Гній і Закон: що потрібно українським ґрунтам

Україна увійшла в ринок землі без правового захисту ґрунтів. Орієнтовно 32 мільйонів ріллі зараз не є об’єктом права, а об’єктом використання. 

«Необов’язковість» правильного поводження із сільгоспугіддями призводить до того, що  навіть найбільш родючі землі стрімко виснажуються без належного догляду. Крім того, змінюються кліматичні умови.

Тому без науки сільське господарство далі розвиватися не може: щоб мати гарні врожаї потрібно проводити діагностику стану ґрунту,  отримувати онлайн показники поживних речовин, вологи тощо і на підставі актуальної інформації приймати правильні управлінські рішення. 

Як Україна має впоратися з усіма викликами для читачів Еко.Району пояснює професор Святослав Балюк, директор Національного наукового центру  Інститут ґрунтознавства і агрохімії імені Соколовського (далі – Інститут ґрунтознавства). 

Вчений цитує Григорія Сковороду: «Вас Бог одарував ґрунтами, аж раптом все може зникнути, пропасти». І хоч цій істині кілька століть, у 21-му вона проблема постала дуже гостро. 

Святослав Балюк

Україна – чорноземна держава

Ґрунт  – це основний природний ресурс: 95% продовольства ми отримуємо завдяки його родючості. Цей компонент біосфери незамінний і важко відновлюваний. На відтворення одного сантиметра ґрунту потрібне сторіччя. 

В Україні науковці виділяють до тисячі різновидів ґрунтів, але найвідомішими є  чорноземи, які складають 60% ґрунтового покриву нашої держави. 

За площею чорноземів, а це 24 мільйони гектарів, ми займаємо четверте місце у світі. В Україні зосереджено 9% світових площ світових і 30% європейських чорноземів.

На кожного українця припадає 6 гектарів чорноземних ґрунтів і за цим показником Україна на другому місці у світі після Росії. 

Родючість чорноземів закладена у їхніх природних властивостях. І через це у нас є багато міфів навколо чорноземів, але сьогодні – це ґрунти часто дуже деградовані та з нижчою родючістю, ніж були раніше. 

Вчені визнають, чорнозем – це сила і беззахисність одночасно. Він є нестійким до деградаційних процесів, а тому потребує захисту і регламенту використання.

А ще близько 30% території України складають малопродуктивні ґрунти – кислі, засолені, солонцюваті тощо, які потребують заходів для окультурювання.

Традиційно вважалося що найменш родючі ґрунти на Поліссі – дерново-підзолисті. Це так і не так. Для певних культур, вони навіть більше родючі, ніж чорноземи, за умов кращого зволоження.

Мапа ґрунтів Волині

Деградація ґрунтів призводить до збідніння населення

Особливість нашого ґрунтового покриву – охоплення деградаційними процесами. Згідно з експертними матеріалами харківських ґрунтознавців, втрата гумусу і поживних речовин характерна для 12-14 мільйонів гектарів, тобто 43% площі української ріллі. 

«У нас за ґрунти зараз відповідають Міністерство економіки, торгівлі й сільського господарства, Держгеокадастр, Держводагентство, Держлісагентство… всього з десяток відомств! Але за деградацію – не відповідає жодне. А ґрунти тим часом страждають від водної і вітряної ерозії, переущільнення, засоленості, забруднення важкими металами, радіонуклідами, пестицидами тощо. І чорноземи якраз найбільш піддатливі до деградації», — пояснює Святослав Балюк. 

Для порівняння, у США працює Державна служба охорони ґрунтів, яка відповідає за стан цього ресурсу ще з 1935 року. Тодішній президент Теодор Рузвельт був переконаний: «Країна, яка знищує ґрунти – знищує себе». Тим часом Україна, не має ні дієвих інституцій, ні правового захисту і потрапляє у зону різкої деградації ґрунтів.

Втрати доходу від недобору продукції науковці оцінюють у 33,6 мільярда гривень щорічно. Далі нас чекає або ще більше зниження рівня родючості, або ж зуміємо стабілізувати вміст поживних речовин у гумусі. 

Для бездефіцитного землеробства в Україні потрібно 200-250 мільйонів тонн гною, а зараз вітчизняне тваринництво продукує тільки 25-50 мільйонів тонн. Тому наші ґрунти постійно відчувають дефіцит органічної речовини: не вистачає приблизно 100 кг на гектар щороку. 

І цей дефіцит створює проблеми продовольчої безпеки на перспективу. Всі ці великі врожаї від мінеральних добрив забирають їжу у наступних поколінь. Тому антидеградаційна політика можлива тільки із синхронним розвитком тваринництва, особливо в поліських районах, де є кормова база.

Читайте також: Рік білого бика: репортаж з ферми, де ростуть символи 2021 року

А зараз науковці рекомендують залишати на полі рослинні рештки (заорювати стерню, наприклад), практикувати правильну сівозміну, застосовувати мінеральні добрива у правильних пропорціях з органічними. 

Читайте також: Громада на Рівненщині виготовляє паливні пелети з сільськогосподарських відходів

Нормативно-грошова оцінка ріллі в областях України

Читайте також: Болото на вагу золота: чому важливо зберегти Прип'ятське Полісся

Що можна зробити? 

У світі до землекористувачів застосовують два підходи заохочувальний і примусовий: за деградацію – штрафні санкції, а за окультурювання землі – дотації, знижені податки, кредити тощо.

