Золото завжди в тренді: ювелір з Рівного 30 років виготовляє прикраси на замовлення

У центрі Рівного поблизу ринку ювелір Анатолій Макарчук вже майже 30 років розвиває власну справу у майстерні «Ланцюжок». Роботу продовжує попри те, що ринок ювелірних виробів з роками перестав бути зосереджений на малих майстернях і конкурувати тепер доводиться з великими мережами.

Як вдається зберегти власну справу у непростих умовах та карантинних випробуваннях та що мотивує працювати щодня над кропіткою ювелірною справою, майстер розповів журналістам Бізнес.Району.

Про старт бізнесу, мотивацію та завойовування клієнтів

Анатолій Макарчук займається ювелірною справою з 1992 року. Заняття прийшло в його життя за прикладом брата, з яким, до речі, пропрацювали багато років в одній майстерні. 

«Брат пішов працювати в ювелірну майстерню. Я періодично заходив до нього і мені дуже сподобалась ця справа, тому вирішив піти вчитись. Навчався у Косівському училищі художньої обробки металу два роки, а як повернувся, почав свою справу. З того моменту ні на кого не працював, оформив документи на ФОП та відкрив свою маленьку майстерню», – розповідає ювелір. 

Ювелір

Один раз Анатолій мусив зробити перерву через сімейні обставини, але через деякий час знову повернувся до роботи. Розповідає, що за 30 років на ринку ювелірної справи відбулось чимало змін. Єдине, що незмінне – золото завжди в тренді. 

«Мода на золото не змінюється, але міняється попит на вироби, на їх якість та дизайн. Наприклад, раніше замовляли простенькі з вигляду речі, зараз ринок золотих прикрас дуже розвинувся, відповідно й вибір розширився. Художники розробляють нові сучасні дизайни і ми стараємося йти в ногу з часом. Хоча можу виготовити й оригінальні, навіть неординарні речі», – каже майстер. 

Серед клієнтів Анатолія – як жінки, так і чоловіки. Щодо суто чоловічих прикрас, каже, найчастіше замовляють хрестики, ланцюжки, персні – рідко. 

«Це теж, до речі, стосується трендів. Якщо раніше була мода на чоловічі персні, то зараз вона пройшла. Таких речей практично не замовляють», – додає майстер. 

Щодо жіночих прикрас, тут вибір значно ширший: це різноманітні каблучки, сережки, підвіски, ланцюжки тощо. 

Каже, що раніше клієнтки обирали більш скромні дизайни, зараз же в тренді «пишні» вироби з вишуканим декором, різноманітною оздобою – такі, щоб впадали в око.

Анатолій за верстаком

Особливе місце серед замовлень мають весільні обручки. 

«Зараз з’явилися нові технології, які дозволяють виготовляти обручки з різними вставками, гравіюваннями та оздобою. Але класичні найбільш практичні, адже з ними легко можна робити різні операції: збільшувати чи зменшувати. З візерунками складно працювати. Але щодо експлуатації обидва варіанти однакові», – каже Анатолій. 

Тези про те, що колишнє золото краще за сучасне – це міф. Все залежить від проби та якості безпосередньо самого виробу. Останніми роками стали активно продавати легковагові речі. Вони ж складні в ремонтах та недовготривалі під час експлуатації. Товстіші моделі носяться довше та не так піддаються фізичному впливу, тому з ними люди менше звертаються у ремонт.

Робота над обручкою

Як відбувається процес виготовлення прикрас

На те, аби виготовити один виріб, у майстра йде приблизно два-три тижні. Каже, зробити можна й за добу, але оскільки технологія непроста, а розхідні матеріали й електроенергія недешеві, виходить довше. Якщо офіційно, то термін виготовлення – від 14 до 45 днів, незалежно від того, який це виріб: каблучка, сережки чи ланцюжок. 

Сам же процес виготовлення прикраси складається з кількох етапів: підбір воскової моделі, виливання та обробка вже готової прикраси. В Анатолія є готові каталоги, з яких можна обрати собі щось за зразком. 

«Зараз є фірми, які один з етапів виробництва вже зробили за нас. Ми купуємо вже готові воскові моделі і за ними виготовляємо ті зразки, що є в каталозі. Наприклад, сережки, обручки, підвіски, хрестики», – розповідає ювелір. 

