не могли, проте строго на строго заборонили Світлані підіймати щось тяжче п'яти кілограмів. Відтак усі роки навчання у школі, а згодом і в університеті вона була звільнена від занять фізкультурою.

Спорту як такого в її житті не було взагалі, але зір все одно погіршувався.

Все ще не втрачаючи оптимізму, після школи Світлана вступила до Рівненського державного гуманітарного університету на спеціальність початкова освіта та психологія, але згодом перевелась на дошкільне виховання та логопедію.

Та ще бувши студенткою четвертого курсу, вона вже чітко усвідомила, що диплом їй навряд чи колись згодиться у майбутньому, а все через хворобу, яка прогресувала.

І, мабуть, то була доля, що саме у цей час в її житті з'явився Вадим Полюхович, який запропонував прийти на офіс Рівненського регіонального центру «Інваспорт», познайомитись, придивитись, спробувати позайматись.

Але про все по черзі.

Почавши раптово втрачати зір у дитинстві, вона, проте, не втратила віру у себе та власні сили, не втратила бажання жити яскраво
Почавши раптово втрачати зір у дитинстві, вона, проте, не втратила віру у себе та власні сили, не втратила бажання жити яскраво

Ми зустрічаємось зі Світланою там, де минула її юність. На свою малу Батьківщину вона приїхала вперше за останні пів року, аби відновити сили після вдалого виступу на черговому Чемпіонаті світу з пауерліфтингу та жиму лежачи серед спотсменів із вадами зору, який з 3 по 8 жовтня проходив у місті Олександрія (Єгипет). Спортсмени збірної отримали заслужені відпустки, а Світлана вирішила свою провести у батьків.

З чемпіонату в Україну важкоатлетка вже традиційно повернулась не з пустими руками, виборовши два «золота». Щобільше – цього разу їй вдалось вперше за свою спортивну кар'єру встановити світовий рекорд із жиму лежачи, вижавши 68 кілограмів!

На зустріч вона приходить не сама. Цього разу «її очі» то племінниця Карина, адже при денному світлі Світлана бачить перед собою лише суцільну пелену. Дещо легше їй у вечірню пору – тоді очі можуть розрізняти обриси.

Перед нами – жінка в сукні і на підборах. Каже, що дозволяє собі, щоправда, не дуже часто, такі елегантні виходи «у світ» за умови, що має когось, хто її супроводжуватиме. У повсякденному ж житті все ж надає перевагу більш зручному одягу.

Попри те, що жити доводиться наосліп, Світлані навіть вдається самотужки робити собі макіяж. Розповідає, як дивуються знайомі, коли бачать, як вона примудряється за допомогою булавки роз'єднувати зліплені тушшю війки.

Звертаю увагу також на її патріотичний манікюр і сережки у вигляді тризуба. Світлана каже, що це так із коліжанками по спортивному цеху вона готувалась до Чемпіонату.

Навіть манікюр до Чемаіонату світу промовистий зробила
Навіть манікюр до Чемаіонату світу промовистий зробила

«Зараз такий час, що треба світу показувати звідки ти всіма можливими способами», – підкреслює спортсменка.

Дівчата теж тягають залізяки

У вересні цьогоріч виповнилось рівно десять років відтоді, як почалась її спортивна кар'єра.

Буває, що штанга підіймається дуже легко, а буває, що вона видається страшенно важкою і висковзує із рук
Буває, що штанга підіймається дуже легко, а буває, що вона видається страшенно важкою і висковзує із рук

«На кафедру університету, де я навчалась, з проханням дати контакти студентів з інвалідністю прийшов тренер Вадим Полюхович. Я саме закінчувала четвертий курс, коли він зателефонував і запропонував прийти до них і спробувати позайматись. Проте тоді я була категоричною, мовляв, про що ви говорите, який може бути спорт, якщо я від фізкультури все життя звільнена. Тож я спокійно поїхала додому на літні канікули. Але у вересні він знову зателефонував. Запропонував зустрітись. Цього разу я чомусь погодилась. Як зараз пам'ятаю, ми прийшли в офіс «Інваспорту». Полюхович запитав, які я знаю види спорту. Каже: хочу тобі запропонувати спробувати себе у пауерліфтингу. Але ж я тоді ще не знала, що це таке…», – пригадує Світлана.

