стрічка

Як пластиліновий кіт відкриває дітям Україну. Інтерв'ю з казкаркою

07 Жовтня 2019, 17:00
Письменниця Світлана Конощук разом зі своїм сином, актором Євгеном 5021
Письменниця Світлана Конощук разом зі своїм сином, актором Євгеном

Українська письменниця Свілана Конощук розповіла про поєднання анімації з літературою та те, як ці жанри допомагають знаходити спільну мову.

Світлана Конощук письменниця, сценаристка, драматургиня, художниця із Києва, яка виступає під псевдонімом Лана Ра. Мисткиня пише книги, сценарії до анімаційних мультфільмів і ставить п'си. Також вона пише книги за анімаційними мультиками, створеними з пластиліну. На дитячій сцені літературного фестивалю «Фронтера» в Луцьку Світлана Конощук разом із сином Євгеном ліпила з пластиліну, читала й презентувала мультфільми анімаційної студії «Новаторфільм» за своїми сценаріями.

— Світлано, як ви співпрацюєте з анімаційною студією «Новаторфільм»?

Я співпрацюю зі студією як письменниця і як сценаристка. Знаковий проєкт студії «Моя країна Україна» про подорожі кота-воркота різними містами України, який підтримало Держкіно. Зараз Держкіно фінансує другий сезон мультсеріалу. Я була однією зі сценаристів цього проєкту і мені запропонували написати книжку за мандрами кота-воркота. У першому сезоні з ним мандрував Сашко Лірник. Він починав цей проєкт, а потім підключалися інші сценаристи. Я взяла мапу України, де мандрував кіт-воркіт і написала цікаві історії про мандри.

— Як ви поєднуєте анімацію з літературою?

Це дуже цікаво. Твір стає об’ємний. Він не тільки на папері. Він втілюється на сцені й на екрані, в кіно.

Українська письменниця Свілана Конощук
Українська письменниця Свілана Конощук

— Хто підтримує вас у творчості?

Моя родина. Мені пощастило, тому що ми дивимося в одному напрямку. І чоловік Вадим і мій син, актор Євген. Ми всі хочемо ділитися своєю творчістю, якщо діти потребують цього. Мої п'єси діти беруть просто в Інтернеті. Мені не шкода. Якщо це моя творчість, я можу нею поділитися. Чому б її не подарувати комусь?

Син Світлани Конощук актор Євген
Син Світлани Конощук актор Євген

— Що з вашої творчості найкраще сприймають діти?

Є така казка «Ґудзи-Мудзи – королева країни загублених ґудзиків». Вона вже промандрувала багатьма країнами СНД. Я вважаю, що героїня цієї казки найбільше приваблює дітей. Дуже яскраві постановки. Навіть, коли ставлять просто дитячі колективи.

Читайте також: Від Лінії Маннергейма до мату Іздрика: чим дивувала Фронтера 2019

— Як ви долучилися до творення анімаційного мультсеріалу «Моя країна Україна»?

До мультсеріалу «Моя країна – Україна» я долучилася як сценаристка вкінці проєкту. Зрозуміла, що в Україні дуже багато різних міст навіть, коли машиною проїжджаєш, щось таке знаходиш, про що можна написати, де є легенда. Хочеться привернути увагу дітей і дорослих до того, що в нас в Україні дуже багато всього, чого можна було б розказати, чим можна було б поділитися, похвалитися перед усім світом. Навіть от замок Любарта. Це ж також унікальна архітектурна будівля.

Викладений в Інтернеті він не так давно, але набирає обертів завдяки тому, що ми мандруємо різними містами України. Ми були на Сході України: в Авдіївці, Попасній... Там, де нас кличуть, туди ми приїжджаємо. Показуємо дітям творчий процес.

Письменниця мандрує Україною і знайомить дітей із творчим процесом
Письменниця мандрує Україною і знайомить дітей із творчим процесом

— А чи пам’ятаєте свою улюблені дитячі книги?

Я дуже рано почала читати. І вже в садочку знала напам'ять «Казку про царя Салтана» Пушкіна. У мене була гарна пам'ять, я читала і запам’ятовувала. Улюблених багато: і «Пеппі Довга Панчоха», і Андерсон... Це переважно зарубіжна література. У мене була платівка «Білий Бім Чорне вухо». Я її заслуховувала просто «до не можу». Це була не книжка, але дуже любила цю історію. Неймовірно плакала над цим Бімом. Це така яскрава історія мого дитинства (усміхається, ред.).

