Воля і доля: Януш Радзивілл – останній олицький ординат

18:37 10.01.2020
168

Історія Волині першої половини ХХ століття тісно переплетена з історією родини Радзвивілів. Резиденцією родини було містечко Олика, замок XVI століття. Новітні часи Волині початку ХХ ст. пов’язані з іменем князя Януша Радзивілла, останнього ордината Олицького – постать яскраву та непересічну, яка зв'язана з європейською та світовою політикою, економікою та дипломатією Другої Польської Республіки.

У ХХ столітті Олика розвивається значними темпами саме завдячуючи родині Радзивіллів. Новітнє виробництво у сфері лісового господарства, переробки, будівництво, дорожне господарство, конярство, заклало основи для довготермінового функціонування промислових галузей Волині на багато років уперед. З точки зору європейської інтеграції, варто підкреслити роль родини Радзивіллів в історії та економічному житті краю та проаналізувати їх місце в європейській історії.

Князь Францішек Ксавери Юзеф Лабрій Броніслав Марія Януш Радзивілл народився 3 вересня 1880 р. у Берліні у родині Фердинанда Фридеріка Радзвивіла (1834–1926), 13-го Олицького та 3-го Пригодицького ордината та Пелагеі з Сапегів. Дитячі роки провів у Антоніні у Великопольщі. Закінчив гімназію в Острові та гімназію в Оснабрюку. Вивчав право на Берлінському університеті та природничо-економічні науки у Вищій школі лісництва у Еберсвальді під Берліном.

Після смерті близького родича князя Міхала Радзивілла у 1903 р., Януш Радзивілл успадковує маєток у селі Шпанів біля Рівного. В той же час починає допомагати батькові господарювати у містечку Олика. Це було противагою його брату Міхалу Радзивіллу Рудому (1870–1955), що лише додавав клопоту своїй родині, втратив довіру батька і згодом, Олицький замок.

Тоді ж Януш Радзивілл купує палац у Неборові коло Варшави. У 1904 р. він заручився з княгинею Анною Любомирською. Януша та Анна мали четверо дітей: Едмунда (24.11.1906), Христину (15.11.1908), Фердинанда (27.03.1911) та Станіслава (24.07.1914). У цей же час князь звернувся з проханням російського підданства для можливості отримати у власність маєток у Шпанові. Олика, за заповітом повинна була дістатися брату Януша Каролю Радзивіллу (1874–1906), проте після його смерті у віці 32 роки, перейшла до князя Януша.

У часи Першої світової війни Януш Радзивілл займався питаннями допомоги воєнним біженцям. А на початку 1917 р. був навіть вибраний до Ради робітничих та солдатських депутатів в Рівному. Проте радикальні зміни, захоплення влади більшовиками та загальна анархія змусили родину Радзивілла виїхати з Росії у листопаді 1917 р. спочатку у Фінляндію, Швецію, а згодом до Берліну. У Берліні він заангажувався до діяльності у Регенційній Раді, що діяла під патронатом Німеччини у справі післявоєнного облаштування Європи, а навіть очолив Департамент політичних справ у кабінеті Яна Стечковського, що утворився 4 квітня 1918 р., та був праобразом польської дипломатичної служби.

Він провів важливу роботу щодо організації представництв Ради Регенційної у Берліні та Відні, офісів у Львові та Кракові, проводив дипломатичну роботу щодо формування східних кордонів. І головне – утримував постійні контакти з німецькою владою, генералом Людендорфом, цісарем Вільгельмом ІІ та іншими. Він відмовився від пропозиції німецької влади посісти литовський трон, оскільки вважав, що литовці можуть його не сприйняти.

Адже політична тенденція змінювалася в бік Антанти, що почала формувати власні політичні мапи. Німці та австрійці робили ставку на можливість відродження монархій в країнах південної та східної Європи за рахунок аристократичних родів. Тут слід згадати гетьманат Павла Скоропадського та особу князя Василя Вишиваного. Натомість представники Антанти підтримували «демократичні республіки» та їх коаліційні утворення.


Розмови щодо створення коаліційного уряду з лівицею та націоналістами ендеками були невдалими. Вони вважали князя представником реакційних монархічних кіл, яким не місце в демократичних урядах. І князь полишив політичну роботу та повернувся на Волинь.

Олика знаходилася на межі проходження фронту. А тому після війни була дуже зруйнована. За словами князя Радзивілла, у замку не залишилося жодного приміщення з дахом. А в олицьких лісах було вирубано близько п’яти мільйонів. дерев. Проте Радзивілл відбудову маєтку почав здійснювати лише після 1921 р. Оскільки на Волині зустрівся з Юзефом Пілсудським та був зарахований до восьмої кінної бригади на часи польсько-більшовицької війни. Після підписання Ризького договору між Польщею та Радянською Росією, великі земельні площі опинилися на радянському боці. Проте Олика і Несвіж залишилися у Другій Польської Республіці.


