стрічка

«Леся Українка – наша козирна дама», – Оксана Забужко на «Фронтері». ЦИТАТНИК

21 Листопада 2018, 17:28
Письменниця Оксана Забужко 4709
Письменниця Оксана Забужко

Уродженка Луцька, провідна українська інтелектуалка, поетеса, прозаїк та есеїстка під час літературного фестивалю «Фронтера» говорила про відповідальність еліти, свою працю «Notre Dame d'Ukraine» та завершення виходу тритомника листів Лесі Українки.

Зустріч з Оксаною Забужко відбулася у рамках літературного фестивалю «Фронтера».

Район.Луцьк дібрав десять найяскравіших висовлювань письменниці:

«Коли я рівно десять років тому видала «Notre Dame d'Ukraine», вона (книга «Notre Dame d'Ukraine», – ред.) ще з портретом Лесі Українки  на цілу сторінку була. Для мене це, насамперед, була спроба відшукати, відновити обличчя наших традиційних старих, культурних еліт, української аристократії. Тої самої, традиційної, дійсно, провідної верстви, як писали наші потім інтелектуали на еміграції, от, яка зберігала традиційну відповідальність за долю своєї спільноти в традиційному європейському форматі. Тобто, якщо я значить уроджений з певною сумою привілеїв, то це означає, що з мене більше вимагається. Це означає, що я відповідаю за тих, котрі цих привілеїв не мають, я відповідаю за свою спільноту... 

Читайте також: «Мені хочеться порушувати складні теми», – Христя Венгринюк про роботу в дитячому арт-видавництві «Чорні вівці»

Відповідно, ти маєш боронити своїм інтелектом, своїм словом. Ти маєш бути ось тим вартовим/вартовою. Тобто, ось це почуття відповідальності, без якого нема еліт. Чому я кажу, що в нинішній Україні на це слово взагалі треба було б накласти мораторій? Так десь років на десять. Тому що в нас елітами називають людей, яким вчасно вдалося сісти на ще радянські грошові потоки, які живуть у форматі «вкрав і втік». Які якраз, чого як чого, а почуття відповідальності за ту спільноту, яку вони нібито представляють, яка теоретично делегувала їм свої повноваження, ось цього почуття відповідальності, даруйте, ну воно в нас не стратифіковане, так би мовити, воно у нас не локалізоване. Я зустрічаю раз у раз людей, у яких є це почуття відповідальності, але їх немає згрупованих в якомусь одному класі».

«Ще раз повторюю дати, 1871-1913. Нічого не нагадує? Правильно, роки життя Лесі Українки. От вона по суті і є наша Belle Époque (з. фр. – «прекрасна епоха», – ред.). Вона є наше європейське представництво. Вона, котра людина абсолютно європейської свідомості, з тим, що фізично проводила в Європі часу, в зрілому, принаймні, віці, не менше часу, ніж в Росії. З її домашнім вихованням на європейській культурі, на європейських традиціях, з її десятьма мовами, якими вона вільно володіла, з її свідомістю європейської українки, вірніше, українки, котра європейка саме стільки, скільки вона українка.  Її шляхами, йдучи от цією дорожньою мапою, я спробувала прочитати, перепрочитати певні речі. Ну й само собою зрозуміло, що це мене поставило в ситуацію, ну скажем так, напруженого діалогу з існуючими інтерпретаціями ось цієї самої дівчинки у вінку...»

«Не можна її зводити до якоїсь, прости Господи, а-ля снігурочки Островського. Леся Українка якраз ота наша козирна карта, це наша козирна дама, яку ми маємо демонструвати на весь світ, показуючи, що так, ми завжди були європейською нацією».

Чимало Оксана Забужко говорила про Лесю Українку та її недооцінену творчість
Чимало Оксана Забужко говорила про Лесю Українку та її недооцінену творчість

«Її ніби висмикнули з середовища. Зробили «больную девочьку». От вона хворіла, у неї туберкульоз… Та холєра ясна, у всіх туберкульоз тоді був, даруйте. В усіх, не в усіх, але це, дійсно, був бич століття. Коли нам говорять про Чехова, то ви згадуєте «Три сестри» і «Вишневий сад», а не те, що у Чехова був туберкульоз. У нього також був туберкульоз. Цікаві нам ці люди тим, що вони написали, а не тим, як вони хворіли».

