Дисципліна, дружба, стереотипи. Історії дівчат про навчання у військових ліцеях Луцька

У лавах Збройних сил України служать понад 32 тисячі військовослужбовиць, більше тисячі з яких мають звання старших офіцерів. У Національній поліції з кожним роком більшає новобраниць. Попри додаткові перешкоди у вигляді упереджень та стереотипного уявлення про «слабку» стать, жінки завжди хотіли служити народу України. 

Шлях до служби зазвичай починається у спеціалізованих загальноосвітніх закладах, в яких умови навчання наближенні до перебування на строковій службі. Журналістка Район.Луцьк вирішила з'ясувати, яким є навчання в міських ліцеях з посиленою фізичною та військовою підготовкою для дівчат.

Інший світ

Після виснажливих тижнів маршування на плацу та відточення кожного кроку й повороту голови, вони нарешті стояли на площі посеред меморіального комплексу. Ліцеїсти-десятикласники, вишикувані взводами, навпроти старших офіцерів та державного прапора, який то розгортався, то опадав вздовж держака. За хвилину підлітки зачитають, мабуть, найважливіші у своєму житті слова і схилять перед цим прапором коліно.

Іванні Слободян 24 роки, вона з села Коршовець Луцького район, але зараз проживає у Луцьку. У неї є чоловік та півторарічний син. Вона – молодша інспекторка відділу режиму й охорони Луцького СІЗО в декреті. 

У 2010 році Іванна вступила в Луцький ліцей №28. У цьому закладі, окрім військової та фізичної підготовки, поглиблено вивчають правознавство. За словами Іванни, у школі в неї був хист до вивчення законів, тож у 8 класі вона, порадившись із батьками, пішла в ліцей. 

 

За словами теперішнього директора ліцею Миколи Євтушина, щоб потрапити до закладу до епідемії коронавірусу потрібно було здати екзамени (диктант, тести з правознавства) та фізичну підготовку. Коли ввели обмеження, ліцей повернувся до практики конкурсу атестатів і табелів.

Іванна згадує, що її рідні цілком нормально сприйняли такий крок. Лише дідусі й бабусі хвилювалися, як дитина впорається зі складним графіком, життям в казармах та стройовою підготовкою. Але вона впоралася.

«Завдяки ліцею я стала більш дисциплінованою, товариською, бо ми були дуже дружні, один за одного, ніколи не підставляли один одного. Якщо порівнювати школу і ліцей, то це два різні світи», – розповідає випускниця ліцею.

Наталія Демчук – 23-річна лучанка й дільнична офіцерка поліції. Вона випустилася з Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні п'ять років тому. Дівчина досі спілкується з більшістю своїх однокурсниць і з усмішкою згадує, як не хотіла там вчитися.

Коли наприкінці 7 класу її батько-прикордонник сказав, що дочка далі піде вчитися у військовий ліцей, Наталія з матір'ю дуже опиралися цій ідеї. За словами Наталії, старша сестра також закінчила військовий ліцей, тому мама – єдина цивільна особа в родині – не надто хотіла відпускати туди ще й меншу дочку. 

Дівчина робила все, щоб не потрапити до ліцею, проте, коли настав день екзамену, не змогла пересилити почуття відповідальності і все ж постаралася здати якнайкраще. У списку прийнятих ліцеїстів вона свого імені не знайшла. 

«Я засмутилася, подзвонила мамі й кажу, що все, йду в школу назад. Тоді вийшов директор Боснюк (Павло Зіновійович – прим. авт.) і спитав, чи є діти учасників АТО. Я вийшла і він сказав, що я також пройшла на навчання. Тоді вже я зраділа, що пройшла», – згадує Наталія. 

 

У військовому ліцеї, на відміну від правознавчого, курсантів ділять на взводи, в яких хлопці та дівчата навчаються окремо. За словами Наталії, це ще більше ускладнило їй і так нелегку адаптацію до нових умов, адже в її взводі була 31 дівчина. Спочатку їй було дуже важко влитися в колектив і навчитися знаходити спільну мову з новими посестрами. Так само важко йшла комунікація з офіцером-вихователем. Проте минуло трохи часу і ліцеїстки почали підтримувати одна одну і поступово стали командою.

Майже як в армії

Підйом. Шикування. Сніданок. Шикування. Уроки. Маршування на плацу. Шикування. Відбій.

В обох ліцеях діти живуть за розкладом. Навіть умовно вільний час у них насправді зайнятий. Під час навчання Наталії та Іванни вільні години займали стройовою підготовкою, а згодом – додатковими заняттями з підготовки до ЗНО. Окрім цього, в ліцеїстів щодня, часто шість днів на тиждень, є 5-7 звичайних уроків.

При навчальних закладах є дуже схожі на казарми гуртожитки, в яких проживають ліцеїсти. У такому жила свого часу й Іванна.

«В казармі жити було цікаво. І важко, й весело, по-різному. Наприклад, якщо після відбою хтось розмовляв, сміявся у кубрику (кімнаті), то карали весь взвод. Якось ми так після 10 вечора зимою усі разом перекидали сніг з однієї купи на іншу», – згадує дівчина.