Читайте також: Золоті чагарі: як ліси-самосіви привели інвесторів у Поворську ОТГ

Залежно від виду деградації, є різні системи заходів для відновлення ґрунтів: 

Науковці виділяють такі пріоритети в концепції охорони ґрунтів:

• Оптимізація вмісту в ґрунтах органічних речовин.  У 1990 році Україна вперше вийшла на бездефіцитний баланс і гумусу і поживних речовин. Зараз у нас баланс дефіцитний.  І для цього треба вносити 150-180 кг добрив на гектар. зараз у світі не вносять добрив суцільно, а практикують підживлювати рослини локально.
• Охорона земель від ерозії
• Меліорація та вапнування кислих і солонцевих ґрунтів, а це близько 10 мільйонів гектарів.  Наприклад, на  Волині багато дерново-підзолистих кислих ґрунтів, які потребують осушення, вапнування (раз на 5 років) тощо.
• Охорона земель від забруднення і ущільнення
• Усунення дефіциту вологи. У цьому  напрямку є серйозні зрушення: Кабмін прийняв Стратегію зрошення і дренажу в Україні і в бюджеті-2021 рік виділено 3 мільярди гривень на відновлення зрошувальних систем. Весь Південь України відчуває серйозний дефіцит вологи. У 1990 площа зрошуваних земель у нас була 2,6 мільйона  гектарів. Останні роки ми зрошуємо десь 500 тисяч гектарів. 

Читайте також: Зневоднення в Україні: зникнення озер і найнижчий рівень води у річках за останні 100 років

Для чого Україні потрібна Національна програма збереження ґрунтів

Попри те, що Україна володіє унікальним ґрунтовим покривом не має державної програми захисту ґрунтів.  І це в умовах відкриття ринку землі та займаючи на лідерські позиції у світовому агровиробництві.  

Інститут ґрунтознавства розробив і навіть презентував у першому читанні перед парламентарями «Національну програму охорони ґрунтів», але документ не отримав підтримки більшості у Верховній Раді (бракнуло три десятки голосів). На базі цього документу обласні ради і територіальні громади мали б приймати свої програми.  Так само досі не прийнятим є закон «Про ґрунти та їх використання». 

Українська земля сьогодні потребує повторного великомасштабного обстеження з підготовкою сучасних картографічних матеріалів. Воно має відбуватися кожні 20 років, а по факту цього дослідження у нас не було вже 60 років. Відповідно мапи та документи базуються на застарілих даних, які мають розбіжності з теперішнім станом 30-50%.

До прикладу, харківські дослідники створили багатошарову електронну карту Харківської області, яка демонструє поширення дев’яти видів ґрунтів, у той час, коли дані обстеження 1951-1960-х показую лише два. 

А в ринок землі треба входити зі сучасним картографічним матеріалом. Скажімо, Земельний кадастр України включає ті ж матеріали великомасштабного ґрунтового обстеження 60-річної давності з подальшим коригуванням.

На нове великомасштабного обстеження ґрунтів потрібно 50-60 мільярдів гривень і цих грошей бюджеті зараз не передбачено. 

«Ми вважаємо, що ця фінансування цього великого проєкту повинне відбуватися коштом не тільки державного, а й місцевих бюджетів, а також землекористувачів», – каже Святослав Балюк. 

Читайте також: Чому загибель бджіл – загроза розвитку людства. ІНТЕРВ'Ю

Інститут ґрунтознавства ставить питання і реформування системи агрохімічної паспортизації земель сільгосп призначення та реконструкцію польових дослідів (зараз в національній системі агарних наук ведеться 89 польових дослідів в різних зонах).  

Необхідно провести і бонітування ґрунтів – якісну оцінку ґрунтів. Бонітування має проводитися раз на 5-7 років, а у Україні це останній раз було проведене у 1994 році. А згідно з результатами бонітування будується нормативно-грошова оцінка земель, яка важлива для роботи ринку.

«Методика нормативно-грошової оцінки земель 2018 року не враховує показники родючості ґрунтів, а рентні відносини, показники продуктивності. Згідно ж нашої оцінювати землю треба як природний ресурс – гумус, дивитися на рівень поживні речовини. Тоді наші чорноземи будуть котувати 5-6 тисяч доларів, а  не 20-50 тисяч гривень, як це зараз є по Україні. Ну і плюс зараз діє політичний підхід. Якщо ми зараз оцінимо наші ґрунти в 6 тисяч доларів, то хто їх зможе купити?», – міркує Святослав Балюк. 

Нормативно-грошова оцінка орних земель в Україні станом на 1 січня 2021 року

Науковці також бачать проблему у розпорошеності даних серед міністерств і відомств і відсутності єдиного центру, де б ця інформацію моніторили, збирали, аналізували і на підставі наукових висновків була можливість прийматися управлінські рішення. Сьогодні в світі 117 країн створюють такі інформаційні системи.

Тому є сенс у створенні Ґрунтового інформаційного центру, який би консолідував дані установ, вищих навчальних закладів, бази даних, польові дослідження, полігони та всю іншу інформацію про ґрунти і організувати подальші спостереження на сучасних умовах. 

***

Якщо Вам був корисним цей матеріал чи просто сподобався, можете підтримати редакцію фінансово для створення майбутніх публікацій. Оберіть суму підтримки в 1, 3 або 5 євро щомісяця на Патреоні і читайте Еко.Район!