Місто межі: сьогодення української Авдіївки, розбитої війною
-
-
>
-
>
-
>
5270
Під час антитерористичної операції місто стало однією з головних мішеней бойовиків, адже розташоване за 13 кілометрів від Донецька. Вже шостий рік, незважаючи на Мінські домовленості, Авдіївка часто зазнає обстрілів російських військ. Через це періодично залишається без електропостачання, води, тепла і газу.
В Авдіївці всі чітко знають межі, де можна ходити, адже околиці й території близько лінії розмежування ще заміновані. У кожній частині міста про постійні обстріли нагадують напівзруйновані будинки, дахи з новим шифером, засклені чи забиті вікна, порешечені огорожі та дороги, асфальтне покриття яких у слідах від гусениць танків і бойових машин піхоти.
Журналістка Район.in.ua, завдяки участі в Програмі ООН із відновлення та розбудови миру на Сході України, протягом восьми днів мандрувала Донеччиною й Луганщиною і дізнавалася, як живуть та відбудовуються громади на лінії розмежування і хто їм у цьому допомагає.
ЖИТТЯ ПОДІЛЕНЕ НА «ДО» І «ПІСЛЯ»
Кажуть, якщо Донбас накрити ковпаком, тобто виключити рух повітряних мас, то орієнтовно через годину тут не буде нічого живого. Серпневі заміри екологів показали, що у прифронтовій Авдіївці у повітрі багато пилюки, якою постійно дихають місцеві жителі. Тут гори відпрацьованої породи, очисні ставки, сірі клубки диму, що снують над найбільшим в Європі коксохімічним заводом. До збройного конфлікту він забезпечував виробництво чверті всього коксованого вугілля для промисловості та енергетики України.
Вже шостий рік в Авдіївці запах промисловості поєднується з порохом, а земля здригається від вибухів із важкої техніки. Тепер про місто часто згадують у новинах на радіо чи телебаченні не через коксохімічний завод, а як місце, де відбуваються активні збройні протистояння.
При в’їзді у прифронтову зону увагу привертає засмальцьований жовто-блакитний прапор та знак: «Авдіївка – це Україна». До початку збройного конфлікту на Донбасі в місті проживали 35 тисяч людей. Із кінця січня до березня 2015 року, в період загострення, кількість населення зменшилася до 8-10 тисяч. За офіційними даними, внаслідок обстрілів загинула 61 людина.
Через проблеми з житлом і працевлаштуванням люди повертаються в Авдіївку, тож зараз в місті проживає орієнтовно 23-25 тисяч людей. На третину стало менше дітей. Містяни кажуть, що до пострілів не можна звикнути, до них треба адаптуватися. Їхнє життя чітко поділене на «до» і «після». Чимало дітей уже й не пам’ятає, як жити в тиші, а частина з них ще й не жила у мирний час.
«До збройного конфлікту в Авдіївці працювало сім дошкільних закладів, нині – чотири, до яких ходить 520 вихованців. Із семи шкіл функціонує п’ять. Близько двох тисяч учнів там здобувають знання. До речі, майже кожна школа зазнала руйнувань від прямих попадань, це не враховуючи ушкоджень вікон. Школу №2 ми реставруємо і згодом відкриємо там опорний навчальний заклад міста. Через малу кількість учнів, школу №5 вирішили переформатувати у культурно-просвітницький центр. Тепер там дитяча юнацька спортивна школа, туди ж перенесемо музичну. Плануємо створити й молодіжний хаб, відкрити фізико-математичні гуртки та бібліотеку», – розповідає заступник голови військово-цивільної адміністрації (ВЦА) міста Роман Шахов.
До речі, Авдіївську військово-цивільну адміністрацію створили 5 березня 2015 року, коли тодішній президент Петро Порошенко 3 лютого підписав Закон України «Про військово-цивільні адміністрації». Такі дії потрібні були для підтримки безпеки та життєдіяльності населення в районах проведення антитерористичної операції. Адже часто органи місцевого самоврядування самоусувалися від виконання своїх повноважень, а це призводило до системних проблем.
«Майже рік Авдіївкою одночасно керували і мер із депутатським корпусом, і начальник військово-цивільної адміністрації. У 2015-му ми всі разом приймали бюджет у підвалі. У 2016-му міський голова і секретар подали у відставку. Фактично із жовтня запрацювала військово-цивільна адміністрація, яка й донині стоїть за штурвалом Авдіївки», – пригадує Роман Шахов.