За словами випускниці, типовий день в ліцеї починався о шостій ранку з зарядки. Потім давали 10 хвилин, щоб вмитися, почистити зуби, зібратися, застелити ліжко. Тоді було шикування на сніданок, потім на навчання, а після – на обід. Між уроками були заняття зі стройової підготовки.  

«До всіх ставилися однаково, хоча бувало, що до дівчат ставилися трохи поблажливіше, типу «прекрасна половина», – додає вона.

Складання присяги у правознавчому ліцеї

У взводі Іванни 10 років тому було 23 хлопці і 7 дівчат. Як розповів директор ліцею Микола Євтушин, зараз ситуація змінилася. За два роки його роботи на цій посаді в середньому по класах дівчат і хлопців вчиться майже порівно, а в молодших класах буває, що дівчат більше.

Наталія з Луцька, тому в казармах військового ліцею не жила. Проте, вона пригадує, що в кубрику жили до 30 дівчат, кожна мала ліжко, тумбочку й вішак. Прибирали приміщення самі учениці двічі на день. 

У перші роки навчання Наталія мала 5-6 уроків і могла бути вільна вже о третій дня. В 11 клас почалася виснажлива підготовка до ЗНО, тож заняття затягувалися до шостої. Звісно, не забували про військову підготовку і маршування в кожну вільну хвилинку. 

 

«Якби моя дитина захотіла поступити в цей ліцей, я б сказала поступай. Бо там у порівнянні зі школою ставляться до дитини з більшим бажанням її навчити. Не для того, щоб дитина заробила вищу оцінку, а саме щоб запам'ятала і мала б ті знання надалі», – каже колишня ліцеїстка.

Іванна розповіла, що найскладнішим періодом навчання для неї стала підготовка до складання присяги у 10 класі. Усі десятикласники ліцею кілька тижнів посилено тренувалися маршувати на території Меморіального комплексу «Вічна Слава» у Луцьку, де мали відбутися урочистості. Всі повинні були йти ідеально, тож готувалися відповідно.

Для Наталії ж навпаки найскладніше було в перші тижні. Ні вона, ні однокласниці не знали як поводитися, як звертатися один до одного і до старших. Але час минув і з багатьма з них вона спілкується досі. 

Складання присяги у військовому ліцеї

Життя після ліцею

Іванна Слободян закінчила Державний університет податкової служби (зараз Університет державної фіскальної служби України) та почала працювати в Луцькому слідчому ізоляторі. З часом вона стала молодшою інспекторкою відділу режиму й охорони СІЗО, а півтора року тому пішла в декрет, зберігши за собою посаду. Вона твердо налаштована повернутися на службу.

Іванна зазначає, що хоч і ставлення суспільства до жінок-військових з часом змінюється, досі багато хто вважає, що це не жіноча робота.

«У кожній службі є жіночі посади. Як не крути, чоловіки все одно будуть казати, що жінки менше роблять, мають менше навантаження, бо жіночі посади так підлаштовані. Мені пощастило, у мене хороший колектив і ми завжди один одного підтримуємо», – додає вона.

Про ліцей жінка згадує, як про великий життєвий урок та місце, де вона знайшла багато хороших друзів. Каже: ліцей допомагає зрозуміти, чи підходить тобі обраний шлях.

«Дівчатам, які хочуть там вчитися, бажаю терпіння, хисту до навчання, хай спочатку спробують, зрозуміють, що це важко, а потім зрозуміють, що воно того варте», – додає Іванна.

 

Наталія Демчук також продовжила своє навчання у правознавчому вузі – Національній академії внутрішніх справ міста Києва. Наразі вона – дільнична офіцерка поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Луцького районного управління. Дівчина також ні разу не пошкодувала, що все ж пішла вчитися у військовий ліцей і досі підтримує зв'язок з багатьма своїми однокурсницями. 

Наталія вважає, що з часом ставлення суспільства до жінок-військових змінюється. Якщо раніше це було щось особливе, то зараз це поступово стає нормою. 

«Майбутнім ліцеїсткам я б порадила хоробрості й терпіння, а все інше буде з роками. Характер змінить, а можливо тоді й ставлення до нас жінок зміниться в таких структурах», – зазначає Наталія.

Дівчатам навіть у військовому строю все ще доводиться боротися з ярликом «слабкої статі» та «прекрасної половини людства». Проте, з часом помітно побільшало тих, хто не зважає на поблажливе та зверхнє ставлення, а вперто йде обраним шляхом і досягає успіхів. Хочеться вірити, що масовість такого явища зможе поступово викорінити залишки стереотипів.

***    

Цей матеріал створено в межах проєкту ГО «Інститут розвитку регіональної преси» за сприяння Національного Демократичного Інституту завдяки щедрій підтримці британського народу через  Міністерство закордонних справ, у справах співдружності та розвитку. 

Думки, висловлені тут, належать автору(-ам) та не обов'язково відображають погляди НДІ, Міністерства закордонних справ, у справах співдружності та розвитку або Уряду Її Величності.