Тож найцікавіше було попереду.

Продовжує: «Я прийшла подивитись одне з тренувань, під час якого займались вже досвідчені спортсмени і кажу: ви смієтесь? Я що буду ці залізяки тягати? Але тренер таки переконав мене спробувати. Я ж такої статури міцної, то вони думали, що я їм зараз як видам результат. А на ділі… Мені поклали гриф штанги на плечі. Я присіла і не встала – 15 кілограмів не змогла підняти. Інший тренер (Андрій Демчук. – ред.) тоді на Полюховича каже: ти кого мені привів?»

Але вони таки почали займатись і поступово врешті почав з'являтись результат.

Завдяки спорту вона змогла себе реалізувати і вже не уявляє своє життя без нього
Завдяки спорту вона змогла себе реалізувати і вже не уявляє своє життя без нього

Що цікаво, навіть лікарі, які до цього були категоричними, дали Світлані зелено світло. Мовляв, неможливо передбачити, як організм себе поведе, але спробувати все ж варто.

Натомість реакція близьких була абсолютно протилежною.

«Я вже пів року тренувалась перш ніж розповіла своїм рідним, що почала займатись спортом. То вони потім ще пів року мене відмовляли і читали мені нотації», – зізнається співрозмовниця та додає, що уваги на це не звертала, оскільки свій вибір на той час уже зробила і саме в спорті побачила свій шанс реалізуватись.

У спортзалі «Інваспорту» досі висять фото, на яких закарбовані моменти перших змаганнях Світлани, коли вона виконувала присідання всього з 30 кілограмами. А тренер, за словами співрозмовниці, жартує, що ніколи їх не познімає з того стенда.

Від першого тренування до першого чемпіонства на місцевому рівні пройшло приблизно рік часу. А вже з 2016 року її чемпіонська кар'єра почала стрімко рости – перший Чемпіонат у Туреччині й золото з жиму лежачи, потім був Єгипет (2018 рік) і два золота, знову Єгипет (2019) і знову два золота, Грузія (2021 рік) і знову два золота, і врешті – Єгипет (2022) і знову два золота, і… перший світовий рекорд!

З 2017 року Світлана входить до складу збірної України. Вона отримує зарплатню як держслужбовець, має оплачувану відпустку і трудовий стаж.

У вересні цьогоріч виповнилось рівно десять років відтоді, як почалась її спортивна кар'єра
У вересні цьогоріч виповнилось рівно десять років відтоді, як почалась її спортивна кар'єра

Цьогоріч вона отримала звання заслуженого майстра спорту України – це найвище звання, яке спортсмени можуть здобути в Україні. Проте зіркової хвороби в неї це не викликає.

«Мої досягнення це ж не тільки моя заслуга. Тренери не менше за мене працюють: розписують заняття, виводять на результат», – наголошує співрозмовниця та підкреслює, що якби не Вадим Полюхович і Андрій Демчук, то не було б і чемпіонки-рекордсменки Світлани Коробкової.

До слова, вже під час активних занять спортом вона зуміла здобути ще одну вищу освіту, вступивши у 2013 році в Міжнародний економіко-гуманітарний університет на спеціальність фізична реабілітація. Проте попрацювати за фахом поки жодного дня так і не вдалося. Але Світлана не нарікає.

«Якщо врахувати те, що наосліп я не могла б працювати взагалі, то нині я влаштувалась занадто добре», – підкреслює.

Важкі тренування – не завжди легкі змагання

Дівчата теж тягають залізяки
Дівчата теж тягають залізяки

Цьогорічний Чемпіонат світу мав відбутись в Азербайджані (Баку), але життя внесло свої корективи і збірні вкотре приймав у себе Єгипет. Наступні ж масштабні змагання, до яких вже за кілька тижнів почне готуватись спортсменка, – Всесвітні ігри, які мають відбутись у 2023 році.

Попри те, що на кожному чемпіонаті доводиться підіймати приблизно однакову вагу, вони, за словами важкоатлетки, все ж різняться між собою.

