Роми на Волині: перші згадки, трагедія геноциду та сучасні потреби громади
-
-
>
-
>
-
>
8739
Роми на Волині жили з XVI століття. І в різні часи ромський народ зазнавав переслідувань. Представники цієї національної громади страждали від поневірянь та Геноциду. Нині частина з них живе без документів та без освіти.
За даними, які надало Регіональне представництво Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Волинській області представники національних спільнот становлять 3,1% від загальної кількості населення або 3,2 тисячі осіб. З-поміж них значна частина ромів. Найбільша кількість ромського населення на Волині мешкає на території Луцького, Ківерцівського, Ковельського та Маневицького районів області.
Роми живуть на Волині понад 500 років
Роми на Волині проживають давно. Перші згадки про ромське населення на теренах краю зафіксовані на початку XVI століття.
Дослідниця ромської історії на Волині Іраїда Майданець розповідає, що перша згадка про ромів на Волині зафіксована 1501 року. Про те, що вони давно проживають на цій території, свідчить і епос, адже у кожному другому українському вертепі є колоритний персонаж. «циган».
Також історія знає ромів-благодійників. Наприклад, 1640 року ромка Ірина подарувала братській церкві Луцького Хресто-Воздвиженського монастиря Євангеліє на відпущення гріхів.
Роми були героями та героїнями літературних творів. Зокрема, про них писав волинський письменник позаминулого століття.
«Є у волинського письменника ХІХ століття Юзефа Крашевського захоплююча повість «Хата за селом», писана тут десь у 1850-1853 роках. У ній яскраво оповідається, як романтичні діти природи Павло і Стах залишили свою ромську табірну стихію і стали в селі Городок біля Луцька сільськими ковалями. Нелегко було покидати одвічне вогнище ромів, щоденні мандри. Та вони зважилися. І дали початок смаглявим чорнооким хліборобським родинам, які вже й соромляться згадувати своє родове коріння», – писав Григорій Гуртовий, описуючи ромську спільноту в Торчині.
Іраїда Майданець каже, що, за свідченнями ромів, із приходом на Західну Україну радянської влади їх реєстрували у населених пунктах, де вони перебували. Оселялися роми у хатах, здебільшого при лісових смугах. Спілкувалися з місцевим населенням, виготовляли ковальські вироби. Окремі роми займалися господарством, хоча і спосіб їхнього життя, і їхні звичаї відрізнялися від українського населення.
Читайте також: Зневажений геноцид: у Луцьку готують виставку про історію масових вбивств ромів
«Проводячи аналогію із сучасними спостереженнями за звичаєвістю та обрядовістю ромів, зустрічаємося з цікавим фактом. Нам пощастило бути запрошеними на ромське весілля. Тут ми помітили цікаву особливість, коли традиційно ромські весільні обряди переплітаються з волинськими, особливо характерними для віддалених від обласного центру поліських районів. Наприклад, марші на зустріч гостей, розділення короваю, весільні переспіви й багато інших фрагментів весільної обрядовості», – розповідає дослідниця.
Історикиня каже, що ставлення населення Волині до ромів було також різним. До них могли ставитися скептично, навіть іноді зневажливо. Але ромська культура і своєрідність лишалася предметом живого інтересу, утіленого в бажанні її імітувати чи використовувати елементи цієї незвичної культури у виставах, вертепах та інших обрядових дійствах українців.
Чимале значення мала для побутування українців реміснича діяльність ромських спільнот, яка мала певну популярність у середовищі місцевої людності, сприяла обміну досвідом, взаємному розвитку та культурному збагаченню обох народів.
Геноцид ромів на Волині у роки Другої світової війни
Складним періодом у житті ромів на Волині були часи Другої світової війни. У цей період відбувалися масові вбивства представників та представниць ромської національності. Вони зазнали геноциду з боку німецьких окупантів. Геноцид ромів часом ще називають Голокост, Пораймос Калі Траш.
На Волині у мирний передвоєнний час різні національні громади спокійно уживалися і спілкувалися між собою у місцях спільного проживання. Як правило, на хуторах жили представники різних народів. Що ж стосується ромів, здебільшого вони мали свої місця поблизу лісів, а то й оселялися у покинутих хатах. Осілий спосіб життя вели переважно ковалі. Роми пригадують, що волинські селяни приймали їх на нічліг, ділилися продуктами.
Читайте також: Роми: жертви «непоміченого» геноциду
Переслідування ромів з боку нацистів розпочалося з початком Другої світової війни. Масові розстріли почалися з літа 1942 року і тривали до кінця літа 1943 року. За рік роми, очевидно, навчилися ховатися від переслідувань. Як відомо, окремі з них знаходили захист у радянських партизанів. Про це пише і ромська поетеса Папуша (Броніслава Вайс), і свідчать самі роми – учасники подій.