У місті серед близько п’яти тисяч приватних житлових будинків внаслідок обстрілів постраждало 1200. А з 155 багатоповерхівок пошкоджено 111.
На сьогодні коштом різних організацій вдалося відремонтувати 101 багатоповерхівку і понад тисячу приватних осель. Працювати є ще над чим.
«Основне відновлення багатоповерхівок відбувалося у 2015-2016 роках за кошти Авдіївського коксохімічного заводу та групи компанії МЕТІНВЕСТ (найбільший в Україні і один з найбільших в СНД виробник залізорудної сировини і сталі, – авт.). Вони відремонтували близько 80 будинків. Відсотків 40 відновили завдяки матеріалам, які надавали міжнародні благодійні організації. У 2017 році в нас виникла законодавча перепона – ми не могли витрачати бюджетні кошти на відновлення приватних будинків. Та вийшли із ситуації за рахунок обласного матеріального резервного фонду. Спільно із підрозділами ДСНС розпочали ремонт і вже відновили близько 650 будинків», – розповідає заступник голови ВЦА.
Якщо в районі Донецької фільтрувальної станції йдуть обстріли, внаслідок яких пошкоджуються електричні дроти, знеструмлюється станція і місто залишається без води. На жаль, інших альтернативних джерел поки нема.
«У 2017 році, завдяки ДТЕКу (найбільша приватна енергетична компанія України, – авт.) й МЕТІНВЕСТу нам провели електропостачання із селища міського типу Очеретине. У 2018-му звідти в Авдіївку та сім селищ Ясинуватського району, які були без газу понад рік через пошкодження бойовими діями газопроводу «Макіївка–Авдіївка», запустили газ», – додає Роман Шахов.
МАЛИ ЛІКАРНЮ, А СТАЛА «РУКАВИЧКА»
До збройного конфлікту в Авдіївці працювала п’ятиповерхова сучасна лікарня, в якій було поліклінічне відділення і стаціонар на 220 ліжко-місць. Сюди за медичною допомогою зверталися містяни й жителі ближніх сіл. Та після п’яти прямих потраплянь у будівлю і близько двадцяти на територію, приміщення законсервували. Все, що вдалося врятувати, перенесли у старий корпус лікарні та, як у рукавичці, всі дружно розмістилися – по вісім людей у палаті.
«У 2015 році коксохімічний завод засклив усі вікна на постраждалій стороні. Потім було знову два прильоти і вся робота зійшла нанівець. По суті лікарня працює, але, на жаль, деякі спеціалісти виїхали. Всі ці події сприяли збільшенню інсультів та інфарктів. Тому вирішили за кошти коксохімічного заводу відремонтувати інфекційне відділення. Там встановили новітнє обладнання і зробили неврологічне відділення», – розповідає пан Роман.
В Авдіївці цивільні й військові медики навчилися співпрацювати пліч-о-пліч. Якщо поранення неважке, лікують тут, якщо серйозне, стабілізують і везуть в госпіталь у Покровськ чи Мирноград, якщо постраждалий у критичному стані, відправляють санавіацією у Дніпро. В лікарні є генераторна станція, яка автоматично вмикається, коли вимикається електроенергія.
«У 2016 році ми розробляли проєкт із трьох частин: відновлення комунікацій (опалення, електроенергія, водовідведення), внутрішній ремонт, реконструкція фасаду згідно вимог часу. Тоді його вартість складала близько 50 мільйонів гривень. Звісно, таких коштів ніхто не міг виділити, до того ж тривали бойові дії. Щоб сьогодні лише переглянути цей проєкт, потрібно у межах 2 мільйонів гривень. Орієнтовно понад 100 мільйонів потягне повне відновлення нашої п’ятиповерхової лікарні. Коли знайдуться такі кошти, невідомо», – озвучує суми Роман Шахов.
ЗА 700 МЕТРІВ ВІД ВОРОГА
Ще здаля майорять різнокольорові стяги, наближаючись до Меморіалу захисників промзони, на банері читаємо напис: «Зупинись! Вшануй загиблих воїнів». Старий автобус, підбитий незаконними збройними формуваннями «ДНР», згоріла «башта» танку, бліндаж, який відновили в якості частини експозиції та безпечного схрону для відвідувачів у разі обстрілу.