Далі йде процес виливання. Ювеліри цю технологію називають литвом (технологічний процес виготовлення виливків, що полягає в заповненні ливарної форми розплавленим матеріалом, – ред.). Після цього етапу виходить напівфабрикат готового виробу. 

Далі – завершальний етап роботи: шліфування, полірування, припаювання різних частин, накладок, встановлення камінців, вставок. 

«Доводимо виріб до блиску та видаємо клієнту», – каже Анатолій. 

Щодо виготовлення ланцюжків, тут вже інша технологія, адже їх роблять вручну з дорогоцінного дроту, а потім кільце до кільця з'єднують у готовий виріб. 

Що у майстерні

Найперше та найголовніше місце ювеліра – це робочий верстак (робочий стіл для обробки вручну виробів з металу, дерева тощо, – ред.). Тут знаходяться всі робочі інструменти для ручної обробки, спаювання, а також мікроскоп.

Верстак - робоче місце ювеліра

Незамінним в роботі ювеліра, каже Анатолій Макарчук, є потужний пальник, щоб можна було легко розплавити метал. Є ще піч, нею теж користується. Ще один важливий у процесі роботи інструмент – це вальці. На них виготовляють пластини та дріт. 

Крім того, обов'язковими є спеціальна мийка та полірування, завдяки яким виріб доводять до блиску.

«У майстерні є ще багато дрібного приладдя, але основне – це вальці, лещата та пальник. Але найбільше часу ювелір проводить за верстаком», – каже майстер. 

Карантин та сусідство з великими ювелірними мережами

Останніми роками у Рівному помітні чималі зміни на ринку ювелірних виробів. Зокрема побільшало точок продажу від всеукраїнських мереж з прикрасами, також відкрились магазини із заводськими виробами з золота та срібла. В таких умовах для майстрів ювелірної справи постали нові виклики, зокрема й конкуренція. 

«Конкуренція, звісно, дуже велика. Якщо порівняти, то ще років 15 тому завантаженість роботою була значно більша. Клієнти йшли, замовляли вироби дітям, внукам на подарунки, адже й золота на руках тоді було багато у людей. Зараз простіше піти щось дрібне купити відразу в магазині. Не хочуть люди чекати, адже виготовлення займає чимало часу», – ділиться спостереженнями Анатолій Макарчук. 

Але, каже, є клієнти, які навпаки чекають з задоволенням, потім за кілька років повертаються і дякують за якісно зроблену річ. 

В основному ж майстрам доводиться виживати на ремонтах або бажанні людини отримати якісну, добре пропрацьовану на всіх етапах річ. 

«Часто люди розчаровуються у магазинних виробах, адже заводське виробництво – це масове виробництво, а не індивідуальна, виконана суто для вас річ. Я ж стараюсь робити якісно, бо це мій престиж. Якщо бачу, що виходить недобре, то не пропоную людям такий виріб», – каже майстер.

Ще тим випробуванням для малого бізнесу, в тому числі і ювелірного, став карантин. Анатолій розповідає, що роботи поменшало в рази, а компенсація від держави була мізерною. Лише в першу хвилю карантину зміг отримати по шість тисяч гривень допомоги в місяць. Це, каже, зовсім малий відсоток у порівнянні з заробітком, який міг би бути, адже податки та оренду сплачувати доводилось.

«Знову ж таки, виживали на ремонтах, адже магазини були закриті, а прикраси виходили з ладу. Від держави підтримки було мало. Під виплату у вісім тисяч гривень я не потрапив. Я знаходжусь на першій групі оподаткування, де спрощена система, а КВЕД у мене – виготовлення ювелірних прикрас за індивідуальним замовленням. А виготовлення ювелірних прикрас під ці виплати не потрапило. Чомусь чиновники вирішили, що в мене на першій групі оподаткування – заводське виробництво і наймані працівники», – каже ювелір. 

Але попри всі труднощі та виклики Анатолій Макарчук продовжує робити свою справу, бо приємного в ній значно більше.

«Найбільше мотивує, коли виготовляєш річ, а людина приходить і вона в захваті», – ділиться майстер. 

За 30 років роботи Анатолій вже напрацював базу постійних клієнтів. Також розраховує, що з входженням в зелену зону будуть відновлюватись святкування, а відповідно й додадуться замовлення на цінні та пам’ятні подарунки, якими попри зміну моди, смаків та поколінь залишаються золоті та срібні прикраси.