Гінекологиня з Шацька прийняла у світ понад 10 тисяч немовлят

Рівно 50 років тому, у далекому 1969-у, молода лікарка Веремчук Тамара Миколаївна прийшла на роботу в Шацьку лікарню. Нелегку спеціальність обрала – акушер-гінеколога, бо доводилося нести відповідальність за найцінніше – здоров’я матері і дитини. Зате зараз цілі покоління шачан вдячні їй за те, що прийняла в світ їхніх дітей. А це, за приблизними підрахунками Тамари Миколаївни, понад 10 тисяч немовлят!

Нині лікарка на заслуженому відпочинку, і з гордістю згадує кожен день пройденого професійного шляху, – пише газета «Новий погляд+».

Народилася Тамара Миколаївна в 1945 році в селищі Луків. В простій сільській сім’ї, де тато був механіком, а мама домогосподаркою, окрім Тамари, підростала ще одна донька. В родині не було медиків, проте Тамара після закінчення школи твердо вирішила вступати до медінституту. Разом з подругою обрали Чернівецький виш, і самі, без батьків, поїхали складати вступні іспити і підкорювати столицю Буковини.

«Я стала студенткою. Вчилися ми за шкільною системою: уроки, домашнє завдання, журнали з оцінками. Було важко, проте надзвичайно цікаво. Окрім того, що здобувала знання, я ще співала в інститутському хорі, робила стінгазету і була однією з найсильніших спортсменок з бігу», – згадує своє насичене студентське життя Тамара Миколаївна.

Ще під час навчання, в 1967 році, вийшла заміж. Обранцем Тамари Веремчук став житель села Куснище Іван Григорович. У 1968-у в подружжя народилася донька Наталія. А в жовтні наступного року в Шацькій лікарні з’явилася вакансія гінеколога, і сім’я Веремчуків переїхала до курортного містечка.

Шість місяців курсів у Києві – і Тамара Миколаївна стала завідувачкою гінекологічного відділення. Прийом хворих у поліклініці і надання їм допомоги в стаціонарі, спостереження за вагітними, присутність майже на кожних пологах – на початку кар’єри було досить важко. Сім’я жила на квартирі, за двома маленькими дітьми (в пари народився ще син Олег) потрібен був постійний нагляд.

«А я постійно була зайнята на роботі. Навіть вночі не мала спокою. Тільки прийду додому з чергування, як прибігає санітарка: привезли породіллю чи хвору з кровотечею. Закрию дітей в хаті – і знову в лікарню. Часто санітарочки сиділи вночі біля моїх дітей, поки я надавала допомогу пацієнткам чи була на складних пологах».

У робочому кабінеті поліклініки

Луцьк тоді не приймав хворих з Шацька, в Любомль відправляли вагітних лише з великою патологією і на Кесарів розтин. Тамара Миколаївна разом з акушерками самі приймали важливі рішення щодо лікування і порятунку життя жінок і дітей. Дуже допомагали лікарі, особливо Тамара Веремчук вдячна нині покійному хірургу Трояну Тодоровичу Марф’юку.

Всякі випадки траплялися в лікарській практиці, була і дитяча смертність. Вагітні, які не стояли на обліку, приїжджали на пологи в запущеному стані, коли змінити ситуацію і врятувати дитинку було неможливо. Народжувалися двійні, а от трійню одній жіночці, яка перехворіла краснухою, не вдалося виносити – трапився викидень. Були немовлята з вродженими вадами серця, спинно-мозковими грижами, вивихами, гідроцефалією (водянка головного мозку), вовчим піднебінням і заячою губою. Одна дитинка народилася з шістьма пальчиками на руках, і навіть був випадок, коли на світ з’явився гермафродит (зі статевими ознаками чоловіка і жінки).

Тамара Миколаївна прийняла у світ понад 10 тисяч немовлят

Такі факти патологій були поодинокими, більшість діток народжувалися здоровими і міцними. На початку кар’єри лікарки в пологовому відділенні Шацької лікарні фіксувалося  щороку 350-380 народжень, а в 2000-х зменшилося до 100-150: породіллі стали їздити на пологи в Любомль, Ковель, Луцьк. Та й народжувати жінки стали тепер набагато менше.

«Чи рахували, скільки діток завдяки вам з’явилося на світ?» – запитую у Тамари Миколаївни.

«Колись робила такі спроби, – усміхається моя співрозмовниця, – але збилася з рахунку.  Втім, можна взнати приблизне число. Я 38 років працювала заввідділення, була присутня майже на всіх пологах, а це плюс-мінус 10 тисяч народжень. Здорові немовлята – це, звичайно, заслуга і всіх наших акушерок».

У 2007 році Тамара Миколаївна відмовилася від посади завідувачки відділення, бо почала хворіти, через що важко було справлятися з обов’язками. Втім, ще 6 років, до 2013-го, приймала вагітних і хворих у  гінекологічному кабінеті поліклініки. Лікар Олег Фалюш, який очолив відділення після Тамари Веремчук, часто приходив до досвідченої гінекологині за порадами, а остання завжди була рада допомогти. Були в лікарки і молоді практиканти, яких навчала премудростей нелегкої професії. Приємні спогади залишив практикант Сергій Іванюк, який родом із с. Гаївка. Тоді розумний, перспективний, впевнений у собі медик сьогодні є авторитетним висококваліфікованим гінекологом Володимир-Волинської лікарні.

Тамара Миколаївна вже 15 років живе одна: чоловік помер, діти розбіглися по світу. Донька Наталія мешкає з сім’єю в Гродненській області Білорусі. Cин Олег з дружиною і дітьми – у м. Володимир-Волинський.  В бабусі Тамари чотири внуки і дві маленькі правнучки. Володимирські часто приїжджають до Шацька – вабить сина мала батьківщина з її озерами, лісами і можливістю відпочити від міського шуму. От і зараз Олег приїхав до мами разом з 14-річним сином. А до своїх білорусів Тамара Миколаївна їздить сама, тобто вже чотири рази донька Наталія забирала маму на зиму до себе. Тяжко їй самій взимку та ще й з хворими ногами.

Родина Веремчуків

З першим весняним теплом Тамара Миколаївна завжди повертається в Шацьк. Рідний дім, подвір’я, вулиця, город – все їй тут миле і дороге. Найбільше в Білорусі сумує за шацькими людьми, за спілкуванням, посиденьками з сусідами. Любить читати газети і книги – має вдома велику бібліотеку. А ще її любов’ю в останні роки стали зустрічі в «Університеті третього віку», який діє при Територіальному центрі Шацького району. «Це наша родина однодумців, – розповідає Тамара Миколаївна, – літніх людей, які при зустрічах щиро спілкуються, для яких організовують свята, концерти, проводять консультації, майстер-класи, вечори поезій, яких пригощають чаєм і солодощами, огортають увагою. Дуже люблю там бувати…».

Від імені всіх шачан щиро дякую вам, Тамаро Миколаївно,  за багаторічну сумлінну та невтомну працю і вітаю з Днем медичного працівника. Нехай сторицею повертається до вас добро, дароване людям, нехай не турбують хвороби, а Господь посилає щедре довголіття!

Зараз лікарка на заслуженому відпочинку

Мирослава ЦЮП’ЯХ