Як піраміда: чому волинська депутатка навчилася бути «рівнобедреною»

На Волині майже 53% населення складають жінки. Відповідно, вони є і  більшістю виборців. Тому логічно, що в майбутньому жіночий голос має звучати з трибун у сесійних залах значно потужніше. 

Але поки що представництво жінок в органах місцевого самоврядування доволі скромне. В обласну раду на останніх виборах зайшло семеро жінок, а це тільки 12% складу. У волинських містах жінки складають 21,4% депутатського корпусу. Трохи краща ситуація в ОТГ, де серед депутатів жіноцтво складає 41%. 

Однак, пройти у раду на рівні з чоловіками недостатньо. Потрібно бути готовою до загостреної уваги щодо власної зовнішності, «жіночої логіки», кулінарних здібностей та особистого життя навіть у сесійній залі. 

Поки вся Україна обговорювала сексистські висловлювання партійців «Слуги народу» на кшталт «корабельної сосни», Район.in.ua поспілкувався з депутаткою Володимир-Волинської міської ради Світланою Федонюк про «жіночі принади» депутатського статусу на місцевому рівні, про те чи готові чоловіки сприймати жіноче лідерство як рівне, чи побутують в місцевій політиці гендерні стереотипи.

Світлана Федонюк, крім того, що очолює комісію Володимир-Волинської міськради з питань освіти та культури, працює викладачкою культурного дозвілля на кафедрі культурології СНУ імені Лесі Українки.

– Світлано, насамперед,  з’ясуймо,  що у вашому особистому розумінні означає жіноче лідерство?

– Сучасне лідерство –   не  державна посада, не офіційний статус, а вплив на прийняття рішень у громаді.  До лідерів належать не лише керівники, а й активні учасники громадсько-політичного життя.  Тобто, будь-хто з громади може об’єднати людей  навколо ідеї, навколо себе, з метою спонукати чи навіть змусити  владу ухвалити, або змінити котресь з її рішень.

Лідер діє сміливо, по-новаторському, незалежно, прагне і здатний консолідувати зусилля оточуючих задля впливу  у межах певної території – села, міста, області, країни. Сьогодні лідерство перестає бути «в руках» чоловіків. Усе більше жінок ідуть у владу, створюють громадські організації, місцеві ініціативи.

Жіноче лідерство нині є своєрідним трендом самоврядування в умовах реформи децентралізації. Для України, де жінки складають більшість населення, а значить і більшість виборців  – це особливо важливо. 

Наше молоде українське суспільство має поступово доростати, у тому числі через публічне обговорення, до розуміння жінки як соціальної особистості, здатної рухати прогрес. Не лише бути продовжувачкою роду, берегинею домашнього вогнища чи клієнткою косметологічної клініки. Жінка – не лише стать, вона ще і громадянка.

Читайте також: Мами. Історії лучанок, які кинули виклик синдрому Дауна

– Чому, на вашу думку, саме жіноче лідерство сприяє процесам децентралізації? 

– Мені здається, що жінки більш гнучкі й схильні до суспільного діалогу, до мирного способу вирішення конфліктів. Слово лідер означає «той, хто веде за собою, очолює». Жінка здатна керувати непомітно, з-під килимка, вести за собою лагідно (посміхається – авт). Звісно, якщо вона справжній, харизматичний лідер, а не створена і хитро підсунута громаді якимось «татусиком». У нашому розбурханому політикою, зболеному війною суспільстві важливо уміти керувати м’яко, по-жіночому. Жінка-лідер більш схильна мріяти, одночасно вдихати у громаду енергію для досягнення мети, мотивувати оточуючих. Жінка-лідер більше співпрацює, ніж наказує. Жінка завжди хоче домовитись заради миру. І усе це робить громаду  відкритою до змін, ефективнішою.

Читайте також: «На війні найстрашніше не бути жінкою», – режисерка Світлана Федонюк

– Ви зараз говорите про жінку, наділену владою?