 

«Є певна біографія книжок, коли книжки міняють потім щось. Книжки стають, ніби персонажами. Це дуже цікаво стежити, як вони міняють людські стосунки, людські долі, як вони десь у щось включаються, щось за собою тягнуть. Як писав Пастернак: «Как образ входит в образ и как предмет сечёт предмет». Оце окрема, насправді, тема. Воно тільки з роками проявляється. Треба книжок штук двадцять написати і треба, щоб, принаймні, кілька з них стали книжками з біографією, книжками з долею. Щоб ці речі можна було відстежити».

«Книжки існують на те, щоб ними ділитися. Читання – акт соціальний. Прочитавши книжку, ти відразу хочеш поділитись з іншим: «Ось, яку я книжку прочитав». На тому воно й стоїть. Тим жива література».

Гості заходу зацікавлено слухають уродженку Луцька
Гості заходу зацікавлено слухають уродженку Луцька

«На сучасну людину припиадає отакий об’єм інформації, якого фізично перетравити, в принципі, уже нема часу. Відповідно, ми хапаємо якісь моменти чисто зовнішні, от навіть по соцмережах це видно, типу там багато буков не прочитав, лонгрід. Одна-дві сторінки – це вже лонгрід. Я дедалі більше почуваю себе місіонером, який вперто тримається, вперто пише довгі речення на дві сторінки для того, щоби принаймні якась частина читачів от все ще зберігала здатність утримувати в пам’яті речення на дві сторінки і пам’ятати, де там підмет, де там присудок».

Оксана Забужко підписує читачам книги
Оксана Забужко підписує читачам книги

«За три роки вийшло оцих самих три томи (йдеться про закінчення випуску тритомника листів Лесі Українки у видавництві «Комора», – ред.). Вийшла ось ця відновлена, відреставрована, нова, незнайома дуже багатьом, кільком поколінням, не тільки молодшому, котре взагалі її листів не читало і котре зараз з подивом її відкриває, мало не як ровесницю, як хіпстерку оцієї самої доби Belle Époque, фрілансерку, мандрівницю. От якась повна ідентифікація з оцією дуже енергійною, дуже вітальною, дуже переповненою вітальними силами, дуже іронічною, в неї дуже тонке почуття гумору, було не доведи Господи на язичок попастися, я порівняно з тим просто біла і пухнаста. І при цьому бездоганне почуття стилю і на скільки глибокий, на скільки універсальний інтелект, за яким іти крізь час і крізь епоху – одне задоволення. І ось ця епоха, яку вона, одна з небагатьох митців отого передвоєнного десятиліття, епоха, в якій вона відчувала. От вона недарма «Касандру» писала в 1908 році. Вона, безперечно, себе відчувала Касандрою».

Окремо Оксана Забужко наголосила на драмі Лесі Українки «Камінний господар» 
Окремо Оксана Забужко наголосила на драмі Лесі Українки «Камінний господар» 
 

«Камінний господар» – це драма про помсту мертвого лицарства, про смерть лицарства, як культури, про прихід діячів нового типу, отих, котрі «роблю, як моя ліва нога хоче»…».

«Те, що Лариса Петрівна виставила в «Камінному господарі», то вона виставила тренд. Там видно філософію сучасної  політики, ну і Анна, звичайно. Таке враження, що Юлію Тимошенко з неї склеїли. От реально, має бути вона одна, на горі, вся в білому… Усі ці перформанси, як її в білому на руках носили… Ну реально за «Камінним господарем» хтось із політтехнологів їй цей текст, напевно, підказав. Тобто, от вона принцеса на горі, і кров має текти по схилах, а вона на горі. Культ своєї власної особи».

 

«25 лютого 2010 року – інавгурація Януковича. 2011 рік – ювілей Лесі Українки, 140 років. Ні одна собака українських медіа, «ніякого братства, ніякого, блін, вообщє», ні одна собака не згадує про 140-ліття от якоїсь там Лесі Українки і всі кореспонденти, всі журналісти мені дзвонять значить і пишуть з проханням прокоментувати першу річницю президентства Януковича. Тобто, реально, абсолютно, він украв її день. Розумієте, от закритий гештальт. Я не знаю, чи це було навмисне. Я не знаю, чи йому який-небудь Табачник це підказав, але в кожному разі він украв її день. І ось тоді мені стало зрозуміло, що з ним усе буде дуже погано». 

 

Оксана Забужко на ранковій прогулянці з Олександром Котисом
Оксана Забужко на ранковій прогулянці з Олександром Котисом

Читайте також: ТОП-7 найяскравіших думок Оксани Забужко на Meridian Lutsk

Записала: Антоніна АНДРІЙЧУК

Фото: Олеся САЄНКО

 

Коментар