Для кого працюють сімейні радники. ІНТЕРВ’Ю

Щорічно в Україні від домашнього насильства потерпають до 150 тисяч громадян. Це – офіційна статистика, а неофіційно – постраждалими є до мільйона осіб. Із них від домашньої тиранії до поліції звертаються лише 100 тисяч осіб – кожна десята. Тобто, 90 відсотків потерпілих свідомо замовчують цю проблему. Саме через це держава впроваджує черговий проект, метою якого є спроба боротися з сімейними негараздами – чи то домашнє насильство, чи несплата аліментів. 

Цьогоріч під патронатом Міністерства юстиції у багатьох обласних центрах запрацювали сімейні радники – волонтери, які виконують роль посередників між постраждалими й органами влади. У Мін'юсті наголошують: у такий спосіб прагнуть зруйнувати стереотип, що звернення до влади не є дієвим. При цьому у міністерстві сподіваються: віддані справі посередники, хоч наразі і на громадських засадах, таки здатні оздоровити суспільство в його основній ланці – родині.

Сімейні радники – спільна ініціатива Міністерства юстиції України, системи безоплатної правової допомоги та громадськості.

Першими сімейними радниками у Луцьку стали правник Віктор Вальчук та адвокатка Євгенія Коваленко. З ними і розмовляємо про цю новелу в українському правовому полі.

– Вікторе, чому, на вашу думку люди стають домашніми кривдниками?

ВІКТОР: Бо прагнуть отримати владу над членами родини. Кривдники вважають, що їх зобов’язані обслуговувати, при цьому вони забороняють рідним мати іншу, відмінну від їхньої, думку. Забороняють казати «ні» у забезпеченні собі комфортного життя. 

– Як запобігти перетворенню одного з членів родини на кривдника для домашніх?

ВІКТОР: Самостійно ніяк. Допомогти може лише сторонній фахівець. Це дуже серйозна проблема. Тому законодавець навіть прописав проходження спеціальної програми для кривдника. Зокрема, у грудні 2017 року уведено ряд змін в українське законодавство щодо протидії домашньому насильству та насильству за ознаками статі.

Віктор Вальчук

–  То  Україна робить спроби наздогнати  світ у цьому напрямку?

ВІКТОР: Звісно. Ми ж частина цивілізації! Так ось, закон розширив коло осіб, які підпадають під його дію. Наприклад, покараними можуть бути не лише офіційні, а й колишні подружжя. Новелами є запровадження термінового заборонного припису, що виноситься лише поліцією, терміном до десяти діб. А також обмежувального припису, що виноситься судом, терміном до шести місяців.

– Хто найчастіше потерпає від насильства?

ВІКТОР:  Жінка з дітьми. Чоловік лише каже, лише вдає, що він жертва постраждав – із метою уникнути покарання. І в чоловіка є більше можливостей і ресурсів вийти з насильницьких стосунків. Жінка у нашому суспільстві ще морально та фінансово залежна від чоловіка, боїться осуду навколишніх. У моїй практиці був випадок, коли чоловік лякав дружину, що якщо вона розірве шлюб, то сплачуватиме кредит за машину. І вона в це вірила, продовжуючи терпіти насилляьство. Їй наче і з банку про кредит телефонували… А насправді дружина навіть не була поручителем, їй просто бракувало юридичної обізнаності…

Читайте також: Як власний бізнес допоміг «особливій» мамі з Ковеля позбутися токсичних стосунків. ФОТО

–   І як саме ви допомогли?

ВІКТОР: Поінформував. Сам зателефонував у банк. З’ясував, що це був «технічний» дзвінок до дружини задля підтвердження особи чоловіка під час процедури оформлення документів для отримання кредиту. Однак, дружина ніде не ставила свій підпис.

– Це теж було насильство одного з членів родини над іншим?