– Не тільки. Звісно, влада дає можливість напряму впливати на поведінку інших. Проте керівників, які досягли влади лише завдяки посаді у службовій ієрархії і керують людьми виключно з цієї позиції, називають формальними лідерами. Вони мають владу над підлеглими, бо останні залежать від них у зарплаті, розподілі та виконанні робочих завдань, кар’єрному просуванні. Є ще і неформальні лідери, люди з певними ідеалами чи переконаннями. Навколо таких гуртуються добровільно, без матеріальної мети. Правда, неформальним лідером може бути і кримінальний авторитет... 

Саме тому парламентарі ухвалили «свіжий» закон проти «злодіїв у законі». Правда, як на мене, більшої шкоди державі завдають ті злодії, що крадуть з бюджетів усіх рівнів. Адже вони обкрадають не окремих власників, а усе суспільство. Корупціонери крадуть майбутнє громад заради власного майбутнього і своїх дітей. 

Читайте також: Без упереджень і стереотипів: як у волинських вишах впроваджують гендерну освіту

– А  до якого типу лідерок  відносите себе?

– Психологічна причина моєї громадської активності – невиправний перфекціонізм. «Якогось милого» намагаюсь удосконалювати світ. І ще я ідеалістка. Досі думаю, що усі люди хочуть кращого життя, порядку, злагоди. Колись, у відвертій розмові, мер одного з міст намагався мене просвітити, казав: мовляв, запам’ятай, з десяти людей – вісім бовдурів, баранів, а працювати можна лише з двома, періодично їх караючи, перетрушуючи, аби слухались. 

Читайте також: Інтерв’ю з Богданою Стельмах про феміністичний активізм у журналістиці

– І що, переконав вас цей мер?

– Напевно, ніколи не «доросту» до такої філософії. Хоч пережила чимало болю та шокових прозрінь за свою п’ятирічну депутатську каденцію, що у жовтні добігає кінця. На щастя, люди, виборці мене не розчарували. Навпаки – спонукали до особистісного розвитку, підказували. Інколи - ультимативно. Люди –  моє усе, мій батіг і пряник одночасно. 

Викладачка Світлана Федонюк з волинською телеведучою Наталкою Войтович на тренінгу «Голос жінки має силу»

– То за що вас найбільше критикували виборці? І за що «винагороджували»?

– Як не дивно, критикували не за голосування чи бездіяльність, а за… чаювання з мером, спілкування з колишніми «регіоналами» чи радикальними націоналістами. Дехто навіть не розмовляє через це. Пояснювала: є журналісткою, не є і не була членом жодної партії, тримаю баланс, хочу чути усіх… А дякували за те, що за роки у міськраді не змінилась поведінкою, що далі називаю речі своїми іменами, що не роблю очевидно біле – чорним чи сірим, а чорне – не відбілюю. 

Люди дякували добрим словом, інколи досить своєрідно – на базарах – подарованими пучками редиски, зелені, лотком яєць (сміється). Хтось писав відгуки на сайти чи тихо «лайкав», хтось телефонував чи перестрівав на вулиці. Це дуже зворушує емоційно. Як і брудна, анонімна критика з сексистським душком. 

Читайте також: Володимир: депутатка просить оголосити догану за недостовірні факти про княже місто

– Що саме маєте на увазі? Поясніть.

– Якийсь  інтернет-писака у спеціально створеній, фейковій групі «Ганьба княжого міста 2» назвав мене «недожінкою», «недодепутаткою». Напевно, грубо натякаючи, що не заміжня, наразі ще не є мамою. На думку багатьох моїх виборців, пасквіль був замовлений тими, хто приписував мені авторство реального, потужного Фейсбук-ресурсу «Ганьба княжого міста».