Читайте також: Як у Луцьку виступила білоруська співачка PALINA

— До яких тем ви звертаєтеся найчастіше ?

Мені здається, що в нашому світі не вистачає добра, відкритості, щирості. Люди зараз закриваються. Діти закриваються від нерозуміння між дорослими і дітьми. Хочеться, щоб цей світ відкривався. У мене навіть, якщо є поганий герой, то його не знищують, а він приховується. Тобто, треба давати якийсь шанс. Якщо дитина не слухається, є якась першопричина. Треба давати шанс, щоб вона виправлялася. Мені хочеться, щоб було більше добра: в нашій країні і світі. Щоб всі чули один одного. У нас був проєкт «Почути світ». У ньому брали участь діти з порушеннями слуху й діти, які чують добре. Ці діти між собою дуже швидко знайшли спільну мову. Не так, як дорослі. Дорослі зараз або не хочуть, або не знають, а діти ці межі дуже швидко переходять і не лякаються того, що хтось з якимись вадами, хтось інакший.

Читайте також: «Слухаєш ніби якусь казку»: у Луцьку виступив Іван Малкович

— Як анімація і література допомагають чути один одного?

Якщо література або анімація, або театр показують добро, людина не збуджена, не роздратована виходить, мені здається, що це і є виховання. Це заспокійливе, сприйняття чогось красивого, насиченого позитивними емоціями. Не треба сприймати: «От, ми виховуємо сьогодні добро». Ні. Воно виховується у комплексі: зоровому, на слух, на відчуття.

Світлана Конощук разом із сином Євгеном
Світлана Конощук разом із сином Євгеном

— Як змінюються смаки дітей?

Світ змінюється і треба, щоб дорослі змінювалися разом зі світом. Так, діти більше прив’язані до ґаджетів. Це треба вловити і змогти використати у творчості. Ми не можемо це виключити. Це дія. Це простір. Треба не сприймати ці ґаджети як проблему, а трансформуватися і допомогти дітям це все сприйняти. Діти хочуть погратись. Жодна дитина не хоче нічого негативного. Просто треба підтримувати це.

Читайте також: «Слухаєш ніби якусь казку»: у Луцьку виступив Іван Малкович

— Як ви зацікавлюєте дітей для того, щоб, коли вони читали, у них «горіли» очі?

Спочатку ми спілкуємося. Ну, якщо це, наприклад «Щоденник котячих мандрів», то про котів, про Україну. Потім мені дуже добре допомагає син Євген. Він зі своїм ставленим акторським голосом їх зацікавлює читати. Бо можна прочитати «бу-бу-бу», а можна прочитати так, що сприймається по-іншому. У  мене є досвід, що мені розказують, як дитина приходить додому і шукає цю історію, яку прочитав Євген. Вона намагається, як актор її сама прочитати мамі з татом. Тому це такі гачки-засоби, які, справді, допомагають, щоб дитина розгорнула книжку і хотіла тягнутися до чогось хорошого.

Зацікавлювати дітей письменниці допомагає син Євген
Зацікавлювати дітей письменниці допомагає син Євген

Читайте також: «Мені хочеться порушувати складні теми», – Христя Венгринюк про роботу в дитячому арт-видавництві «Чорні вівці»

— Які деталі важливі у вашій роботі?

Коли в мене все заходить у глухий кут, мені треба з’їсти тістечко. Це така слабкість, яку я собі дозволяю. Вона підіймає настрій і тоді працюється набагато краще. Ну а так, мене надихають зустрічі з дітьми. У дитячому просторі мені комфортніше, ніж в дорослому, тому що діти кажуть те, що думають. Ми дуже багато втрачаємо того, що є в дитинстві. Всі намагаються стати дорослими, суворими, серйозними. А, насправді, це і є свобода дитинства, коли чогось хочеться, коли якісь мрії є незашорені.

— За що ви найбільше цінуєте свою творчість?

За це вільне спілкування, за ту душевність, за відкритість, щирість, сердечність. З дітьми навіть час втрачається. Особливо, якщо це маленькі діти, перший клас, другий або садочок. Коли завершується термін, вони не розходяться. Обсідають: «А почитайте нам ще». Такі душевні речі дуже цінні.

Антоніна АНДРІЙЧУК

Фото Юрія ЄВТУШКА

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024