«У Волинській області перше задокументоване вбивство ромів відбулося 2 червня 1942 року, коли у селі Шиловода німецька жандармерія розстріляла 64 представники ромської громади. У службовій записці від 17 серпня 1942 року командуючий поліцією безпеки і СД у генеральному окрузі Волинь і Поділля зафіксував розстріл у Камені-Каширському і Ковелі ще 76 ромів. У Ковелі був табір по вулиці Лиманівській, де ув'язнили 150 ромів, через три дні їх убили», – йдеться у досліджені Олександра Круглова.
Такі масові вбивства ромів відбувалися регулярно впродовж декількох років. Іраїда Майданець розповідає, що у Ратному 1942 року вбили близько 30 ромів, а в селі Видерта Камінь-Каширського району 1943 року – ще 50-60 ромів. У Камінь-Каширському гетто розстріляли понад 2500 осіб, серед розстріляних було понад 150 ромів. У Локачинське гетто привезли на п'ятнадцятьох підводах ромів, яких згодом розстріляли.
Часткове винищення ромів за ініціативою німецького рейху відбувалося скрізь, де їх могли виявити німці або ж представники місцевого населення, які перебували на службі в окупантів.
Іраїда Майданець звертає увагу на те, що інформацію про знищення ромського населення в роки війни радянські органи влади публікували не завжди. Після війни працювала спеціальна комісія для обліку жертв серед мирного населення. На місцях серед переліку жертв відомості про ромів трапляються рідко, бо окремі голови сільрад, які подавали такі дані, не вважали за потрібне вказувати про розстріли ромів.
На окупованій території України, як правило, не створювали гетто спеціально для ромів, їх розміщали в єврейські гетто або в спеціально відведені квартали, а потім знищували.
«Роми змушені були ховатися, поневірятися по лісах. Часто-густо вони були голодними, не насмілюючись піти у найближчий населений пункт попросити харчі. Ці сторінки із ромського побуту і страждань у роки війни яскраво описує ромська поетеса Папуша (Броніслава Вайс), яка при цьому згадує волинське місто Володимир у своїй поемі «Криваві сльози», – розповідає пані Іраїда
Підсумовуючи дані, дослідниця каже, що масові вбивства ромів на теренах Волині відбувалися із серпня 1942 року до кінця вересня 1943 року. Територія знищених ромських спільнот проходив по населених пунктах, розташованих здебільшого в лісовій зоні. Про факти геноциду ромів є у районах, які ближче до обласного центру – міста Луцьк немає згадок у працях істориків. На цей час не зафіксовані явища Параймосу (голокосту щодо ромів) у Луцькому та Ківерцівському районах. Немає фактів масових розстрілів у наближених до Білорусі Любомльському та Шацькому районах.
Читайте також: Як німецькі поліцаї катували ромів на Камінь-Каширщині: спогади очевидця
Щороку 2 серпня відзначають Міжнародний день голокосту ромів.
Влітку 2019 року у рамках проекту «Захистимо пам'ять» на трьох місцях вбивства ромів у Житомирській області – в Іванополі, Калинівці та Дівошині – встановили меморіали та інформаційні стели в пам'ять ромів, убитих під час німецької окупації.
На Волині теж планували встановити пам'ятний знак жертвам геноциду, про це йшлося у Регіональній програму соціально-культурного розвитку національних меншин у Волинській області, проте досі цей пункт програми не виконали.
У XXI столітті досі існує проблема з освітою серед ромів
Попри тривалу історію проживання романів на Волині, навколо ромських спільнот продовжує існувати велика кількість міфів та упереджень, які не дають представникам та представниць ромських громад почуватися впевнено.
На сьогодні роми продовжують залишатися однією з найбільш вразливих груп суспільства, яка зазнає системної дискримінації у доступі до освіти та медичних послуг, працевлаштування, документування та реєстрації місця проживання.
Для розв'язання цих проблем 2013 року ухвалили Регіональну програму соціально-культурного розвитку національних меншин у Волинській області на 2013-2017 роки та аналогічну програму на 2018-2022 роки.
Саме ці програми стала предметом дослідження, яке 2018 року провело Регіональне представництво Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Волинській області.
Моніторинг показав, що влада лише частково виконала заходи, прописані у програмах. Не забезпечили усіх ромів паспортами, не провели заходи із забезпечення освітніх потреб, захисту прав та збереження національної пам’яті.
