Громада чи орендарі: хто і як на Волині рятує державні ставки

Волинь чи не перша в Україні область, яка почала здавати водні плеса в оренду. Це вирішили робити з метою наповнення місцевих продовольчих ринків рибою та бюджетів усіх рівнів за рахунок орендної плати з використання водних об’єктів. Та й для органів влади і місцевого самоврядування це було вигідно.

У розумінні пересічних жителів державний об’єкт – нічийний. Тому часто могли по ставках з електровудками пройтися чи й вибухівки кинути. Від такого варварського браконьєрства підводний світ повністю гинув, відновлення потребувало часу та копіткої праці, тому, здебільшого, водойми починали заростати і переставали існувати. Коли ж на озері чи ставку з’являвся хазяйновитий господар, він прибирав водойми від сміття, очищав від мулу, впорядковував прибережну територію.

Журналістка Район.in.ua дізнавалася, як жителі трьох населених пунктів Камінь-Каширського району власними силами облагороджували ставки і що з цього вийшло, чому Волинь чи не перша в Україні почала здавати водойми орендарям, як на Любомльщині вдалося відновити занедбані ставки і забезпечити район здоровою рибою.

«ПОЛИЦІВСЬКИЙ ПРОГРЕС»: ЯК НА КАМІНЬ-КАШИРЩИНІ ВЗЯЛИСЯ РЯТУВАТИ МІСЦЕВІ СТАВКИ

У районі нараховується понад 80 гектарів водойм різних площ. Та після того, як розвалилися колгоспи, не стало кому за ними доглядати. Ставки почали заростати і перетворюватися на болота, а то й взагалі зникати з горизонту.

Така ж доля спіткала водойми за межами села Полиці, які викопали ще за польських часів. Кілька років тому дійшло до того, що місцеві жителі навіть купатися їздили у сусідню Гуту-Камінську, бо в себе не було де. Та все ж таки знайшлися активісти, які зібралися та розчистили один із численних ставків. Тепер там щоліта досхочу купаються діти, відпочивають і дорослі. Взимку, як дозволяв лід, навіть хокейні поєдинки влаштовували.

Надихнувшись таким результатом, восени 2017 року понад 60 жителів Полиць, а також дехто з Каменя-Каширського та Гути-Боровенської склалися по 500 гривень і взялися розчищати ще один із занедбаних ставків, аби мати де розводити рибу й у вільний час посидіти з вудочкою. Оперативно вирізали чагарники, вирубали самосів, на підняли дамбу й укріпили її.

Спочатку люди не задумувалися над тим, у чиєму підпорядкування ставок. Врахували лише, який найкраще з усіх наповнюється водою, тому влітку не пересихатиме, а це головне для розведення риби. Щоправда, деякі ініціативні полицівці таки поцікавилися, в чиїй юрисдикції водойма. З’ясувалося, так як ставок знаходиться за межами населеного пункту, то ним розпоряджається обласна державна адміністрація, а не сільська рада.

Місцеві розуміли: не варто вкладати свої гроші у водойму, адже у будь-який момент вона може перейти у руки орендарю, який домовиться в ОДА і з задоволенням візьметься господарювати на всьому готовому. Аби мати вплив на ситуацію та самим стати господарями ставка, активісти створили громадське об’єднання «Полицівський прогрес». Та не багато місцевих повірило в ефективність його діяльності, більшість зайняли позицію «моя хата скраю».

«Вже як почистили ставок, дізналися, що ним опікується районна організація Українського товариства мисливців та рибалок, вона ж виписує квитки на полювання. Враховуючи те, що ми робили хорошу справу, поїхали до керівника цієї мисливської спілки і попросили виділили якісь кошти на почищену водойму. Та нам відмовили, пояснивши, що грошей нема», – розповів депутат Полицівської сільської ради Микола Варчук.

Громадське об’єднання не має грошей на оформлення документів ставка у межі населеного пункту. На одному лише ентузіазмі групи активістів непросто досягнути омріяного результату. Поки не вдається стати повноправними господарями ставка і повернути Полицям славу рибного села. Та місцеві жителі вірять: ставок таки належатиме їхній громаді.

1

ВОДОЙМ БАГАТО, А ТОЛК Є?

Перші рішення про орендування ставків та озер Волинська обласна рада прийняла ще у 1999 році. Відтоді й по нині близько 600 водойм із майже 1400 перебувають в оренді. З року в рік кількість орендарів змінюється, бо не всім вдається успішно налагоджувати господарювання на воді. Адже хтось думав, що це зовсім просто, та швидко розчаровувався й відмовлявся від дуже непростої справи. Тому частково і сьогодні головною проблемою залишається непрофесійність тимчасових власників, для яких оренда ставків – іграшка, щоправда утримання якої потребує значних капіталовкладень.

Часто люди подають заявки на аукціон, не маючи ні найменшого поняття, як господарювати на водоймі. Адже старт ставкового бізнесу потребує чималих фінансових затрат на бюрократичну складову: на оформлення пакету документів, укладання договору на оренду землі, що під водоймою, на проект землевідводу. Якщо ж користуватися водою, то треба дозвіл на це, його розробляють у наукових установах. А ще ж облагородити водойму і прилеглу до неї території потрібно. Тут витрати залежать від розмірів орендованого плеса.

На початках водойми брали всі охочі, бо це ще й модно було. Договори оренди укладали на максимальний термін, регламентований законодавством, – 49 років, нині – на 23 роки. Цікаво, що в різних районах по-своєму рахували орендну вартість. Зрозуміло, що з плином часу змінилося багато чого, в тому числі й умови грошової оцінки землі. Фахівці кажуть, от якби її сьогодні довести відповідно до чинного законодавства, то надходження до місцевих бюджетів могли б становити понад один мільйон гривень у рік.

