стрічка

Залишити маленький слід: як лучанка покинула Париж заради Луцька

11 Квітня 2019, 18:00
21-річна лучанка Катерина Левчинська 2731
21-річна лучанка Катерина Левчинська

21-річна лучанка Катерина Левчинська вчилась у престижних вищих навчальних закладах Європи, але повернулась і хоче «показати, що в нас не гірше».

Після школи дівчина вступила у Варшавську вищу школу економіки на бакалаврат за напрямком «міжнародна економіка». Далі пішла на магістратуру в Париж у INSEEC Business School на «менеджмент і маркетинг продуктів класу люкс». Провчившись місяць, кинула навчання і повернулась в Україну.

Катю, якою була ваша перша поїздка за кордон?

Моя перша поїздка за кордон була перед першим класом. Я поїхала з сім’єю в Туреччину. Мало що пам’ятаю, тому що була дуже-дуже маленькою. Така вже свідома, зріла поїздка була в сьомому класі у Варшаву з батьками і сестричкою. Тоді в мене промайнуло в голові, що я маю вчитися тут. У мене спочатку якось не було думки про ВНЗ, про напрямок, що я буду вивчати, але мені дуже хотілося жити саме у Варшаві. Думки матеріалізовуються і згодом я вчилася у Варшаві.

– Як ви наважилися поїхати вчитися в Європу?

До того, яка я вступила, дуже часто їздила з батьками у Варшаву. З кожним разом мені це все більше й більше подобалось. Ріднішим місто ставало. Звісно, батькам було важко. Як і кожні батьки, вони переживають за свою дитину. Я якось так себе налаштувала. В мене була жага поїхати вчитися за кордон. Остаточно собі це вирішила в 10 класі, що вступатиму саме у Варшаву за напрямком: «економіка, математика». Мені якось тоді «зайшов» цей предмет, сподобався. Я з захватом вивчала ці всі цифри, розрахунки. Налаштувала морально і дуже хотіла поїхати. Мені хотілося чогось нового. Нових знайомств, культуру нову побачити, зустріти нових людей.

Лучанка Катерина Левчинська навчалася у двох престижних європейських університетах
Лучанка Катерина Левчинська навчалася у двох престижних європейських університетах

–  Як відбувалось навчання у Варшаві?

Мені Варшава дуже подобається. Це комфортна столиця для проживання. Навчання мені теж дуже подобалося. Не було контролю над навчанням. Хочеш – ходи на пари, хочеш – не ходи. Це все було на твоїй совісті, але студенти ходили. Вони не закидували навчання, яке було дуже цікаве. З кожного курсу я черпала щось нове. Варшавська вища школа економіки –  це один з найпрестижніших ВНЗ Польщі. Це така назва «школа», але це державний університет, який спеціалізується на економіці, менеджменті, маркетингу і інформаційних технологіях.  Я насолоджувалась тим, коли була у Варшаві. Мені дуже близьке це місто. Сесії дуже строго проходили і треба було максимально готовою бути до цього.

–  На скільки витратне є навчання за кордоном?

Навчання у Варшаві, в тій школі, в якій я навчалася, коштувало чотири тисячі доларів в рік. Можна було навчатися безкоштовно, якщо ти отримаєш карту поляка. Якщо в тебе були по лінії тата або мама родичі поляки, або ті українці, які народилися в Польщі, то можна її отримати. В мене немає карти поляка. Я вступала на навчання з англійською мовою викладання, тому що вчу її з чотирьох років. У Франції навчання коштувало у два рази більше.

–  А яким було навчання в Парижі?

Я вступила в INSEEC Business School на «менеджмент і маркетинг продуктів класу люкс». Проходила конкурс, інтерв’ю, заповнювала анкету, здавала рівень англійської. Це була магістратура. Вона триває два роки. Я знайшла цей університет, тому що хотіла якось звузити свою спеціальність. В мене була міжнародна економіка і я вивчала багато чого. Мені хотілося її звузити. Мені дуже подобався маркетинг, сподобався напрямок, який пов'язаний з товарами класу люкс. Я вирішила, що буду туди вступати. 