Читайте також: Олицькі свояки Кенеді. ЧАСТИНА 1

Януш Радзивілл відчутно впливав на економічне життя. Реалізатором його планів часто бував син Едмунд. В Олиці батька та син налагодили працю молочарні, продукти якої мали попит не тільки у місцевого населення, а й ішли на експорт. Також Радзивіллли вирощували повнокровних коней англійської породи. Ще у 1929 р. волинські коні на загальній Крайовій виставці у Познані здобули Гран Прі. У 1928 р. цукровий завод князя у селі Шпанів (Рівненський район) був удостоєний державних нагород.

Протягом 1930 р. цуманський тартак у межах Речі Посполитої реалізував лісоматеріалів на 803 485 злотих, а відправив на експорт – на 1 091 872 злотих. За кордон деревину експортувала одна із варшавських фірм. У Берестянах у середині 1920-х рр. був невеликий тартак, смолярня та фабрика дерев’яних виробів, діяли цегельні на Миловиці та у Цумані, винокурня у Мительному та на Турчині. Прокладено було вузькоколійки, що з’єднували лісництва з тартаками. Всього Радзивілли мали 2 тартаки, скипидарню, смолярню, вапняно-випалювальну піч у селі Ромашківка, дві винокурні.

Читайте також: Онуки Радзівіллів не залишили нащадків. Частина 2

Після перевороту 1926 р. князь Януш Радзивілл активно повернувся у політику. На виборах до Сейму у 1928 р. він стартував за номером 1 у списку Безпартійного блоку співпраці з урядом (ББСУ) в окрузі № 57 Луцьк–Рівне, та на шостому місці у державному списку ББВР у Варшаві. З того часу він став активним парламентарем – спочатку як посол до Сейму (1928–1935), згодом як сенатор (1935–1938).

Громадсько-політичну діяльність здійснював на місцевому рівні і Едмунд Радзивілл. В певний час він очолював Олицькі міський комітету Безпартійного блоку, згодом балотувався на війта гміни, де набрав 70 відсотків голосів. Коли воєвода Генрик Юзевський відмінив вибори, то на наступних, Едмунд набрав 90 відсотків голосів. У той же час дружина Едмунда Радзивілла, Ізабелла відкрила та опікувалася перед школою (дитячим садком) у містечку Олика.


Януш Радзивілл стояв на консервативних позиціях, про що писав у власному часописі «Czas»: «Консерватор – патріот, але не націоналіст. Консерватор – прихильник авторитету та пошани влади, але ворог деспотизму (все одно, чи той деспот – абсолютний сатрап, чи всевладний і нестримний демос). Консерватор цінує свободу, але ненавидить анархію, прагне поступу, і не зносить експериментування, він релігійний, але уникає фанатизму, прив’язаний до миру, але не пацифіст, розуміє важливість господарських питань, та не впадає у матеріалізм».

Свою консервативну позицію він відстоював у стінах парламенту. Зокрема, схвалював мирні договори Польщі із сусідніми державами, критикував реваншизм Німеччини, позицію західних держав щодо мілітаристської позиції Рейху. Князь захищав соціальні інтереси працівників. Чимало його діяльності було присвячено питання культурної автономії та захисту інтересів національних меншин, як основи стабільності держави. Після смерті Юзефа Пілсудського, на думку Януша Радзивілла, діяльність уряду змінилася в гірший бік.

З’явилися репресії проти критикуючих владу, почалася цензура. Один із керівників консерватистського руху – головний редактор віленської газети «Słowo» Станіслав Мацкевич сидів у Березі Картузькій тільки через те, що не був згідний з політикою міністра Юзефа Бека. Мала проблеми і фінансована Янушем Радзивіллом газета «Сzas».У зв’язку з незгодою з політичним курсом націоналістичного уряду ендеків Януш Радзивілл відмовився від політичної діяльності.

Він звинувачував владу у переслідуванні опонентів, зокрема бувшого прем’єра Вінцента Вітоса, нетерпимість до національних меншин, тощо. Князь сам був неодноразово звинувачувачений у відстоюванні комуністичних інтересів. З цього приводу тижневик «Wołyń», що після смерті Пілсудського поступово ставав на націоналістичні позиції писав: «Остап Луцький – Януш Радзивілл – Вінцент Вітос – це єдиний фронт. Не можна також дивуватися, що трохи пізніше до цього єдиного фронту додалася московська радіостанція. Минулої неділі увечері диктор радіо читав цитати з промови сенатора Радзивілла, прихильно коментуючи з погляду бачення доктрини Маркса і комуністичної діалектики».