Як зазначає регіональна представниця Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Волинській області Любов Сітовська серед важливих запланованих заходів у програмі на 2013-2017 роки, залишилися невиконаними наступні:
- Щорічне проведення моніторингу знань та вмінь вихованців навчальних закладів – представників ромського етносу, встановлення системного контролю за процесом дошкільної підготовки дітей ромських родин, встановлення вступних квот у спеціальні професійні навчальні заклади, які є в обласному підпорядкуванні для дітей ромів, підготовка вчителів-спеціалістів з навчання початковій грамоті повнолітніх осіб, які до досягнення даного віку залишились неписьменними, запровадження системи (лікнеп) подолання неписьменності серед ромів та отримання ними робітничих професій.
- Запровадження реєстру ромів, які постійно проживають ( зареєстровані) , на території області, які не мають постійного місця роботи та не ведуть підприємницьку діяльність
- Здійснення заходів з оформлення, отримання усіма ромами, які постійно проживають на території області ідентифікаційних документів ( паспорт громадянина України, свідоцтво про народження) до 31 грудня 2013 року.
- Надання фінансової допомоги у виготовленні документації на встановлення пам’ятника жертвам ромського голокосту в Луцьку
Читайте також: Релігійна спільнота, кладовище та Ісламський центр: як кримські татари стали частиною Луцька
Незважаючи на те, що вищенаведені заходи на час завершення програми на 2013-2017 роки залишилися невиконаними, вони не знайшли відображення у регіональній програмі соціально-культурного розвитку національних меншин на 2018-2022 роки.
«Ми моніторимо громади, спілкуємося з ромським населенням, дізнаємося про їхні проблеми та потреби та намагаємося допомогти у їх розв’язанні. Однією із найсерйозніших проблем є неписемність дорослого населення», – каже Любов Сітовська.
Про цю ж проблему говорить керівниця громадської організації «Терне Рома» Тетяна Логвинюк.
«Проблема в тому, що в нас немає прописаної юридично конкретної процедури, як виробити документи людям, які ніколи їх не мали. Є людина і вона взагалі без документів. Ніде не навчалася, сама не знає, де народилася, не знає, хто її батьки. І ця людина теж народжує дитину. Ніхто не відмовляє в оформленні документів. Кажуть: приходьте, але приносьте довідку. А де ту довідку взяти? Отут виникає замкнуте коло. У нас була жінка Вікторія, яка мала вже двох дітей, коли ми зробили їй документи», – розповідає із власного досвіду Тетяна.
Громадська діячка каже, що ця проблема родом із часів радянського минулого, коли роми кочували. Були паспорти радянського зразка, однак багато ромів не обміняли їх у свій час із різних причин: хтось боявся їх міняти, хтось не знав, куди звертатися. Батьки не задумувалися над тим, наскільки доцільно оформити документи своїм дітям. Здебільшого не мають так званих посвідок особи ті, хто не має документів із того часу.
«Але це ж не настільки проблема ромської громади, як проблема держави. Потрібно виявляти цих людей, щоб допомогти їм стати повноцінними громадянами», – ділиться пані Тетяна.
Пункт програми про паспортизацію ромів і справді не виконали вчасно, але у 2019 році Любов Сітовська організувала робочу групу і тоді представники міграційної служби розв'язували питання з паспортами в усіх відомих для них випадках.
Ще однією невирішеною проблемою на сьогодні лишається неосвіченість дорослого ромського населення. Роми віком 18-50 років свого часу не отримали освіту з тих чи тих причин. І наразі держава не закриває їхню потребу в отриманні освіти.
У програмі, що стосується національних меншин, є рекомендації щодо подолання неписьменності ромів. Була розроблена рекомендація органам управління освіти, проте реалізації не відбулося.
«На Волині фактично є лише один навчальний заклад «Луцький інституційний ліцей № 8 Луцької міської ради», який має вечірню та заочну форму організовуються для осіб віком від 14 років (незалежно від верхньої межі віку). Тому є дуже велика потреба організації навчання у районах та громадах. Роми кажуть, що пішли б працювати, але ті, хто не має освіти, не вміє писати та читати, не можуть працевлаштуватися», – каже Любов Сітовська.
За словами регіональної представниці, великої проблеми з освітою серед ромських дітей немає. Вони ходять до школи, учаться писати й читати, батьки розуміють важливість того, щоб діти мали освіту. Проте свої негативні зміни внесла пандемія. У період дистанційного навчання не всі мають можливість долучатися до навчання онлайн, адже не в кожній родині є комп'ютери з доступом до інтернету.
Тетяна Логвинюк зазначає, що проблема освіти справді є однією з головних. Часто ситуація складається так, що безграмотні батьки віддають дітей у школу, але вони не можуть проконтролювати навчальний процес, допомогти дитині виконати завдання.