Мені навчання дуже подобалось, мені професори дуже подобались. Один професор з фінансів сказав: «Я знаю, що більшість студентів не любить фінанси, бо це занудно, але зі мною ви полюбите і наб'єте тату: «Я люблю фінанси».

Лучанка Катерина Левчинська в Парижі
Лучанка Катерина Левчинська в Парижі

–  Як подолати мовний бар’єр?

Чесно, у мене був мовний бар’єр. Почавши їздити за кордон, я завжди говорила англійською. Звісно, спочатку було дуже важко, тому що я завжди думала, як граматично правильно сказати, як побудувати речення. Я дуже переймалася цим, але якось з часом воно пропадало. Я розуміла все, а іноді наступало переживання, важко було трохи говорити, але потім я виговорилась.

У Франції я навчалася англійською, але я ще знаю французьку мову, бо почала вчити її з п’ятого класу. В університеті я навчалась англійською, а поза межами університету в Парижі я говорила французькою. Люблю дуже цю мову і зараз вчу її. Два рази на тиждень у мене французька мова. З цією мовою у мене якось не було мовного бар’єра.

Зараз взагалі нема ніяких проблем. На роботі, коли приїжджають клієнти, іноді потрібно проводити екскурсії по заводу, то я легко переходжу з української на англійську. 

–  Як налагодити комунікацію з людьми з інших країн?

У мене група була інтернаціональна. З різних країн, різні культури. Хотілося знайомитись. У нас не виникало ніякого такого бар’єру в знайомстві й спілкуванні. Було дуже все легко. Мені було легко знайти спільну мову зі своїми одногрупниками. Було цікаво дізнатися, яка культура в Канаді, Кенії, Швеції, Бангладешу, з Об’єднаних Арабських Еміратів. У нас більше було цікавості, аніж якогось страху в знайомстві.

Дівчина вчилась з людьми з різних країн світу
Дівчина вчилась з людьми з різних країн світу

–  Чим тобі імпонують європейські цінності?

Європейці відкриті. Вони відкриті до всього нового. Не ставлять собі ніяких рамок. Загалом, я натрапляла на людей, які завжди раді допомогти.

Беручи до прикладу, Париж, то я мало зустрічала парижан. Тому що зараз Париж – це дуже інтернаціональне місто. Чимало туристів. Але одногрупники у мене були французи. Вони дуже лайтово ставилися до життя, не зациклені на негативі.

–  Які, на вашу думку, в українців є стереотипи щодо Європи?

–  Нам здається, що там краще жити. Коли ти їдеш туди, як турист – це одне. Ти ходиш по визначних місцях, п’єш смачну каву, гуляєш. Але, коли ти живеш там день у день – то це зовсім інше. Я по собі суджу. Це якось інакше відчувається. Ти входиш в рутину, в цей ритм життя. Тому той стереотип, що «ой, в Європі так класно, а в нас погано» – це неправда. Можна завжди бачити погане і можна завжди бачити хороше. Це залежить від людини, що вона бачить. Головний меседж, який я хочу донести – це те, що, приїхати як турист, і, приїхати як тимчасовий або тривалий житель – це різні речі.

«Приїхати як турист, і, приїхати як тимчасовий або тривалий житель – це різні речі»
«Приїхати як турист, і, приїхати як тимчасовий або тривалий житель – це різні речі»

–  Як пристосуватись до життя за кордоном?

–  Я вважаю, що це теж залежить від людини. Якщо людина екстраверт, відкрита, їй завжди все цікаво, готова до змін – то їй буде легко пристосуватися до іншого середовища. Якщо людина більш закрита, інтроверт, домашня – то це буде трішки важче. Я до життя у Варшаві швидко пристосувалася. Можливо, навіть через те, що я їздила туди часто. 

–  Що вам дало навчання в Європі?

–  Навчання за кордоном мені багато чого дало. Я підтягнула мову. Отримала дуже класну базу знань, які я використовую у житті. Стала дуже самостійною. Бувши ще неповнолітньою, я вже почала жити за кордоном і почала ухвалювати деякі рішення. Сама почала жити. Це дуже міняє людину. Я стала більш впевнена в собі. Можливо, я б не була тією людиною, якою є зараз, не проживши сама за кордоном. Коли людина починає жити в іншій країні, вона виходить із зони комфорту. 