ВІКТОР: Так, фінансове. Закон визначає такі види сімейного насильства: фізичне, психологічне, сексуальне й економічне. Сім’я – це партнерство, а не просто співжиття чи страждання, чи відбувальщина. Ми, дорослі, є прикладом для дітей, своєю поведінкою закладаємо основу для наступного рівня цивілізованості суспільства.

Читайте також: Історії переселенок, які змогли почати нове життя у Луцьку

– Складні завдання стоять перед сімейними радниками, і ви їх виконуєте на волонтерських засадах. Вистачає часу?

ВІКТОР: Наразі таке поняття як сімейний радник навіть не прописане у законі. Це – спільна ініціатива Міністерства юстиції України, системи безоплатної правової допомоги та громадськості. Ми сьогодні – місток між громадянами, які опинились у складних життєвих обставинах, та іншими суб’єктами взаємодії. Бо часто люди не довіряють органам влади, соромляться витягти свої внутрішньо сімейні проблеми на гора. Тому вони йдуть до нас, до вторинної ланки правової допомоги. Я і моя колега, адвокатка Євгенія Коваленко, можемо вести прийом як особисто, так і в телефонному режимі чи у соціальних мережах. Навіть вночі. Бо головне у нашій роботі не графік, а результат, вчасно допомогти людині. Нещодавно мав такий випадок: колишній чоловік викрав дитину, а в законодавстві ці моменти не узгоджені. Тому, на місці Законодавця, я б доповнив статтю 146 Кримінального кодексу України в контексті покарання одного з колишніх подружжя (мати, батько) у разі викрадення малолітньої дитини. 

– Сваряться дорослі, а страждають діти…

ВІКТОР: Дорослі забувають, що є Закон України «Про охорону дитинства», де чітко визначено: усі дії та рішення повинні здійснюватись в найкращих інтересах дитини. Постійний конфлікт і сварки в родині вважається жорстоким поводженням з дитиною. В новому Законі «Про запобігання домашньому насильству» визначено: дитина, яка постраждала від домашнього насильства – це особа до 18 років, яка постраждала від домашнього насильства або стала свідком такого насильства. Це – новела. Проте наразі на практиці бачимо дещо іншу картину: якщо поліція за рік склала тисячу протоколів за вчинене домашнє насильство, з них зафіксовано лише десять випадків повідомлень про постраждалих діток. То що, 990 сімей є бездітними? Нонсенс.

– Що це: навмисне приховування фактів чи малограмотність громадян, чи, можливо, правоохоронців?

ВІКТОР: Низька взаємодія між суб’єктами: поліція, освіта, соціальні служби, медики, тощо. І, найголовніше, – небажання працювати. В усіх одна відмовка: немає фінансів! А пенсію хочуть усі…

– Даруйте, Вікторе, за нескромне запитання. Ви ж працюєте на волонтерських засадах, а як же ваша родина, її добробут, ваша пенсія? Яка тоді ваша мотивація?

– Особисто я консультував громадян задовго до запровадження інституту сімейних радників. І не лише волинян. Моя мотивація – надати мирне сімейне життя дітям, закласти правильну їхню поведінку у майбутньому – через обізнаність, навчання і допомогу дорослих. Бо, виховуючи «хорошу, слухняну» дівчинку, ми готуємо майбутню «жертву» домашнього насильства… Треба вчити дитину казати «ні». А чемні дівчатка цього не вміють… Щодо заробітку, то я отримую гонорари за експертну, лекторську та тренерську діяльність. 

До нашої розмови долучається адвокатка Євгенія Коваленко.

– Євгеніє, а  яка ваша мотивація витрачати свій час на безплатну роботу з жертвами домашнього насилля?

– Як юристка із багаторічним стажем, як тренер і лектор для адвокатів я не чекаю від держави оплати за роботу сімейним радником. Це – моє своєрідне соціальне служіння, внутрішнє переконання як людини, жінки і правника. Співпрацюю з організацією, яку підтримує міжнародний фонд «Відродження» – «ProBono». Допомога ProBono – це фахова юридична послуга, що забезпечує право на правосуддя для вразливої частини населення та яку адвокат надає на волонтерських засадах. Це майже на сто відсотків перегукується з роботою сімейного радника, тому одразу погодилась ним стати.