На «Ганьбу» вже підписалось до десяти тисяч жителів міста, при кількості виборців – близько 11 тисяч. Там зашкварюють кожного, хто чинить абсурд у Володимирі-Волинському. А мене раз чи два підхвалили, раз навіть захистили на словах. Такий собі Володимир Волинець, інформаційний Робін Гуд! Ось і склалось враження у керуючих містом чоловіків, що то моїх, журналістських, рук справа.

Можливо, ці чоловіки самі собі пишуть оди перед виборами, тому так і подумали. Тоді журналістка сайту «Володимир-Медіа» Жанна Білоцька публічно стала на мій захист. Її допис прозвучав досить голосно, витвережуючи навіть недоброзичливців. А друзі звернулись до адміністрації Фейсбуку із заявою про цькування  мене на основі гендерної нетерпимості.

Після чого публікацію зняли. І це моя скромна, але стовідсоткова перемога, ґрунтована на довірі й розумінні оточуючих. До речі, дослідник Р. Бейлс виділяє два типи лідерства: емоційний та інструментальний. Емоційний регулює міжособистісні стосунки, створює сприятливий психологічний клімат у громаді, виступає як порадник і арбітр. Інструментальний лідер бере на себе усе: ініціативу і відповідальність, мало дослухаючись до людей. «Вічні» мери малих міст часто є саме інструментальними лідерами. 

Читайте також: Світлана Федонюк: «Чесна, відкрита людина – чесна, прозора влада»

– Але ж їх обирає більшість…

– От тільки не варто думати, що люди їм довіряють владу уп’яте чи ушосте! Це неможливо без певних технологій  опосередкованого узалежнення виборців робочими місцями, зарплатами… Ми це побачили на  виборах усіх президентів. Не порівнюю у жодному разі Кучму чи Януковича, Порошенка чи Зеленського, але ніхто з них не зайшов на третю каденцію! І невідомо чи зайде на другу… То чому мери тримаються по п’ять-шість? Люди ж ті самі обирають. Може секрет у тому, що територія міста менша, ніж країна, її легше взяти під контроль, можна створити удільне князівство?

– Це емоційне припущення… 

– Так, визнаю, я емоційна і прямолінійна у творчості та в громадській активності. Це мій «вороний коник»,  правда, інколи той коник стає дибки, стає моїм клопотом у комунікації з владцями. Вчуся бути «рівнобедреною»  як трикутник, мов піраміда. Тому і поїхала на вчитися жіночому лідерству у Суми, де чотири дні працювала національна школа–тренінг  «Жіноче лідерство як ресурс розвитку громад».  

– А які лідери є навколо вас? Можливо, ви у когось переймаєте мистецтво політичної «рівнобедреності»?

– Намагалась вчитись у старших колег, особливо – у  випускників вищої партійної школи. Бо в усі часи в політиці має панувати виключно математика прийняття рішень, не  «образотворче мистецтво», як інколи буває, до прикладу, у мене.

Читайте також: «Залізна леді» з Волині зустрічала тридцятиріччя на Кубі з Фіделем Кастро

Дізналась на тренінгу, що сучасна наукова думка виокремлює чотири збірні образи лідера. Лідера-прапороносця відрізняє власне бачення дійсності, піднята ідея, що здатна збурити маси.

Лідер-служитель намагається виражати інтереси своїх прихильників чи виборців, діяти від їх імені. Лідер-торговець хоче привабливо подати-«продати» свої ідеї, переконати людей у перевазі саме його думок. Часто, не без матеріальної користі для себе…

Лідер-пожежник оперативно вирішує найгарячіші проблеми. У реальному житті усі чотири образи поєднуються у конкретній людині, правда, у різних пропорціях, інколи – залежно від обставин, політичного моменту, долі.

Мене сьогодні оточують здебільшого лідери-торговці. І що цікаво, «чесні комуністи» найшвидше перевзулись у повітрі, стали мало не націоналістами чи міцними «господарниками» місцевих громад… 

Читайте також: «Ми робимо те, на що здатен кожен». Про маленьку організацію із Вишкова, якій вдалося

–   На жаль? 

