Копачівка: учительські історії періоду міжвоєння минулого століття

Хоча на вулиці літо і до нового навчального року майже два місяці та хотілося б пробудити трохи шкільну ностальгію і розповісти історії двох вчительок, які навчали дітей рожищенського краю, а найбільше села Копачівка, у далекому тепер міжвоєнному періоді.

Історія населених пунктів, особливо до 1939 року чомусь часто і досі вкутана туманом таємничості. А історія навчальних закладів того часу взагалі фактично не відома. Що вже говорити про вчителів.

Школи у міжвоєнний період, попри післявоєнну пропаганду про «чорні часи освіти у польських панів», були у багатьох населених пунктах краю – Башові, Немирі, Старій Олександрівці (тепер просто Олександрівці), Пожарках, Козині, Рудці, Любчі, Переспі, Іванчицях, Озденіжі, Забарі, Валер’янівці, Єлизаветині, Вовнянці та багатьох інших. До того змушувала офіційна політика польської влади, яка ставила за мету подолати неграмотність. У кожній школі були свої вчителі, які часто були одночасно й керівниками навчального закладу. Зрештою, про організацію освіти на теренах нашого краю варто писати окремі статті.

Шкільництво у Копачівці ж зародилося ще на початку століття, у 1908 році тут існувала таємна польська школа. Після Першої світової війни та Визвольних змагань, освітня діяльність відроджується у 1919 році і триває без перерви до сьогодні. Вчителі міжвоєнного часу подекуди змінювали один одного, але хотілося б згадати людей, які залишалися в копачівській школі попри перипетії буремного часу. Це Ядвіга Михаловська та Йозефа Квасневська. Обидві крім праці на вчительській ниві, лишили по собі і особисті історії.

Юзефа Квасневська, народилася у селі Джурин, що на Поділлі у 1888 році, в польській родині. Педагогічні навички отримала на дворічних курсах пані Марцішевської у Варшаві впродовж 1907-1909 рр, а пізніше проходила різноманітні кваліфікаційні курси. Від 1909 року викладала у різних початкових школах на Поділлі, а у 1921 році переведена на Волинь, у колонію Кирилуха, де працювала недовго, бо вже новий навчальний рік почала у Пожарках, Рожищенського району.

До Копачівки Юзефа Карлівна потрапляє випадково, через брак помешкання для вчителя в селі Озерці, куди надалі мали її направити. Тож, нове місце роботи вона отримує вже з 1924 року. Саме у копачівській школі вчителька працює аж до 1945 року. Деякий час (періодично зі змінами) Юзефа Квасневська перебуває на посаді директора. З початком активності польських партизанських загонів з 1939 року, стає зв’язковою місцевого відділу Армії Крайової.

24 червня 1940 року вчительку арештовують за участь у антирадянській повстанській організації. Згідно зі статтею присуджують 8 років. У червні 1941 року була звільнена з тюрми у Луцьку і повернулась до вчительської діяльності в Копачівці.

Директором під час окупації був чех Томаш Адольф. У березні 1944 року, разом з другим приходом радянської влади, Юзефа Квасневська знову очолює школу. Під час зборів оновленої сільської ради вчительці робилося чимало зауважень щодо пропагандистської, культурно-масової роботи, яку, очевидно, Юзефа Карлівна проводила досить обережно.

Зрештою, 4 січня 1945 року, разом з тогочасним сільським головою Міхалом Тунським, її знову арештовують за підозрою в антирадянській діяльності, цього разу на 10 років. Після звільнення у 1946 році, поверталася уже не на Волинь. Виконуючи домовленості щодо обміну населенням, мешканці наближених до Рожища сіл, в тому числі й Копачівки, переїжджають до села Зельонка Паслєцка, що у Вармінсько-Мазурському воєводстві Польщі. Туди повертається і Юзефа Карлівна, яка швидко стає активною діячкою нової місцевої громади. Організовує релігійне життя села, а також продовжує займатися вчительською діяльністю. У 1949/1950 навчальному році Юзефа Квасневська очолює місцеву школу. Померла у 1973 році в Зельонці.

Інша вчителька, з якою також тісно пов’язано освітнє життя міжвоєнної Копачівки, це Ядвіга Михайловська, також уродженка Поділля. Вона ровесниця своєї колеги, народилася 1889 року також у польській родині. Педагогічної майстерності навчалася у семикласній приватній школі пані Ястржебської.

У час, коли тривали військові дії 1918-1921 рр. Ядвіга Сигізмундівна активно допомагала польським військовим, впродовж 1920-1921 років, перебуваючи на військовій службі як санітарка чи медичний інструктор у польових госпіталях. Свої перші вчительські кроки робить на Волині, у селі Підгайці, тоді Піддубцівської гміни, Луцького повіту, де працює з 1921 по 1923 рік.

З вересня 1923 року вчительку переводять до школи в містечку Цумань, де Ядвіга Михайловська працює майже чотири роки. На новий, 1927/1928 навчальний рік вона стає педагогом тогочасної 4-класової школи в Рожищі, а з наступного, 1929 року, вже вчителює в Копачівці. Разом з Юзефою Квасневською також стає зв’язковою польської партизанки, щоправда, свідчень про її арешти немає. У 1939 році Ядвіга Михаловська отримує державну Медаль Пам'яті війни 1918-1921.

У Копачівці працювала до 1945 року, з перервами, судячи з усього, по стану здоров'я. Разом з усіма мешканцями Копачівки, влітку 1945 року виїжджає до Зельонки Паслєнцкої. По дорозі туди, разом з ще одним вчителем Станіславом Тунським, стають кураторами подорожі, а вже на місці організовує школу, залучаючи знайомих їй учнів.

З 1947-1949 рр. Ядвіга Михаловська, вперше за свою вчительську кар’єру, очолює місцеву школу, знову залишаючись пліч-о-пліч зі своєю колегою, і, мабуть, таки вірною подругою Юзефою Квасневською.

Як і подруга, помирає далеко від батьківщини. Обидві вчительки до кінця життя так і лишилися без власного сімейного затишку, присвятивши себе вихованню і навчанню дітей інших.

А скільки ще схожих вчительських історій приховав від нас час? Та й чи відомі нам імена інших вчителів, які навчали ще наших прадідів? Таки цікаво, бо такий був час.