Як потрапити у капкан, або Чим закінчувалися любовні пошуки в часи нацистської окупації на Волині

Літо 1941 року для жителів Західної України виявилося неспокійним. Майже два роки минуло відтоді, як тут встановили радянську владу. Хоч життя «за Польщі» було непростим, нові «визволителі» дуже швидко показали своє справжнє обличчя. 

Колективізація, політичні переслідування та виселення – все це стало невід’ємною частиною життя мешканців регіону. Не дивно, що чимало з них позитивно сприйняли початок німецько-радянської війни у червні 1941 році. 

Невдовзі по тому територія Західної України опинилася під контролем Вермахту, після чого тут було встановлено новий адміністративно-територіальний поділ, відповідно до якого Волинь, Хмельниччина та Рівненщина увійшли до складу генеральної округи «Волинь–Поділля».

Генеральна округа «Волинь–Поділля» у складі райхкомісаріату «Україна»

Читайте також: Столітня волинянка зберегла свою шлюбну сукню

Спочатку нацистське керівництво, намагаючись заручитися підтримкою місцевих жителів, не перешкоджало діяльності закладів освіти та культури на окупованій території, дозволяючи видання багатьох часописів, які, говорячи з українцями українськими словами, були важливим засобом пропаганди. 

Матеріали перед друком проходили жорстку цензуру. Навіть при скрупульозному вичитуванні тогочасних газет важко знайти бодай найменший натяк на критику нацистської влади чи, скажімо, згадки про репресії, які «за німців» стали звичним явищем. 

Поміж оглядами найважливіших подій у Європі, хвалебними одами на адресу Адольфа Гітлера та офіційними розпорядженнями місцевої влади у часописах регулярно з’являлися невеличкі оголошення, розміщені, зазвичай, на останній сторінці. 

Йшлося в них не про загублені документи чи оренду житла (хоч подекуди були й такі), а про бажання дописувачів, стоячи на порозі світових непевностей та особистих катастроф, знайти свою другу половинку.

Читайте також: «Шлюбні обшуки» у Луцьку сто років тому

Між расовою чистотою і чистою любов’ю

У наш час познайомитися з симпатичною дівчиною чи парубком досить просто (інколи для цього навіть не обов’язково виходити зі своєї квартири) – достатньо мати трішки відваги та вміти користуватися соцмережами. 

Однак під час Другої світової війни до винайдення Tinderа лишалось більш ніж півстоліття тож не дивно, що часто-густо роль цих застосунків виконували… газети. Саме на їх сторінках самотні дописувачі регулярно шукали панянок «з ціллю одруження». 

Подібне задоволення могло бити по гаманцю, оскільки за кожне слово у шлюбному оголошенні автор мусив сплатити чималеньку суму – чотири карбованці (не дивно, що ці дописи дуже короткі – лаконічна презентація себе, та «скромний», значно довший список вимог до майбутньої обраниці, зі зворотною адресою задля продовження спілкування). 

Одне з перших таких оголошень з’явилося у рівненській газеті «Волинь» на схилку вересня 1941 року. У ньому німець, який розміняв третій десяток літ, шукав для подружнього життя дівчину або вдову, «господарну, милу, здорову». Оскільки у своїй власності він мав земельні угіддя, натякав, що було б добре від нареченої отримати якийсь посаг.

Читайте також: Весільні ретро-фото з Волині

Насмакувавшись життям досхочу, шукач кохання закликав подавати не анонімні відповіді, з фотографією – тоді теж розуміли, що гарна зовнішність не менш важлива, ніж добрий характер чи придане. 

Дописувач повідомляв, що «першенство мають німки, або споріднені з німецькою національністю». Про те, що змусило автора, мешканця далекого Кракова, шукати майбутню дружину на території окупованої України, можемо лише здогадуватися. 

Улас Самчук – головний редактор газети «Волинь» у роки нацистської окупації

Читайте також: Архетип Великої матері у творах Уласа Самчука

Схоже повідомлення на сторінках згаданого часопису з’явилося через декілька місяців – у середині грудня 1941 року. У ньому йшлося про ще одного німця-євангелика, який шукав собі дружину. 

Вимоги до майбутньої обраниці у нього були неабиякі – дослівно повторивши критерії дописувача з Кракова, він наполягав на тому, аби це була «бльондинка з села», а крім того – «з порадної сім’ї». 

Якщо з у випадку з «бльондинкою» йшлося про вподобання автора (а про смаки, як відомо, не сперечаються), то бажання поєднати своє життя з селянкою, вочевидь, зумовлювалося практичними потребами – наш шукач мав власне господарство, яке потребувало працьовитих жіночих рук. 

Мистецтво самопрезентації він опанував непогано і надмірною скромністю не вирізнявся – характеризував себе як людину «доброго характеру, без налогів (себто боргів), на доброму становищі» (не чоловік, а мрія!). Ну, й аби, (борони Боже!) у панянок не закралась думка про корисливість свого обранця, попереджав, що посаг, звісно, бажаний, але «для спільного добра». 

