Воєнна анімація, або як художниця Зю Побережнюк відображає українську реальність європейцям

Нині українські художники своєю творчістю намагаються розповісти світові про відчуття та переживання, які викликають жахливі події, що зараз відбуваються у нашій країні. Мистецький фронт відіграє важливу та невіднятну роль у війні проти агресора, адже є зрозумілим для західних сусідів та викликає у людей більше емоцій, дає можливість через творчість показувати правду.

Художниця з Луцька Зю Побережнюк, є однією із тих, хто через своє мистецтво показує європейцям реалії війни. Мисткиня використовує для цього досить незвичний вид арту – відеоколаж. Нині 4 роботи лучанки: «Я не відчуваю», «Завжди лишайся, такою, яка ти є», «Я – протитанковий їжак» та «Тривога» представлені на виставці української анімації «Створити Реальність» у Læsø Kunsthal, в Данії. 

«Кожна людина створює власну реальність, обумовлюючи її особистим досвідом, думками та діями. Але є і реальна реальність, яка трапляється з кожним і стосується абсолютно всіх. Ця виставка представляє реалії війни у ХХІ столітті в Європі. Це відбувається саме зараз. Це стосується абсолютно кожного європейця. Твори створювалися в умовах війни, поєднуючи образи пережитих вражень, звуку та власних відчуттів. Вони також продовжують творити мистецтво і виражати свої почуття через мистецтво в цей важкий час смутку, завмираючи в очікуванні, коли настане мир». 

Журналістка Район.Культура поспілкувалася із Зю про цю експозицію, а також розпитала у художниці, як це – творити мистецтво про війну.

– Як ви, як українська художниця, потрапили на виставку в Данії? 

– На виставку в Данії мене запросила кураторка української частини Аннет Сагаль. Вона – одна з засновниць колажної майстерні CUTOUT COLLAGE STUDIO. А я є резиденткою цієї майстерні. Колажистки нашої майстерні часто виставляють свої роботи у закордонних галереях. Окрім виставки в Данії наші колажі зараз виставляються в Словенії на фестивалі колажу Kaos, а також нещодавно завершилася виставка колажів у Берліні «Генезис буття». 

– А на скільки нині складно, чи навпаки легко, потрапити українським митцям на виставки за кордоном?

– За моїми спостереженнями, інтерес до української культури у світі, в тому числі й до художників, зріс. Але я не можу це оцінити якось глобально, адже я лише нещодавно почала займатися мистецтвом, тому не маю великого досвіду. Загалом, завжди є можливість податися на різні опен-коли. І якщо куратори відберуть вашу роботу, то її покажуть за кордоном.

– Як нині сприймає українське мистецтво європейський глядач?

– Я не мала безпосереднього спілкування з глядачами. Але з розповідей моїх колег, європейці намагаються зрозуміти нас через мистецтво. Мені здається, що про Україну дуже мало знають за кордоном. Ми завжди були для них частиною росії або пострадянського простору. А хто ми такі насправді ніхто, по суті, не знає. 

Можливо, навіть і не всі українці раніше здогадувалися хто вони такі. Зараз час пізнавати себе, вивчати свою культуру, творити її і ділитися цим всім зі світом. Недарма ж за кордоном здивувалися, що ми вистояли у цій битві і не здалися за 3 дні. Це значить, що вони не знають нашого менталітету, нашої історії, наших героїв та цінностей. Думаю, що якби іноземці знали хто такі козаки, січові стрільці і упівці, то ніякого здивування не було б.

– Як виникають теми для створення цілої відеороботи? Випадково побачили, надихнулись, і тоді народилась ідея? Чи спочатку придумуєте тематику, а тоді підбираєте матеріали? Може, це взагалі значно глибше…

– Все завжди виходить спонтанно. Зазвичай, це – рефлексія на якісь новини чи події, які мене зачепили. Також повномасштабна війна змусила мене переосмислити і відкрити багато речей як в собі, так і в розумінні моєї країни. І такі відкриття я теж часто трансформую в колажі.

Як от, наприклад, відеоколаж «Завжди залишайся такою, яка ти є».

Читайте також: Плакати про війну луцької художниці Зю Побережнюк

Це робота і про особисте, і водночас про ситуацію в Україні. Знаєте, я вважаю привітання на день народження «завжди залишатися такою, яка ти є», є дуже деструктивним. Це, наче, заборона змінюватися, заклик зупинитися в розвитку. Можливо, люди не мають нічого такого на увазі, коли вітають своїх близьких. 

Але коли я почала замислюватися над тим, що росіяни хочуть зупинити нас в нашому розвитку, нав’язуючи радянські наративи і тягнучи в минуле, я зрозуміла, що це якраз про це побажання. Вони бояться нас сильних, незалежних і самодостатніх. А ми не можемо залишатися такими, як ми є. Ми не маємо на це права - треба рухатися далі і розвиватися зі всіх сил, щоб подорослішати і стати сильною державою.

– Відеоколаж – особливо цікавий, сучасний вид мистецтва, однозначно. Цікаво, як проходить процес створення такої роботи? 

– Коли у мене виникає потреба висловитися або осмислити якесь явище, то я відкриваю сток з відео та фото, і починаю шукати матеріали, які відгукуються мені по темі або просто по відчуттях. Напевно, це схоже на те, як художник обирає фарби відповідно до його настрою або ідеї. Я обираю кілька відео, поєдную їх між собою, тоді вони разом формують якийсь новий сенс. Далі я шукаю музику або звуки, або ж записую свій голос, і все це монтую.  

– Чи має значення для кого ви створюєте ту чи іншу роботу? Маю на увазі: для українців, чи європейців, американців?