У 1936 р. Януш Радзивілл виділив ділянку – 1,3 гектара землі – і половину від потреби коштів для будівництва в Олиці шпиталю на 20 ліжок. Іншу половину фінансування забезпечував Cоюз Польських Мальтійських Кавалерів. Шпиталь призначався для лікування працівників Олицької ординації. Януш Радзивілл зобов’язувався щорічно надавати субвенцію у розмірі 4 тисяч злотих. Протягом кільком років шпиталь було збудовано, відкриття його заплановали на 12 вересня 1939 р., одначе на заваді стала війна.

Дещо не укомплектованим цей заклад і залишився. Одначе саме тут прийняли поранених польських воїнів у вересні 1939 р. Подібний військовий шпиталь організували Радзивілли і у палаці директора цуманського тартака Казимира Скомпського.За іронією долі, критикований владою націоналістів князь

Радзивілл та його резиденція стала на батьківщині останнім прихистком для польської влади. А містечко Олика була столицею Польщі протягом 7–14 вересня 1939 р. З Луцька прибув прем’єр Феліціан Складовський, з Бреста – маршал Едвард Ридз-Смігли. Перебував увесь час тут і почет Президента Ігнація Мосцицького. Прибули також чиновники Міністерства зовнішніх справ, представникі центральних органів державної влади, місцеві урядники. Усі потребували бензину, транспорту, харчування.

Поліція та військо ледве утримували належний порядок. Як і в часи Першої світової війни, так і на початку другої, Януш Радзивілл намагався приділити максимум уваги біженцям, пораненим солдатам, їх сім’ям, забезпечити опікою та харчуванням.Радянські війська вступили на Волинь 17 вересня 1939 р. «Вождь» Ридз-Смігли видав директиву уникати конфлікту з нимі та дезорієнтував військо.

Вже 18 вересня совіти зайняли Луцьк, Дубно і Олику. Радзивілла переконували покинути маєток і втікати разом з представниками влади, що виходили коридором через Румунію. Та князь Януш залишився в Олиці. Органи НКВС заарештували його вже 20 вересня разом з сином Едмундом. Наступного дня було організовано «народний суд» в Олиці, на який зігнали людей з сіл та фільварку.

Хоча більшість людей проголосувало за звільнення князя з родиною, його все ж було перевезено до Шепетівки у приміщення НКВС. Звідти Едмунда Радзивілла разом з генералом Мечиславом Сморавінським було вивезено до Козельська, а Януша Радзивілла – до Москви на Лубянку.

Різні джерела по різному трактують перебування князя Януша у радянській тюрмі. Польські автори намагаються уникнути питання його співпраці з спецорганами СРСР. Деякі дослідники говорять, що Януш був звільнений з огляду на втручання італійської королівської родини через Геринга. Проте російські джерела у спогадах очевидців безпосередньо говорять про те, що Радзивілл був завербований зовнішньою розвідкою, як агент впливу та виконував конкретні завдання у німецькому середовищі: «Розробляв агента особисто Лаврентій Берія.

Він повинен був виконувати завдання у середовищі німецької політичної верхівки, зокрема через свої давні зв’язки з Герінгом». Крім того, Радзивілл мав час від часу передавати до радянської амбасади або на конспіративну адресу «вчительки зі Львова» інформацію про рух військ, суспільних настроях на окупованій частині Польщі.

Ця версія здається найбільш правдоподібною. Оскільки в заручниках у енкаведистів залишилася родина Радзивілла. Він був доставлений на територію Німеччини представниками служби розвідки. А після арешту по Другій світовій війні перебував у відносно адекватних умовах заслання у Росії, порівняно з іншими польським офіцерами, котрі були розстріляні у Катині, Старобєльську та вивезені до таборів Сибіру. До того ж, у 1940 р. було звільнено з ув’язнення і сина Едмунда з Козельська (ніби то на прохання українців Олики). Повернулася з Шепетівки і родина князя.

На теренах Генерального губернаторства Рейху, родина Радзивіллів оселилася у Варшаві, у Неборові. Тут Януш пробував налагоджувати контакти з Герінгом та іншим керівництвом Рейху. Турбувався долею арештованих. Дружина Едмунда Ізабелла продовжувала роботу у Червоному Хресті. Другий арешт волинського князя разом з родиною та членами родин Замойських, Любомирських, Красіцкіх відбувся у Неборові по приходу радянської армії на початку 1944 р. Знову факт залишення Радзивілла у своїй резиденції залишається загадкою. Чому не виїхав перед німцями? Чому залишився у родинному палаці, а не де-інде? Дані факти лише підтверджують те, що князь не боявся приходу радянських військ, а навпаки – очікував їх.