«Буває, що штанга підіймається дуже легко, а буває, що вона видається страшенно важкою і висковзує із рук. І стає образливо, бо ти ж стараєшся, готуєшся, а все йде не по плану… У Грузії (Чемпіонат світу 2021 рік. – ред.), наприклад, мені поміст був найлегшим з усіх, які я вже мала», – зізнається Світлана.

Професійних забобонів Світлана не має
Професійних забобонів Світлана не має

Пояснює: «На змаганнях ми робимо по три підходи. Якщо ситуація така, що суперниця має результат дуже близький до мого, то я вже тоді просто стараюсь взяти максимум і відірватись так, щоб вона не змогла мене наздогнати. Але це спорт, і буває всяке… Звісно, завжди хочеться показати кращий результат, вижати та підняти більше, але потрібно розраховувати власні сили, бо можна догратись і вилетіти зі змагань взагалі».

Чемпіонат 2022 був для українських спортсменів важким у першу чергу психологічно, адже після Чемпіонату у Грузії, який відбувся торік, ніяких змагань у проміжку до цьогорічного Чемпіонату спортсмени не мали. Проте посилено тренувались і готувались.

Тричі на тиждень, в середньому по дві години занять з тренером у спортзалі – це звичний ритм життя важкоатлетів. Жінки і чоловіки у залі займаються окремо. Крім того, кожному спортсмену тренер прописує індивідуальні завдання, задає конкретну планку.

Професійних забобонів Світлана не має. Але каже, що деякі колеги таки практикують подібне. Приміром, дехто перед змаганнями не миється.

Попри те, що здобула два «золота» крайнього Чемпіонату каже, що результат показала не дуже хороший.

З 2017 року Світлана входить до складу збірної України
З 2017 року Світлана входить до складу збірної України

 

«Я присіла з вагою 95 кілограмів, вижала – 68, а потягнула – 120. Це не так і багато. На тренуваннях я кращі результати показувала. Тож хотілося б і на змаганнях більше показати, більше рекордів встановити», – бідкається важкоатлетка.

«Мабуть, дається в знаки далека дорога, зміна клімату (тут прохолодно, там – спекотно), напруженість моральна і психологічна… Нерви своє роблять… Але ми мусимо бути готовими до всього і показувати результат, попри все», – резюмує.

До речі, ці свої перемоги вона присвятила усім захисникам і захисницям, які нині теж з усіх сил прагнуть перемогти, перемогти над російською агресією та тиранією. В Україні – війна. За майже вісім місяців вона вже забрала чимало життів, зокрема і спортсменів.

Що якщо не пауерліфтинг?

Зараз такий час, що треба світу показувати звідки ти всіма можливими способами
Зараз такий час, що треба світу показувати звідки ти всіма можливими способами

Конкуренція у спорті насправді дуже велика, тому ще на початках Світлана думала, якщо не складеться зі спортом, піде на курси масажу, приміром, аби мати змогу самій себе забезпечувати.

«Той, хто не падає в паніку, той старається якось себе реалізувати в цьому житті. Але, на жаль, дуже багато є таких, які просто сидять у чотирьох стінах», – з сумом зауважує спортсменка та розповідає про свого знайомого, який уже понад десять років прикутий до інвалідного візка. «Я постійно кажу, що батьки не повинні тримати його вдома. Треба дати йому шанс спробувати якось себе реалізувати. Соціалізуватись», – у її голосі відчувається нотка відчаю.

Дуже багато в тому, якою виросте дитина з інвалідністю, на думку Світлани, залежить саме від батьків.

«Якщо змалечку до людини ставляться як до обмеженої, яка не може самотужки дати собі раду, то вона не зможе реалізувати себе й в дорослому віці», – впевнена Світлана.

«Я вже всяких людей зустрічала у своєму житті. Є такі, яких ще у 34 роки, перевдягають батьки. А є такі, які абсолютно нерухомі, але зуміли при цьому відкрити свій бізнес чи зробити юридичну кар'єру. Взяти хоча б мою колегу Юлію Поліщук. Вона незряча від народження, але постійно дає собі раду сама. Бували навіть такі кумедні випадки, коли хтось намагався їй, наприклад, допомогти перейти дорогу, то вона мало скандал там не влаштовувала», – продовжує.