У центрі – хрест із дротом, встановлений на снарядах, якими ворог атакував позиції українських військових. А ще тут є дві чорні плити, на яких викарбувані імена загиблих бійців з 72-ої окремої механізованої бригади, 81-ої окремої аеромобільної бригади, 57-ої окремої мотопіхотної бригади, Правого сектора і дві пам'ятні плити з фотографіями 23-річного майора Андрія Кізіло і 21-річного солдата Яна Пуцулая. За кілька метрів – блокпост, далі – ворог.
У 2017-му українські бійці 72-ої ОМБр імені Чорних Запорожців, які довгий час боронили позиції в районі Авдіївки, створили Меморіал захисників промзони в Ясинуватському провулку міста за 700 метрів від ворога. Та в кінці жовтня цього ж року вони вирушили на ротацію, а меморіал залишився сам по собі, почав заростати бур’янами.
Очільниця Благодійного фонду «Зорі надії» Аліна Косовська разом із однодумцями вирішили взяти меморіал під свою опіку. Тепер тут завжди прибрано, все знаходиться на своїх місцях, а бліндаж перетворився на невеликий музей, що постійно поповнюється новими експонатами. Віддати шану і честь загиблим захисникам сюди приїжджають військові та гості міста.
ЖІНКА, ЯКА БАЧИЛА ВІЙНУ, СПОСТЕРІГАЄ ЗА РОЗБИТИМ ДОНБАСОМ
Сумнозвісними символами збройного конфлікту в Авдіївці стали дві вщент розстріляні 9-поверхівки, розташовані на околиці міста.
Одна з будівель, яку нещадно розтрощили російські танки, була гуртожитком коксохімічного заводу. Місцеві називають її «разукрашкою». Адже раніше будинок був розмальований у різні кольори. А ще ця звичайнісінька 9-поверхівка стала відома протягом останніх років через розташування. Будівля взяла на себе шквал снарядів, оскільки загороджує Авдіївку зі сторони Донецька.
«Люди в 9-поверхівці жили завжди. У кінці травня 2016-го цю будівлю постійно обстрілювали: вечорами по 15 хвилин, а потім ранками по півгодини. У 2017-му туди залетів танковий снаряд і розірвався в середині: чотири квартири стали одним простором. Коли ми почали пропонувати жителям багатоповерхівки переїхати, вони сказали: «Це наш дім і ми нікуди з нього не підемо, хоч тягніть нас». Сьогодні у двох під’їздах живуть люди, в інших за рахунок обласного і державного бюджетів ведуться відновлювальні роботи», – розповідає Роман Шахов.
У 2016-му австралійський художник Гвідо Ван Хелтен зобразив на східній стіні будинку обличчя жінки, яка бачила війну. Образ він шукав за фотографіями видатних людей міста, що надала міська влада. Свій вибір зупинив на вчительці української мови та літератури Марині Марченко. До речі, поблизу будинку, де відтепер її портрет дивиться на війну, ще восени 2014-го ледь не загинув її чоловік. Тоді його доправили у лікарню Мечникова і врятували.
Мурал, розміром у чотири поверхи, малювали два дні. З того часу щодня жінка, яка бачила війну, спостерігає за розбитим Донбасом з розбитого будинку поруч із написом: «Боже, бережи Авдіївку» й дивиться у бік окупанта. А «разукрашка», зміст якої круто змінив збройний конфлікт, тепер стала ще й художнім об'єктом.
P.S. Роки йдуть, та, попри збройний конфлікт, що досі не знайшов розв’язки, Авдіївка залишається містом контрастів. Тут омріяне мирне життя тісно переплітається з обстрілами. Люди відбудовують свої оселі, після окупації знають ціну свободи й по-особливому дорожать українською символікою. Вони вірять, що знову в їхньому місті запанує спокій та життя потече у звичному руслі.
Текст Анни КАРАСЬ
Фото Сашка СИМОНЕНКА
Матеріал підготовлений у рамках Програми ООН «Огляд кращих практик співпраці влади, бізнесу та ОГС в реалізації проєктів розвитку в Луганській та Донецькій областях» за напрямком роботи Програми розвитку ООН на Сході України «Громадська безпека та соціальна згуртованість».
