стрічка

Які установи діяли на Камінь-Каширщині у міжвоєнні роки

23 Травня 2019, 07:00
Кафе «Чайна» 1468
Кафе «Чайна»

Відомо, що в 1921 році згідно Ризького мирного договору західноукраїнські землі, в тому числі й Камінь-Каширщина, відійшли до Польщі.

Спочатку місто і ряд сіл належали до Пінського повіту Поліського воєводства, а з 1923 року Камінь-Коширський став центром однойменного повіту. До речі, саме така транскрипція зберігалась у назві міста впродовж усього періоду, відколи діяла польська влада; такий самий правопис зустрічається у документах німецького окупаційного режиму.

Звісно, одразу ж після проведення територіального розподілу краю, у Камінь-Коширському розпочався процес створення повітових урядових установ та організацій таких, як: староство, сеймик, гміни, пошта, суд, лікарня, школи, комунальний зв'язок, бюро обліку населення, дорожній відділ, різноманітні спілки, товариства тощо.

Про деякі згадані установи й організації та їх службовців ми дізнались із документів єпархіального діловодства, котрі зберігаються у фондах районного музею.

Отож, повітове староство в місті знаходилося на Застав`ї, орієнтовно на місці сучасної школи №2 і прилеглих територій; поруч стояли житлові будинки, де проживала частина сімей урядовців. Кілька домів збереглися й до нинішнього часу.

Одним із службовців староства, приміром, був Мар`ян Боболович. Його дім, щоправда вже перебудований, ще й нині  стоїть на початку вулиці Неродів, котра за Польщі називалась Костельною. У центрі міста знаходилося приватна їдальня урядовця, названа  «Чайною» (тепер на тому місці знаходиться магазин «Маяк»). Містяни, особливо чоловіки й акурат у базарні дні, із задоволенням заходили в «Чайну» скуштувати смачних котлет, що славились на всю околицю, погомоніти про справи насущні і випити склянку чаю (та й не лише чаю!).



У 1939 році, коли  почалась війна, Мар`ян здав свій дім в оренду котромусь із місцевих євреїв із надією повернутись додому через рік. Кілька років тому внук Мар`яна Павел приїздив у Камінь, аби побачити дідовий дім з видом на річку Цир і поспілкуватись з кимось із старожилів про міське життя в міжвоєнний період.

Павел Боболович – відомий у Польщі й за межами журналіст, працює на польському радіо Vnet і є палким прихильником подій і змін, котрі проходять нині в нашій країн, має багато українських друзів. З перших днів Майдану і дотепер він стежить за перебігом подій, робить репортажі з місць розташування ООС.

Павел без проблем знайшов дім Боболовичів за відомою йому адресою, правда, вже без балкона і зовсім перебудований.

У місті функціонувала повітова поліція; відділок поліції – постерунок – знаходився  на початку вулиці Воля з лівої сторони (приблизно в районі теперішнього суду). Поруч стояла школа, а ближче до центру  – гміна і театр (дім людовий). Будівля постерунку мала вигляд довгого одноповерхового будинку із високим двосхилим дахом, покритим дранкою. Три портики на фасаді і по одному з боків, над якими височіли трикутні щитки, вікна з віконницями, низенький дерев’яний парканчик від дороги – всі ці елементи придавали будівлі принадного вигляду.

У вересні 1939 року, коли територію Західної України зайняла Червона армія, відразу розпочалися масові репресії жителів краю. У перелік перших жертв нового режиму потрапили українці, котрі не сприймали нову владу, а також  колишні державні урядовці, поміщики, осадники, офіцери, службовці відділків поліції, громадсько-політичні діячі. З огляду на специфіку національної політики Другої Речі Посполитої – більшість цих посад займали поляки.

Одним із репресованих був заступник коменданта повітової поліції в Камені-Коширському Владіслав Попелінський.

Владіслав був старшим сином у сім`ї Йозефа й Ванди Попелінських;  народився 15 травня 1900 року в Пружанах. Молодим юнаком брав участь у польсько-більшовицькій війні 1919 -1920 років, отримав поранення і лікувався у військовому госпіталі в Пінську. У жовтні 1933 року набув офіцерський патент. Закінчив школу поліції, а пізніше – поліцейську  офіцерську школу у Варшаві. Коли Владіславу виповнилося 38 років, він був скерований на службу в повітову поліцію Каменя-Коширського, де отримав посаду заступника коменданта. Уночі з 23 на 24 вересня Червона армія вступила на терена Камінь-Коширського краю; тоді ж Владіслав Попелінський був назначений відповідальним за евакуацію персоналу поліції. Однак,  28 вересня був арештований НКВД і вивезений у Луцьку тюрму, пізніше етапований у концентраційні табори і  розстріляний у Катині разом з 25-ма тисячами інших в`язнів  ...

У 2007 році родина  Попелінських із Гданьська приїздила в Камінь-Каширський і встановила меморіальну дошку своєму родичу, службовцю Камінь-Коширської повітової поліції Владіславу Попелінському,в римо-католицькому костелі.

Загальноосвітня (повшехна) семикласна школа знаходилася також у центрі Каменя-Коширського, за сучасним районним судом. Керівничкою школи була Марія Борейша. Вона проживала в цьому ж приміщенні на другому поверсі.

У церковних документах містяться  щорічні службові звернення керівнички школи до міського духовенства, зокрема до священика Андрія Пінькевича. Приміром: прохання відслужити молебень перед початком і після закінчення навчального року; до речі, закінчення навчального процесу в школі міста припадало на середину червня. Або ж –клопотання надати перелік дітей дошкільного віку, що проживали на  Волі, Забереззі, Далниках, Поричанах і в Камені-Каширському, що були записані в метричних книгах каміньських церков і підлягали вступу в перший клас

Приміщення міської школи не збереглося: розповідають, що вона згоріла в 1943 році під час протистояння радянських партизанів і вояків УПА.

Священик Андрій Пінькевич служив у Миколаївському та Іллінському храмах міста у період міжвоєнної Польщі і був співслужителем владики Антонія Марценка. Він викладав закон Божий у школах міста. Будинок отця знаходився за колишнім готелем «Турія» по сучасній вулиці Ковельській. Був хрещеним батьком для Григорія Ясінського, колишнього жителя міста. Пригадується, як Григорій Олександрович розповідав, що його батько, тодішній польський адвокат, приятелював із отцем Андрієм і що це був надзвичайно мудрий і ерудований чоловік, котрий  мав заслужений авторитет серед пастви. Напередодні війни священика кудись вивезли з міста. Довелось дізнатися, що у першу та другу світові війни  отець Андрій рятував євреїв. У роки другої світової він проживав у Почаєві і був розстріляний за переховування єврейської сім `ї.

Варто зазначити, що в місті функціонувала й єврейська школа (хедер): нині там житловий будинок.

У 1933 році в місті діяла друкарня, власником був Лопата А. Знаходилася друкарня на вулиці 11-го листопада (теперішня Ковельська), 29-ф. Документи за

1939 рік засвідчують, що на цей час друкарня  мала ще одного власника та іншу назву – «Чарпак і Лопата».

 

Наталія ПАСЬ,

директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею

 

Коментар