Навчання за кордоном дало Катерині можливість вийти із зони комфорту
Навчання за кордоном дало Катерині можливість вийти із зони комфорту

–  Чому ви вирішили повернутися в Україну?

–  Я була два рази в Парижі до навчання. Перший раз, коли я туди приїхала, це був десь восьмий чи дев’ятий клас. Ми поїхали на мамине день народження на тиждень. Я тоді не абсорбувала цю культуру й атмосферу Парижа. Якось не дуже пам’ятаю оце своє перебування. Пам’ятаю, що було класно, але я тоді була ще не готова до такого культурного шоку.

Перед третім курсом, коли мені було 19 років, я поїхала в Париж знову на тиждень. Це були на курси випічки в школі Le Cordon Bleu. Мені дуже подобається пекти й батьки надихнули мене поїхати, щоб отримати навички в цьому. Тоді я була в захваті від цього міста, культури, запаху випічки, від людей… Мій внутрішній голос сказав: «Кать, це твоє місто. Вступай сюди, починай шукати той напрямок, який тобі близько до душі й «дєрзай»».

Через чотири місяці я знайшла ВНЗ, подала документи. Прийшло мені через два місяці повідомлення: «Вітаємо, ви прийняті». Я була дуже рада. На перший тиждень, коли в мене ще не було навчання, я поїхала в Париж з мамою. Коли я летіла, в мене були внутрішні переживання. Ми з мамою класно провели цей тиждень. Я прийшла в університет, зі мною познайомилися. Та була якась внутрішня тривога. Можливо, через те, що я народилася у Луцьку, в маленькому містечку в порівнянні з Парижем. Варшава на той час, коли я жила, не була така динамічна. Париж – це мегаполіс руху. Це, дійсно, місто, яке ніколи не спить. Мені було морально важко. Юля Висоцька у своїй програмі «Мені це подобається» сказала: «В Парижі теж можна бути нещасним». Неважливо де ти, важливо з ким ти. Насичено проводила час, але мої переживання, мій внутрішній тривожний стан покривав ці всі класні події. Дуже дякую батькам, що вони дали мені право вибору і сказали: «Вирішуй так, як тобі підказує твоє серце». З кожним днем я заспокоювала себе, що це адаптація, але в мене з кожним днем якось виходило важче. Я подзвонила батькам і сказала, що приїду. Прислухаюся до своєї інтуїції, до внутрішнього свого «я». Коли я приїхала сюди, не пошкодувала ні на одну секунду.

Можливо, залишившись там, в мене зовсім інакше склалося б життя. Я зараз повністю задоволена своїм життям. Задоволена, що працюю, розвиваюся, проводжу час так, як мені хочеться. Не шкодую, що повернулася, але дуже вдячна, що в мене був такий трирічний досвід навчання у Варшаві й місяць навчання в Парижі.

Лучанка не шкодує, що повернулась в Україну
Лучанка не шкодує, що повернулась в Україну

–  Що, на вашу думку, варто запозичити українській системі освіти з європейського досвіду?

Слідувати сучасним трендам навчання. Йти вперед. Не вивчати тільки базу, тільки те, що є в підручнику. Давати дітям можливість розвиватися у будь-якому напрямку. Не мати такого тиску на дітей, студентів, що от «треба вчити тільки це». Стати професорам і студентам друзями. Більш орієнтуватись на практику, а не тільки на теорію. Я вважаю, що це мінус, коли вивчається тільки теорія, але ти не вивчаєш, як це втілити в життя. Коли тебе беруть на роботу, ти губишся, не знаєш, як і що робити. Командна робота, комунікація, взаємодія один з одним – це ядро.