Світлана повторює, що саме завдяки спорту вона змогла себе реалізувати і вже не уявляє своє життя без нього. Але інколи любить поговорити, що спробувала б себе ще у плаванні чи легкій атлетиці, бо паверліфтинг таки тяжкий і досить травматичний спорт. «От покладу штангу на плечі і попливу», – жартує.

Попри те, що здобула два «золота» крайнього Чемпіонату каже, що результат показала не дуже хороший
Попри те, що здобула два «золота» крайнього Чемпіонату каже, що результат показала не дуже хороший

«Але ж хто сказав, що в спорті взагалі буває легко, навіть якщо це легка атлетика?» – сама ж і підсумовує співрозмовниця.

А ще їй подобається музика, і, можливо вона навіть спробувала б нею займатись, аби мати у своєму житті ще щось, окрім спорту, але річ у тім, що це дуже складно.

«Різні техніки дихання потрібно застосовувати коли ти співаєш, і коли займаєшся спортом», – пояснює Світлана.

Натомість каже, що абсолютно не любить готувати. Мабуть, саме тому й вважає себе в їжі не перебірливою.

«Тому коли хтось приготує, то залюбки поїм», – сміється та додає, що улюблена її страва — зелений борщ.

Тож, як ви уже зрозуміли, нинішнє її життя це переважно тренування і змагання.

Каже, що наразі бажання займатись серйозно іще чимось, окрім цього, в неї нема.

Вона незаміжня. Місяців зо два як розірвались її стосунки. Тому нині всю свою увагу і турботу вона спрямовує на домашнього улюбленця і компаньйона — кота Ноліка. «Взагалі він Норік, але я його кличу Нолік. Він мені як дитина», – каже Світлана і на її вустах розквітає щира посмішка.

Про комплекси і життя наосліп

Дозволяє собі не дуже часто такі елегантні виходи «у світ»
Дозволяє собі не дуже часто такі елегантні виходи «у світ»

Зараз вона рідко кудись ходить сама, часто її очі — це племінниця Карина або ж хтось із колег, які зокрема допомагають їй діставатись до спортзалу.

«Якщо порівнювати мій зір на курсі п'ятому університету і зараз, то тоді, я вважаю, що бачила ще дуже навіть добре. Бо принаймні могла сама по місту ходити», – розповідає Світлана, як їй дається життя наосліп.

Та попри те, що зір вже фактично повністю втрачений, вона про свій вибір на користь спорту не шкодує і впевнена, що з часом результат став би таким же, але натомість вона зуміла себе реалізувати і не піддатись відчаю.

А ще важливо те, що наразі рідні всіляко її підтримують.

«Знання того, що є люди, які по-особливому вболівають за тебе і хвилюються, додає шаленої мотивації. Я безмежно вдячна своїм батькам і родині за те, що вони в мене є, за їхню любов і віру в мене», – щиро резюмує Світлана.

До слова, особливий досвід її життя – це тростина. Адже для того, аби убезпечити себе і полегшити життя, спочатку довелось побороти великий комплекс.

«Я спочатку соромилась, що побачить хтось зі знайомих. Адже місто не таке й велике, а тим паче квартал, у якому я мешкала. Так, багато людей знають, що я погано бачу, але ж мало хто з них знає, наскільки. Лише хто зі мною поспілкується ближче, проведе трошки більше часу, той чудово розуміє мій стан, мою ситуацію», – зізнається Світлана.

Проте боязнь за власне життя, а також боязнь, що перехожі її неправильно зрозуміють, таки змусили взяти до рук тростину.

«Краще нехай перехожі розуміють, що я погано бачу, хай тростина в моїх руках буде для них сигналом, ніж вони подумають, що по дорозі йде якась нетвереза людина, адже ходьба погано зрячих уліво-вправо викликає саме такі асоціації», – ділиться сумним досвідом Світлана.

Під час нашої розмови Світлані телефонує мама. Вони перекидаються кількома словами, а я в цей час ловлю себе на думці, що моя співрозмовниця – активна користувачка соцмереж. Власне навіть про цю зустріч ми домовлялись у месенджері, адже я, так само як більшість тих, про кого вже згадувала Світлана, знала, що в неї проблеми із зором, проте не розуміла, на скільки.