Євгенія Коваленко

–  Зважаючи на ваш досвід, як бачите подальший розвиток інституту сімейних радників в Україні?

ВІКТОР: Сімейний радник має бути «прописаний» у законі і належно фінансований. Нині в Україні ми працюємо у восьми містах, в тестовому режимі. З усієї кількості радників – лише один чоловік. На Волині, у Луцьку (Віктор посміхається – авт.). Хоча приналежність до статі не відіграє у нашій справі жодної вагомої ролі. Тут важлива фаховість. Зайдіть на сайт Міністерства юстиції – там чимало відгуків про працю сімейних радників, багато успішних історій виходу з домашнього насильства за допомогою моїх колег, у тому числі нашою з Євгенією Коваленко. Значить, ми потрібні суспільству.

ЄВГЕНІЯ: Вдячні громадяни також пишуть відгуки і на сайт «ProBono». Та варто пам’ятати, що не завжди постраждалі від домашнього насильства хочуть, щоб їх історії оприлюднювали, навіть без імен… Бо їм нелегко було наважитись звернутися по допомогу у такій глибоко родинній справі до сторонньої людини, хоч і фахівця…

– Тобто, українське суспільство доросло до того, щоб поглянути на себе критично?

ВІКТОР: Раніше я сім років працював у міліції. За мою тодішню практику жодна жінка не зізналась, що потерпає від  сексуального насильства. Тепер кожна п’ята про це говорить, намагається визволитися, звертається по допомогу.

–  Вочевидь українці, як і люди світу, прагнуть свободи не лише політичної, а й особистої, у власній родині, навіть щодо власного чоловіка чи дружини. Чи справді захистять нас новели у законодавстві – терміновий заборонний  та обмежувальні приписи? Чи не стануть вони новим каменем спотикання між подружжям щодо користування спільним майном?

ВІКТОР: У Луцьку було вже кілька випадків застосування даних приписів. Це – міжнародна практика. І нікого не цікавить, де кривдник буде ночувати – під мостом чи на вулиці. Тепер і українські поліцейські, оцінивши ризики, мають право застосувати заходи примусу щодо домашнього кривдника, тобто виселити з квартири, накласти заборону контактувати, перебувати і наближатись до постраждалої від насильства на термін до 10 днів. Але припис не позбавляє права власності, лише обмежує право нею користуватись на визначений законом термін. Тепер суд розглядатиме і як доказ аудіовідеофайл із датою та часом запису вчинення домашнього насильства. І за три доби винесе відповідне рішення без сплати судових зборів. Чому така новела? Бо, як свідчить життя, домашнє насильство вчиняється тет-а-тет, тобто без свідків. І наш Законодавець  у новому законі прагне дієвіше і швидше захистити жертв сімейної тиранії.

– Євгеніє, чим іще, крім проблем насильства й аліментів, займаються сімейні радники? 

ЄВГЕНІЯ: Ми, сімейні радники, насамперед  –  професійні комунікатори. Делікатніше підходимо до проблеми, ніж посадовці у виконавчій владі. Ми підказуємо навіть там, де інколи права порушила сама держава. Причому – безплатно. Для людей, які потерпають від економічного насильства в сім’ї, це теж є допомогою. Сімейні радники не ходять на судові засідання, на відміну від адвокатів, ми працюємо із інформацією, піднімаємо рівень правової освіти в суспільстві.  Інколи людині хочеться просто переконатися, що вона мислить правильно, згідно з чинним законодавством, заспокоїти свої хвилювання, нерви… Випадки бувають різні, як і люди.

Світлана ФЕДОНЮК

Матеріал підготовлено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.