Після довгої і важкої дороги Радзивіллів було доставлено на Лубянку в Москву. Звідти їх було перевезено на спеціальну віллу під домашній арешт у місто Красногорськ. Тут шістнадцять історичних родів Польщі перебували з 4 березня 1945 р. по 4 вересня 1947 р. Тут померла дружина Януша – княгиня Анна. Радянські розвідник Павел Судоплатов пише про те, що польська сторона отримала беззаперечні факти співпраці Радзивілла з СРСР. А саме тому Польска Народна Республіка (ПНР), а не Англія чи США стала йому останнім прихистком в житті.

Після повернення з Росії до Польщі Януш Радзивілл проживав у двокімнатній квартирі у Варшаві на Мокотові. Він був позбавлений можливості політичної чи господарської праці. Втратив усі особисті документи та домашній архів. У палаці в Неборові влада відкрила музей Леніна. А будинок Ізабелли Радзівілл був проданий швейцарській амбасаді до 2006 р. Януш часто бував у сестри Марії Малгожати Потоцької (1879–1962), котра зберегла частину палацу під Баранами.

Дуже сумував за дочкою Кристиною Потоцькою, що проживала і Іспанії та сином Станіславом, що жив у Лондоні. Не бачив їх бо з 1939 р. У перших повоєнних роках навіть і думати не міг про поїздку на Захід. Лише у 1959 р. стала можливою поїздка в Лондон на зустріч з сином Станіславом, що брав третій шлюб з американкою Кароліною Лі Буве, що поріднило їх з кланом Кеннеді в США.

Помер князь Януш Радзивілл у 1967 р. від хвороби серця. Був спочатку похований на цвинтарі костелу бернардинців у Варшаві. Згодом прах було перенесено у гробницю Радзивіллів у Вілянові. Цікавим є факт, що комуністична влада організувала йому державні похорони. Через чотири роки помер і його син Едмунд. На його похорон у Варшаву прибула Жаклін Кеннеді – дружина президента Сполучених Штатів Америкі, що була сестрою дружини Станіслава Радзивілла.

У часи Другої світової війни унікальний історичний і архітектурний комплекс Олики зазнав катастрофічних змін. Палац та інші споруди повністю вигоріли, обвалилися перекриття та дахи. Неушкодженими залишилися лише стіни і склепіння над першими поверхами та укріплені цегляними мурами бастіони. Багато цінних книг, серед яких інкунабули, червоні солдати взимку 1941 р. спалили. Коли совєти із замку все вивозили, грабували, місцеві люди теж туди заходили та забирали по домівках речі, якісь картини, тощо. І хоча до музею в Луцьк були привезені скромні залишки того, що вціліло, надбання Радзивіллів й досі залишаються основою Волинського краєзнавчого музею.

Читайте також: Як змінився костел в Олиці після реставрації. ФОТО

Після 1945 р. в окремих приміщеннях замку тулився державний кінський завод, а з середини 1950-х років він бун перебудовані під Волинську психіатричну лікарню, яка існує тут і донині.


Ліси Радзивіллів піся війни були вирубані. Проте згодом стали основою для державних лісгоспів. Збереглися тартаки, а славутий паркет Радзивіллів був відомий на увесь СРСР. Олицький костел був значно понівеченим, перетвореним на склад. Нині костел у Олиці, що залишається однією з найбільш вражаючих пам’яток історії, культури та релігії, відновлюється. Проте на його реставрацію треба значні кошти. Неодноразово на місцевому і державному рівні обговорюють питання реставрації замку Радзивіллів. Та, на жаль, жодних кроків, проектів, ініціатив до нині не було зроблено. А для місцевих людей, існуюча тут психіатрична лікарня – це робочі місця і важливе джерело утримання місцевого населення.

Значної уваги потребує наукова робота щодо роду Радзивіллів, зокрема постаті князя Януша Радзивіла. Волинь має музей консерватиста В’ячеслава Липинського. Варто тему консерватизму продовжити також політичною та теоретичною спадщиною князя Януша Радзивілла.

Читайте також: В Олиці створять історико-культурний заповідник

Олег САВЧУК

(Матеріал із збірника «Нясвіжські замак: падзеі, асобы, спадчына»)

загрузка...
Коментарі
25 січня
Сьогодні
Вчора