Говорити про те, що робиться у світі. От в мене в університеті був курс англійської мови й наш професор на кожне заняття приносив нову статтю. Ми обговорювали, ділилися своїми думками, ідеями, поглядами на ту чи іншу ситуацію. Коли були вибори в Сполучених Штатах Америки, Трамп чи Клінтон, ми максимально були в цій темі. Коли в Україні відбувалися події 2014 року, ця тема теж підіймалася. Мені подобається, коли професори радять подивитись якийсь фільм або почитати якусь книжку. Я вважаю, що не потрібно ставити собі рамки, йти тільки за підручником, треба виходити за ці межі й розвиватись. Робити цікаві уроки, пари, щоб студенти хотіли приходити на заняття.

Катерина Левчинська вважає, що українській системі освіти треба слідувати сучасним трендам
Катерина Левчинська вважає, що українській системі освіти треба слідувати сучасним трендам

–  Що вам подобається в Україні?

–  Я планую вступати на магістратуру у Львівську бізнес-школу УКУ. Я там була на одній парі й мені це дуже сподобалося. Мені сподобався сучасний європейський підхід. Я була на парі й не відчувала, що я на парі. 

Мені подобається спокійний ритм Луцька, врівноважений темп життя. Цього бракувало за кордоном.

–  Як знайшли роботу, коли повернулися в Україну?

–  Повернувшись сюди, я десь два тижні читала, проводила час з сім’єю, але й думала, що робити далі. В мене це питання виникло вже, коли я летіла додому. В мене не було іншого варіанту, як піти на роботу і я хотіла піти в компанію «Модерн-Експо». Я пішла на співбесіду і мене прийняли. Працюю вже півроку в департаменті маркетингу. Мені подобається ця робота. Я завжди змінююся, отримую досвід і спілкуюся з цікавими, класними, розумними людьми. Проводжу максимально насичений час.

–  Чого українці можуть повчитися в європейців, а європейці в українців?

–  Українці можуть навчитися в європейців бути оптимістами й насолоджуватися життям. Там люди похилого віку їздять на екскурсії, насолоджуються кожним моментом, а чомусь в нас це дуже дивно виглядає. Навіть коли в нас літні люди заходять в кафе, на них дивляться дуже скептично, а там це нормальна справа.

Українці – сильний в моральному плані народ. Ми пережили багато чого і зараз переживаємо. В нас можна повчитися не здаватися, що будь-які труднощі – це урок і досвід.

Нині дівчина працює у Луцьку й задоволена своює роботою
Нині дівчина працює у Луцьку й задоволена своює роботою

–  Що, на вашу думку, потрібно зробити, аби українська молодь не виїжджала назавжди за кордон, а поверталася  назад?

–  Змінити підхід до освіти. Покращити умови навчання для молоді. Збільшити кількість культурних подій. Давати молоді свободу. Прислухатися до молоді.

Я хочу сказати молоді, тим, хто думає, куди вступати, що робити, просто не боятися. Слухайте себе, не бійтеся, будьте готовими й відкритими до змін. Все у ваших руках. Будьте оптимістично налаштовані, тому що думки матеріалізовуються. Хотіла у Варшаву – поїхала у Варшаву. Хотіла в Париж – поїхала в Париж. Самонавіювання – це дуже сильна штука. Важливо вірити в себе і не сумніватися, не думати, що щось не можете. Ви все можете.

–  Який для вас особисто головний аргумент, щоб залишатися тут? Що вас тримає в Україні?

–  Це буде банально звучати, але це моя країна, я тут народилася і, дійсно, пишаюся тим, що я українка. Проживши за кордоном і приїхавши сюди, я усвідомила, що Україна має надзвичайно шалений потенціал стати передовою країною.

Я прочитала книжку «10 успішних українських брендів» і там була така фраза, що «Європа – це червоний океан». Мається на увазі, що там вже є все. Дуже важко започаткувати свою справу, щось нове. Україна дуже відкрита до цього всього. В нас люди цікавляться чимось таким новим. Це один з факторів, який мене тримає. Я б хотіла започаткувати свою справу. Україна – це майданчик, щоб розвиватися, робити щось нове, класне, цікаве. Мене ця ідея тримає тут, тому що я хочу залишити маленький слід, показати, що в нас не гірше, ніж в Європі, в нас може бути набагато краще.

 Антоніна АНДРІЙЧУК

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024