– Я створюю відеоколажі в першу чергу для себе, бо у мене є така потреба. А якщо вони зацікавлять інших людей, це для мене дуже цінно. Звісно, я роблю субтитри англійською, щоб їх могли зрозуміти й іноземці. Але перший мій глядач і цензор – це я сама. Мої почуття і думки важливі, тому ділитися ними з українцями та іноземцями також важливо. Є люди, яким мої роботи відгукнуться, так само як є й ті, які не зрозуміють і не сприймуть їх. І це нормально. Але при створенні я не розділяю майбутніх глядачів, я просто роблю те, що відчуваю. 

– Роботи, які ви презентували на виставці в Данії, це спеціально створений арт саме для цієї експозиції?

– Ні. Це відеоколажі, які я створила в травні, і виклала у своїх соцмережах. Аннет Сагаль отримала пропозицію від ще однієї кураторки Тамари Палієнко залучити до виставки колажистів з майстерні CUTOUT COLLAGE STUDIO та показати на виставці колажну анімацію резиденток.

– На скільки морально виснажливо працювати над мистецтвом на воєнну тематику? Взагалі, який післясмак: важкість чи полегшення?

– Буває по-різному. Відеоколаж «Тривога» був для мене сублімацією моєї тривоги. Я його створила, щоб трохи заспокоїтися.

А от колаж «Не відчуваю» був морально важким, тому що я використала в ньому аудіо з сюжету ТСН про евакуацію людей з Ірпеня. Кореспондент Олександр Моторний коментує ситуацію в реальному часі під звуки вибухів. Водночас для відео я використала жінку, яка байдуже дивиться в одну точку і майже не рухається. Так я хотіла показати ось цей контраст страшних подій, які відбуваються знову і знову, і разом з тим мою емоційну байдужість. Я більше не можу відчувати біль і жах від цієї трагедії, як на початку війни. Моя психіка захищається і відключає емпатію. І це мене лякає. Я не хочу кам’яніти, бо мені все одно боляче.

Читайте також: «Харків: розстріляна сюїта»: луцька мисткиня створила відеоколаж для NFT-музею Meta history

– Чи є натхнення і сили працювати над «світлим» артом? І, до речі, чи є попит саме на таке українське мистецтво за кордоном – не про війну?

– Що означає «світлий» арт? Хіба українці воюють не за світло? За що ж тоді? Я не знаю який мій арт – світлий чи темний. Я живу зараз в країні, де йде війна, тому мій арт так чи інакше відображає реальність. Я не дуже вмію абстрагуватися та бути над ситуацією. В мені для цього занадто багато української ідентичності напевно. Для мене все дуже однозначно, тому відсторонення від війни у моїх роботах немає. Я не виключаю, що буду створювати колажі й на інші теми. Життя все одно продовжується і в ньому є не лише війна.

– Яка зараз загалом атмосфера у культурній тусовці?

– Зараз митці беруть активну участь у тому, що відбувається. Є багато благодійних аукціонів, гроші з яких передають на потреби волонтерів або купують необхідні речі для армії. Є митці, які проводять майстер-класи для внутрішньопереміщених людей. У Луцьку, хоч він і невеликий, творчі люди роблять неймовірні речі. Той самий «ГаРмИдЕр», який з перших днів повномасштабної війни перетворився на потужний волонтерський центр, Музей Корсаків з проектом «Арт-батальйон», який постійно запрошує різних митців для проведення подій. 

Також Галерея мистецтв організовує різні заходи та майстер-класи. Я коли зайшла туди недавно, то ледь не розплакалася – там плетуть сітки, усі охочі малюють, щось створюють і роблять виставки. Це так по-справжньому, так по-чесному. Також я чула, що в художній школі на Ветеранів проводили майстер-класи для переселенців. Я точно не про всіх знаю. Але творча тусовка Луцька дуже активна і долучається до перемоги України на повну силу. Я пишаюся цими людьми.

– Повернусь ще до самого жанру «колаж». Знаю, що ви продаєте деякі свої роботи. Якщо продаєте за кордон, чи є різниця у попиті, сприйнятті і розумінні саме такого виду мистецтва?

– За кордоном колажі мають більший попит, а в нас цей вид мистецтва лише почав набирати обертів. Хоча насправді він існує доволі давно – ще з початку минулого століття, якщо брати за стартову точку роботи Жоржа Брака та Пабла Пікассо.

Закордон я ще свої колажі не продавала. Для цього треба працювати над просуванням. Також зараз деякі майданчики для продажу мистецтва не дозволяють відправляти роботи поштою, як от, наприклад галерея Saatchi. А Etsy не дозволяє українцям реєструвати нові магазини. Хоча ця заборона діє ще з квітня минулого року. Але насправді це все мої відмазки, мені просто треба навчитися просувати свої роботи та шукати свою аудиторію. 

– Чи є у найближчих планах виставки, участь у конкурсах?

– Звісно. Виставка «Генезис буття», яку організовує CUTOUT COLLAGE STUDIO, буде проводитися в різних країнах. Наразі куратори працюють над цим.

Також я передала три свої колажі на благодійний аукціон у Берліні, який відбудеться у вересні. А ще дві роботи будуть виставляти або в Італії або у Франції, поки невідомо. Коли в мене буде вільний час, то буду шукати нові опен-коли.

Читайте також: Війна у світлинах: митці з Луцька представили свої фото в Німеччині

Виставка «Створити Реальність» діє у Læsø Kunsthal, Læsø, в Данії з 25 червня до 1 вересня.

Представлені роботи митців: Мано Глонті, KiraMax, Ніка Назаренко, Вікторія Остренко, Зю Побережнюк, Олександр Приймак, Аннет Сагаль, Surenzh, Katya Syta. 

Куратори: Аннет Сагаль, Тамара Палієнко. 

Монтаж відео: Аннет Сагаль