До речі, при Радянському Союзі розведення рибного господарства було дотаційним, адже це надзвичайно затратна справа. Нині ж орендарі не мають ніякої підтримки від держави та й потребують спеціальних торгових місць на ринках. Адже тоді вони мали б змогу реалізувати свою продукцію напряму споживачеві, отримуючи реальну плату за свою роботу. Не дивно, що через п’ять років, пропрацювавши в таких умовах і не отримавши ніякого прибутку з водойм, орендарі відмовляються від них.

Ще однією однотипною проблемою для більшості ставків Волині є те, що вони знаходяться за межами населених пунктів і, відповідно, підпорядковані обласній державній адміністрації, а не місцевій владі. Громади, маючи купа нагальних проблем, поки не зацікавлені у їхньому окультуренні, а люди самотужки не хочуть облагороджувати водойми, аби потім в області їх віддали на 23 роки оренди «своїй людині». Поки на законодавчому рівні не буде змін, громадськість не стане самостійно шукати кошти на розвиток рекреаційних зон і облаштування місць для риболовлі.

Дійсно, краса волинських плес не лише захоплює, а й при вмілому їх освоєнні, може приносити чималі прибутки. Владі потрібно чітко визначити вартість водойм, знайти можливість підтримати орендарів, створити умови для реалізації риби або надати ставки й озера у підпорядкування місцевій владі, яка самостійно вирішуватиме, як краще їх використовувати. Тоді всі будуть у виграші.

НОВЕ ЖИТТЯ СТАВКІВ: ЯК НА ЛЮБОМЛЬЩИНІ ВІДНОВИЛИ ІСТОРИЧНІ ВОДОЙМИ

На два ставки неподалік села Руда, водне плесо яких нараховує 11 гектарів, полюбляють заїжджати як досвідчені рибалки, так і аматори. Майже 20 років тут розводять щуку, коропа, товстолоба, вирощували й білого амура. А скільки наречених тут зупинили мить на весільних фотосесіях. Та не завжди ставки мали такий привабливий вигляд. Були часи, коли круті хлопці, які взялися господарювати на водоймах, за кілька років перетворили їх на смітник і місце розпусти.

Місцеві розповідають, що ставки жителі сіл Руда і Хворостів викопали вручну. А було це ще за «тамтої Польщі», коли до Другої світової війни Волинь входила до складу Речі Посполитої. Третю водойму, площею два гектари, викопали років 24-25 тому. Після війни ці ставки стали колгоспними. Чимало риби в них тоді розводили. Та тяжкі 90-ті внесли свої корективи.

Занедбані водойми в 2001 році взяло в оренду подружжя Любові та Петра Бурдил із сусіднього села Хворостів. Почали вони з корчування заростей верболозу, відновлення складної системи гідротехнічних споруд, щоб наповнити ставки протічною водою із невеличкої річки Стопирка, лівої притоки Вижівки. Відремонтували три мости (кормові поля), протяжністю 580 метрів.

«У Тимофійовича боліла душа, як він дивився на захаращені ставки. Вирішив відновити їхню добру славу й узяв в оренду на 23 роки. Два самоскиди пляшок і різного сміття вивезли, дерева покорчували, зарослі покосили», – пригадує Анатолій Михайлович, який доглядає за рибою у ставках.

Кілька років тому Петро Тимофійович помер. Наступники не лише з відповідальністю взялися продовжувати його справу, а й вирішили осучаснити територію. Встановили контролюючі знаки, які дотримуються охочі порибалити, чотири сонячні батареї, біля ставків замайорів прапор України і запалахкотіли чорнобривці.

«До речі, електроенергії тут ніколи не було. Адже село і ставки розділяє залізнична колія. Лише під або над нею можна провести лінію електропередач, але в «Укрзалізниці» досі не дають на це дозвіл. Цьогоріч проблему вирішили з допомогою самої природи – сонця – встановили батареї», – пояснює Анатолій Михайлович.

Про ставки в Руді знають далеко за межами не лише Любомльського району, а й Волинської області.

«Починаючи з 1 серпня, після того як підростає риба до достатнього рівня, любителі порибалити приїжджають із своїми вудками. Спіймане разом з отриманими емоціями, за тією ж ціною, що на базарі, охочі купують. З 15 вересня, як починаємо спускати ставки, інформуємо населення про оптові ціни на живу рибу. Кожен вівторок, четвер і суботу вивозимо свою продукцію на базар у Любомль. В інші дні – в наближенні до районного центру села. Таким чином забезпечуємо потреби населення в смачній рибі, вирощеній на натуральних кормах», – розповідає доглядальник риби.

На початках любителі легкої наживи трохи капостили. Якось у воду щось підсипали і до тонни риби потравили, то електровудками пройшлися.

«Були претензії, мовляв, чого то я, проживши тут усе життя, не маю права порибалити. Тимофійович тоді пояснював: «У тебе є паї, ти вирощуєш на них картоплю чи зернові. А я свої залив водою і вирощує там рибу. Я ж не пішов до тебе щось брати з поля, то чого всім маю рибу роздавати?» Після цього таких питань більше не виникало», – пригадує випадки Анатолій Михайлович.

Тепер же всі охочі можуть до схочу посидіти з вудкою, насолодитися неймовірною красою природи і відпочити після робочих буднів. Люди з розумінням почали ставитися до праці тих, хто доглядає за ставками. Адже невідомо, яка б доля їх спіткала, якби орендарі вчасно не вдихнули в них нове життя.

Анна КАРАСЬ