Як їй вдається вести свою сторінку у фейсбуці чи, приміром, користуватись телефоном, запитую одразу, коли Світлана завершує розмову з мамою.

«Насправді все дуже просто. У мене на телефоні стоїть спеціальна програма, яка все озвучує. Крім того, є голосовий набір, який дозволяє мені «писати повідомлення». Він не ідеально працює, може замість великої написати малу літеру чи пропустити кому, але я на це навіть уваги не звертаю, бо головне – суть передає. А взагалі у наш час для незрячих жити набагато комфортніше саме завдяки різним девайсам, які істотно полегшують життя», – резюмує Світлана та додає, що має знайомих, які навіть при тому, що мають відмінний зір, користуються тими ж програмами, що й вона, бо це дійсно зручно і оперативно.

На прощання спортсменка пригадує цікаву історію зі свого дитинства.

«У мене є альбом, в який давно-давно я вставила вирізку з місцевої газети. Там на світлині мій двоюрідний брат із сусіднього села тримає на плечах штангу. Тоді мене такі гордощі розпирали, що про нього писали в газеті. Але я навіть уявити не могла, що колись ось так будуть писати про мене і я буду тягати ті штанги. А брат, до речі, став стоматологом, а не спортсменом. Ось таке непередбачуване наше життя», – резюмує чемпіонка-рекордсменка із поліської глибинки.

 

 

З 2016 року її чемпіонська карєра почала стрімко рости
З 2016 року її чемпіонська карєра почала стрімко рости

Важкі тренування - не завжди легкі змагання
Важкі тренування - не завжди легкі змагання

Золото чемпіонів
Золото чемпіонів

“Мої досягнення це ж не тільки моя заслуга. Тренери не менше за мене працюють
“Мої досягнення це ж не тільки моя заслуга. Тренери не менше за мене працюють", - каже Світлана

Конкуренція у спорті дуже велика
Конкуренція у спорті дуже велика

Попри те, що здобула два «золота» крайнього Чемпіонату каже, що результат показала не дуже хороший
Попри те, що здобула два «золота» крайнього Чемпіонату каже, що результат показала не дуже хороший

Тричі на тиждень, в середньому по дві години занять з тренером у спортзалі – це звичний ритм життя важкоатлетів
Тричі на тиждень, в середньому по дві години занять з тренером у спортзалі – це звичний ритм життя важкоатлетів

Довідково:

Паверліфтинг – силовий вид спорту. Часто його ще називають силовим триборством, оскільки під час змагань спортсмени виконують три вправи: присідання зі штангою на плечах, жим штанги лежачи на горизонтальній лаві і тяга штанги. Всі результати в сумі  визначають кваліфікацію спортсмена.

Під час виступу порівнюють показники спортсменів в одній ваговій категорії. Оцінка йде за сумарною максимально взятою вагою у всіх трьох вправах.

З 1964 паверліфтинг включений у програму Паралімпійських Ігор як «важка атлетика», а з 1992 року як паверліфтинг. 

У Паралімпійських Іграх 2000 року вперше брали участь жінки.

Також паверліфтинг включено до програми Всесвітніх ігор, що проходять під егідою Міжнародного олімпійського комітету.

Виник паверліфтинг з вправ, які важкоатлети використовували для збільшення результатів в основних рухах. Спочатку набір і порядок вправ відрізнялися від сучасних — крім звичних присідань, жиму лежачи, станової тяги, паверліфтинг включав також згинання рук зі штангою стоячи (підйом на біцепс), сидячи, жим з-за голови та ін. Ці «дивні» з точки зору важкої атлетики, вправи, на межі 40-50-х років XX століття здобули популярність на Заході, почали проводитися змагання. А в 50-60-х роках почав формуватися паверліфтинг в сучасному вигляді. До середини 60-х років були визначені правила змагань і стали регулярно проводитися чемпіонати національного рівня.

 

*******

«Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації грантового проєкту The Women in News з WAN-IFRA. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

*******

 

Коментар
Код блоку:
29/11/2022 Вівторок
29.11.2022