–  Тут однозначно важко відповісти. Напевно, час такий. Усе купується і продається. Безплатно, за ідею, вже майже ніхто не працює, бо мало ідеалів, мрій. Мало жінок у політиці. Дружин і дочок політиків не беремо до уваги.

Але… щоранку п’ю каву і, як мантру, читаю текст у рамці на стіні своєї квартири: «Іди спокійно через гамір й метушню. Будь у добрих стосунках з людьми, не зраджуй себе, наскільки це можливо. Сповіщай свою правду ясно, слухай те, що говорять інші, навіть дурні та невігласи, бо їм теж є про що розповісти. Але нехай це не застує тобі справжніх чеснот. Багато людей прагне високих ідеалів і скрізь є життя, сповнене героїзму… Будь собою».

Виважено треба підходити, бо  керівники старої школи мають реальний, а не фейковий, не популістський досвід. Ці люди пройшли шлях від колгоспу та заводу – до номенклатури. Пройшли кадрове сито і, відверто – міжособистісну м’ясорубку. Їх досвід не варто скидати з порядку денного, бо, як бачимо, так звані «нові обличчя» часто ще  у памперс ходять.

Чому суспільство має підтирати їм шмарклі власним коштом? Мало бути новим обличчям. Треба бути дієвим лідером. Але це неможливо, коли ти сам чи сама. Коли закони намагаються переписати так, щоб неконтрольована олігархами чи правлячою політсилою  людина, не прошмигнула у ради. 

Читайте також: Сексистська реклама на вулицях Луцька: як з нею боротися

–    Ризикнете «прошмигнути»  у депутатки на виборах до місцевих рад, у жовтні?

–  У 2015 році я стала депутаткою Володимир-Волинської міськради тому, що тоді закон вперше в історії України передбачив гендерну квоту для жінок – 30 відсотків у партійних списках. Володимир-волинці отримали змогу почути і мій жіночий голос, обрати мене з поміж інших жінок-кандидаток.

Читайт також: Стамбульська конвенція: що це за документ і чому він важливий

Тепер, щоб мати шанси на перемогу, мало особистої харизми. На виборах треба мати підтримку як зверху, так і знизу. А «зверху» у Володимирі-Волинському вже п’ять каденцій поспіль одна й та ж людина. Усі політичні сили, які заходять у місто, йдуть через кабінет цього сильного, досвідченого керівника.

Щовиборів  він розкладає яйця у різні кошики, призначає свої «нові обличчя», у тому числі  жіночих активісток, які отримують «ярлик» на можливість «сидіти» у новій раді. Вдруге зайти в одну річку, у місцеву раду, попри кабінет вічно керуючого містом, неможливо… Тому, попри  підтримку багатьох володимир-волинців, скерую отримані у міськраді та у школі-тренінгу знання на допомогу іншому лідеру, сильнішому за мене.

Допомагатиму йому стати головою об’єднаної територіальної громади, за межами Володимира. То цікава задача, бо там мер теж з категорії вічних. 

Читайте також: Жіноча справа: як спрацювали гендерні квоти у волинській політиці 

– І що, є шанси запропонувати альтернативу політичній «вічності»?

– Колись видавалось, що чемпіоном України з футболу завжди буде «Динамо-Київ». Аж раптом  ситуація змінилась. На арену вийшов донецький «Шахтар» і змінив лідера. На роки. Недавно «Шахтар»  переміг «Олександрію» і знову став чемпіоном. Знову «Шахтар», як і колись «Динамо», бореться сам із собою, бо немає сильних, рівних суперників, знову  відсутня інтрига…

Вибори – це завжди інтрига. Навіть, якщо на перший погляд здається, що лідер прогнозований. Вважаю, що кожен свідомий громадянин чи громадянка мусить хоч раз у житті спробувати реалізувати своє право бути обраним. Не лише ходити на вибори, щоб обирати владу. Інакше «немає чого на дзеркало кивати»…

Наталія ПАХАЙЧУК