При цьому, до пошуку своєї другої половинки парубок ставився серйозно і відповідально – просив надсилати не лише світлину та адресу, а й коротку біографію. 

«Чистота арійської раси» його не надто цікавила – був готовий розділити долю з чешкою та українкою (мабуть, виправданий підхід, який дозволив значно збільшити кількість потенційних наречених). От тільки часу на роздуми для незаміжніх панянок лишалося небагато – автор повідомляв, що «зголошення проситься надсилати скоро» (для певності ще й виділив останнє слово). 

Чим зумовлювався такий поспіх, ми достеменно не знаємо – найімовірніше, він невдовзі мав переїжджати до іншого міста. Та й не дуже юний вік і необхідність давати лад чималенькому господарству спонукали чоловіка «не затягувати» з улаштуванням особистого життя. 

Читайте також: Чемодан листів: історія випадкової зустрічі на ковельському вокзалі. #ЦінаІсторії

Джерело: «Волинь», 1941 р., 14 грудня

Чи допомогли розглянуті оголошення їхнім авторам відшукати надійних супутниць життя, ми не знаємо. Лишається сподіватися, що з-поміж багатьох симпатичних волинянок таки знайшлися ті, з якими нашим героям вдалося створити міцну родину. 

Той, хто вміло шукає – має вміло й тікати!

Описаний спосіб пошуку дружини далеко не завжди міг приносити бажані результати. Окрім того, що дописувач мав сплатити чималеньку суму за публікацію оголошення, на яке ніхто міг і не зреагувати, не зрідка така активність закінчувалася трагічно не лише для автора, а й для сторонніх осіб. Про це наша наступна історія. 

У липні 1942 року на сторінках часопису «Подолянин», який виходив друком у Кам’янці-Подільському (принагідно нагадаємо, що це місто у роки окупації знаходилося на території генеральної округи «Волинь–Поділля»), з’явилося коротеньке оголошення під назвою «Високий брунет». 

У ньому 28-річний парубок, повернувшись під час війни до рідного міста, повідомляв, що хоче одружитися із симпатичною землячкою. На диво, особливих вимог до майбутньої обраниці не ставив, не хотів посагу, однак мав єдину умову – просив не турбувати дівчат, яким виповнилося понад 22 роки. 

Читайте також: «То ж не та, яку ми сватали», – весільний курйоз столітньої давнини. #ЦінаІсторії

Джерело: «Подолянин», 1942 р., 9 липня

Невідомо, чим би все це завершилося, якби не інцидент, що трапився вранці наступного дня. Тоді на адресу «високого брунета» прийшов лист, у якому 59-річна жінка претензійно повідомила, що її обурило те, що наш герой розглядає лише таких кандидаток, у той час, як незаміжні жінки її віку (яких є значно більше) теж не проти пізнати сімейного щастя. 

На лихо, історія мала драматичне продовження – по обіді під вікнами редакції «Подолянина» з’явився гурт старших жінок, які зчинили ґвалт, вимагаючи показати їм «високого брунета». Довідавшись, що він втік, розлючений натовп пішов у місто, сподіваючись там його відшукати. 

Читайте також: Як вінчали в Володимирі 100 років тому

«Брунета» вони таки зустріли. Однак те, що це був зовсім інший чоловік, який не мав жодного стосунку до згаданого оголошення, панянок не надто хвилювало – вони прямо на тротуарі накинулися на бідолаху і добряче нам’яли йому боки, та так, що на місці бійки «залишилися жмути чорного волосся». 

А наш герой не став чекати, поки така ж доля спіткає і його – швиденько дременув автомобілем до Хмельницького (тогочасного Проскурова), де, припускаємо, якщо й продовжив пошуки майбутньої дружини, то, маючи повчальні уроки і гарний досвід, підходив до цього з більшою обережністю.  

Читайте також: Весільні світлини Волині минулого століття

Пошуки і темрява окупації

Як бачимо, у час воєнного лихоліття прагнення наших земляків знайти людину, яка завше була б поруч, допомагала і підтримувала, нікуди не зникли. Швидше – навпаки. У кожного зі згаданих героїв були свої вимоги до майбутньої обраниці й власне розуміння стосунків. 

Однак розглянуті оголошення є яскравим свідченням того, що період німецької окупації – це не лише про бойові дії, концтабори та насильство. Це також і про людей, які, опинившись у складних обставинах, робили все для того, аби бути по-справжньому щасливими. 

І хто його знає, може саме завдячуючи невеличкому газетному оголошенню десь на Волині, в далекому нині 1943-му, в часи пронизливої окупаційної темряви з’явилася іскра, яка подарувала комусь із наших героїв любов, турботу і віру в те, що за війною неодмінно проступить новий світанок.

Читайте також: Кохання, яке відомий дослідник Волині проніс крізь все життя