Люди самі обирають, що їм потрібно: як у Ратному працює «кімната допомоги» переселенцям

У селищі Ратне впродовж кількох тижнів діє кімната допомоги для вимушених переселенців.

За цей час допомогу вдалося надати близько 350 людям та роздати близько тони різноманітних речей першої потреби. За допомогою у Ратне, крім переселенців Ратнівської громади, приїжджали люди із сусідніх громад: Самарівської, Забродівської та Велимченської. Про специфіку роботи «Кімнати допомоги» розповіла виданню Район.Ратне секретар селищної ради Людмила Гаврилюк, яка є відповідальною за цю кімнату.

«Кімната допомоги» переселенцям працює з понеділка по п'ятницю з 9:00 до 17:00 години. В суботу до 14:00 години. Неділя – вихідний.

За словами Людмили Гаврилюк, окрім неї, керувати процесом надання та отримання гумдопомоги, допомагають колеги із селищної ради.

Кожен краянин, житель селища, громади може долучитися до хорошої справи та допомогти переселенцям. Зазначимо, у Ратнівській громаді їх уже понад 500. Обмежень у допомозі немає: можна приносити одяг, взуття, домашню консервацію, домашню сушку, випічку, овочі, яблука, яйця. Також ратнівчани приносять куплені засоби гігієни, крупи, макарони, цукор, солодощі тощо.

Домашня випічка

Продукти харчування для переселенців

Одяг для переселенців

Приносячи допомогу, ратнівчани лишають її на спеціальних столах біля дверей кімнати.

Черговий мене інформує, бо не завжди знаходишся на місці - виконуєш ще свої посадові обов'язки. Опісля (а це може бути і в позаробочий час, і ввечері), ми сортуємо одяг, розкладаємо інші речі, які принесені за день, щоб розуміти скільки вже маємо, яка потреба і в чому саме, – зауважила Людмила.

За час існування «Кімнати допомоги» до доброї справи долучилося чимало ратнівчан: це й прості жителі громади, працівники селищної ради, підприємці, діти.

Також була допомога від деяких фондів, громадських організацій та підприємців з місцевого ринку. Зокрема, останні допомогли з одягом, білизною, вішаками та, навіть принесли пакет купальників.

Аби отримати допомогу переселенцям потрібно просто завітати у кімнату допомоги.

Ми зазвичай знаходимось на місці, якщо ні – чергові телефонують і повідомляють про «гостей» (так я називаю переселенців, – авт.ред), які завітали за допомогою.  Реагуємо миттєво. Бувають ситуації, коли я не взмозі прийняти гостей, до них приходять наші працівники, – розповіла керуюча «Кімнатою допомоги».

Зазвичай, у кімнаті знаходяться двоє працівників селищної ради: один допомагає переселенцям з одягом, а інший – із продуктами та засобами гігієни.

Усе, що вподобали наші гості записуємо і видаємо під їхній особистий підпис, – зауважила Людмила.

Попри те, що кімната невеличка, у ній усе розташоване доволі компактно: розсортоване та розкладене в певному порядку.

За словами Людмили інколи, аби отримати допомогу, бувають черги, адже нерідко переселенці приходять сім’ями. 

Найтяжче зустрічати людей – очевидців найстрашнішого або тих, які втратили свої домівки. Буває, що плачемо разом, обнімаємось, дякуємо одне одному, запрошуємо на чашечку чаю. Попри втрату матеріального становища, всі вони кажуть: «Головне ми зберегли життя, а все інше відбудуємо і наживемо». Ті, кому допомогли ми, хочуть допомогти нам: хтось пропонує масаж, хтось манікюр, хтось просто пропонує допомогти в кімнаті. Ми стаємо знайомими-друзями, зустрівшись на вулиці – вітаємось, – розповіла Людмила.

У «Кімнаті допомоги» люди самі обирають що їм потрібно, працівники селищної ради допомагають швидше віднайти ту чи ту потрібну річ.

А от щодо продуктів, дитячого харчування, памперсів і засобів гігієни, то в нас їх обмаль і тому видаємо самі, потрошку, щоб кожному вистачило. Звичайно, всім не догодиш, але ми цю роботу виконуємо з щирим серцем і з добрим помислом. І усмішка наших гостей - це неоціненний плата за те, що робимо, – каже Людмила.

Варто зауважити, що для продуктів, які швидко псуються, є спеціальний холодильник, що знаходиться на другому поверсі Ратнівської селищної ради.

Кожен, хто прийшов за допомогою, і кожен, хто її надає  – особливий, і всіх їх об'єднує одне: війна, яка не забирає у цих людей ні людяності, ні доброти, ні поваги, – зауважила Людмила Гааврилюк.

ФОТО: Людмили Гаврилюк