«У таких ситуаціях мали б з цими дітьми трохи більше працювати в школі, адже якщо діти не включені в навчальний процес, їм ніхто не допомагає, то в дитини зникає мотивація ходити до школи та навчатися. Їм простіше набити горіхів і так заробити грошей. Свого часу ми працювали над цим питанням, ми були посередниками між батьками та школами, ця робота давала свої плоди. Для того, щоб був результат потрібно об'єднати зусилля громади та влади», – каже Тетяна Логвинюк.
Проблема безграмотності серед ромів залишається, але є тенденція до збільшення освіченості. Усе більше дітей отримують освіту й ідуть навчатися після школи у виші та училища. За словами громадської діячки, за останні 10 років дуже змінився ринок праці, стали потрібними такі професії, як манікюрниця, перукарі, столяри, муляри. Великою можливістю, щоб заробити кошти, став безвіз, тому багато ромів їдуть на роботу в Польщу. Проте, здебільшого це важка фізична робота, яку польське населення не береться виконувати.
Роми та пандемія
У грудні 2020 року Уповноважена ВРУ з прав людини Людмила Денісовапрезентувала спеціальну доповідь «Вплив пандемії COVID-19 на ромську громаду в Україні», у якій розповіла про негаразди, з якими зустрілося ромське населення у час пандемії.
Такий моніторинг провели і на Волині у Голобській ОТГ. Під час візиту з’ясували, що у громаді проживають 8600 жителів, з них представників ромської громади близько 100. Найбільша кількість ромського населення проживає у селі Радошин та Битень. Крім того, під час візиту моніторингова група відвідала 3 ромські родини, де поспілкувалися із 22 членами цих родин.
Під час візиту виявили відсутність належних побутових умов та доступу до питної води, що в свою чергу може призвести до спалаху поширення різних інфекційних захворювань. Спеціалісти відмічають, що в окремих будинках, які як правило складаються із 1-2 кімнат, ромські сім’ї проживають без належних побутових умов по 12-17 осіб, що в умовах карантинних заходів є недопустимим. Також виявили факти порушення права доступу до освіти, оскільки діти шкільного віку не мають доступу до дистанційного навчання через майновий стан родин та відсутність комп’ютерної техніки, смартфонів та доступу до Інтернету.
Під час презентації Уповноважена зазначила, що порушується право ромів на доступ до інформації, адже для багатьох ромських сімей перешкодою в отриманні актуальної інформації щодо COVID-19 стала відсутність доступу до телебачення та мережі Інтернет. Також не виправдалися очікування на особливу роль сімейних лікарів в інформуванні ромів про COVID-19.
Найбільш незахищеними перед загрозою стрімкого поширення коронавірусної інфекції виявилися роми, які мешкають у стихійних поселеннях, а основними ризиками є незадовільний санітарно-гігієнічний стан у цих поселеннях, велике скупчення людей на невеликій території, недотримання встановлених правил карантинного режиму, відсутність ідентифікаційних документів.
Переважна більшість ромських родин через тотальну бідність не в змозі забезпечити себе необхідними засобами захисту, харчами, ліками.
«Наразі Державною службою України з етнополітики та свободи совісті ведеться розробка нової Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на 2021–2030 роки. Сподіваюсь, дані, які ми отримали під час моніторингу вона стане в пригоді для роботи над усуненням нерівності й дискримінації стосовно ромів, а результати моніторингових візитів, висновки та рекомендації будуть враховані органами державної влади та місцевого самоврядування задля ефективного забезпечення інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини», - резюмувала Уповноважена
Нововведенням держави, яке позитивно вплинуло на життя ромів на Волині, стала адміністративна реформа. Після того, як утворилися громади, багато з послуг стали більш доступними, адже зникла потреба долати великі відстані. Усю потрібну інформацію можна отримати в одному місці – Центрі надання адміністративних послуг.
Завдяки ширшим повноваженням громади тепер можуть активно просувати і захищати інтереси усіх своїх мешканців і мешканок. Для національних спільнот це означає, наприклад, більше ресурсів для навчання рідною мовою та вільного опанування державної.
Підтримка етнічної унікальності та розмаїття — це також нові можливості для самих національних спільнот і для України. Це примноження культури та традицій спільнот, а разом із тим — можливостей для розвитку туристичного та інвестиційного потенціалу громади.
Наталія ГОЛОДЮК
Створення цієї статті фінансується в рамках проєкту «Розмаїття збагачує: висвітлення внеску етнічних, релігійних меншин та ЛГБТІ в українське суспільство» Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цій публікації є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства.
