РАЙОН.IN.UA
Антоніна Євтодюк
Антоніна Євтодюк

«Щасливі діти не булять», – гештальт-консультантка Антоніна Євтодюк. ІНТЕРВ'Ю

19:26 09.10.2018
7262

Час від часу ми чуємо в новинах про жорстокі бійки школярів. Часто цькування і моменти агресії фільмують на телефон і викладають у соцмережі. Для таких явищ з’являються усе нові й нові терміни – кібербулінг, мобінг, соціальний і сексуальний булінг тощо. Вчителі, батьки – усі намагаються зрозуміти, чому зараз такі діти. Чому з’явився булінг і як його викорінити? Як вижити дітям у сьогоденному суспільстві серед булерів і не зламатися емоційно?

Верховна Рада України 2 жовтня ухвалила законопроект, спрямований на протидію цькування в закладах освіти. В ухваленому документі керівників освітніх закладів зобов’язують розробити та оприлюднити план заходів, направлених на протидію булінгу. Також директори повинні будуть розглядати скарги від учнів та їхніх батьків щодо цькування та контролювати процес вирішення таких конфліктів.

За порушення штрафуватимуть лише батьків та вчителів.

У документі йдеться ще й про те, що якщо керівництво школи проігнорує заяви про факт булінгу, то з 1 січня 2019 року розпочне роботу служба освітнього омбудсмена – органу, до якого зможуть звернутися громадяни, аби сповістити про порушення в освітній системі. Сьогодні вже існує національна дитяча гаряча лінія, дзвінки безкоштовні.

Більше про проблему булінгу в інтерв’ю нам розповіла лучанка Антоніна Євтодюк – кандидатка філософських наук, доцентка, гештальт-консультантка, поетеса, громадська діячка.

Антоніно, чому, на Вашу думку, тема булінгу сьогодні стоїть так гостро?

В Європі і Америці ця тема стала актуальною понад сто років. Те, що Україна сьогодні обличчям повернулася до цієї проблеми, то це з одного боку великий плюс, а з іншого – великий мінус. Тому що ми дуже спізнилися. Багато дітей уже пройшли через насилля в школах, дитячих садочках і ВУЗах. Вони лишилися травмованими на все життя. Емоційний біль, душевний біль так званий, який відчуває людина при психологічному насиллі, є набагато потужнішим, ніж фізичний. І цей біль потрібно лікувати.

Велика проблема сучасного суспільства – це відсутність належної якості комунікації, емоційного включення, емпатійності, співпереживання, розуміння. Діти часто живуть у площині емоційної збідненності. Чому дитина булить? Чому булить вчителька? Директор? Чому з’явився булінг? Тому що незадоволені найперші потреби цих людей. Вони спочатку були по одну сторону барикад – їх у дитинстві ображали і вони десь підсвідомо думали: якщо я виросту і стану сильніший, я зможу відомстити. Тут не з’явилося бажання перервати на собі цей ланцюжок зла.

Булінг – це завжди тристороння ситуація – жертва, агресор, спостерігач. У сучасній психології це називається трикутник Карпмана. Людина постійно рухається по цьому трикутнику і переходить з однієї ролі в іншу. Тому в Україні так багато є «Сов», «Синіх китів», різноманітних «Момо». Багато дітей дозволяють собі думати про смерть і не хочуть жити. Це говорить про те, що середовище, у якому вони живуть, є токсичне. Коли аналізуємо дитячі передсмертні записки, то бачимо те, що діти не хочуть так жити. Вони пізнали непривабливу сторону життя і воно їм не подобається в такому вимірі, в якому пропонується.

Тому що сьогоднішня школа – це переважно фабрика системної травматизації: і психічної, і фізичної. У крові наших дітей стрес, адреналіновий коктейль: як написати контрольну, як здати, як зробити, як задовільнити очікування дорослих? Ми говоримо сьогодні про дітей-переможців олімпіад чи якихось конкурсів, але ми не говоримо про те, що кожна дитина прийшла в школу для того, щоб розвиватися і бути щасливою.


Де межа між насиллям і булінгом? Розкажіть про кібербулінг, мобінг, сексуальний булінг. Адже ці поняття зараз дуже поширені.

Різниця між булінгом і мобінгом полягає в наступному: мобінг – це коли натовп нападає на одну людину, а булінг – це коли одна людина або декілька людей погрожують і залякують іншого. На жаль, педагоги в школі часто заохочують це, кажуть: «Не звертай на Петрика чи на Марійку увагу, хай посидить і заспокоїться». У цього Петрика і так є потреба звернути на себе увагу, а тут ще всі від нього відвертаються. У дитини – розпач.

Дуже небезпечним є зараз кібербулінг або інтернет-мобінг – це сучасна форма агресії, яка набула поширення з появою мобільних телефонів, інтернету. Будь-які її форми мають на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства. «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо.

Діти часто порушують приватність один одного. Тут вже можна говорити про сексуальний булінг. Також у моїй практиці були клієнтки-старшокласниці, які розказували про натяки на домагання з боку старшокласників, фізруків і воєнруків.

Є випадки, коли діти бояться йти в шкільний туалет, адже там немає вчительки і одні діти можуть знущатися над іншими. Тобто ми говоримо про дітей-булерів. А як їм можна допомогти?

Щасливі діти не булять. Очевидно, що причина завжди в родині й ніхто не вирішить проблему дітей-булерів, якщо ми не будемо працювати з батьками. Батьки, які лише планують дітей, уже повинні пропрацювати свої дитячі травми. Дитина ніколи не чинитиме насилля просто так. Вона може постояти за себе, може захистити себе – це є нормально. Але вона не буде булити. Потрібно надавати емоційну підтримку, не треба казати «ти дорослий», «ти впораєшся сам», «не нюняй», «не буть слабким».

Дитина зазвичай чинить насилля, як відповідь на якесь подразнення, якусь внутрішню травму. Найперше, що треба зробити, – спробувати встановити емоційний контакт з дитиною. В Луцьку є багато фахівців, які можуть допомогти. І така легка психологічна корекція, надана вчасно, допоможе на все життя. Не можна ігнорувати те, що дитина булить. Бо агресія свідчить про внутрішній біль. Дитина навіть може через це хворіти. Втрата відсутності емоційного зв’язку може погано закінчитися в силу того, що ви можете або втратити дітей, або в зрілому віці, коли ви захочете від них підтримки, ви її не отримаєте. Бо діти не можуть дати нічого того, що самі не отримали.

Якщо ти вчинив якусь дію, ти вже ніколи не повертаєшся на нуль, ти повертаєшся на ту стадію, де ти цю дію вчинив. Це не забувається. Так побудований наш мозок. Третій раз набагато простіше сказати, що «ти дурень», ніж перший раз.

Дуже тонкий момент роботи з дітьми, які булять. Хоча починати треба з батьків, тому що діти – є дзеркалом родини. Дитина не прийде з вулиці і просто так не почне агресувати. Тобто дитина має якийсь внутрішній конфлікт і він, власне, й переноситься в шкільне середовище.


Часто батьки не знають, що відбувається з її дитиною у школі. А у дитини немає бажання розповідати. Чому так?

Між батьками і дітьми немає належної комунікації. Батьки не завжди пов’язують свою поведінку і власне емоційне відношення до дітей з тим, які їхні діти. І намагаються вирішити проблеми з допомогою репетиторів, за допомогою будь-яких інших речей. А всього-навсього дитину від народження потрібно любити. З дитиною потрібно розмовляти. Дитині мало бути гарно одягненою і смачно погодованою. Вона мусить відчувати емоційну підтримку на всіх етапах розвитку.

Історія дорослої клієнтки: вона сім років ходила в музичну школу, бо мама пожертувала шубою і купила для неї піаніно. Але будучи дитиною, вона не хотіла в ту в школу і боялася про це сказати мамі. Тому висновок: менше жертв, а більше радості. Треба домовлятися з дитиною, поважати її. Вона не стає людиною в майбутньому, вона є людиною з моменту зачаття. А коли батьки основну функцію у вихованні покладають на дитячий садок чи школу, вони вже роблять помилку. Якщо там і ліпші фахівці, то вони не зобов’язані давати безумовну любов дітям. А діти потребують безумовної любові. Щоб виховати щасливих дітей - будьте щасливі самі.

Антоніно, розкажіть про наслідки булінгу. Що відчуває дитина, яку ображають? Якою вона виросте?

У дитини може з’явитися стан, який називається завченою безпомічністю. Тобто дитина каже собі, що «це страшно, але я маю потерпіти». Потім дитина перестає собі довіряти. Насилля і агресію починає сприймати як просто увагу до себе.

Якщо ви бачите, що дитина прийшла із зламаним шкільним приладдям чи порваним одягом, ніколи цей факт не ігноруйте. Треба присісти на рівень очей дитини і запитати, що сталося: «розкажи мені», «я на твоєму боці», «я завжди з тобою», «ти можеш до мене телефонувати в будь-який час». Нам у дитинстві не надали цієї підтримки, тому ми повинні надати її теперішнім дітям. А то практичних психологів у школах багато, а емоційних, вибачте, інвалідів, також є дуже багато. Чому? Бо це неефективна, переважно, формальна, робота.

Є діти, які, можливо, трошки не так одягнені, не мають таких гаджетів, і їм потрібна особлива увага. А якщо вчителі підкреслюють оцю розбіжність – «не сидіть з нею», «не спілкуйтеся», «він поганий», «агресивний», – то дитина самостійно не впорається. Бо її не навчили справлятися із своїми емоціями, не допомогли розвинути емоційний інтелект і не навчили справлятися з викликами і кризами, які бувають в раньому підлітковому віці.

Найбільший відсоток булінгу припадає на підлітковій вік. Свій внутрішній біль така дитина трансформує в татуювання чи пірсінг, приміром. Це й ранній початок статевого життя, будь-яка втеча від реальності.

Булінг терпіти не можна і не треба. Ми повинні задуматися: а що ми бажаємо своїм дітям? Батьки нікуди не звертаються, коли їхніх дітей булять, бо вони самі через це пройшли. Бояться ретравматизації так званої – «я ж пережив і ти якось переживеш». Або їм страшно повертатися «назад у минуле». І вони навіть не усвідомлюють глибини проблеми. А психологічно травмована дитина – це на все життя. Це невпевненність в собі, занижена самооцінка, відсутність радості в зрілому віці, невміння вибудовувати стосунки в парі, така людина не знатиме, як надати допомогу своїм дітям.

Я не хочу, що б оця тема «Стопбулінг», яка розпочалася в нашому суспільстві, стала просто піарною хвилею. Хочу достукатися до сердець кожної людини, адже від кожного з нас насправді залежить, що відбувається в нашій країні. І щоб ми розуміли, що будь-яке насилля, – фізичне чи це є соціальний, чи економічний, чи сексуальний булінг – це все те, що забруднює наш енергоінформаційний простір. А нам в цьому житти. Діти, які в цьому середовищі виростуть, стануть такими ж токсичними фахівцями.

Дитині потрібен відпочинок. Її запихають у всі можливі гуртки, що б не мала часу на дурощі. Але коли відпочивати? Комп’ютер і той перегрівається. Інформаційне перенасичення дитини – воно теж дуже небезпечне. Треба давати дитині багато позитивних емоцій. Казати, що плакати, жалітися – це нормально. Дитина плаче тоді, коли вона вже не знає, як з цим впоратися. І на прохання допомогти не казати дитині «придумай що-небудь». Задумайтесь: ми пропонуємо дитині придумати нову модель соціальних стосунків якихось там, і справлятися самостійно. І вони справляються: вдарити, ігнорувати, не товаришувати. Дитина думає: «я не знаю, як з цим справитися, тому я, напевно, не буду ні з ким спілкуватися».


Яка профілактика булінгу у Луцьких школах може бути дійсно ефективною? І як захистити своїх дітей?

Ми спізнилися із засобами запобігання булінгу як мінімум вже на двадцять сім років. Я говорила з начальником управління освіти Волинської ОДА Людмилою Плахотною про те, щоб у Статути шкіл включити тему антибулінгу. Ця тема зараз, звісно, на слуху. Але рівень того, що робиться, дуже низький. Я рекомендую дописати у Правилах школи, що в нас заборонений булінг. Перед початком навчального року і діти, і батьки повинні розписатися на такій своєрідній пам’ятці. Один примірник залишається у школі, інший віддається батькам. І коли трапляється якась прикра ситуація, то батьки були попередженні й відповідатимуть.

Загалом у вирішенні проблеми зацікавленими насамперед мають бути дирекція школи і педагогічний колектив. Потрібно, аби школи звертали увагу не лише на те, скільки чемпіонів чи медалістів є у школі, а чи комфортно там дітям. Багато не треба – прийдіть подивіться, що робиться на перерві. Як діти себе почувають, чи добре їм у школі. Чи вони бігають покурити, чи лишаються поспілкуватися.

У школах є психологи, і мені дуже хотілося, щоб вони працювали і з педагогами. У нас система освіти переважно не розвиває, вона обтесує під якісь «стандарти». І в цьому велика проблема. У перший клас зазвичай усі приходять геніальні, а вже до дев’ятого-одинадцятого ці діти вчитися не хочуть, взагалі нічого не хочуть, і улюблені предмети – то велика перева і канікули. Чому? Бо часто вчителі, які приходять вчити, не є щасливими людьми. Дитина приходить і дивиться на вчительку математики, до прикладу, яка сумна, депресивна, нещасна, і думає, що математика – це погано. Приватні школи дуже багато докладають зусиль для організації тренінгів вчителів. Варто це робити у всіх освітніх закладах. Адже не головне пройти чергову атестацію. Важливо, наскільки щиро вчитель вміє комунікувати з дітьми. Важливо вміти «не вигоряти» на роботі.

Практика показує, що вчителям дуже інколи вигідно, щоб у класі були булери. А часто вони навіть толерують неприйнятну поведінку дітей. Уявіть ситуацію: вчителька просить хлопців сказати для дівчаток щось приємне. І хлопчик четвертокласниці каже: «Щоб ти здохла!». Дитина пожалілася вчительці, на що та відповіла: «Ну і що? Він пожартував». Для дівчинки шок – чому він бажає мені смерті?

Обов’язковий елемент нової української школи – це психологічний комфорт учнів в школі, належний психологічний стан вчителів і директора. У кожній школі можна зініціювати тренінгове навчання для учнів, батьків і педагогів. Або просто зустрічі батьків і дітей, де лишній раз можна сказати дитині про свою любов, навчитися щиро спілкуватися й чути одні одних.

Якщо ви тричі звернулися до вчителя з проблемою, що вашу дитину ображають, а він не реагує, потрібно звернутися до директора. Якщо у класі є дитина, яка булить, можна писати колективну заяву, що ви не хочете, що б ця дитина навчалася у вашому класі. І дирекція, і вчитель, і батьки тепер можуть понести адміністративну відповідальність за булінг. Не треба боятися навіть звертатись у поліцію.

Взагалі діти, які прийшли в школу, не зобов’язані любити один одного. Вони ж різні, не завжди психологічно сумісні, але всім має бути комфортно. І для того, щоб їм було комфортно, потрібно дуже і дуже багато працювати й батькам, і освітянам, усьому суспільству. Адже діти повинні рости в гуманному і тактовному середовищі, де їхні базові інтереси й потреби в любові, повазі, прийнятті максимально задовільняються. Тоді вони й виростатимуть здоровими та щасливими.

Віка ВЕГЕРА-АБРАМОВИЧ

Фото Олесі САЄНКО

Коментарі
19 жовтня
Сьогодні
Вчора