стрічка

Новий статут УПЦ МП: геть від Москви?

30 Липня 2022, 08:00
Церква св. Хрещених матерів із пронизаним кулями українським національним прапором (4 травня 2022 року, Малинін) 11587
Церква св. Хрещених матерів із пронизаним кулями українським національним прапором (4 травня 2022 року, Малинін)

В Україні не вщухають релігійні пристрасті навколо нового статусу Української православної церкви, що донедавна перебувала в складі московського патріархату, однак під тиском влади, низового духовенства і громадської думки змушена була внести зміни до свого статуту про управління.

Статут про управління УПЦ – це внутрішньоцерковний документ релігійного об’єднання, в якому визначені організаційна структура, повноваження найвищих органів церковної влади та управління, статус монастирів, духовних навчальних закладів, братств, а також порядок володіння майном і фінансами церкви.

Завдяки власному авторитету митрополиту Онуфрію, попри шалений спротив промосковського крила ієрархів, вдалося переконати учасників Собору УПЦ 17 травня 2022 р. внести суттєві зміни до Статуту про управління УПЦ. Зокрема, відповідно до оприлюдненого тексту нового статуту предстоятель УПЦ обирається самостійно і не потребує благословення московського патріарха. Власне в цьому й полягає автокефалія, тобто церковна самоочолюваність/самокерованість.

Не розриваючи духовних зв’язків із РПЦ і продовжуючи поминати патріарха Кирила у списку очільників церков, УПЦ митрополита Онуфрія стає де-факто автокефальною. Щоправда, для світового православ’я УПЦ залишається сукупністю єпархій РПЦ в Україні. А розрив сопричастя з Константинополем, Александрією, Кіпром та Афінами заганяє владику Онуфрія в глухий кут/сіру зону і неминуче призведе до повної самоізоляції.

Читайте також: Московська церква йшла до визнання півтора століття, а українська отримала томос за неповні три десятки років

Зі Статуту про управління УПЦ прибрані всі положення, які встановлювали її зв’язок із Російською Церквою. Єдине застереження викликає згадка про грамоту московського патріарха Алексія ІІ від 27 жовтня 1990 р. у першому пункті загальних положень Статуту. 

Згідно з нею УПЦ з’єднана з Вселенським православ’ям через РПЦ. Ба більше, після зміни суспільно-політичної ситуації патріарша грамота, на думку богослова о. Кирила Говоруна, може стати підставою для повернення до практики затвердження нових Київських митрополитів у РПЦ та спілкування з іншими Церквами через Москву.

Про намагання всидіти на двох стільцях і не розривати всіх канонічних зав’язків із МП свідчить те, що владика Онуфрій усно благословляє поминати патріарха Кирила в тих парафіях/монастирях Київської єпархії, які звертаються з такими проханнями.

Читайте також: Трюк і обман УПЦ МП

Останнім форпостом РПЦ залишається Корецький жіночий монастир на Рівненщині, який продовжує перебувати в прямому підпорядкуванні московського патріарха. Дивною виглядає відсутність реакції керівництва УПЦ на численні факти колабораціонізму духовенства на окупованих територіях і рейдерське захоплення кримських єпархій, що перейшли в безпосереднє канонічне та адміністративне підпорядкування МП.

Детальніше про це читайте у матеріалі Московський патріархат воєнного стану. ЩО ДАЛІ?

Попри суспільний запит на об’єднання українського православ’я, висловлений, зокрема, у зверненні Рівненської міської ради, владика Онуфрій узяв курс на самоізоляцію та блокування діалогу з ПЦУ. Тим часом Православна церква України неодноразово висловлювала готовність до переговорів із УПЦ без попередніх умов чи ультиматумів. Вона очікує на конкретні пропозиції іншої сторони щодо перших кроків у діалозі та на призначення відповідальних за ведення діалогу осіб.

Читайте також: ПЦУ та УПЦ МП погодили «декларацію порозуміння»

Значно більше можливостей для пошуку компромісів є на місцевому рівні. Зокрема, напередодні храмового свята в селі Хорів на Острожчині була досягнута домовленість про почергове богослужіння ПЦУ й УПЦ у Петропавлівському храмі. На жаль, прихильники УПЦ відмовилися відчинити двері церкви, тому вірянам доводиться далі молитися біля храму просто неба. Крім того, через незгоду священника УПЦ звершувати почергові відправи стоїть опечатаною церква в селі Стадники на Острожчині.

Чи є вихід із глухого кута міжправославного протистояння? «Жоден із викликів не є перепоною, яку неможливо подолати шляхом перемовин у дусі християнської любові», – стверджують священники-підписанти «Декларації порозуміння» 5 липня в Софії Київській. Вони заявили про доцільність і необхідність конструктивного діалогу між двома гілками українського православ’я.

Це перший крок на шляху до порозуміння між православними священниками, що замість війни юрисдикцій підтримують взаємне визнання, мирне співіснування, співпрацю та співслужіння. Діалог щодо об’єднання ПЦУ й УПЦ, на мою думку, має відбуватися за сприяння держави без попередніх умов, ультиматумів і використання мови ворожнечі. На часі створення неформального майданчика для конструктивного діалогу між духовенством і мирянами. 

Важливо, щоб цей об’єднавчий рух став масовим і охопив більшість регіонів України. Тоді керівництво УПЦ і ПЦУ не зможе ігнорувати запит на примирення серед парафіяльного духовенства та вірян і розпочне підготовку до офіційного діалогу. Адже діалог – це єдиний шлях до подолання міжцерковних конфліктів.

Після нападу росії на Україну УПЦ дистанціювалася від РПЦ, зберігаючи канонічний зв’язок із Вселенським православ’ям. Узявши курс на автокефалію шляхом внесення змін до Статуту про управління, УПЦ варто здійснити низку наступних кроків, спрямованих на засудження доктрини «русского мира», проповідей патріарха Кирила та колабораціонізму своїх священнослужителів, подолання московської церковної спадщини, зміцнення української ідентичності та налагодження справжнього діалогу з ПЦУ.

Без цього не можлива рецепція соборних постанов українським суспільством та рештою православного світу.

Коментар
Код блоку:
16/08/2022 Вівторок
16.08.2022
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром