стрічка

Луцький протоієрей розповів про адаптацію прийомних дітей у його сім'ї

27 Серпня 2018, 17:45
Багатодітна сім'я Марчуків 7763
Багатодітна сім'я Марчуків

Луцький протоієрей Валентин Марчук розповів, як «народилася» його прийомна сім'я, якій сьогодні виповнилося 6 років. 

Свої думками він поділився у Facebook.

«Минуло шість років з часу народження нашої прийомної сім'ї. В 2012 році після довгого перебування в інтернаті в нашій багатодітній сім'ї «народилися» троє нових дітей: Артем (9 років), Вікторія (9 років), Жанна (8 років). 
Процес адаптації доволі важкий і уже позаду. Пізніше з матінкою Елена Марчук ми про це напишемо детально і вже готуємо декілька публікацій на цю важливу тему (основа моїх магістерських робіт - функціонування прийомної сім'ї).

Пропоную вашій увазі декілька думок про адаптацію прийомних дітей у сім'ї.

Для того, щоб зрозуміти, як протікає процес адаптації, необхідно уявити собі, що вас раптово забрали в зовсім незнайоме місце, при чому це відбулося без вашої згоди, бажання й попередньої підготовки. Ймовірно, ваш стан буде близько до шокового, і ви будете розгублені. Тривалість цього моменту залежить від особливостей вашого психотипу або особливостей нервової системи. На процес звикання до нових умов будуть впливати люди, які виявляться поруч, їх підтримка і допомога, їх привітність або ворожість по відношенню у ставленні до вас. Потрапляючи в нові умови, прийомна дитина та її нові батьки будуть відчувати приблизно такі ж стани, які називаються адаптацією – процесом звикання, притирання, людей один до одного, до змінених умов, обставинам. Відчувати, що таке адаптація кожній людині доводилося в житті не раз (при вступі в шлюб, при зміні місця проживання, зміну місця роботи тощо). Адаптація у новій родині процес двобічний, тому звикати одне до одного припадає і дитині, що опинилася в новій обстановці, і дорослим – до змінених умов.

Прийомна сім'я має ті самі ознаки, функції та ролі, що і звичайна сім'я, та окрім цього, вона реалізує право дитини, позбавленої батьківського піклування, на власну сім'ю; здійснює індивідуальний підхід до дитини; вчить її сімейної поведінки, формує модель сімейного життя, сприяє подоланню тривожності, загостреної самотності, беззахисності; підтримує (при можливості) контакти з біологічною сім'єю та вчить їх цінувати; формує родинні зв'язки, емоційні почуття і якості сім'янина.

Завдання прийомних батьків – виховувати дитину таким чином та створювати такі сімейні стосунки, щоб забезпечити повноцінний розвиток особистості. Цей шлях - шлях до стабільності дитини й до стабільності сім'ї.

Адаптація у різних дітей проходить по-різному. Тут багато що залежить і від віку дитини, і від рис її характеру. Велику роль відіграє досвід минулого життя. Якщо дитина до усиновлення жила у сім'ї, проблеми будуть одні. Дитина, яка своє невелике життя прожила в будинку маляти, а потім в інтернаті, інакше буде реагувати на нові умови. Перші реакції і самопочуття у кожної при цьому буде різний.

Насамперед, потрібно зробити так, щоб дитину нічого не злякало, що не викликало негативних емоцій або не насторожило. Це може бути і незвичний запах у квартирі, і домашня тварина, до якої ви звикли, а дитина ніколи її не бачила. 

Найімовірніше і реакція на членів сім'ї у дитини буде різна. Хтось не буде нікому віддавати переваги і стане однаково ставитися як до тата, так і до мами. Найчастіше дитина спочатку віддає перевагу комусь одному. Одні – віддадуть перевагу татові і будуть мало приділяти уваги мамі, а інші, навпаки, за звичкою будуть горнутися до жінки, а хтось потягнеться до бабусі. Чому це відбувається, дорослому буває важко зрозуміти, а діти не можуть пояснити свої почуття. Можливо, йому сподобалися зовнішні ознаки (усмішка, очі, зачіска, одяг), або жінка своїм виглядом нагадала нянечку з дитячого будинку. Увага цікавих зупиниться на татові чи дідусеві тому, що йому в будинку дитини не вистачало чоловічої турботи, і такою перевагою він заповнює дефіцит, що утворився. А комусь за час перебування в установі жінки стали ріднішими і ближчими.

Але, незважаючи на ці відмінності, в поведінці дітей можна відзначити деякі загальні закономірності. Поведінка і самопочуття дитини не залишаться постійними, вони змінюються з часом так, як дитина призвичається на місці. 

Як зазначають психологи, при адаптації дитини в нових умовах є кілька стадій.

1

 

Першу стадію можна охарактеризувати як «Знайомство», або «Медовий місяць». Тут наголошується випереджальна прихильність один до одного. Батькам хочеться обігріти дитину, віддати їй всю свою любов. Дитина відчуває задоволення від такого стану, вона готова до життя в сім'ї. Із задоволенням виконує все, що пропонують дорослі. Багато дітей відразу ж починають називати дорослих татом і мамою. Але це зовсім не означає, що вони вже полюбили – вони тільки хочуть полюбити нових батьків. 

Ви помітите, що дитина відчуває і радість, і тривогу одночасно. Це призводить багатьох дітей в гарячково-збуджений стан. Вони метушливі, непосидючі, не можуть довго зосередитися на чомусь, за багато хапаються. 

Врахуйте: перед дитиною в цей період з'являється багато нових людей, яких вона не в змозі запам'ятати. Не дивуйтеся, що вона іноді може забувати, де тато-мама, не відразу скаже, як їх звати, плутає імена, родинні стосунки, запитує «як тебе звати», «а що це» багато раз. І це не тому, що у неї погана пам'ять або вона недостатньо розумна. Таке відбувається або тому, що її мозок поки не зміг запам'ятати і засвоїти ті нові враження, які з’явилися, або тому, що дитині дуже потрібно зайвий раз поспілкуватися, підтвердити, що це дійсно його нові батьки. І в той же час, досить часто, абсолютно несподівано і, здавалося б, у невідповідний час, діти згадують біологічних батьків, епізоди, факти з колишнього життя, починають спонтанно ділитися враженнями. А от якщо спеціально запитувати про минуле життя, деякі діти відмовляються відповідати або говорять неохоче. Це не свідчить про погану пам'яті, а пояснюється великою кількістю вражень, які дитина не в змозі засвоїти.

Прийомні сім'ї отримують проблеми часто зовсім не схожі на ті, які вони очікували. Деякі прийомні батьки починають відчувати свою безпорадність або засмучення з приводу того, що у них в родині з'явилася зовсім не така дитина, яку вони собі уявляли. Дорослим дуже хочеться, щоб процес звикання проходив як можна спокійніше. Насправді ж, в кожній новій сім'ї трапляються періоди сумнівів, злетів і падінь, тривог і хвилювань. 

Другу стадію можна визначити як «Повернення в минуле», або «Регресія». Перші враження та ейфорія спали, встановився певний порядок, починається кропіткий і тривалий процес притирання, звикання членів сім'ї один до одного – взаємна адаптація. Дитина розуміє, що це – інші люди, в родині – інші правила. Вона не відразу може пристосуватися до нових взаємин. Дитина майже беззаперечно підкорялася правилам, поки це було в новинку. Але от новизна зникла, і вона пробує себе вести як раніше, придивляючись, що подобається, а що не подобається оточуючим. Відбувається дуже болюча ломка сформованого стереотипу поведінки. 

Як зазначають психологи, в цій стадії у дітей можуть відзначатися такі симптоми, як: фіксація на чистоті, охайності або, навпаки, бруду і неохайності - почуття безпорадності або почуття залежності - надмірна заклопотаність своїм здоров'ям, перебільшені скарги, підвищена чутливість, відмова від нового, незрозумілі напади злості, плачу, втоми або тривоги, ознаки депресії і т.п. У ці місяці часто виявляються психологічні бар'єри: несумісність темпераментів, рис характеру, ваших звичок і звичок дитини.

У дітей, які виховувалися в дитячих будинках, за час перебування в них формується свій ідеал сім'ї, в кожному живе очікування тата з мамою. З цим ідеалом зв'язується відчуття свята, прогулянок, ігор. Дорослі ж, зайняті житейськими проблемами, не знаходять для дитини часу, залишають наодинці з самим собою, вважаючи його великим («Іди, пограй, займися чим-небудь ...»). Або надмірно опікують дитину, контролюючи кожен його крок. 

1

 

У багатьох дорослих, що зіткнулися з цими проблемами, не вистачає сил, а головне терпіння дочекатися поки дитина зробить те, що їм потрібно. Особливо яскраво в цей період проявляються: відсутність знань про особливості віку, умінь встановлювати контакт, взаємини довіри і вибирати потрібний стиль спілкування. Спроби спертися на свій життєвий досвід, на те, що їх так виховували, часто зазнають поразки.

Виявляється різниця в поглядах на виховання у батьків, вплив авторитарної педагогіки, прагнення до абстрактного ідеалу, завищені або, навпаки, занижені вимоги до дитини. Процес виховання розглядається як виправлення вроджених вад. Зникає радість спілкування, природність стосунків. Може виникнути прагнення підпорядкувати дитину собі, своїй владі. 

Іноді в цей період дитина регресує у своїй поведінці до рівня, який не відповідає її віку. Одні стають занадто вимогливими і вередливими, воліють грати з дітьми молодшого віку і домінувати над ними. Інші виявляють ворожість до свого нового оточення. У деяких дітей можуть спостерігатися незрозумілі напади злості, плачу, втоми або тривоги.

Відзначається повернення хвороб, шкідливих звичок. Діти думають, що дорослі не турбуються про них, і можуть захотіти піти з дому, а хто відчуває страх бути ошуканими та повернутими в дитячий будинок, і тому вони відмовляються залишати новий будинок. Деякі діти тривалий час бояться залишитися в будинку без нових батьків, не відпускають їх від себе ні на хвилину, боячись, що вони підуть і не повернуться.

1

 

Звикнувши до нових умов, дитина починає шукати лінію поведінки, яка задовольнила б прийомних батьків. Щоб привернути до себе увагу, дитина може неочікувано змінювати поведінку, ось чому не варто дивуватися, коли весела, активна дитина раптом перетворюється в капризну, часто і довго плаче, починає битися з батьками або з братом, сестрою (якщо вони є), робить на зло те, що не подобається їм. А замкнута – проявляє інтерес до оточення, особливо, коли за нею ніхто не спостерігає. Непідготовлені батьки можуть відчувати переляк, шок. 

Про успішне подолання труднощів цього адаптаційного періоду свідчить зміна зовнішнього вигляду дитини: інший вираз і колір обличчя, воно стає осмисленішим, частіше з'являється посмішка. Дитина жвава, чуйна і щаслива.

Третя стадія – «Звикання», або «Повільне відновлення». Батьки можуть помітити, що дитина якось неочікувано подорослішала. Якщо її раніше приваблювали малюки, то тепер вона залишає їхні гри і обирає компанію, яка близька їй за віком. Зникає напруга, вона починає жартувати і обговорювати свої проблеми та труднощі з дорослими. Дитина звикає до правил поведінки в родині і в дитячому закладі. Починає поводитися також природно, як поводиться рідна дитина в кровній сім'ї. Дитина бере активну участь у всіх справах родини. Без напруги згадує про своє минуле життя. 

Поведінка відповідає особливостям характеру і повністю адекватно ситуацій.

Вона відчуває себе вільно, незалежно і самостійно. У багатьох дітей змінюється навіть зовнішність, увиразнюється погляд. Вони стають більш стриманими і відкритими. Це і є форма прояву подяки батькам, які прийняли дитину в свою сім'ю.

Пристосувавшись до нових умов, діти рідше згадують минуле. Якщо дитині добре в родині, вона майже не говорить про колишній спосіб життя, гідно оцінивши переваги родини, не хоче в минуле повертатися. Діти дошкільного віку можуть запитувати дорослих, де вони так довго були, чому так довго його шукали? Якщо дитина відчуває добре ставлення до себе, виникає прихильність до батьків і відповідні почуття. Вона дотримується правил і спокійно реагує на прохання. Проявляє увагу і інтерес до всіх справ сім'ї, посильно беручи участь у цьому. Відзначає, що відбуваються з нею зміни, не без іронії згадує свою погану поведінку, співчуває і співпереживає батькам. Діти та батьки живуть звичайним нормальним життям, якщо тільки не відчувають страху перед спадковістю і готові адекватно сприймати як проходять вікові зміни. 

Прийомні діти у своїй поведінці вже не відрізняються від дітей, що виховується у біологічних батьків. Якщо і з'являються проблеми, то вони, як правило, відображають кризові етапи вікового розвитку, через які проходить кожна дитина.

Якщо ж батьки не змогли знайти шлях до серця дитини і встановити відносин довіри, то збільшуються колишні недоліки особистості (агресивність, замкнутість, розгальмування) або нездорові звички (злодійство, куріння, прагнення до бродяжництва), а також те, що ми вже відзначали вище: помства або демонстрація безпорадності, вимога надмірної уваги чи впертість, негативізм. Тобто кожна дитина шукає свій шлях захисту від несприятливих зовнішніх впливів.

Психологи виділяють такі періоди звикання прийомної дитини до нової сім'ї:

1. Період адаптації – триває декілька тижнів – дитина звикає до нового середовища. Батькам важливо знати, що навіть при великому бажані дитини потрапити до сім'ї, в цей час вона знаходиться у стресовому стані й бажано не погіршити цей стан надмірними вимогами до неї. Краще, щоб за цей час дитина познайомилася з оточенням, із людьми, з якими вона буде найчастіше спілкуватися. 

2. «Медовий місяць» – він може тривати від півроку до року – за цей час дитина поводиться так, щоб сподобатися батькам. Діти в цей період бувають дуже нав'язливими, весь час потребують фізичного контакту, допомагають батькам, задають багато питань, часто запитують одне й теж саме по кілька разів. Вони пізнають, що можна робити, а чого ні, вивчають реакції батьків.

3. «Бешкетний» період - дитина вже усвідомила, що її взяли назавжди і починає перевіряти батьків, чи будуть її любити, якщо вона «не буде хорошою».. У цей період батькам може здаватися, що дитина неадекватна, що її як підмінили. Найнеобхідніше в цей час – велике терпіння, розумні вимоги до дитини та підтримка близьких. Робота з психологами та лікарями може навіть погіршити поведінку дитини, бо якщо батьки звертаються по допомогу, це дає дитині підстави не довіряти.

4. «Справжня дитина» – коли дитина відчуває, що батькам можна довіряти, вона стає спокійнішою. Тільки на цьому етапі можна зрозуміти, якою насправді є ваша прийомна дитина. Вона потребує багато спілкування, із гумором відноситься навіть до власної поведінки недалекого минулого. Це час для встановлення дружніх стосунків.

Тривалість кожного періоду залежить від темпераменту дитини, стилю поведінки батьків. Буває, що в авторитарних батьків дитина затримується на другому етапі, але це недобре й свідчить про наявність страху в дитини. 

Добрий показник – перехід і розпізнавання в поведінці дитини четвертого періоду».

Коментар
03/12/2021 П'ятниця
03.12.2021